Головний «етичний парадокс» психології

Видео: What is Philosophy?: Crash Course Philosophy #1

Сучасна психологія неминуче зіштовхується з етикою вже на рівні визначення свого предмета та методу (методологічному, який традиційно є «вільним» від етичних проблем). Протягом останніх років у психології суттєво підвищився інтерес до проблем «суб’єктності» та «суб’єктивності » (Є.І.Ісаєв, В.І.Слободчиков, А.В.Петровський). Сам предмет психології все більше пов’язується з «суб’єктністю». Можна зазначити навіть деяку зміну парадигми у напрямі «від психіки суб’єкта – до суб’єкта психіки». Для розгляду нашої проблеми виділимо дві характеристики суб’єктності:

1) готовність до непередбачуваних, спонтанних дій, готовність зробити щось «просто так», а не «тому що» (за О.Г.Асмоловим). У цьому випадку людину важко прорахувати- важко сказати про неї, що вона «коштує стільки-то й стільки-то», тобто складно назначити їй «продажну ціну».

2) справжній суб’єкт здатний на рефлексію своїх відповідних дій і всього свого життя, тобто про особистість можна сказати, що вона є одночасно суб’єктом свого щастя лише тоді, коли вона здатна на постійні роздуми про саму себе і свої вчинки.

Рефлексія – «специфічна здатність людини, яка дозволяє їй зробити свої думки, емоційні стани, свої дії та ставлення, взагалі всього себе, предметом спеціального аналізу й оцінки та практичного перетворення (аж до самопожертви в ім’я високих цілей)».

Е.Фромм, розумуючи про «суб’єкт діяльності», зазначав, що якщо людина не буде хоча б прагнути осмислити свої дії і знайти в них певний особистісний зміст, то тоді не людина буде виконувати дію, а сама «дія буде звершуватися над нею» [1, c.283-284].

У якості предмета професійної діяльності психолога усе більше виділяється саме суб’єктність. Тобто виникає парадоксальна ситуація: чим більше і краще ми пізнаємо суб’єктність даної людини, тим у більшій мірі ми позбавляємо її цієї суб’єктності, оскільки людина стає більш «зрозумілою» і «передбачуваною», а наявність поряд «усе розуміючого» і здатного «усе пояснити» психолога робить для неї не обов’язковою рефлексію своїх вчинків. Більш відверто даний парадокс звучатиме так: «Психолог, який ефективно працює, повинен був би позбавити людину її психіки, оскільки бездоганне знання і розуміння клієнта, який йому довірився, створює чудову основу для маніпуляції свідомістю даної людини» [1, c.284].

Звідси випливає, що і метод психології повинен стати маніпулятивним. Ситуація ускладнюється тим, що багато «замовників» і «спонсорів» тільки й мріють про те, щоб з допомогою психологів не тільки «передбачати» ті чи інші реакції персоналу, але й «ефективно керувати» ним так, як це вигідно керівництву. А оскільки психологам за такі «послуги» добре платять, то навряд чи вони відмовляться від можливості «підзаробити» і як це часто буває, «замаскують» свої маніпулятивні дослідження і впливи красивими розмовами про «істинну конгруентність », «особистісний ріст» і «самореалізацію». Крім цього, більшість клієнтів також мріють про те, щоб «повністю довіритись» спеціалісту, який краще, ніж вони самі, «знає, що до чого, і що потрібно робити». Як тут не піти назустріч таким клієнтам? [1, c.285].

На щастя, повністю пізнати психіку іншої людини неможливо. Крім того, спрацьовує відома закономірність: чим з вищим рівнем прояву психічного (наприклад, з рівнем особистості) має справу психолог-професіонал, тим більшою мірою він змушений вибудовувати свої стосунки з клієнтом у режимі реального діалогу, коли клієнт вже перестав буди звичайним об’єктом дослідження чи впливів. І навпаки, чим простіший рівень прояву психічного (наприклад, рівень психофізіологічних реакцій), тим меншою мірою припускається реальна взаємодія психолога з клієнтом, оскільки клієнт багато чого просто не усвідомлює у своїх реакціях і йому краще бути звичайним «досліджуваним» чи «обстежуваним». Звичайно, позитивним є і той факт, що зі сторони психологів посилюється прагнення та розуміння необхідності спеціального звернення до етичної проблематики, а також етична підготовка студентів вузів, яка з кожним роком покращується. Психолог-студент повинен сам увесь час намагатися співвідносити знання, які отримує, з ціннісно-смисловими питаннями і суспільними проблемами, постійно запитувати себе: «Наскільки дані знання допомагають мені краще зрозуміти оточуючий світ і своє місце в цьому світі?».<< ПредыдушаяСледующая >>
Внимание, только СЕГОДНЯ!