Етичні принципи консультування та психотерапії

Консультант, як й інші професіонали, несе етичну відповідальність і має певні зобов’язання. Насамперед він відповідальний перед клієнтом. Однак клієнт і консультант перебувають не у вакуумі, а в системі різноманітних відносин, тому консультант відповідальний і перед членами сім’ї клієнта, перед організацією, у якій працює, взагалі перед громадськістю й, нарешті, перед своєю професією. Така відповідальність й обумовлює особливу важливість етичних принципів у психологічному консультуванні й психотерапії. От чому у всіх країнах створюються кодекси професійної етики, що регламентують професійну діяльність психотерапевта й консультанта-психолога.

Етичні принципи – важливі етичні зобов’язання.

Іноді трапляються ситуації, в яких спеціалісти не можуть слідувати всім принципам, які мають відношення до них, їм доводиться робити вибір між ними. Рішення про вибір дій не обов’язково стає неетичним тільки тому, що воно суперечливе, чи інші спеціалісти прийшли б до інших висновків за подібних обставин. Завдання спеціаліста – розглянути всі обставини, які стосуються справи з максимальною, розумно можливою увагою і нести відповідну відповідальність за прийняте рішення.

До основних принципів консультування та психотерапії відносять:

1. Принцип надійності

Надійність – повага до довіри, покладеної на спеціаліста. Бути таким, хто заслуговує довіри – це фундаментальний принцип для розуміння та вирішення етичних проблем. Спеціалісти, які діють відповідно до даного принципу, діють у відповідності з довірою, покладеною на них- поважають конфіденційність, як зобов’язання, яке випливає з довіри клієнтів- обмежують будь-яке розкриття конфіденційної інформації кількістю, необхідною для досягнення цілей, для яких вона переважно розкривається.

2. Принцип автономії

Автономія – повага до права клієнта на самоуправління. Цей принцип підкреслює важливість того, щоб клієнти діяли у консультуванні та психотерапії на добровільній основі. Спеціалісти, які поважають автономію клієнтів, гарантують точність рекламі та інформації про послуги, які пропонуються, прагнуть до досягнення вільної адекватно інформованої згоди- захищають права особистості, конфіденційність- розкривають будь-яку конфіденційну інформацію зі згоди клієнта- інформують клієнта про конфлікти інтересів, які передбачаються заздалегідь чи якомога швидше після того, як такі конфлікти стали явними. Принцип автономії суворо забороняє маніпулювання клієнтами навіть на користь суспільства.

3. Принцип корисності

Користь – зобов’язання сприяти благополуччю клієнтів. Цей принцип означає дії на благо клієнта, які ґрунтуються на професійній оцінці. Він звертає увагу на те, щоб психотерапевт, консультант діяли суворо в рамках компетентності та надавали послуги на основі відповідної освіти та досвіду. Зобов’язання діяти в інтересах клієнта може стати головним принципом роботи з клієнтами, здатність до автономії яких знижена через незрілість, нестачу розуміння, крайню міру страждань, серйозні розлади та інших суттєві обмеження особистості.

4. Принцип ненанесення шкоди

Ненанесення шкоди – зобов’язання уникати нанесення шкоди клієнтам. Цей принцип включає уникання сексуальної, фінансової, емоційної та інших форм експлуатації клієнтів- уникання некомпетентності та зловживання довірою клієнтів- ненадання послуг, коли можливості спеціаліста послаблені через хвороби, особисті обставини чи інтоксикації. Спеціаліст несе етичну відповідальність за те, щоб намагатися зменшити будь-яка шкоду, яка наноситься клієнту, навіть якщо ця шкода неминуча чи непередбачена/ несподівана.

Експлуатація клієнтів – використання переваг положення психолога у корисних цілях. Експлуатація (сексуальна – нав’язування еротичних думок, мрій, стосунків (при депресії, психологічній травмі, смерті, насильстві), фінансова: за ваші гроші ми зробимо вам гірше, емоційна: я працюю, щоб позбавитись від депресії, а клієнт чомусь сам від депресії не позбавляється – «гаряча картопля» – передати сценарій, щоб від нього звільнитись – клієнти починають втішати психотерапевта) може бути усвідомлена чи неусвідомлена психотерапевтом.

