Етичний кодекс психолога-діагноста

Видео: диссертац

Етичний кодекс психолога-діагноста [8] прийнятий з метою попередження неправильного використання психологічних тестів, опитувальників та інших методик. Спрямований на дотримання ряду застережень, що стосуються самих методик, їх оцінок, наступного використання результатів.

Основні етичні проблеми, пов’язані з галуззю психодіагностики:

1) Рівень кваліфікації людей, які використовують діагностичні методики. Діагностичні методики повинні використовуватись тільки достатньо кваліфікованими експериментаторами. Необхідна кваліфікація змінюється в залежності від типу діагностичної методики (наприклад, для використання індивідуальних тестів інтелекту та більшості особистісних тестів і опитувальників необхідний тривалий період навчання, а для тестування досягнень в навчальній та професійній діяльності потрібна мінімальна спеціальна психологічна підготовка).

Психолог-діагност повинен вміти обирати методики, знати відповідну наукову літературу, що стосується даної методики, оцінювати технічні параметри її характеристик: норми, надійність, валідність- робити висновки та давати рекомендації тільки після розгляду діагностичної оцінки у світлі іншої інформації, яка стосується індивіда- бути обізнаним у науці про людину, щоб застерегти себе від невиправданих висновків у своїй інтерпретації отриманих оцінок. Якщо діагностика проводиться людьми інших професій необхідною є присутність кваліфікованого психолога-консультанта, який допоможе забезпечити необхідні умови для правильної процедури і наступної правильної інтерпретації діагностичних оцінок.

Сьогодні психологи все більше концентруються на спеціалізації, технічному удосконаленні тестів та опитувальників і це призводить до того, що вони втрачаються контакти з тим, що відбувається у суміжних галузях (педагогіці, дитячій психології, психології індивідуальних відмінностей, генетичній психології).

Кваліфікований психолог-діагност – це психолог, який знає межі свої компетентності й обмеженість своїх методів, не пропонує свої послуги, не використовує техніку, які не задовольняють професійні стандарти, встановлені в окремих галузях. За кордоном необхідна наявність ліцензії та посвідчення.

2) Використання діагностичних методик. Право придбання та подальшого використання методик діагностики повинно надаватися особам, які мають відповідну кваліфікацію. Але сьогодні їх можуть придбати всі. Якщо методику купують студенти (США), то вони повинні мати замовлення на її придбання, скріплене підписом викладача психології чи іншої особи, яка бере на себе відповідальність за її правильне використання. Більшість кодексів пропонують обмежити поширення діагностичних методик. Це обмеження має подвійну мету: нерозголошення змісту методик і попередження їх неправильного застосування. Діагностичні оцінки, як і самі методики, передаються тільки особам, які здатні їх інтерпретувати та використовувати відповідним чином.

У процесі поширення методики слід дотримуватися таких вимог:

– не можна говорити про достоїнства методики без об’єктивного підґрунтя-

– не можна публікувати методику для загального використання передчасно-

– якщо методику спочатку поширюють з дослідницькою метою, то ця умова повинна бути чітко вказана і, відповідно, поширення методик повинно бути обмеженим-

– інструкція по використанню методики повинна містити достатньо даних і давати повну інформацію відносно її проведення, способів оцінки та норм-

– інструкція по використанню – виклад інформації про методику, а не її реклама-

– автори та видавці психодіагностичних методик зобов’язані їх перевірити і повторно стандартизувати. Вони повинні проводитися так часто, щоб попередити їх старіння. Швидкість, з якою методика старіє залежить від її змісту і є досить різною-

– методики та їх основні частини не можна друкувати у газетах, журналах і популярних брошурах ні з метою опису, ні для використання їх при самооцінці. Як зазначає А.Анастазі, американський тестолог, самооцінювання у таких умовах приведе до таких великих помилок як визнання непотрібності методики, і може бути психологічно шкідливим для індивіда. Крім того, будь-яка гласність у відношенні змісту методики зробить недійсним її майбутнє застосування іншими людьми. Такий розголос може породити або наївну довірливість, або огульну протидію зі сторони громадськості всім напрямкам психологічної діагностики-

– тестування поштою, заочно не відповідає професійним вимогам. Такий спосіб не тільки не забезпечує контролю за дотриманням умов тестування, але й пропонує також інтерпретацію тестових оцінок за відсутності іншої інформації, яка стосується індивіда. За таких обставин тестові результати не тільки можуть виявитися некорисними, але й принесуть шкоду.

3) Забезпечення таємниці результатів дослідження. Для ефективності дослідження деколи доводиться тримати досліджуваного у невіданні відносно специфічних способів, якими повинні інтерпретуватися його відповіді на будь-який тест. Але особистість не повинна досліджуватися обманним шляхом. Тому досліджуваний повинен ясно розуміти способи і мету використання його діагностичних результатів.

