Конфлікти та асертивна поведінка у професійній діяльності психолога
Видео: Учні черкаської школи шоковані емоційною поведінкою вчительки
Проблема, на перший погляд, вигадана і навіть смішна. Психолог і конфлікти поняття, здавалося б, несумісні, але Психолог – це звичайна людина. І як писав Ч.Ліксон, відомий конфліктолог, «якщо у вашому житті немає конфліктів, перевірте чи у вас є пульс».Отже, конфлікти можуть виникати в житті самого психолога, або ж психолог може мати справу з конфліктами своїх клієнтів чи бути посередником при їх вирішенні.
Конфлікт (від лат. сonflictus – зіткнення) – зіткнення протилежно спрямованих, несумісних один з одним тенденцій у свідомості окремо взятого індивіда, в міжособистісній взаємодії чи міжособистісних відносинах індивідів або груп людей, пов’язане з гострими негативними емоційними переживаннями.
Для психолога важливо знати причини виникнення конфліктів, динаміку їх розвитку, стратегії та тактики поведінки особистості в конфлікті, процес управління конфліктами , їх прогнозування , попередження , регулювання та розв’язання .
Стратегіями виходу з конфлікту є: співробітництво, конкуренція, пристосування, уникнення та компроміс.
В основі стилів поведінки особистості у конфлікті лежить система, що називається методом Томаса-Кілмена (метод розроблений Кеннетом У.Томасом та Ральфом X.Кілменом у 1972р. Основні стилі поведінки в конфліктній ситуації пов’язані із загальним джерелом будь-якого конфлікту – неспівпаданням інтересів двох чи більше сторін.
Стиль поведінки в конкретному конфлікті визначається тією мірою, якою людина хоче задовольнити власні інтереси (діючи пасивно чи активно) та інтереси іншої сторони (діючи сумісно чи індивідуально).
Якщо уявити це у графічній формі, можна отримати сітку, що дозволяє визначити місце та назву для кожного з п’яти основних стилів вирішення конфлікту (мал.1).
Якщо почати зі сторони, на якій відмічені активні та пасивні дії, то, якщо реакція пасивна, людина буде намагатися вийти з конфлікту- якщо вона активна, то людина намагатиметься вирішити його.
Якщо людина надає перевагу сумісним діям, то вона буде намагатися вирішити конфлікт разом із іншою людиною чи групою людей, які в ньому задіяні. Якщо ж надає перевагу індивідуальним діям, то вона буде шукати свій шлях вирішення проблеми, чи шлях уникнення її вирішення. Коли скласти разом ці дві частини сітки, вийде матриця з п’яти стилів.
Видео: Льодохід на річці Уж
Мал. 1.
Стилі поведінки особистості у конфлікті
Видео: Людина влади — Путін. Противник чи партнер Європи/Machtmensch Putin. Gegner oder Partner Europas
Конфлікт може бути завершений самостійно опонентами чи після втручання третіх осіб. Завершення конфлікту може мати такі форми: затухання, вирішення, врегулювання, ліквідація, переростання в інший конфлікт.
Психолог може виступати посередником при вирішенні конфлікту (медіатором ). При посередництві слід використовувавти такі етичні принципи: нейтральність по відношенню до опонентів- безоцінковість позиції- конфіденційність- процедурний характер діяльності- стимулювання співробітництва- роботу з процесом, а не з рішенням.
При врегулюванні протистояння психолог стратегічним завданням вважає не вплив на опонентів, а спонукання їх до переведення конфлікту в ситуацію спільного пошуку рішення.
Психолог організовує роботу з конфліктуючими в двох площинах: 1) організація та проведення переговорного процесу, в ході якого сторони приходять до вироблення узгодженого рішення. Це дозволяє вирішити проблему конфлікту, узгодити інтереси опонентів . Здійснення конфлікту по типу тріади (опонент – психолог – опонент) робить учасників конфлікту більш поступливими, оскільки вони схильні розглядати свої поступки як поступки психологу, а не протилежній стороні. Таким чином, психолог дозволяє опонентам зберегти обличчя (Д.Прюітт) [1, с.498-499]- 2) надання психологічної допомоги опонентам. Важливим завданням такої допомоги стає відновлення відносин сторін. У випадку успіху психологу вдається перетворити стосунки недавніх опонентів у новий якісний стан.
