Тонзилярні (радіочутливі) пухлини

Серед новоутворень глотки своєрідною та найбільш злоякісною групою є недиференційовані радіочутливі тонзилярні пухлини. В діагностиці цих пухлин часто зустрічаються помилки. За даними М.О.Карпова (1962), найбільша кількість злоякісних пухлин ротоглотки припадає на тонзилярні пухлини (66,3%). Мигдалики є вихідним пунктом плос-коклітинного раку у 33,6% випадках. Н.Н. Петров (1952), навпаки, вказував, що останній становить 85-90% пухлин мигдаликів, хоча взагалі рак цієї локалізації за даними статистики не належить до частих уражень (1,7%).

До групи тонзилярних пухлин належать:

1) лімфоєпітеліома або пухлина Шмінке (вперше лімфоепітеліома описана у 1921 році A.Schminke)-

2) ретикулоцитома або ретикулосаркома.

Тонзилярні пухлини ростуть з лімфаденоїдної тканини, що входить у склад тонзилярних утворень.Ці пухлини визначаються високою радіочутливістю. Для них є характерними слідуючі клінічні прояви.

1. Швидкий інфільтруючий ріст.

2. Раннє метастазування в регіонарні лімфатичні вузли (верхні відділи шиї), при цьому метастази у більшості випадків збільшуються у розмірах швидше ніж первинна пухлина. У 20—25% спостережень збільшення лімфатичних вузлів шиї є першим проявом пухлини. *

3. Надзвичайно висока схильність до генералізації, що виражаєтьсямножинним метастазуванням у віддалені органи.

Радіочутливі пухлини частіш за все розвиваються з піднебінних мигдаликів, рідше - з глоточного, трубних та язикового мигдаликів. Іноді має місце атипова локалізація первинного вогнища пухлини — порожнина носа, гортань, трахея, де пухлина розвивається також з ділянок лімфаденоїдної тканини.

Спочатку відмічається збільшення одного з мигдаликів. У більшості випадків це не турбує хворого, рідко виникає відчуття стороннього тіла у горлі. На відміну від звичайної гіпертрофії, ураження завжди однобічне, відсутнє зіяння лакун. При ураженні глоткового мигдалика хворого турбує наростання утруднення носового дихання, трубних — зниження слуху на боці ураження по типу порушення звукопровідного апарата. Пальпаторно збільшений мигдалик має щільноеластичну консистенцію. Це перший ступінь розповсюдження пухлини.

Другий ступінь — пухлина розповсюджуєтсья на прилягаючі до мигдалика ділянки глотки, можуть з`являтися виразки, що супроводжуються виникненням болів.

Третій ступінь — пухлина виходить за межі глотки, проростає у яс-ни, корінь язика, порожнину носа.

Четвертий ступінь — пухлина проростає у кісткові утворення.

При ураженні піднебінних мигдаликів метастази локалізуються у за-щелепних лімфатичних вузлах. Глоткового мигдалика — у верхніх бокових шийних лімфатичних вузлах, звичайно з обох боків. Язикового мигдалика — у верхнім вузлі глибокого яремного ланцюга шиї, що розташований на місці біфуркації загальної сонної артерії.

Диференційний діагноз тонзилярної пухлини проводять із виразково-плівчастою ангіною Симановського - Венсана - Плаута. При цьому слід враховувати клінічну картину, результати біопсії. Бактеріологічне дослідження не має вирішального значення, оскільки фузоспирахетоз може бути сапрофітною флорою при різних захворюваннях глотки.

Хворий гине внаслідок генералізації пухлинного процесу, що за відсутності раціонального лікування наступає через 1—1,5 роки після початку захворювання.

В теперішній час основним методом лікування радіочутливих пухлин мигдаликів є променева терапія.

Хірургічне лікування протипоказане, оскільки воно веде до дисемінації пухлинного процесу. В стадії генералізації та при рецидивах використовують хіміотерапевтичні препарати.<< ПредыдушаяСледующая >>
Внимание, только СЕГОДНЯ!