5. Принцип справедливості

Справедливість – правильне, об’єктивне і неупереджене обслуговування всіх клієнтів та надання адекватних послуг. Даний принцип означає справедливість та безпристрасність по відношенню до всіх клієнтів і повагу до їх людських прав та достоїнств. Він звертає увагу на усвідомлений розгляд усіх вимог закону та зобов’язань і уважність до потенційних конфліктів між зобов’язанням перед законом та етикою. Справедливість у розподілі послуг означає здатність приймати неупереджені рішення про пред’явлення та розподіл послуг між клієнтами. Для того, щоб слідувати принципу справедливості, необхідна здатність оцінювати відмінності між людьми, забезпечувати рівність можливостей, уникати дискримінації людей чи соціальних груп, а замість цього враховувати їх законі особистісні та соціальні особливості. Спеціалісти приймають на себе зобов’язання надавати доступні та прийнятні для потенційних клієнтів консультування й психотерапію.

6. Принцип самоповаги

Самоповага – заохочення самопізнання та турботи про спеціалістів. Цей принцип означає, що спеціалісти адекватно застосовують усі вище описані принципи у силу поваги до себе. Це включає використання консультування та психотерапії чи інших можливостей для особистісного розвитку, коли це необхідно. Даний принци включає активні дії щодо покращання якості життя і побудови взаємостосунків, які незалежні від стосунків в консультуванні та психотерапії [3].

Р. Кочунас зазначає, що консультантові не просто дотримуватися правил етики з досить об’єктивних причин [2]. Основні з них вказали R.L.George й T.S.Cristiani (1990) [6]:

1. Важко дотримуватися стандартів установленої поведінки у величезній розмаїтості ситуацій консультування, адже кожен консультативний контакт є унікальним.

2. Більшість консультантів практикують у певних установах (клініках, центрах, школах, приватних службах й ін.). Ціннісна орієнтація цих організацій може не цілком збігатися з етичними вимогами до консультанта. У таких випадках консультант опиняється перед складним вибором.

3. Консультант нерідко потрапляє в етично суперечливі ситуації, коли, дотримуючись вимог однієї норми, він порушує іншу. Таким чином, у випадку будь-якого вибору не дотримується кодексу етики.

Взагалі етичні дилеми значно більшою мірою, ніж прямі порушення кодексу етики, допомагають зрозуміти обмеженість етичних кодексів при вирішенні проблем, які виникають у консультуванні. Візьмемо, наприклад, преамбулу новітнього етичного кодексу (1990) Американської асоціації психологів [4]:

«Психологи поважають і цінують гідність особистості й прагнуть забезпечити та захистити основні права людини. Вони зобов’язані накопичувати відомості про поведінку людей, розуміння людьми один одного, саморозуміння й застосовувати ці відомості для забезпечення добробуту суспільства».

Однак, наприклад, у роботі з клієнтами, що мають суїциддальні наміри, важко повністю дотримуватися даних принципів. Якщо намагатися забезпечити безпеку клієнта, то важко не порушити його автономію, право на вільне самовизначення, а отже, не зазіхнути на його особистісне достоїнство й цінності. З іншого боку, якщо нічого не робити й охороняти автономію клієнта, виникне загроза його благополуччю й навіть життю. У наведеному прикладі віддається перевага принципу благодіяння, а не принципу автономії особистості (T.L.Beauchamp, J.S.Childress, 1983) [5].

Суперечливість етичних проблем змушує періодично змінювати етичні кодекси. Американська асоціація психологів, у якій підхід до етичних питань, мабуть, найбільш структурований, за останні тридцять років тричі виправляла кодекс професійної етики. Виправлення природно відбивають зміни в суспільстві, але все-таки, як правило, обумовлені труднощами дотримання етичних норм. Перша вимога до консультанта висувається вже на початку процесу консультування. Рішення клієнта укласти «консультативний контракт» повинне бути цілком усвідомленим, тому консультант зобов’язаний під час першої зустрічі надати клієнтові максимум інформації про процес консультування:

• про основні цілі консультування-

• про свою кваліфікацію-

• про оплату за консультування-

• про приблизну тривалість консультування:

• про доцільність консультування-

• про ризик тимчасового погіршення стану в процесі консультування-

• про границі конфіденційності.

Консультант зобов’язаний правильно оцінювати рівень і межі своєї професійної компетентності. Він не повинен вселяти в клієнта надію на допомогу, яку не в змозі зробити. У консультуванні неприпустиме застосування недостатньо освоєних діагностичних і терапевтичних процедур. Консультативні зустрічі з клієнтами в жодному разі не можна використовувати для випробування яких-небудь методів або технік консультування. Якщо консультант в окремих випадках відчуває, що він є недостатньо компетентним, він зобов’язаний консультуватися з більш досвідченими колегами й удосконалюватися під їхнім керівництвом.

