Методи селекції вірусів

Видео: Virus Detection Methods ( Clear Over View )

Тому що вірусологи досліджують властивості не окремих вірусних часток, а вірусної популяції в цілому, то для прояву зміни спадковості вірусу необхідний інший процес— селекція, тобто створення таких умов, при яких відбувається переважне розмноження вірусних часток зі зміненою спадковістю, у результаті чого уся вірусна популяція буде складатися з однорідних генетичних мутантних віріонів. Використовуючи методи селекції, можна значно скоротити час при одержанні генетично однорідного модифікованого штаму вірусу. При одержанні генетично однорідної популяції в експериментальних дослідженнях використовуються наступні методи селекції: 1) виділення клонів з одиночних пустул на хоріоналантоїсній оболонці курячого ембріона- 2) селекція клонів із бляшок на культурі клітин- 3) селекція методом граничних розведень- 4) селекція методом виборчої адсорбції і елюції- 5) селекція методом пасажів у змінених умовах культивування.

Методи одержання живих противірусних вакцин. Живі противірусні вакцини по напруженості викликуваного ними імунітету можна розділити на дві групи: 1) вакцини, що викликають напружений і стійкий імунітет (проти віспи- класичної чуми курей- ньюкаслської хвороби-штами Н, Roakin, Комаров- поліомієліту- кору- паротиту- чуми великої рогатої худоби- чуми свиней- африканської чуми однокопитих і ін.)- 2) вакцини, що викликають практично значимий, але відносно нестійкий імунітет (проти інфекційного бронхіту птахів- грипу тварин- ящуру- ньюкаслської хвороби-штами B1, La Sota- чуми м`ясоїдних- хвороби Тешена- катаральної лихоманки овець і ін.).

Зазначені розходження залежать насамперед від властивостей збудника хвороби, патогенезу захворювання і генетичних властивостей вакцинного штаму (тривалості переживання вірусу в організмі, ступені чужорідності вірусних білків, реактогенності вакцини й ін.). Проти тих інфекцій, що індукують тривалий і напружений постінфекційний імунітет, живі вакцини, як правило, високоефективні.

Аттенуація вірусу, як правило, пов’язана зі зміною ряду його генетичних ознак. У тих випадках, якщо поряд із утратою вірулентності у вірусу вгасає і імуногенність, він знецінюється як вакцинний штам. Тому на рівень імуногенності живих вакцин впливає багато факторів, у тому числі ряд властивостей організму хазяїна, рівень нагромадження вірусних антигенів, тривалість циркуляції вірусу в організмі, організація життєвого циклу вірусу in vivo, тип клітин, що уражаються вірусом, і т.д. Тому одне з основних умов одержання ефективних живих вакцин - такий підбор факторів, що обумовлює стабільне ослаблення вірулентності вірусу зі збереженням його імуногенних властивостей.

Тривалість приживлюваності вакцинного вірусу в організмі впливає на його імуногенність. Високоефективні вакцини, як правило, довгостроково приживаються в сприйнятливому організмі (протягом 2—4 тижнів і більш). Вакцини, що викликають недостатньо напружений імунітет, приживаються тільки на короткий термін (протягом 2—4 днів).

Вирішальний фактор у імуногенності живих вакцин – їх специфічність і чужерідність білків. Чим менше виражена чужерідність, тим слабкіше імунітет, і навпаки. Експериментальні можливості підвищення чужерідності вакцин розширилися, особливо в зв`язку з відкриттям трансформуючої дії нуклеїнових кислот.

Усі відомі в даний час методи одержання живих вакцин поділяють на дві групи. Вакцини першої групи отримані з вірусів, генетично близьких до збудника даної хвороби. Сюди відносять вісповакцину, що представляє собою мало змінений збудник віспи корів, у якого є загальний антиген зі збудником віспи людини, вірус віспи кіз для профілактики віспи овець, вірус віспи голубів проти віспи курей, вірус кору для профілактики чуми м`ясоїдних, вірус фіброми кроликів для профілактики міксоматозу й ін.

Вакцини другої групи створені шляхом селекції й експериментальної зміни вірулентності вірусу. Найбільш широке застосування одержала селекція спонтанних мутантів -природно-ослаблених вірусів (штами B1, La Sota, F, FR, Бор - 74/ВДНКІ й інші проти ньюкаслської хвороби, штам фіброми проти міксоматозу кроликів і ін.), а також мутантів, що виникають у процесі пасажів вірулентного вірусу на тваринах, курячих ембріонах і культурі клітин. Цим методом отримана велика частина вакцинних штамів проти сказу (штами Флюрі, Сад), жовтої лихоманки (Дакар, Д17), поліомієліту, грипу, кору, паротиту, чуми свиней (АСВ), чуми великої рогатої худоби (ЛТ), класичної чуми птахів (Ру і Р5), ньюкаслської хвороби (штами Н, Бодетт, Комаров і ін.), африканської чуми однокопитих, хвороби Ауескі, інфекційного ларинготрахеїту і інфекційного бронхіту птахів, катаральної лихоманки овець й ін.

До дуже перспективних методів варто віднести селекцію мутантів, індукованих фізичними і хімічними мутагенами.

Значення генетичних ознак при оцінці живих вакцин. Точне знання генетичних ознак вірусних штамів, їх стабільності, взаємозв`язки і відношення до патогенності, а також наявність простих і доступних методів, що дозволяють виявити зміни генетичних ознак, є необхідною умовою успіху в одержанні і контролі живих противірусних вакцин. Велике значення має пошук ознак (маркерів), по яких можна судити про ступінь аттенуації інфекційного агента. В даний час загальновизнано: передача виробничих штамів для виготовлення живих чи інактивованих вакцин проводиться з паспортною характеристикою штаму, де повинні бути зазначені основні генетичні ознаки вірусу, що виявляються в тестах in vitro і in vivo і постійно відтворені в процесі їхньої підтримки і збереження.<< ПредыдушаяСледующая >>
Внимание, только СЕГОДНЯ!