Ветеринарна вірусологія, її досягнення і завдання в діагностиці і профілактиці вірусних хвороб тварин

Вірусні інфекції сільськогосподарських тварин становлять серйозну проблему ветеринарної медицини у зв`язку з убіквітарністю вірусів, різноманітністю шляхів їх передачі, частим виникненням їх різних асоціацій, появою нових вірусних хвороб, відсутністю специфічних та ефективних засобів специфічної профілактики при багатьох захворюваннях. Економічні збитки, спричинені вірусними інфекціями, можуть бути дуже великі. Вони обумовлені загибеллю тварин, зниженням продуктивності, зменшенням сировинних ресурсів держави, скороченням експорту худоби і тваринної сировини. Великих затрат вимагають карантинні заходи, які нерідко перевищують безпосередні збитки від загибелі тварин, оскільки обмежують або навіть повністю припиняють економічні зв`язки господарств і навіть держав. Особливо небезпечні такі хвороби, як ящур, чума ВРХ, лейкоз ВРХ, класична та африканська чума свиней, ньюкаслська хвороба, губчаста енцефалопатія ВРХ. Тому розробка нових, більш ефективних і вдосконалення існуючих методів діагностики і специфічної профілактики являється важливим завданням ветеринарної вірусології.

Лабораторна діагностика вірусних хвороб тварин і людини зробила за останні два десятиріччя великий крок уперед. На зміну загальноприйнятим серологічним реакціям (РН, РЗГА, РНГА, РЗК, РДП тощо) приходять високочутливі й експресні методи імуноферментного і радіоімунного аналізу, молекулярної гібридизації, полімеразна ланцюгова реакція та ін. Заміна у традиційних діагностикумах поліклональних антитіл на моноклональні з прогресом на шляху створення діагностичних препаратів нового покоління. Одержані гібридоми, які синтезують моноклональні антитіла до вірусів африканської чуми свиней, венесуельського енцефаломієліту коней, сказу, лейкозу ВРХ, грипу А, геморрагічної хвороби кролів та багатьох інших збудників.

Моноклональні антитіла широко застосовують не тільки для вдосконалення методів лабораторної діагностики, але й технології виготовлення вакцин (так звані антиідіотипові вакцинні препарати), для вивчення антигенної структури вірусів, патогенезу та імуногенезу при вірусних інфекціях. За розробку методу одержання моноклональних антитіл Дж. Келер (Німеччина) і Ц.Мільштейн ( Велика Британія) отримали в 1984 р. Нобелівську премію.

Для експрес-діагностики вірусних хвороб інтенсивно розробляються методи молекулярної гібридизації нуклеїнових кислот і полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР), які базуються на індикації вірусних геномів безпосередньо у досліджуваному матеріалі. Важливою перевагою цих методів є можливість виявити вірусні нуклеїнові кислоти в тих пробах, в яких вірус вже втратив інфекційні та антигенні властивості. Методи не замінимі для індикації вірусів, що не культивуються в лабораторних умовах, а також персистуючих вірусів і провірусів. ПЛР може принести велику користь при дослідженні проб з об`єктів довкілля, оскільки такі проби дуже важко вивчати через сильну контамінацію різноманітними мікроорганізмами. К.Б.Мюлліс (США), який розробив ПЛР у 1985 р. був удостоєний Нобелівської премії.

В лабораторній діагностиці вірусних хвороб перспективним являється рестрикційний аналіз у поєднанні з методом секвенування. Вони дозволяють скласти фізичні карти вірусних геномів з точністю до одного нуклеотиду, що гарантує точну типізацію близькородинних вірусів. Рестрикційний аналіз має велику цінність для стандартизації і контролю біопрепаратів.

