Некробактеріоз

Видео: Некробактериоз у тёлки. Necrobacillosis in heifers.

Некробактеріоз (Necrobacteriosis) — підгостра або хронічна інфекційна хвороба всіх видів свійських та більшості диких тварин і птахів, що характеризується гнійно-некротичним ураженням шкіри та прилеглих до неї сполучної й м’язової тканин, головним чином на нижніх частинах кінцівок, а також слизових оболонок ротової та черевної порожнин і дихальних шляхів, іноді паренхіматозних і статевих органів. Хворіє також людина.

Історична довідка. Некробактеріоз відомий здавна і залежно від форми перебігу в різних видів тварин був описаний під назвою «гангренозний мокрець» — у коней, «копитна хвороба» і «парша губ» — у овець, «дифтерія телят», «некротичний стоматит поросят», «копитка» — у північних оленів. У 1881 р. Р. Кох виділив Bac. necrophorum з рогівки барана, а Ф. Леффлер (1884) виділив її при дифтерії телят і описав. У 1890 р. Банг уперше одержав чисту культуру цього мікроорганізму. Проте минуло ще майже півстоліття, доки Bac. necrophorum, яку вважали супутнім мікробом, була визнана збудником цієї хвороби.

Некробактеріоз спостерігається майже в усіх країнах світу, в Україні частіше діагностується серед великої рогатої худоби. Економічні збитки, яких завдає некробактеріоз, досить значні і пов’язані з високою летальністю, яка серед поросят може досягати 50 – 60 %, курчат — 75 – 80 %, ягнят — 80 %, дорослих тварин — 12 – 30 %.

Збудник хвороби — Fusobacterium necrophorum, який дуже поширений у зовнішньому середовищі. Це анаеробний, нерухомий, грамнегативний, надзвичайно поліморфний мікроорганізм. Спор і капсул не утворює. Добре забарвлюється фуксином Ціля, синькою Леффлера, а також за Муромцевим. У мазках — відбитках з інкапсульованих осередків, хронічних уражень, а також у мазках із старих культур фузобактерії мають форму коротких паличок розміром (0,40,7) ? (0,30,5) мкм, які забарвлюються нерівномірно, зернисто, інтенсивніше на кінцях. У мазках із патологічного матеріалу і молодих культур збудник спостерігається у вигляді довгих переплетених ниток із 60 – 80 члеників, які часто мають інтенсивно забарвлені колбоподібні потовщення та кулясті здуття. Фузобактерії культивують в анаеробних умовах на середовищі Кітт — Тароцці, бульйоні Мартена, печінковому бульйоні Хоттінгера, глюкозо-кров’яному агарі Цейсслера, сироватковому агарі, мозковому середовищі при температурі — 36 – 37 °С, рН = 7,4 – 7,6, вакуумі — до 4 – 10 мм рт. ст. У посівах на бульйоні Кітт — Тароцці ріст бактерій спостерігається через 1 – 2 доби і супроводжується інтенсивним помутнінням з наступним проясненням та утворенням осаду. На сироватковому агарі через 48 – 72 год виростають ніжніого кольору круглі, іноді з відростками колонії діаметром 2 – 3 мм. На поверхні глюкозо-кров’яного агару Цейсслера спостерігаються дрібні безбарвні колонії з рівними краями. На мозковому середовищі відбувається інтенсивне помутніння і почорніння (не постійно).

Фузобактерії — відносно нестійкі мікроорганізми, але можуть довгий час зберігатися в об’єктах зовнішнього середовища: у замороженому стані залишаються життєздатними 30 – 40 діб, у гною — 50 діб, у грунті — 20 – 40 діб, у сечі—15 діб, у воді — 15 діб. Під час кип’ятіння руйнуються через 1 хв, при нагріванні до 65 °С — через 15 хв, до 70 °С — через 10 хв. Інактивуються під дією сонячного випромінювання через 8 – 9 год, при висушуванні — через 1 – 4 доби.