Консультант зобов’язаний надати, як уже згадувалося, вичерпну інформацію про умови консультування. Дуже важливо заздалегідь погодити із клієнтом можливість аудіо- та відеозапису консультативних бесід і спостереження третьою особою через дзеркало однобічного бачення. Використання таких процедур без згоди клієнта неприпустиме. Вони можуть бути важливі для консультанта в педагогічних і дослідницьких цілях, а також корисні клієнтові для оцінки динаміки його проблем й ефективності консультування. Іноді контролююча кваліфікацію консультанта інстанція вимагає представити детальну інформацію про конкретний випадок. Опір деяких невпевнених у собі консультантів до процедур спостереження або запису бесід нібито із прагнення зберегти конфіденційність і відгородити клієнта насправді виражає їхню власну тривожність і дискомфорт. Основне джерело етичних дилем у консультуванні – питання конфіденційності. Воно є лакмусовим папірцем міри відповідальності консультантта перед клієнтом. Консультування неможливе, якщо клієнт не буде довіряти консультантові. Питання конфіденційності варто обговорити під час першої зустрічі з клієнтом.

R.L.George й T.S.Cristiani (1990) [6] виділяють два рівні конфіденційності. Перший рівень відноситься до меж професійного використання відомостей про клієнта. Обов’язок кожного консультанта – використовувати інформацію про клієнта тільки в професійних цілях. Консультант не має права поширювати відомості про клієнта з іншими намірами. Відомості про клієнтів (записи консультанта, індивідуальні картки клієнтів) повинні зберігатися в недоступних для сторонніх місцях.

Другий рівень конфіденційності відноситься до умов, при яких може бути використана отримана в процесі консультування інформація. Клієнт має право сподіватися, що такого роду інформація буде служити винятково для його блага. Коли необхідно поділитися отриманими від клієнта відомостями з його батьками, учителями, чоловіком, неминучою є дилема. Консультант зобов’язаний повідомити клієнта про свої наміри. Якщо клієнт не заперечує, питання конфіденційності з етичного перетворюється у виключно професійне.

Консультант, забезпечуючи таємність, повинен ознайомити клієнта з обставинами, за яких професійна таємниця не дотримується. Конфіденційність, як буде зазначено нижче, не можна звести до абсолютного принципу. Найчастіше доводиться говорити про її межі. К.Schneider (1963) [6] сформулював сім основних правил, слідуючи яким можна встановити такі межі:

1. Зобов’язання дотримуватися конфіденційності є не абсолютним, а відносним, оскільки існують певні умови, здатні змінити таке зобов’язання.

2. Конфіденційність залежить від характеру наданих клієнтом відомостей, проте довірливість клієнта незрівнянно суворіше зв’язує консультанта, ніж «секретність» подій, про які повідомляє клієнт.

3. Матеріали консультативних зустрічей, які не можуть заподіяти шкоди інтересам клієнта, не підпадають під правила конфіденційності.

4. Матеріали консультативних зустрічей, необхідні для ефективної роботи консультанта, також не підпадають під правила конфіденційності (наприклад, можливе надання експертові матеріалів консультування за домовленістю з клієнтом).

5. Конфіденційність завжди ґрунтується на праві клієнта на добре ім’я й збереження таємниці. Консультант зобов’язаний поважати права клієнтів й у певних випадках навіть чинити протизаконно (наприклад, не надавати інформацію про клієнта правоохоронним органам, якщо цим не порушуються права третіх осіб).

6. Конфіденційність обмежена правом консультанта на збереження власного достоїнства й безпеки своєї особистості.

7. Конфіденційність обмежена правами третіх осіб і громадськості.

Серед обставин, за яких дія правил конфіденційності в консультуванні може бути обмеженою, заслуговують уваги такі:

1. Підвищений ризик для життя клієнта або інших людей.

2. Злочинні дії (насильство, розбещення, інцест й ін.), які вчинені над неповнолітніми.

3. Необхідність госпіталізації клієнта.

4. Участь клієнта й інших осіб у поширенні наркотиків та інших злочинних дій.