Будь-які методи психологічного дослідження містять у собі можливість проникнення у таємницю особистості. Дана проблема непроста і вимагає чималої обережності зі сторони психологів та інших професіоналів. Щоб відгородити таємницю особистості, не можна сформулювати універсальні правила, можна намітити тільки загальні шляхи, при застосуванні як до специфічних випадків необхідна етична свідомість і професійна відповідальність психолога. Рішення необхідно виробляти в залежності від конкретних обставин.

Якщо дослідження проводиться в інтересах суспільства чи якої-небудь установи, досліджуваний повинен бути повністю проінформований про те, як будуть використовуватися його оцінки. Бажано також пояснити йому, що правильна оцінка буде вигідною і для нього самого, оскільки йому не принесе користі, якщо він займе місце, на яке згодом у нього не вистачить сили чи для якого потім він буде визнаний непридатним. Діагностичні результати, отримані у клініці чи консультації, не можуть бути застосовані в інтересах цих закладів, якщо клієнт не дасть своєї згоди на це.

Збереження таємниці, на думку А.Анастазі, включає два основні поняття: релевантність (інформація, яку надає індивід, повинна бути відповідною (релевантною) меті дослідження) та інформована згода (досліджуваний повинен бути обізнаний про мету дослідження та характер можливих даних, які можуть бути отримані, а також про подальший спосіб їх використання. Але йому можуть не показувати зразок тесту чи бланк протоколу, оскільки така інформація робить тест недійсним, позбавляє його сили).

Діагностичні процедури та експериментальні плани, які оберігають право індивіда відмовитися від участі у дослідженнях і, відповідно, захищають таємницю його особистості, ускладнюють роботу психолога та підвищують вимоги до його кваліфікації. При правильній взаємодії і взаємній повазі психолога та досліджуваного кількість відмов від участі у діагностуванні може бути зведена до мінімуму.

Нелегкою є проблема конфіденційності у дослідженні школярів: чи повідомляти батькам результати тестувань? Перед психологом виникають такі питання як саме це зробити?

Батьки мають законне право на отримання інформації про свою дитину. Часто вони хочуть отримати таку інформацію. Крім того, часто шкільна неуспішність чи емоційний характер дитини можуть виникати із-за стосунків між дитиною та батьками. У таких випадках контакт консультанта, психолога-діагноста з батьками має першочергове значення як для того, щоб зрозуміти причини отриманих результатів, так і для того, щоб встановити з батьками співпрацю.

Якщо дослідження проводилось в якій-небудь установі (школі, суді, при оформленні на роботу), індивід повинен бути заздалегідь проінформований про його мету і про те, як будуть використовуватися результати, про їх доступність тим особам, які в них зацікавлені. Якщо ж результати запрошуються людьми (наприклад, майбутнім роботодавцем, дирекцією коледжу, в який буде вступати дитина), то необхідно отримати згоду індивіда на передачу даних. Це ж відноситься і до обстеження у клініці або консультації чи до тестування з дослідницькою метою.

Доступ до діагностичних даних, які зберігаються в установі, суворо контрольований.

4) Повідомлення результатів дослідження. Як повідомляти результати дослідження, щоб вони мали змістовну форму і були придатні для використання. Інформацію не можна подавати в тому вигляді, в якому вона була отримана. Її необхідно супроводжувати поясненнями психолога-професіонала зрозумілою для людини мовою, з врахуванням характеристик, особливостей тієї людини, якій передається інформація.

5) Про соціально-психологічне підґрунтя етичного кодексу психолога-діагноста. Психолог повинен надавати великого значення достоїнству та цінності буття кожної окремої людини, приймати на себе зобов’язання покращити розуміння людиною самої себе та інших людей (охороняти благополуччя клієнта, досліджуваного), не використовувати своє службове положення чи зв’язки на шкоду досліджуваному, не дозволяти скористатися плодами своєї праці іншим, з метою, несумісною з цінністю етичних еталонів. Психолог бере на себе відповідальність за проведення діагностичного дослідження, свободу і повідомлення результатів та інше на основі компетентності, об’єктивності та тих відкриттів в особистісному світі особистості, які він виявив, уваги до соціальних запитів та інтересів своїх колег та співтовариств.

Основні принципи, які складають етичний кодекс психолога-діагноста:

– благополуччя досліджуваного індивіда-

– відповідальність, в основі якої лежить об’єктивність-

– моральні та правові стандарти, які відповідають моральним вимогам суспільства-

– коректність та стриманість у публічних заявах-

– конфіденційність, яка гарантує збереження інформації про індивіда-

– стосунки з досліджуваним, ґрунтуються на довірі, інформуванні його про мету дослідження і про наступний характер використання результатів-

– нерозголошення результатів дослідження-

– міри застереження у дослідженнях-

– умови, можливості та обмеження в публікації методик-

– інтерпретація діагностичних результатів.<< ПредыдушаяСледующая >>
Внимание, только СЕГОДНЯ!