Моральні виміри спілкування та їх значення у роботі практичного психолога

Видео: Part 1 - The Invisible Man Audiobook by H. G. Wells (Chs 01-17)

До моральних вимірів спілкування відносяться толерантність, повага, співчуття, милосердя, любов [10, c.328-358].

Повага – таке ставлення до людини, яке реалізує на практиці (у діях, у поведінці) визнання людської гідності іншого.

Поважати – утверджувати ціннісний статус іншого. Близьким до поняття «повага» є поняття «пошана» та «самоповага». Високий рівень самоповаги людини – це той бар’єр, проти якого безсиле будь-яке побутове чи адміністративне хамство.

Для психолога важливо поважати і самого себе, і клієнта.

Співчуття (емпатія, співпереживання) – екзистенційно-моральна парадигма входження у світ внутрішніх переживань іншого. Люди, здатні до співчуття, реагують на зміни у внутрішньому світі інших людей, «заражаються» їх самопочуттям.

Милосердя – діяльне прагнення допомогти кожному, хто має в тому потребу. Милосердя – висока етична цінність, вільне дарування іншому можливостей буття та самореалізації.

Складність милосердя в тому, що, допомагаючи іншому, слід бути та залишатися собою. Милосердя повинно поєднуватися з толерантністю та повагою. Здатність до милосердя – прояв морального здоров’я особистості.

Любов. М.Бубер говорив: «Любов – відповідальність Я за Ти».

Толерантність (від лат. tolero – несу, витримую, терплю) – «чин терплячої стриманості в присутності чого-небудь, що не полюбляється або не схвалюється Вона передбачає існування того, що не вважається неприйнятним або злим». Е.Кренстон пише: «Толерувати – значить спершу засудити, а потім миритися з тим, що засуджується» [10, c.331].

Бути толерантним – означає терпіти, витримувати іншого таким, яким він є, визнавати за ним право жити, мислити й чинити по-своєму [14, c.329-330].

Для того, щоб повноцінно спілкуватися, люди повинні вміти співіснувати один з одним, миритися з неминучими розбіжностями поглядів, орієнтацій, стилів життя.

Вимоги толерантності, здавалося б, елементарні. «Тільки» толерантність нас в жодному відношенні цілком задовольнити не може: як правило, людям замало того, що їх тільки «терплять», і вони прагнуть до більш змістовних домінант спілкування. Абстрактність толерантності пов’язана зі змістовою нерозвиненістю її етичних перспектив, з двозначністю її висновків щодо самого процесу спілкування, суперечністю, пов’язаною з її практичним застосуванням і визначенням принципових меж спілкування.

Інтелігентність – певна моральна позиція, опозиційність всьому антигуманному, небайдужість до всього, що відбувається у суспільстві- розвинуте почуття обов’язку перед своїм народом, суспільством, яке лежить в основі такої важливої якості як скромність.

Найстрашніший гріх для освіченої людини, та ще й з вищою гуманітарною освітою, – це соціальна, моральна байдужість, а для психолога – це перша ознака професійної неспроможності, адже він, за родом своєї діяльності, як раз і повинен допомагати людині самовизначатися у суспільстві та в складному ціннісно-смисловому просторі культури.

Тому важливою проблемою для самих психологів є усвідомлення реальної небезпеки стати «професійним дурнем», тобто ризик перетворитися в освічених спеціалістів, які розбираються в різних екзотичних концепціях особистісного розвитку, знають багато розумних та таких, що важко вимовляються слів, і т.д., але не вміють (чи бояться) використовувати все це для допомоги людині у справжньому особистісному та професійному самовизначенні.<< ПредыдушаяСледующая >>
Внимание, только СЕГОДНЯ!