Відкритість-замкненість, монологічність-діалогічність у роботі практичного психолога

Спілкування, будучи суб’єкт-суб’єктною взаємодією, передбачає певний душевний настрій людини, моральну готовність брати у ньому участь. Звичайно, до справжнього спілкування ми готові не завжди.

Вже сам вступ до спілкування є своєрідним моральним кроком людської особистості. Інколи нам цей крок дається легко і ми його й не помічаємо. Інколи вступ до спілкування стає для нас святом, радістю. Інколи ж ми змушуємо себе прислухатися та розмовляти з іншим

Одна з вимог гармонійного спілкування – відкритість.

Відкритість – здатність до спілкування, до прийняття у свій внутрішній світ «надлишкових» щодо нього цінностей і смислів інших «Я», буття загалом і до відповідної цьому перебудови власної суб’єктивності.

Протилежним закритості є поняття замкненості.

Замкненість – відсутність здатності до спілкування, виключна зосередженість на внутрішніх цінностях і проблемах у своєму цілісному життєвому аспекті [10, c.307].

Не варто абсолютизувати те чи інше поняття. За різних обставин люди є відкритими та замкненими.

Відкритість вимагає деякої внутрішньої пластичності від психолога (здатність, сприймаючи проблеми інших, водночас залишатися самим собою, зберігати та поновлювати гармонію між власним «Я» і тим, що прийняте до нього), інтелігентності. Відчувати чужі потреби як власні можна лише доти, доки не втрачені відчуття і свідомість «власного» як такого.

Іншими характеристиками суб’єкта спілкування є діалогічність та моно логічність.

Діалогізм та діалогічність – здатність суб’єкта сприймати і враховувати правомірність, внутрішню обґрунтованість не лише власної думки, а й інших способів міркування і висловлювань, що їх втілюють. «Діалогічний суб’єкт» чує не тільки себе, він входить у послідовність мислення свого партнера по спілкуванню, зважає на його підстави, його внутрішню логіку і цим радикально відрізняється від суб’єкта монологічного, для якого існує лише одна логіка, один смисл, один голос – його власний [10, с.324].

Монологічне спілкування – поширена форма спілкування, яка припускає позиційну нерівноправність партнерів. Монологічне спілкування – це «суб’єкт-об’єктне» спілкування.

До монологічного спілкування відноситься:

– імператив – авторитарна, директивна форма впливу на партнера, з метою досягнення контролю над його поведінкою і внутрішніми установками, змушення до певних дій чи рішень. Особливість імперативу – в тому, що кінцева мета спілкування («Будеш робити так, як я скажу») не завуальована. Засоби впливу у процесі подібного спілкування: накази, вказівки, розпорядження, вимоги, покарання, заохочення-

– маніпуляція – найпоширеніший вид людського спілкування- вплив на партнера.

Маніпуляція – це умисне і приховане спонукання іншої людини до переживання певних станів, прийняття рішень і виконання дій, необхідних для досягнення ініціатором своїх власних цілей.

Важлива відмінність маніпулятивного стилю поведінки полягає в закритості цілей від об’єкта маніпуляції. Розкриття мети веде до руйнування маніпуляції, і спілкування переходить в агресивний чи асертивний стиль.

До рис маніпуляції відносяться:

- усвідомленість маніпулятором своїх цілей та засобів-

- прихованість цілей маніпулятора-

- прихованість засобів маніпулятора-

- прийняття адресатом на себе відповідальності за те, що відбувається [13].

Психолог не має права маніпулювати клієнтом, з метою отримання власної вигоди, звернення до них певних клієнтів, а також діяти таким чином, щоб опинитися монополістами у своїй галузі, але заради досягнення певних результатів своєї роботи, дотримуючись при цьому принципу «Не нашкодь», він може використовувати деякі маніпулятивні техніки.<< ПредыдушаяСледующая >>
Внимание, только СЕГОДНЯ!