За, останні десятиліття відбувся значний прогрес у специфічній профілактиці вірусних інфекцій. Крім традиційних живих та інактивованих цільновіріонних вакцин, створені сучасні субодиничні вакцини, що складаються тільки з протективних вірусних антигенів, які викликають утворення віруснейтралізуючих антитіл. Проте імуногенність субодиничних вакцин, як правило, нижча, ніж у цільновіріонних. Так, імуногенність гемаглютиніну вірусу грипу А у складі цільних віріонів у 100 разів вища у порівнянні з вільним гемаглютиніном і в 105 разів перевищує імуногенність мономерного поліпептиду, синтезованого в бактеріях. Це пов’язано з конформаційними відхиленнями білкових макромолекул. Для підвищення імуногенності субодиничні вакцини необхідно вводити з ад’ювантами та імуномодуляторами або конструювати їх у вигляді віросом, включаючи протективні білки вірусів у ліпосоми.

Широкі можливості і перспективи для конструювання і промислового виробництва вірусних вакцин відкриває генна інженерія. Рекомбінантні вакцини конструюють на основі вірусу вісповакцини, в геном якого вбудовують гени протективних білків вірусів (гепатиту В, грипу А, сказу, хвороби Ауескі, везикулярного стоматиту, ньюкаслської хвороби). Перспективними є ДНК-вакцини, що являють собою плазміди із вбудованими генами протективних вірусних білків. Технологія рекомбінантної ДНК відкриває широкі можливості в плані отримання вакцин. На основі вірусу вісповакцини розроблена полівалентна вакцина проти гепатиту В, грипу А, простого герпесу і малярії.

У медичній і ветеринарній практиці принципові труднощі визначаються на шляху одержання вакцини проти гепатитів А і В, африканської чуми свиней, діареї, лейкозу великої рогатої худоби й ін., і спроби обійти їх шляхом синтезу антигенних детермінант не виправдали надій, що покладаються на цей напрямок десяток років тому. У зв`язку з установленою мінливістю вірусів СНІД, АЧС, ІНАН, алеутської хвороби норок не припиняються суперечки про принципову можливість одержання вакцин проти цих інфекцій. Багато чого, звичайно, можуть дати методи генної інженерії. Але стосовно до таких проблем, як грип і гострі респіраторні захворювання, гепатит А, СНІД, АЧС, ІНАН і АХН, мова йде не про застосування нової біотехнології чи удосконалення її методів, а про пошуки принципово нових, важко передбачуваних чи зовсім не передбачуваних підходів для вирішення багатьох проблем.

Більш інтенсивним повинне бути планування і проведення фундаментальних досліджень по вірусології, звичайно, на основі новітньої техніки, з урахуванням сучасного розвитку молекулярної біології і генетики, цитології й імунології, даючи достатній простір новим оригінальним напрямкам. Варто також подбати про те, щоб розвиток вітчизняної вірусології йшов єдиним фронтом з дослідженнями вчених усього світу.

За останні десятиліття далеко сягнула лабораторна діагностика вірусних хвороб людини і тварин. На зміну загальноприйнятим рутинним серологічним реакціям (РН, РЗГА, РДП, РНГА й ін.) приходять методи, що вже користуються великим визнанням, імуноферментного аналізу, електронної мікроскопії, імуноелектронної мікроскопії, радіоімунології, ідентифікації типів вірусу за допомогою моноклональних антитіл, а для експрес-діагностики — за допомогою гібридизаційних зондів, ПЛР і ін.

Видання електронного посібника «Ветеринарна вірусологія» обумовлене не тільки новизною інформації про віруси як унікальних представниках царства «Vira», але і фундаментальністю досліджень по загальній, медичній і ветеринарній вірусології. Розвиток фундаментальних досліджень по вірусології не тільки важливий сам по собі як пізнання природи вірусів, їхньої репродукції, з`ясування впливу на клітини хазяїна, ролі еволюції біосфери, але і диктується необхідністю з`ясування багатьох, поки незадовільно вирішених задач цієї наукової дисципліни, спрямованої на охорону здоров`я тварин.<< ПредыдушаяСледующая >>
Внимание, только СЕГОДНЯ!