З’ясувавши під час консультування, що клієнт представляє для кого-небудь серйозну загрозу, консультант зобов’язаний вжити заходів для захисту потенційної жертви (або жертв) і проінформувати про небезпеку її саму (їх), батьків, близьких, правоохоронні органи. Консультант також повинен повідомити клієнтові про свої наміри.

Чому віддати перевагу при виникненні дилеми: чи дотримуватися конфіденційності, відповідно до кодексу етики, чи додержуватися правових норм? Після нашумілого в США випадку з Tarasoff, що неабияк вплинув на визначення меж конфіденційності, перевага віддається останньому варіанту [3].

У серпні 1969 р. клієнт Центру психічного здоров’я Poddar розповів консультуючому його психологові, що збирається вбити свою подругу Tatiana Tarasoff. Психолог сповістив про це в поліцію по телефону й додатково виклав обставини справи в офіційному листі начальникові поліції. Він указав на необхідність установити за клієнтом спостереження й госпіталізувати його як соціально небезпечну особу. Поліція затримала Poddar для допиту, але незабаром відпустила, у зв’язку з недостатністю доказів. Через якийсь проміжок часу експерт, який контролював кваліфікацію згаданого психолога, висловив невдоволення й зажадав, щоб йому повернули листа, спрямованого у поліцію. Листа було знищено. Старший колега зажадав від психолога, що консультував, не вживати більше жодних дій стосовно цього клієнта. Батьки потенційної жертви не були сповіщені про навислу загрозу. Через два місяці Poddar убив дівчину. Її батьки порушили кримінальну справу проти службовців університету за те, що їх не попередили про можливе нещастя. Хоча нижня інстанція суду позов відхилила, Верховний суд Каліфорнії в 1976 р. виніс співробітникам Центру звинувачувальний вирок за безвідповідальність.

Як стверджують T.L.Beauchamp й J.S.Childress (1983), пріоритет конфіденційності закінчується там, де кому-небудь загрожує небезпека [5].

Інший важливий етичний принцип, що обговорюється настільки ж часто, як і конфіденційність, – це заборона подвійних відносин. Недоцільним є консультування родичів, друзів, співробітників, студентів, які навчаються в консультанта- неприпустимі сексуальні контакти із клієнтами. Така заборона цілком зрозуміла, оскільки консультування дає фахівцеві панівне положення й виникає загроза, що в процесі особистих відносин ця перевага може бути використана з метою експлуатації.

Проблема сексуальних відносин консультантів і психотерапевтів із клієнтами дуже важлива й нерідко замовчується. J.C.Holroyd й A.Brodsky [7] в 1977р. опитали 1000 американських практиків психологічного консультування й психотерапії, що мають докторську ступінь. Половина з них чоловіки, а інша половина – жінки. Дослідники одержали такі результати:

• еротичні контакти й сексуальні відносини між чоловіками-консультантами й жінками-клієнтами трапляються частіше (5,5%), ніж між жінками-консультантами й чоловіками-клієнтами (0,6%)-

• консультанти, які один раз перейшли межу дозволеного, схильні повторно зав’язувати сексуальні стосунки з клієнтами (80% випадків)-

• 70% консультантів-чоловіків й 80% консультантів-жінок категорично заперечують допустимість сексуальних відносин із клієнтами- 4% опитаних сексуальні зв’язки із клієнтами вважають терапевтично коштовними.

Сексуальні відносини консультантів із клієнтами неприйнятні ні етично, ні професійно, оскільки є прямим зловживанням ролі консультанта. Клієнт набагато вразливіший, ніж консультант, тому що в специфічній атмосфері консультування «оголює» себе – розкриває свої почуття, фантазії, таємниці, бажання, у тому числі й сексуального характеру. Іноді клієнт ідеалізує консультанта, йому хочеться близьких відносин з такою ідеальною, глибоко розуміючою його людиною. Проте при перетворенні консультативного контакту в сексуальний зв’язок у клієнтів розвивається крайня залежність, а консультант губить об’єктивність. На цьому й закінчується будь-яке професійне консультування й психотерапія.

К.Ягнюк зазначає такі принципи психотерапії [3]:

Конфіденційність є найважливішою умовою надання психотерапевтичної допомоги. Це означає, що будь-яка інформація, котру ви повідомили психологові, не може бути кому-небудь передана без вашої згоди. Із цього правила існують деякі винятки. Наприклад, ситуації, коли існує реальна загроза здоров’ю або життю людини.

