Етика проведення досліджень з участю людей і тварин

Видео: What is Anderson Robotics? GOI-1115 | SCP Group of Interest

Без конкретного предмету вивчення проведення наукових досліджень було б неможливим. У фізиці предметом дослідження є субатомні частини, у ботаніці – рослини, в хімії – елементи періодичної таблиці, а в психології – психічні процеси, явища і т.д., які відбуваються з людьми, які виступають в ролі досліджуваних. Іноді характер процедур, які використовуються не дозволяє залучати в ролі досліджуваних людей, тому замість них використовуються тварини.

Тим не менше метою досліджень, які проводяться на тваринах, є глибше розуміння людей, а не тварин самих по собі.

При проведенні будь-яких досліджень з участю людей у ролі досліджуваних слід дотримуватися таких правил:

1) поінформована згода: дослідник зобов’язаний пояснити потенційним досліджуваним, в чому полягає експеримент і які процедури будуть використовуватися, так щоб людина була здатна прийняти рішення, яке стосується її участі в експерименті, враховуючи всю наявну інформацію. Якщо досліджуваний погоджується брати участь, його рішення називається інформованою згодою. Бувають випадки, коли істинні цілі експерименту не можуть бути опри люднені, оскільки це б викликало зміни в поведінці досліджуваних і зробило б недійсними результати експерименту. У випадках, коли використовується обман, досліджуваним все-таки слід надати інформацію, достатню для інформованої згоди, а приховування окремих деталей експерименту повинне бути виправдане важливістю результатів, які потенційно будуть отримані.

2) вільне право вийти з експерименту в будь-який час. Усі люди, які беруть участь у всіх дослідницьких проектах, повинні знати про те, що вони можуть вільно відмовитися від подальшої участі в експерименті у будь-який момент. Здавалося б, усе просто: людина, котра відчуває дискомфорт при проведенні експериментальних процедур, може просто піти. Однак ситуація не завжди настільки проста. Зокрема, студентам-випускникам часто нараховують додаткові бали за курси, які вони вивчають, у випадку їх участі у психологічних експериментах. Студенти можуть подумати, що вихід із експерименту може вплинути на оцінку, яку вони отримають, а тому не почувати себе вільними вийти з нього. У випадках, коли за участь в експерименті пропонується грошова винагорода й експериментатори створюють у учасників враження, що завершення експерименту є умовою його виплати, це може розглядатися як неетичне прагнення учасників відмовитися від виходу з експерименту, навіть якщо б вони хотіли зробити це. Задля уникнення подібних проблем досліджуваним повинні нараховуватися бали чи виплачуватися винагорода на початку проходження процедур тільки за те, що вони з’явилися для участі в експерименті.

3) розбір (розгляд) експерименту та техніка безпеки. Експериментатори несуть відповідальність за захист досліджуваних від будь-якої фізичної і психологічної шкоди, яка може бути завдана експериментальними процедурами. Більшість психологічних експериментів проводяться методами, не здатними здійснити який-небудь шкідливий вплив як під час, так і після завершення експерименту. Але навіть, здавалося б, зовсім нешкідливі процедури іноді здійснюють такі негативні впливи, як фрустрація, тривожність, стурбованість. Найбільш поширеними методами попередження подібних ефектів є дотримання етичного правила, яке зобов’язує проводити розбір експерименту. Після свого завершення будь-який експеримент, особливо той, який припускає обман учасників, повинен підлягати розбору, під час якого досліджуваним повинні бути пояснені істинні цілі і завдання експерименту і надана можливість задати будь-які питання, які стосуються своїх відчуттів, пов’язаних з експериментом. Якщо існує ймовірність появи довготривалих ефектів, які є наслідком експерименту, дослідники повинні надати досліджуваним номера телефонів для обговорення цих ефектів у випадку виникнення такої необхідності.

