Інактивовані вакцини

Інактивовані вакцини – складні по складу препарати. Виробництво їх вимагає великої кількості вірусу. Наприклад, у виробництві інактивованої протиящурної вакцини використовуються реактори ємністю до 2 т для вирощування клітин ВНК-21 і вірусу глибинним методом.

У виготовленні інактивованих противірусних вакцин з кожним роком проблема сировини (біологічної системи, у якій репродукується вірус) здобуває усе більш гострий характер. Зростаючі труднощі одержання первинної культури ниркових і тестикулярних клітин для репродукції вірусів (інфекційного ринотрахеїту, аденовірусної інфекції, вірусної діареї великої рогатої худоби й ін.) спонукують дослідників одержувати чуттєві до цих вірусів лінії перещеплювальних клітин. Протягом багатьох років вважалося неприпустимим застосування клітинних перещеплювальних ліній у виробництві противірусних вакцин у зв`язку з наявністю в таких ліній онкогенних потенцій. Однак зараз накопичений певний досвід, що свідчить про безпеку біопрепаратів, отриманих з використанням перещеплювальних ліній клітин у медичній і ветеринарній практиці.

Тривалий час у багатьох країнах у виробництві протиящурної інактивованої вакцини успішно застосовують перещеплювальну лінію диплоїдних клітин ВНК-21/13. Установлено можливість виробництва вірусних інактивованих вакцин на перещеплювальних лініях гетероплоїдних клітин, наприклад, використання клітин Vero (спонтанно трансформованої лінії клітин нирки зеленої мавпи) для виробництва вакцини проти поліомієліту і сказу чи перещеплювальної лінії клітин 4647 (нирки зеленої мавпи) для репродукції аттенуйованого штаму «Внуково-32» вірусу сказу з метою виробництва концентрованої й очищеної культуральної антирабічної вакцини для медичних і ветеринарних цілей.

У інактивованій цільновіріонній вакцині вірусний геном повинний бути неповоротно переведений у неактивну форму чи зруйнований. Залишкова інфекційність інактивованих вакцин навіть при наявності хімічної чи фізичної інактивації генома може бути обумовлена різноманітними генетичними впливами між окремими інтактними фрагментами нуклеїнових кислот. Тому поняття «убиті вакцини» у деякій мірі умовне. Так, з антирабічної фенол вакцини й інших за допомогою спеціальних методик удається виділити інфекційний вірус. Послідовність інактивації вірусу така: спочатку втрачається інфекційність і лише потім імуногенність препарату, тому в динаміці цього процесу можливий такий проміжний момент, коли зберігається ще деяка кількість інтактних часток вірусу, інфекційність яких уже неможливо виявити звичайним зараженням сприйнятливих тварин у зв`язку з обмеженням їх розмноження переважаючою пропорцією убитих часток. Основна вимога, пропонована до убитих вакцин, — повна і необоротна інактивація генома при максимальному збереженні антигенної детермінанти (ланцюгів поліпептидів, що викликають утворення специфічних антитіл і цитотоксичних лімфоцитів) і імунний захист щеплених тварин. Тому що імунна відповідь обумовлена головним чином білками оболонки віріону чи білками, експресованими на плазматичній мембрані зараженої клітини, то ці з`єднання в умовах інактивації генома або взагалі не повинні піддаватися змінам, або ці зміни повинні лише в незначному ступені впливати на імунну відповідь організму. Тому інактивант повинний необоротно ушкоджувати нуклеїнову кислоту й у мінімальному ступені торкатися білків. При абсолютній інактивації вірусу повинні бути такі зміни генома, що виключають транскрипцію чи трансляцію вірусної РНК чи реплікацію вірусної нуклеїнової кислоти. Інактивація вірусу за рахунок інактивації реплікази, що міститься в капсиді деяких вірусів, у яких геном представлений мінус-ланцюгом, не є абсолютною, тому що функцію реплікази можуть виконувати деякі ферменти хазяїна чи реплікази інших вірусів, які можуть бути присутніми у клітинах під час вакцинації. У ДНК-вмістимих вірусів значна частина ушкоджень генома відновлюється репараційними системами клітини. Повнота інактивації визначається конкретними методами і виражається конкретними цифрами. Задовільним результатом вважається зменшення інфекційності на 8—10 порядків.

Для одержання інактивованих вакцин як інактиванти широко використовуються формалін, гідроксиламін, етанол. бета-пропіолактон, етиленімін і його олігомери, УФ- і гамма-опромінення, температура, а також інші інактивуючі інфекційність вірусів хімічні речовини. Усі реагенти, що використовуються для інактивації вірусів, повинні активно реагувати з компонентами нуклеїнових кислот, тобто бути сильними мутагенами. Тому надлишок інактиванта по закінченні реакції повинний бути цілком вилучений чи переведений у неактивну форму.

Очищення вірусу при одержанні інактивованих вакцин є важливим етапом, тому що убитий вірус не розмножується в організмі, і для одержання досить інтенсивної імунної відповіді необхідно вводити при вакцинації значну кількість вірусного матеріалу. Суспензія вірусу, яка використовується для виготовлення вакцин, звичайно містить значні кількості компонентів клітин, що дають додаткове навантаження на імунну систему організму, тому вірусні суспензії повинні бути максимально очищені від баластових агентів.<< ПредыдушаяСледующая >>
Внимание, только СЕГОДНЯ!