Епізоотологія хвороби. У природних умовах на некробактеріоз хворіють вівці, північні олені, велика рогата худоба, коні, свині, собаки, кролі, птиця, багато диких тварин. Більш сприйнятливі до хвороби молоді тварини, але ягнята до відлучення від вівцематок не хворіють. Джерелом збудника інфекції є хворі та перехворілі на некробактеріоз тварини — бактеріоносії, а також здорові тварини, особливо жуйні, у рубці яких фузобактерії є постійними мешканцями. В навколишнє середовище збудник некробактеріозу виділяється з фекаліями, слиною, відторгнутими некротизованими тканинами і контамінує гній, грунт, пасовиська, вигули, водойми. Зараження тварин відбувається при потраплянні збудника хвороби на травмовані ділянки шкіри або слизової оболонки травного каналу, які з’являються за випасання тварин на низинних багнистих пасовищах, по стерні, а також при утриманні в кошарах на мокрій підстилці, згодовуванні колючих трав, при тривалому перегоні по твердому, кам’янистому ґрунту.

Некробактеріоз реєструється як у пасовищний, так і в стійловий період. У північних оленів хвороба набуває значного поширення влітку, що зумовлюється масовим льотом у цю пору кровосисних комах, які стають переносниками збудника. Некробактеріоз у оленів, овець, великої рогатої худоби, поросят і курчат проявляється спорадично, але в умовах різкого зниження резистентності організму або значного порушення зоогігієнічних норм утримання й годівлі тварин можуть виникати тяжкі ензоотії і навіть епізоотії. Некробактеріоз може ускладнювати перебіг різних захворювань вірусної або гельмінтозної етіології. За несприятливих ветеринарно-санітарних умов некробактеріоз часто набуває стаціонарного характеру і вражає різні види тварин. Стаціонарності захворювання сприяють також тривале бактеріоносійство при хронічному перебігу хвороби, несвоєчасна ізоляція та лікування хворих тварин.

Патогенез. Вирішальну роль у виникненні й розвитку некро-бактеріозу відіграє зниження природної резистентності організму під впливом різних несприятливих факторів, а також травмування тканин, що забезпечує необхідні умови для проникнення й розмноження збудника хвороби. У первинному осередку спостерігаються некротичні ураження тканин і утворення виразок, що зумовлює виникнення у хворих тварин місцевих функціональних розладів (кульгання).

При д о б р о я к і с н о м у перебігу хвороби відбувається інкапсуляція та відторгнення ушкоджених ділянок, загоювання виразок і утворення рубців. При злоякісн ому перебігу хвороби некротичний процес поширюється на прилеглі здорові тканини, спричинюючи некроз шкіри, відмирання м’язів, сухожилків, зв’язок, хрящів, кісток. Ушкодження стінок кровоносних судин та утворення тромбів призводить до метастазів у внутрішніх органах, загальної інтоксикації, розвитку функціональних розладів та загибелі тварини.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 1 – 3 доби. У молодих тварин перебіг хвороби гострий, у дорослих — підгострий або хронічний. Розрізняють доброякісну і злоякісну форми хвороби. В овець некробактеріоз проходить хронічн о, часто в злоякісній формі. Хвороба триває від кількох тижнів до кількох місяців. Характеризується гнійно-некротичним, а іноді й гангренозним ураженням кінцівок. Патологічний процес локалізується в тканинах міжратицевої щілини, вінчика, м’якушів і може закінчуватися некрозом кісток, фаланг, сухожилків, зв’язок. Головною клінічною ознакою хвороби є кульгавість. При захворюванні обох передніх кінцівок тварини зовсім не можуть рухатись і пересуваються повзком на передніх поверхнях путових або карпальних суглобів. У ділянці міжратицевої щілини, м’якушів і вінчика спочатку з’являються гарячі та болючі набряки, згодом на їх місці утворюються виразки, з яких виділяється тягучий гній з неприємним специфічним гнильним запахом. Внаслідок поширення некротичного процесу в глибину оголюються м’язи, сухожилки, зв’язки, суглоби, кістки- іноді спостерігається спадання рогового башмака. В молодих овець некротичні ураження можуть локалізуватися також у ділянці губ, носа, ротової порожнини, в статевих органах, печінці, легенях, серці, головному мозку. У кітних вівцематок спостерігаються аборти. Загибель овець настає внаслідок виснаження організму, метастазів, секундарної інфекції. У ягнят перебіг некробактеріозу го стрий. При цьому температура тіла підвищується до 40 – 40,5 °С, спостерігається кволість, виснаженість, відсутність апетиту. В ротовій порожнині з’являються крупозно-дифтеритичні нашарування й глибокі виразки. Захворювання часто ускладнюється метастазами в легенях, печінці та нирках. Загибель ягнят настає внаслідок сепсису і досягає 60 – 90 %.