Послідовність діяльності психолога при регулюванні конфлікту включає роздільні зустрічі з опонентами, формування позитивного настрою учасників на спільну роботу, а також етап спільної роботи, яка може бути організована з використанням системи інтеґративного прийняття рішення, запропонованої А.Філлі. Вона складається з шести кроків:
1) аналіз і корекція ситуації, з метою створення сприятливого клімату-
2) аналіз та корекція уявлень. З допомогою спеціальних процедур виясняються причини конфлікту та позиції учасників-
3) аналіз та корекція стосунків. Учасники визначають свої почуття по відношенню до конфлікту та один до одного-
4) визначення проблеми-
5) пошук рішення-
6) прийняття рішення. Оцінка альтернативних рішень і досягнення згоди відносно одного з них.
Існують етичні принципи, у відповідності з якими організується посередницька діяльність психолога [1, c.479]:
- нейтральність по відношенню до опонентів. Психолог не повинен прагнути до виявлення правої та неправої сторін. Йому слід ставиться до ситуації максимально об’єктивно-
- безоцінковість позиції. Психологу не можна давати оцінок діям чи позиціям опонентів. Йому слід спонукати їх до самоаналізу дій, допомагати приймати рішення-
- конфіденційність. Будь-яка інформація особистісного характеру, отримана від учасників конфлікту, не може бути використана їм на шкоду чи передана іншим особам без їхньої згоди-
- процедурний характер діяльності. Завдання психолога – організувати процедуру обговорення, орієнтуючи опонентів на співробітництво. Зміст процесу залежить від учасників-
- стимулювання співробітництва. Психологу слід заохочувати кроки опонентів, спрямовані на нормалізацію стосунків, спонукати їх до цього, забезпечуючи перехід від конфронтації до співробітництва-
- робота з процесом, а не з рішенням. Психолог несе відповідальність не за характер рішень, які приймаються, а тільки за організацію руху до цих рішень.
Робота психолога-медіатора з різними типами конфліктів має свої відмінності. Наприклад, процес врегулювання сімейного конфлікту включає чотири етапи:
1) розігрів. На початку роботи психолог робить все, щоб подружжя почувало себе комфортно-
2) зняття перешкод. Психолог виявляє сумніви та бар’єри по відношенню до майбутньої процедури медіації , які існують у конфліктуючих сторін, і налаштовує опонентів на конструктивну роботу-
3) укладання домовленості. Психолог допомагає подружжю чітко сформулювати вимоги один до одного та знайти компромісні рішення, які влаштовували б обидві сторони-
4) прояснення ситуації. Цей етап характерний для сімейної медіації. Посередник допомагає колишнім опонентам розповісти один одному про ті почуття і страхи, які заважали їм раніше досягти домовленості, а найчастіше й поговорити один з одним відверто. Емоційне розкриття опонентів закріплює результати медіації і створює передумови безконфліктного спілкування в майбутньому. Чим більш відкрито ведуть себе члени подружжя по відношенню один до одного, тим міцнішим є шлюб.
Діяльність психолога по врегулюванню конфлікту полягає не тільки в медіації, але й в наданні психологічної допомоги учасникам, в якій присутні елементи психодіагностики, консультування і психотерапевтичної роботи.
Що стосується асертивної поведінки, то психолог може її використовувати у процесі взаємодії з колегами, іншими, з клієнтами (в окремих ситуаціях), до того ж останніх слід навчати цій поведінці.
Асертивна поведінка (від англ. assert – стверджувати, заявляти, відстоювати свої права) – активні наполегливі дії, спрямовані на відстоювання особистих прав та самоствердження, не утискаючи таких самих прав інших людей- це спосіб дій, при якому людина активно і послідовно відстоює свої інтереси, відкрито заявляє про свої цілі і наміри, поважаючи при цьому інтереси оточуючих.
Асертивна поведінка припускає, що людина знає, чого вона хоче і чого не хоче (по крайній мірі, в даній конкретній ситуації), і може це чітко сформулювати – без страху, невпевненості, напруги, іронії, сарказму і будь-яких інших форм нападу на протилежну сторону [13].
З психологічної точки зору, асертивна поведінка – це поведінка цілісної, конструктивної особистості.