4) конфіденційність. Усі дані, отримані з участю досліджуваних в ході експерименту, повинні носити істинно конфіденційний характер, за винятком випадків, коли з досліджуваними була досягнута спеціальна домовленість. Це не означає, що результати експерименту не можуть повідомлятися чи публікуватися, але це повинне бути зроблене у формі, яка не дозволяє ідентифікувати особистісні дані учасників. У багатьох випадках досліджуваних навіть не просять повідомляти особисту інформацію і всі зібрані дані об’єднуються для отримання усереднених відмінностей між експериментальними групами.

У дослідженнях з участю дітей необхідна батьківська згода, а також дотримання всіх перечислених вище етичних вимог.

Одним із питань, яке викликає гарячі суперечки, як в межах, так і за межами наукового співтовариства, є питання про етичну сторону досліджень, які проводяться на тваринах. Кількість громадських угрупувань, які виступають на захист тварин, постійно зростає, а їх члени стають все більш активними та войовничими. Найбільш радикальні активісти руху за права тварин вважають, що цінність життя всіх живих істот може бути проранжована у відповідності з їх здатністю відчувати біль. Згідно цієї концептції, за цінністю свого життя тварини прирівнюються до людей, тому будь-яке використання тварин людьми розглядається як порушення етики.

Крайню точку зору відстоюють люди, які вважають, що дослідження, які проводяться на тваринах, антигуманні й неетичні, а тому повинні бути заборонені. Однак, майже всі вчені, вважають необхідним і корисним обмежене та гуманне використання тварин в наукових цілях. Багато лікарських препаратів і медичних процедур, які врятували чимало людських життів, були розроблені завдяки використанню в експериментах піддослідних тварин. Тварини нерідко використовувалися і в психологічних експериментах, зокрема, при вивченні таких явищ, як депресія, перенаселеність чи процеси научіння.

Основною причиною, через яку у цих випадках використовуються тварини, є те, що проведення аналогічних досліджень на людях було б однозначно неетичним. Припустимо, наприклад, що ви хочете вивчити, як впливає на розвиток мозку та інтелекту немовлят їх виховання в урізноманітненому можливостями середовищі, де їм надано багато форм активності та іграшок, на противагу бідному середовищу з обмеженим вибором можливостей. Розподілити на відповідні експериментальні групи немовлят було б неможливо. Однак більшість людей погодиться з тим, що подібний експеримент без будь-якого порушення етичних вимог можна провести на щурах та при цьому отримати результати, які мають потенційну цінність і по відношенню до людей.

Окрім етичних уявлень, які стосуються даних дослідження, існують також труднощі, пов’язані з поширенням отриманих на тваринах результатів на людей. Кожен дослідник повинен прийняти самостійне рішення, яке стосується досліджень, що проводяться на тваринах, в цілому, а також про виправданість використання тварин у кожному окремому випадку. Якщо ви допускаєте, що використання тварин прийнятне за певних обставин, то для кожного дослідження, яке включає експерименти над тваринами, ви повинні вирішити чи відповідає цінність результатів дослідження методам, які використовуються і наскільки доцільним є їх використання [12, с. 10-16].

Реакцією на стурбованість громадськості з приводу потенційних порушень етики поводження з тваринами в місті Кембриджі, штат Массачусетс, одному з найбільших у світі дослідницьких центрів, який включає такі науково-дослідницькі заклади як Гарвардський університет і Массачусетський технологічний інститут, було зроблено одне нововведення – введено посаду комісіонера з лабораторних тварин у межах Відділу охорони здоров’я та госпіталів (Comissioner of Laboratory Animals, Department of Health and Hospitals). Це перша в історії державна посада такого роду. У Кембриджі знаходяться 22 дослідницькі лабораторії, які містять приблизно 60 тисяч тварин. До обов’язків комісіонера входить забезпечення гуманного і цільового поводження з усіма під дослідними тваринами, яке включає всі аспекти проведення досліджень, починаючи від забезпечення житла для тварин і закінчуючи методами здійснення процедур, які входять до програми досліджень. Якщо лабораторія визнана такою, яка порушує суворі закони Кембриджу, що стосуються гуманного поводження з тваринами, комісіонер вповноважений виписати штраф в розмірі до трьохсот доларів на день (журнал People, 27th of May, 1991. – p.7).

