Хронічний тонзиліт

Видео: Как лечить хронический тонзиллит

Хронічний тонзиліт може бути специфічним та неспецифічним. Специфічний хронічний тонзиліт являє собою ураження мигдаликів інфекційними гранульомами (туберкульозом, сифілісом, склеромою). Хронічний неспецифічний тонзиліт є захворюванням інфекційно-алергічного характеру з місцевими проявами у вигляді стійкої запальної реакції мигдалика, що морфологічно виражається альтерацією, ексудацією та проліферацією.

Нижче ми зупинимося на проблемі хронічного неспецифічного тонзиліту. Важливість цієї проблеми визначається перш за все великою частотою захворювання: за різними авторами, від 2 до 15% всього населення страждає на хронічний тонзиліт. По-друге, з хронічним тонзилітом пов`язане виникнення та погіршення перебігу цілої низки захворювань. Це частіше всього серцево-судинні захворюваня (а серед них — ревматизм), захворювання нирок, суглобів, тиреотоксикоз.

Етіологія. Домінуюче місце в етіології хронічного неспецифічного тонзиліту займає асоціація гемолітичного стрептокока групи А, стафілокока та аденовірусів.

Патогенез. Формування вогнища хронічного запалення в мигдаликах та розвиток тонзилогенних процесів в організмі відбувається в результаті тривалої взаємодії інфекційного агента та макроорганізма. Пусковим моментом є порушення помпового механізму мигдаликів. Припиняється випорожнення лакун від вмісту, який скопичується у надмірній кількості. Лакуни кістозно розширюються, в них утворюється гній, казеозні маси у вигляді пробок. Це й спричинює до тривалого контакту мікробної флори з лімфаденоїдною тканиною.

Вирішальним в реалізації мікробних факторів у вигляді хронічного тонзиліту є зміни загальної та місцевої реактивності організму, алергічний стан, який може передувати або бути наслідком хронічного тонзиліту.

До зниження реактивності організму ведуть наступні фактори.

1. Загальне та місцеве охолодження.

2. Нераціональне харчування — надлишок білкових продуктів і брак вітамінів.

3. Несприятливі умови праці та побуту.

4. Інші вогнища хронічної інфекції — каріозні зуби, парадонтоз, гнійні синуїти, аденоїдит. З вогнища інфекції бактерії потрапляють в мигдалики. Виникає регіонарний лімфаденіт на ці вогнища (уражуються лімфовузли, які є одночасно регіонарними і для мигдалика), що погіршує відтік лімфи з мигдалика. Це сприяє виникненню хронічного тонзиліту.

5. Утруднення носового дихання — аденоїди, викривлення носовоїпереділки, гіпертрофія носових раковин та інше.

На фоні зниження загальної реактивності організму відбувається контакт" антиген-антитіло", активація специфічного (антитілоутворен-ня) та неспецифічного (епітеліальний бар`єр, фагоцитоз, ферменти) імунітету. Імунний комплекс "антиген-антитіло" має хемотаксичну активність та підвищує протеолітичну здатність ферментів макрофагів, яка призводить до лізису тканин мигдалика, денатурації власних тканинних білків, що набувають антигенного характеру. Всмоктуючись в кров, вони викликають утворення антитіл (аутоантитіл), які фіксуються на клітинах та пошкоджують їх. Піднебінні мигдалики перетворюються у місце сенсибілізації.

При хронічному тонзиліті токсична дія мікроорганізмів призводить до пригнічення активності окислювально-відновних процесів в мигдаликах, що відбуваються за участю ферментів сукцинатдегідрогенази і цитохромоксидази (до їх складу входять вітаміни групи В), гіалуроніда-зи, ацетилхолінестерази, лужної фосфатази, церулоплазміна (фермент, що містить мідь). Недостатність цих ферментних систем призводить до гіпоксії мигдалика та визначається не тільки лабораторними методами, але й має клінічний прояв у вигляді полігіповітаміноза (А, Ві, Вг, С).

При хронічному тонзиліті значно змінюється гіпоталамо-гіпофізар-но-наднирникова система — найважливіша ланка адаптаційно-трофічних та захисних реакцій організма. Встановлено, що гри тривалому та стійкому перебігу захворювання знижується глюкокортикоїдна функція наднирників, підвищується виділення адреналіна і зменшується виділення норадреналіна.