Принципи асертивності – це емпіричні правила поведінки у суспільстві в процесі спілкування з оточуючими. Спілкування, побудоване на принципах асертивності, опирається на гуманістичні начала, у ньому заперечується маніпуляція, жорстокість та агресія по відношенню до іншого. Асертивна поведінка дозволяє людині висловлюватися чітко та однозначно, чинити чемно, діяти впевнено, уникати маніпуляції оточуючих людей, розбиратися в собі та інших, вміти наполягти на своєму. Можна сказати, що асертивність – це адекватна оцінка ситуації і своєї поведінки, це шлях до самореалізації та саморозвитку.
Виділяють десять правил асертивної поведінки, які, не дивлячись на їхню простоту, охоплюють практично всі можливі ускладнення, котрі можуть виникнути в процесі взаємодії з іншими людьми та по відношенню до самого себе.
Я маю право:
- оцінювати власну поведінку, думки, емоції та відповідати за їх наслідки-
- не вибачатися і не давати жодних пояснень та обґрунтувань, які виправдовують мою поведінку-
- самостійно обдумати чи відповідаю я, чи в якій мірі відповідаю за вирішення проблем інших людей-
- змінювати свої погляди-
- робити помилки і відповідати за них-
- сказати «я не знаю»-
- бути незалежним від доброї волі інших людей-
- приймати нелогічні рішення-
- сказати «я тебе не розумію»-
- сказати «мене це не хвилює».
М. Дж. Сміт розглядає асертивну поведінку з точки зору прав особистості: людина обізнана з власними правами, користується ними і, коли виникає необхідність, відстоює свої права. У той же час асертивна людина визнає за оточуючими такі ж права і прагне будувати взаємостосунки без їх порушення.
Якщо розглядати стилі поведінки в термінах транзакційного аналізу, то спостерігається наступне:
- cтан «Батько»: людина мислить так само, як переважно розмірковував один із його батьків (вихователів, керівників), реагує так, як прореагував би він. Завдяки Батьку, чимало реакцій давно стали автоматичними, зло допомагає зберегти масу часу та енергії. Люди чимало роблять тільки тому, що «так прийнято робити». Це звільняє Дорослого від необхідності приймати багато тривіальних рішень, але утруднює прийняття точки зору іншої людини. Поведінка Батька описується формулою «Так треба», «Знаю, як треба»-
- cтан «Дитина»: людина реагує так само і з тією ж метою, як це зробила б маленька дитина. Дитина не завжди замислюється про наслідки своїх дій для себе і для інших людей і керується формулою «Я хочу»-
- cтан «Дорослий»: людина самостійно і об’єктивно оцінює ситуацію, неупереджено викладає хід роздумів, формулює свої проблеми і висновки, до яких прийшла. Людина переробляє інформацію і вичислює ймовірності, які необхідно знати, щоб ефективно взаємодіяти з оточуючим світом. Дорослий усвідомлює свої цілі, емоції та спонукання і спроможний ними керувавти. Формула дії для дорослого: «Я вибираю», «Я надаю перевагу».
Асертивна поведінка – це поведінка на рівні Дорослий-Дорослий, тобто асертивна людина сприймає себе і веде себе як дорослий плюс так само відноситься і до об’єкта взаємодії.
Асертивний стиль корисний і в діловому, і в особистому житті. Труднощі його застосування пов’язані з ним, що навички такої поведінки вимагають серозної підготовки і практики, оскільки для більшості людей більш звичними є інші стилі спілкування [13].
Для людини, яка обрала асертивну поведінку, характерно: відповідати без заминки, говорити достатньо гучно і природним для себе тоном- не уникати прямого погляду на співбесідника- охоче обговорювати запропоновану тему- відкрито давати знати про свої почуття- висловлювати свою думку- вчитися під час бесіди та будь-якого іншого особистісного контакту правил і законів, притаманних даному колективу, але при цьому орієнтуватися і використовувати їх на свій погляд.
У процесі асертивного спілкування обидва співрозмовника повинні вести себе гідно, не принижуючи ні себе, ні іншого. Якщо один з них набагато доросліший, досвідченіший, то правило залишається правилом, але старший обов’язково повинен взяти на себе більшу відповідальність, оскільки його поведінка носить навчальний характер. Вміле та успішне застосування цих принципів припускає використання комунікативних прийомів, в основі яких лежить взаємна повага, доброзичлива наполегливість, ввічлива вимога.
Поделиться в соцсетях:
Похожие