Володіння якою-небудь інформацією може бути інкриміновано до співучасті у злочині. Що робити? – дотримуватися закону. Якщо це кримінальна відповідальність, то відкрити її одразу ж. «Давайте домовимось так: або ви мені більше про це не говорите, або я повідомляю у відповідні інстанції, або ми припиняємо нашу співпрацю».

Принцип конфіденційності обов’язково порушується у випадку насилля над дітьми, особливо, якщо воно заподіяне батьками (бажано, щоб цей пункт роботи було обговорено у контракті).

Однією із серйозних етичних проблем є проблема, пов’язана з нерівністю позицій, яка має місце у відносинах між психотерапевтом і клієнтом. Ця ж проблема існує у відносинах учителя й учня, лікаря й пацієнта, адвоката і його підопічного – у будь-яких відносинах, де є нерівний розподіл влади й коли один може надати іншому те, чого він потребує. У жодній професії фахівцям не дозволяється навмисно або ненавмисно експлуатувати свій вплив на клієнта в особистих цілях. Використання психотерапевтом інформації й можливостей клієнта з особистою вигодою також вважається неетичним.

Психотерапевт також не має права мінятися із клієнтом ролями й починати розповідати йому про свої життєві переживання й проблеми. Час контакту із психотерапевтом – це час, що належить клієнтові, призначений для забезпечення професійної допомоги останньому.

У будь-яких людських відносинах можуть виникати симпатії й бажання зробити відносини більш близькими. Незважаючи на те, що довіра й емоційна близькість є важливою умовою психологічної допомоги (особливо в ході тривалої психотерапії) відносини між психотерапевтом і клієнтом споконвічно обмежені професійними рамками, що роблять неможливим вступ в особисті або подвійні відносини (тобто мати які-небудь взаємини крім взаємодії в рамках психотерапії).

Психотерапевти несуть юридичну відповідальність за якість психотерапії. У Європі існує професійне страхування на такі випадки. Спеціаліст несе відповідальність за всіх клієнтів.

У психотерапевтичній та консультативній практиці виникають такі проблеми:

Проблема «подвійних стосунків»: терапевт – друг, студент, начальник.

Наприклад,

- взаємодія «психотерапевт–студент/уень» буде мати такі позитивні (+) та негативні (–) показники: надійність +- автономія – - корисність +- нанесення шкоди – (у навчанні)- справедливість –- самоповага + (– у незручних ситуаціях).

- взаємодія «психотерапевт – керівник»: залежність –, недовіра –, страждає самоповага –, немає можливості отримати гонорар –, керівник неготовий чути правду –, бажання «відігратися» –.

Звичайно, велике значення має те, наскільки хорошим спеціалістом є психотерапевт. Спеціаліст від неспеціаліста відрізняється тим, що він не береться за те, чого він точно знає, що не зробить. А неспеціаліст береться за все: він не знає, що вийде.

У багатьох напрямках, наприклад, у транзактному аналізі існує шкала компетентності – професіоналізму (наскільки спеціаліст знає, що він може, а чого він не може).

Важливою проблемою є помилки в роботі психоконсультанта/психотерапевта. Питання «що робити?» в таких випадках вирішується за таким сценарієм:

Якщо ви зробили помилку: 1) адекватно реагувати на скарги- 2) одразу повідомити про це, вибачитися. Клієнт може звернутися до етичної комісії.

Психологу-консультанту не завжди вдається досягнути поставленої мети, наприклад, нормалізувати відносини між подружжям, яке звернулося за допомогою, зняти захисні механізми поведінки і т.д. У зв’язку з цим Р.Мей підкреслював необхідність психологу-консультанту розвивати в собі те, що А.Адлер назвав мужністю недосконалості, тобто уміння мужньо приймати невдачу.

Проблема етичності роботи означає, що всі спеціалісти неминуче зустрічаються з ситуаціями, у яких існують суперечливі обставини. У таких ситуаціях виникає спокуса відмовитися від будь-якого етичного аналізу, щоб уникнути етичної напруги. Кодекс фундаментальних етичних положень спрямований на те, щоб допомогти у подібних ситуаціях, звертаючи увагу на різноманітність етичних факторів, які необхідно прийняти до уваги, і альтернативні способи досягнення етичності, які можуть виявитися більш корисними. Жодні етичні кодекси не можуть повністю. Виключити складності винесення професійних суджень у обставинах, які постійно змінюються.<< ПредыдушаяСледующая >>
Внимание, только СЕГОДНЯ!