При хронічному тонзиліті в патологічний процес втягується нервовий апарат мигдаликів. Патологічні зміни нервових елементів призводять до спотворення рецепторної функції мигдаликів та нервово-рефлекторного зв`язку їх з деякими внутрішніми органами, зокрема з серцем. Зміни нервового апарату, впливаючи на трофіку лімфоїдної тканини, підсилюють викликані хронічним тонзилітом функціональні та структурні розлади мигдаликів і заглиблюють порушення їх бар`єрної ролі. Це сприяє розвитку стану декомпенсації.

Патологічна анатомія. Порушується цілісність покривного епітелію. Дном виразкової ділянки є грануляційна тканина, багата дрібними судинами з набряклим ендотелієм. Деякі лакуни гублять покривний епітелій. В цих місцях кровоносні судини і фолікули прилежать до просвіту лакун. Лакуни кістозно розширені. В їх просвіті застоюється рідкий гній і гомогенна зроговіла маса з домішками лімфоцитів, злущеного епітелію та колоній бактерій (казеозні пробки). В паренхимі — запальні інфільтрати та прошарки грубоволокнистої сполучної тканини, що заміщують лімфоїдну тканину. Відмічається склероз стінок судин і периваскулярної тканини, ендо- та периартериїт з проліферацією ен-дотелія. В патологічний процес втягується нервовий апарат: зустрічаються рецептори, що змінені у вигляді "невроми закінчень".

Згідно класифікації хронічного тонзиліту І.Б. Солдатова (прийнята 7-м з`їздом оториноларингологів СРСР, М.Тбілісі, 1975 р.), розрізняють компенсовану та декомпенсовану форми, які трактуються наступним чином. При компенсованій формі наявні лише місцеві ознаки хронічного запалення мигдаликів. Декомпенсована форма комбінується з рядом патологічних станів організму.

Що ж це за найбільш ймовірні місцеві ознаки хронічного тонзиліту?

1. Гіперемія та валикоподібне потовщення країв піднебінних дужок (симптоми Гізе і Б.С. Преображенського).

2. Рубцеві спайки між мигдаликами та піднебінними дужками.

3. Розрихлені або рубцево-змінені та ущільнені мигдалики.

4. Казеозно-гнійні пробки або рідкий гній в лакунах мигдаликів.

5. Регіонарний лімфаденіт — збільшення защелепних лімфатичних вузлів.

При встановленні діагноза слід мати на увазі слідуючі положення: 1. Підщелепні лімфатичні вузли не є регіонарними для піднебінних мигдаликів.

2. Розмір піднебінних мигдаликів не являється ознакою хронічного тонзиліту, а лише свідчить про гіпертрофію піднебінних мигдаликів.

3. Для того, щоб поставити діагноз хронічного тонзиліту потрібно виявити дві та більше місцевих ознак.

Декомпенсована форма хронічного тонзиліту характеризується не тільки місцевими ознаками хронічного запалення мигдаликів, але й проявами декомпенсації у вигляді рецидивуючих гострих тонзилітів (ангін), паратонзилітів, паратонзилярних абсцесів, різноманітних патологічних реакцій, захворювань віддалених органів та систем.

Важлива особливість цієї класифікації в тому, що в діагнозі необхідно вказувати не тільки клінічну форму захворювання, а якщо вона декомпенсована, то і конкретний вид або види декомпенсації. Це дозволяє правильно орієнтуватися в виборі лікування, яке може бути консервативним, напівхірургічним, хірургічним.

Приклади формулювання діагнозу:

I. Хронічний тонзиліт, компенсована форма.

II. Хронічний тонзиліт, декомпенсована форма — рецидиви ангін.

III. Хронічний тонзиліт, декомпенсована форма — рецидиви ангін, ревматизм.

В заключному діагнозі конкретизується діагноз ревматизму (неактивна фаза, поєднана мітральна вада серця, Н).

З прийняттям цієї класифікації відпала необхідність в поняттях "суб-компенсована"та "безангінна" форми хронічного тонзиліту, оскільки декомпенсація може проявлятися не рецидивуючими ангінами, а іншими захворюваннями. Немає більше потреби і в термінологічно невдалих, розпливчастих поняттях "проста" та "токсико-алергічна 1 -го та 2-го ступеня" форми хронічного тонзиліту, що недостатньо конкретизовані.

Лікування хронічного тонзиліту може бути наступним.

