Специфічний (набутий) противірусний імунітет

Видео: Как работают вакцины? — Келвалин Данасорнсамбут

Набутий імунітет строго специфічний і в спадщину не передається. Розрізняють активно і пасивно набутий імунітет. Перший з них розвивається в результаті природного (клінічно вираженого чи безсимптомного) перехворювання тварини чи після вакцинації живими чи убитими вакцинами. Пасивно набутий імунітет може бути створений штучно шляхом введення в організм імунних сироваток, гамма-глобулінів, імунолактону, а також при введенні ефекторних клітин, одержаних від сингенного імунного донора, чи передається від матері через плаценту, жовток яйця і при споюванні молозива в перші дні життя.

Пасивно набутий імунітет, який створюється введенням імунних сироваток (гамма-глобулінів), нетривалий — 10—15 днів- при вживанні молозива від імунних матерів він іноді відповідає терміну підсисного періоду в залежності від напруженості імунітету в матері. Резистентність, передана курчатам через жовток, також залежить від напруженості імунітету в курок-несучок.

Тривалість активно набутого імунітету в результаті перехворювання залежить від таких факторів, як імуногенна активність вірусу, способу введення його в організм і вік тварини. Після перенесення кору, жовтої лихоманки, чуми великої рогатої худоби, ньюкаслської хвороби, віспи у тварин зберігається тривалий і напружений імунітет. При інших вірусних інфекціях, наприклад при грипі птахів, коней, свиней, інфекційному бронхіті курей, він дуже короткий і обмежується декількома місяцями.

Роль антитіл. Як уже вказувалося, специфічний набутий імунітет забезпечується антитілами і Т-лімфоцитами. Однак не всі групи антитіл, що утворюються в організмі під впливом хвороботворних вірусів, мають захисні функції. До групи захисних антитіл належать тільки віруснейтралізуючі антитіла, що діють на зовнішні корпускулярні антигени віріону і вибірково пригнічують здатність вірусів до репродукції завдяки блокуванню перших етапів взаємодії вірусу з чуттєвими клітинами (адсорбція і проникнення). Ця ж група антитіл нейтралізує і токсичну дію вірусу. Крім того, відома група збудників, які не стимулюють утворення діагностичних і захисних антитіл.

Віруснейтралізуючі антитіла стимулюють фагоцитоз заражених вірусами клітин макрофагами, у результаті чого в цитоплазмі макрофага ізолюється і знешкоджується скупчення інфекційних віріонів і їх отрутних продуктів. Однак стимулювати фагоцитоз може будь-який імунний комплекс поза залежністю від нейтралізуючої активності антитіл. У даній ситуації активація фагоцитозу залежить тільки від наявності на мембрані фагоцитів рецепторів до Fc-фрагмента антитіл.

Тому що віруси — складні антигени, частина яких зв`язана з антигенами зовнішньої оболонки вірусу, частина — із внутрішнім нуклеопротеїдом, то і противірусні антитіла мають виражену гетерогенність із широким спектром антитіл. В даний час антитіла можна одержувати не тільки на цільні віріони, але і на їх окремі білки. Продуктивна фаза біосинтезу антитіл характеризується швидким наростанням їх у крові і повільному зниженні. Максимальна концентрація різних (по спектру специфічності) антитіл у сироватці крові після первинної імунізації реєструється на 5, 7, 10 чи 15-й день, після ін`єкції депонованих антигенів на 21, 30 чи 45-й день. Основне місце перебування антитіл — кров, однак іноді вони можуть бути тільки в тканинах. Антитіла значно розрізняються по ступеню зв`язування з тим самим антигеном. Установлено мозаїчну структуру антигенів- до того самого антигену в організмі продукується велика група специфічних гамма-глобулінів.

У якій послідовності синтезуються антитіла? Установлено, що після первинної імунізації з`являються антитіла—19S (IgМ), потім протягом короткого терміну-антитіла 19S і 7S (IgG) і, нарешті,—одні 7S, що можуть синтезуватися кілька місяців і років. Будь-які антитіла мають вузьку специфічність і реагують тільки з антигенною детермінантою, до якої вони специфічні. Антитіла 19S більш активні в реакції аглютинації, гемолізу і зв`язування комплементу, тому що мають більше валентностей (до 10 активних центрів), чим антитіла класу 7S (тільки два активних центри).

Швидкість напіврозпаду антитіл в організмі тварини залежить від його виду, віку і класу імуноглобуліну. У дорослих людей період напіврозпаду IgG (7S) дорівнює 8 чи 23 дні, IgМ (19S)—8, IgА—6, IgD— 3 дні. У великої рогатої худоби 50%-ний розпад IgG (7S) відбувається через 21 день, у собак — через 8 діб, у кроликів — через 14—21 дні.

Віруснейтралізуюча активність антитіл. У результаті взаємодії специфічних антитіл з вірусом останній втрачає здатність до адсорбції і проникнення в чуттєву клітину, інфекційну активність, здатність аглютинувати еритроцити, індукувати утворення інтерферону, перетворюючи в нешкідливу для організму макромолекулу, що швидко руйнується під дією температури тіла і ферментів тканин організму.

При цьому варто враховувати, що, по-перше, «специфічні антитіла» — це збірна назва, що позначає тільки здатність антитіл формувати імунні комплекси з антигенами вірусу. По-друге, здатність комплексу антиген — вірус адсорбуватися на чуттєвій до вірусу клітині визначається не тільки повнотою блокади вірусних рецепторів, але і природою клітини-хазяїна. Якщо на цих клітинах є рецептори до Fc-фрагмента імуноглобулінів, то адсорбція буде обов`язково. По-третє, якби комплекс антитіло — вірус був однозначно і завжди «нешкідливим для організму макромолекулою», те не існувало б такої вірусної патології, як хвороба імунних комплексів, а також оборотності нейтралізації. І, нарешті, чутливість вірусу до нейтралізації антитілами залежить від ізотипу, специфічності й авідності антитіл.