Як приклад, розглянемо експеримент Роджера Сперрі (Roger W. Sperry, 1950-1980) та простежимо його етичність [12, с.19-32].

Уявіть собі кішку, у якої в результаті операції було порушено зв’язок між двома півкулями мозку і змінено хід оптичних нервів так, що ліве око передавало інформацію тільки лівій півкулі, а праве – тільки правій. Після операції кішка поводила себе нормально і не проявляла видимих ознак яких-небудь порушень. Потім праве око кішки було закрите, а вона навчалася новій поведінці: проходила через короткий лабіринт для того, щоб знайти їжу. Коли кішка повністю засвоїла маневрування в лабіринті, пов’язку переносили на ліве око. Тепер, якщо кішку поміщали в лабіринт, її ліва півкуля не могла «дати знати», куди повертати, і тварині доводилося освоювати лабіринт з самого початку.

Сперрі продовжував свої дослідження протягом 30 років і у 1981 році отримав Нобелівську премію за роботу з вивчення спеціалізації півкуль мозку.

Для того, щоб розібратися у дослідженнях півкуль мозку людини, необхідні знання її фізіології. Дві півкулі нашого мозку знаходяться в неперервній взаємодії через так зване мозолисте тіло (corpus callosum) – структуру, яка складається з 200 мільйонів нервових волокон. Якщо мозолисте тіло розрізати, ця головна лінія зв’язку порушується і дві половини мозку починають працювати незалежно. Таким чином, для того щоб вивчити кожну півкулю окремо, слід хірургічним шляхом перерізати мозолисте тіло.

Але чи можуть вчені розділити надвоє мозок людини? Це схоже на психологію у стилі доктора Франкенштейна! Очевидно, наукова етика ніколи не дозволить зробити це тільки для того, щоб вивчити спеціалізацію півкуль людського мозку. Але в кінці 1950-х рр. медицина надала психологам унікальну можливість. У деяких людей, які страждають рідкісною і складною формою епілепсії, припадки можна було зупинити тільки хірургічним розподілом мозолистого тіла на дві частини. Така операція була (і залишається до сьогодні) надзвичайно ефективною, як останній засіб для пацієнтів, яким по-іншому допомогти неможливо. Так, у 1966 році Сперрі та Майкл Геззеніга зі згоди чотирьох пацієнтів мали змогу вивчати і тестувати їх для визначення впливу операції на їхнє сприйняття та інтелектуальні можливості.

Дослідники хотіли вияснити, наскільки самостійно можуть функціонувати півкулі мозку людини і чи має кожна з них які-небудь унікальні можливості. Якщо порушити обмін інформацією між двома півкулями, чи буде порушена координація між правою та лівою половинами тіла? Якщо мова контролюється лівою половиною мозку, як операція вплине на здатність говорити і розуміти слова? Чи будуть мислительні процеси відбуватися самостійно у кожній з півкуль? Сперрі та Геззеніга спробували відповісти на ці та багато інших питань під час дослідження пацієнтів з розщепленим мозком.

Перш за все слід зазначити, що після хірургічного розщеплення мозку в пацієнтів не спостерігалося значних змін рівня інтелекту, характеру, емоційних реакцій і т.д. Вони були щасливі та відчували полегшення, оскільки були позбавлені виснажливих припадків. При тестуванні більшість пацієнтів демонстрували незвичні психічні можливості.

Після проведеного дослідження можна було зробити висновок, що в черепній коробці людини існують два мозки, кожен з яких має свої можливості. Геззінга зазначає [14, p.24-29], що потенціал обробки інформації, можливо, збільшується у два рази при розділенні двох половин мозку. Існують дані про те, що пацієнти з розщепленим мозком можуть виконати два завдання на кмітливість так само швидко, як звичайна людина виконує одне.

Сьогодні участь тварин в експериментах породжує більше полеміки, ніж участь людей, – ймовірно, тому, що тварини, на відміну від людей, не можуть захистити себе вимогами поінформованої згоди, правом на вихід з експерименту чи його розбору.<< ПредыдушаяСледующая >>
Внимание, только СЕГОДНЯ!