1. Консервативним, яке проводиться при компенсованій формі та при декомпенсації, що заключається в рецидивах ангін.

2. Напівхірургічним: гальванокаустика, діатермокоагуляція, кріовпливна піднебінні мигдаликі, лакунотомія, вишкрібання лакун. Напівхірургічне лікування показане при декомпенсованій формі, яка заключається в рецидивах ангін та неефективному консервативному лікуванні.

Ці методи є нефізіологічними, оскільки вони, хоча частково і зберігають тканину мигдалика, але порушують лакунарну систему, помповий механізм мигдалика, руйнують анатомо-функціональну одиницю — криптолімфон і спричинюють неможливість функціонування лімфо-епітеліального механізму мигдаликів. Без цього лімфаденоїдна тканина, що залишилась, не може виконувати свої функції.

3. Хірургічним — тонзилектомія. Хірургічне лікування проводиться у випадках безрезультатного консервативного лікування декомпенсованої форми та при декомпенсації у вигляді ураження віддалених органів та систем організму.

Консервативне лікування проводиться згідно наступної схеми.

1. Підвищення реактивності організму: правильний режим, загартування, раціональне харчування, курортно-кліматичне лікування, вітамінотерапія, медикаментозні препарати загальної дії.

До лікових речовин загальної дії слід віднести такі препарати: мікробного походження — імудон, ІРС-19, рібомуніл, бронхо-мунал- рослинного походження — тонзилгон Н- гомеопатичні — умкалор, тон-зилотрен, інфлюцид.

Серед препаратів із вираженою імуномодулюючою активністю належне місце посідає препарат Імудон (Solvay Pharma), який є полівалентним комплексом антигенів, що викликають утворення антитіл (зокрема, секреторних імуноглобулінів класа А) та підвищення вмісту лізоцима у слині. Препарат містить лізати мікроорганізмів, що найбільш часто зустрічаються при патологічних процесах у ротовій порожнині та глотці.

При лікуванні гострих та хронічних тонзилітів та фарингітів Імудон може бути використаний як у вигляді монотерапії, так і у поєднанні із антибактеріальною терапією. Препарат призначають по 6—8 таблеток на день протягом 10 днів при гострих процесах та по 2—6 таблеток протягом 20 днів та більше при хронічних.

Тонзилгон Н (Біоноріка, Німеччина) — кромбінований препарат рослинного походження, у склад якого входять екстракти кореня алтея, квітів ромашки, листів горіха, трави тисячолистника, кульбаби, хвоща, кори дуба, плодів шипшини. Фармакологічна дія препарата полягає у стимулюванні захистних сил організма за рахунок підвищення фагоцитарної активності макрофагів та гранулоцитів. Полісахаріди, ефірні масла та флавоноїди ромашки, алтея та кульбаби здійснюють протизапальну дію і зменшують набряк слизової оболонки глотки. Кора дуба, багата на танін, має антивірус -ну активність. Однією з безперечних переваг цього препарата є відсутність протипоказів до призначення та побічної дії від його використання.

Тонзилгон Н призначають при хронічних захворюваннях глотки по 2 драже 3 рази на добу протягом ЗО днів, при гострих — по 2 драже або 25 крапель 6 разів на добу протягом 14 днів.

2. Гіпосенсибілізуючі засоби: препарати кальцію, антигістамінні препарати, амінокапронова кислота.

3. Засоби місцевої сануючої дії на мигдалики: промивання лакун піднебінних мигдаликів дезінфікуючими розчинами, відсмоктування вмісту лакун, змащування мигдаликів розчином Люголя на гліцерині, введення лікарських паст в лакуни, інтра- і паратонзилярне введення розчинів антибіотиків.

4. Фізіотерапія: КУФ на ділянку мигдаликів, УВЧ, "ЛУЧ-2" на защелепні лімфатичні вузли- ультразвукове озвучення піднебінних мигдаликів- фонофорез інтерферона, лізоцима- солюкс- грязелікування- опромінення мигдаликів гелій-неоновим лазером.

Консервативне лікування проводять у вигляді курсів два рази на рік (весною та восени).

Профілактика хронічного тонзиліту проводиться за двома напрямками.

1. Підвищення загальної реактивності організму.

2, Санація інших хронічних вогнищ інфекції — лікування каріозних зубів, парадонтозу, гнійних синуїтів.<< ПредыдушаяСледующая >>
Внимание, только СЕГОДНЯ!