Антитіла запобігають адсорбції вірусу на чуттєвій клітині. Стабільність комплексу вірус — антитіло залежить від різної чутливості вірусу до антитіл, авідності їх, температури і часу контакту, від чутливості тієї біологічної системи, на якій випробовується суміш вірус — антитіло. З`єднання вірусу з антитілами носить оборотний характер, тому що при впливі на нейтральну суміш вірус-антитіло можна виділити інфекційний вірус. Така реактивація вірусу вдається при розведенні суміші великою кількістю фізіологічного розчину, адсорбції на каоліні, фільтрації, ультрацентрифугуванню, електрофорезі, додаванні масивної дози гомологічного вірусу убитого, фреоном 112. Можливість реактивації вірусів може бути обумовлена низкою авідністю специфічних антитіл, особливо ранніх, тому що вони менш авідні і легше дисоціюють із з`єднання з вірусом.

Результати взаємодії вірусу й антитіл визначають за допомогою серологічних реакцій, найбільш чуттєвою з яких є реакція нейтралізації в культурі клітин, курячих ембріонах чи лабораторних тваринах.

Специфічні антитіла не впливають на репродукцію внутрішньоклітинного вірусу, але здійснюють комплементзалежний лізис заражених клітин на стадіях, що передують появі інфекційних віріонів, антитіла переривають репродукцію вірусу.

Механізм захисної дії віруснейтралізуючих антитіл різний у залежності від складності організації вірусів. Так наприклад, віруси дрібної і середньої величини дають легко дисоціюючий імунний комплекс зі збереженням інфекційної активності вірусу після дисоціації цього комплексу. Вірус, введений в імунний організм, не виявляється в звичайних умовах дослідження вже незабаром після введення, але якщо відмити тканини від антитіл, то картина представляється іншою. Виявилося, що вірус грипу може знаходитися у великих концентраціях в організмі імунної тварини, будучи цілком замаскований віруснейтралізуючими антитілами, які вступили з ним в оборотний зв`язок.

Імуноглобуліни класу G більш активні у відношенні вірусів, Гіперімунні сироватки переважно містять антитіла класу IgG — 7S. Вони довгостроково синтезуються реконвалесцентами, з ними зв`язують трансплацентарний імунітет, тому що вони більш легко, чим антитіла 19S, проникають через плацентарні бар`єри.

Антитіла класів IgG і IgА відіграють важливу захисну роль у відношенні респіраторних вірусів, що проникають в організм через слизисті покриви. Материнські 7S - антитіла, що проникають через плаценту або передаються з жовтком яйця, гальмують активний імуногенез.

Значення антитіл в активно набутому імунітеті. У набутому постінфекційному чи поствакцинальному імунітеті антитіла мають найбільше значення. Установлено, що захворюваність грипом спостерігається в населення, що має низький титр віруснейтралізуючих антитіл у крові і секретах слизистої оболонки носу. В багатьох випадках є пряма залежність між титром антитіл у крові перехворілих чи вакцинованих тварин і резистентністю їх до вірусу. При багатьох інфекціях напруженість імунітету визначається титром специфічних антитіл. Ріст титру антитіл у результаті вакцинації - один із об’єктивних показників ефективності проведені щеплень. Так, наприклад, у вакцинованих птахів титр сироваткових антитіл до вірусу ньюкаслської хвороби, рівний 1:16 і вище, надійно захищає їх від епізоотичного штаму вірусу. Тому у ветеринарній практиці «служба імунітету», тобто визначення середнього титру антитіл, що обумовлює резистентність до епізоотичного вірусу, є одним з важливих протиепізоотичних заходів.

При деяких вірусних інфекцій відзначено збіг термінів видужання з появою специфічних противірусних антитіл (при грипі, кору, ящурі, чумі великої рогатої худоби й ін.). Однак спостерігаються і невідповідності між напруженістю імунітету і серологічними показниками. Маються приклади, коли видужання від вірусної інфекції проходить без утворення антитіл чи при пізній їх появі. Наприклад, ступінь захисту при сказі не завжди корелює з рівнем антитіл. Винятково високі рівні віруснейтралізуючих антитіл у крові і тканині мозку тварин при хронічному плині сказу не впливають на фатальний результат хвороби. Виявилося, що при сказі важливу роль грає клітинний імунітет. При антирабічній вакцинації формується клон лімфоцитів, що володіє імунологічною пам`яттю до вірусу сказу і здатний відповісти достовірним підвищенням бластоутворення при повторній зустрічі з ним in vitro. Ця імунологічна пам`ять специфічна і зберігається не менш 100 днів. Доказана захисна і імуностимулююча дія сумісного застосування вакцин проти сказу з індуктором інтерферону.

Значення антитіл при вірусній інфекції підтверджується успіхами серотерапії і серопрофілактики грипу, кору, кліщового енцефаліту і сказу. Лікувальний ефект сироватки залежить від терміну початку лікування після зараження, концентрації антитіл, дози, шляхів уведення гамма-глобуліну, особливостей патогенезу інфекції, відповідності антигенної структури штамів вірусу, що були використані для приготування сироваток, штамам, що викликають інфекцію, і від інших факторів. При сказі доведена лікувально-профілактична дія імунних специфічних антитіл, особливо в комбінації з вакциною.<< ПредыдушаяСледующая >>
Внимание, только СЕГОДНЯ!