Стійкість вірусів у навколишнім середовищі

Різні групи вірусів мають неоднакову стійкість у зовнішнім середовищі. Найменш стійкі віруси, що мають ліпопротеїдні оболонки, найбільш стійкі ізометричні віруси. Так, наприклад, ортоміксовіруси і параміксовіруси інактивуються на поверхнях за кілька годин, тоді як віруси поліомієліту, адено-, реовіруси зберігають інфекційну активність кілька днів. Однак з цього правила є і виключення. Так, вірус віспи стійкий до висихання і зберігається в екскретах багато тижнів і місяців. Вірус гепатиту В стійкий до дії несприятливих зовнішніх факторів і зберігає свою активність у сироватці крові навіть при короткочасному кип`ятінні.

Чутливість вірусів до ультрафіолетового і рентгенівського опромінення залежить переважно від розмірів їх генома. Тому, наприклад, вірус вісповакцини (мол. маса нуклеїнової кислоти близько 2 • 108) інактивується при рентгенівському опроміненні в дозі близько 5•104 рад, у той час як для інактивації дрібного вірусу папіломи (мол. маса генома 3•106) потрібно доза 4•105 рад.

Чутливість вірусів до формальдегіду й інших хімічних речовин, які інактивують генетичний матеріал, залежить від багатьох умов, серед яких варто назвати щільність упакування нуклеїнової кислоти в білковий футляр, розміри генома, наявність чи відсутність зовнішніх оболонок і т.п. Віруси, що мають ліпопротеїдні оболонки, чуттєві до ефіру, хлороформу і детергентам, у той час як просто улаштовані ізометричні і палочковидні віруси стійкі до їх дії.

Нарешті, важливою особливістю вірусів є чутливість до рН. Є віруси, стійкі до кислих значень рН (2,2—3,0), наприклад віруси, що викликають кишкові інфекції і проникають в організм аліментарним шляхом. Однак більшість вірусів інактивуються при кислих і лужних значеннях рН.<< ПредыдушаяСледующая >>
Внимание, только СЕГОДНЯ!