У великої рогатої худоби перебіг захворювання хронічни й або підгостри й. Спостерігається підвищення температури тіла, сильне пригнічення, зниження апетиту, відсутність жуйки, зменшення надоїв, прогресуюча кульгавість. Уражені кінцівки, переважно задні, збільшені в об’ємі, дуже болючі. В зоні вінчика та стінки рогового башмака утворюються глибокі виразки та гнійні свищі. Спостерігається некротичний розпад зв’язок, сухожилків, м’язів, ураження кісток, можливе навіть відпадання фаланг пальців. Некротичні осередки виявляються також на шкірі голови, шиї, тулуба. Можуть уражатися слизові оболонки травного каналу, а також внутрішні органи, в тільних корів — вим’я та статеві органи (некротичний вагініт, метрит). У телят хвороба має го с т ри й перебіг і триває 4 – 7 діб. Переважають некротичні ураження шкіри й слизових оболонок ротової порожнини, стравоходу, шлунка, кишок, пупка. Водночас виявляється сильне пригнічення, підвищення температури тіла, слинотеча, гнійні виділення з ротової й носової порожнин, діарея. Загибель настає на 4 – 5-ту добу від сепсису або серцевої недостатності.

У коней некробактеріоз проходить пі дго с тр о, іноді хронічно, в доброякісній або злоякісній формі. При добро якісн ій формі спостерігається обмежений некроз шкіри та підшкірної клітковини з наступним утворенням рубцевої тканини. При злоякісній формі в місцях ураження розвивається гнійно-некротична флегмона з некрозом хрящів, сухожилків, зв’язок та утворенням секвестрів. Виявляється висока температура тіла, сильне пригнічення, відмова від корму, прискорення пульсу та дихання, часті випадки ускладнення гнійно-некротичною пневмонією, що призводить до загибелі тварини.

У свиней некробактеріоз трапляється рідко, в основному серед поросят-сисунів у період прорізання зубів та відкушування іклів. Поранення слизової оболонки ротової порожнини, що виникають при цьому, стають воротами, через які збудник хвороби проникає в організм. У поросят хвороба проявляється явищами некротичного риніту й ентериту, а також некрозами шкіри. Основними клінічними ознаками є кволість, виснаження, відсутність апетиту, кашель, діарея, виразкові ураження та утворення струпів у ротовій порожнині. Некротичний риніт і некротичний ентерит у поросят закінчується, як правило, леталь- но. Значно легше проходить некротичний дерматит, який супроводжується утворенням абсцесів шкіри та підшкірної клітковини.

На некробактеріоз тяжко хворіють собаки і коти. Уражається насамперед шкіра й підшкірна клітковина, де розвиваються некротичні й флегмонозні процеси, утворюються численні інкапсульовані абсцеси. Тварини стають кволими, виснаженими, відмовляються від корму, в них випадає шерсть. Загибель настає внаслідок загальної інтоксикації на 5 – 20-ту добу хвороби.

Особливо тяжко хворіють на некробактеріоз курчата віком 1 – 2 міс. Характерними клінічними ознаками некробактеріозу у них є некротичні ушкодження та дифтеритичні нашарування на корені язика й гортані, а також набряки в ділянці шиї й підщелепового простору. Смертність курчат досягає 75 – 80 %.

У північних оленів некробактеріоз має зло якіс н у форму і характеризується флегмонозно-гнійним запаленням нижніх фаланг кінцівок, гнійними артритами, іноді некротичним ураженням слизових оболонок травного каналу та внутрішніх органів. Прогноз несприятливий.

У кролів некробактеріоз супроводжується явищами стоматиту й риніту, іноді спостерігається піємі ч на форма з утворенням у різних частинах тіла шкірних та підшкірних абсцесів.

У людини спостерігаються виразкові стоматити, гінгівіти, карієс зубів. Джерелом збудника інфекції є хворі тварини.

Патологоанатомічні зміни. Трупи загиблих тварин виснажені. В центрі запального процесу виявляються гнійно-некротичні маси, по периферії — інфільтрація підшкірної клітковини. Окремі ділянки ураженої шкіри також інфільтровані, забарвлені в темний колір, крихкуваті. В тяжких випадках спостерігається глибокий некротичний розпад м’язової тканини з оголенням сухожилків, зв’язок та суглобів, відлущення рогового шару, стоншення і деформація стінки копитець. У легенях на розрізі виявляються різної форми й розміру осередки гнійно-некротичного розпаду тканини. Плевра потовщена, вкрита фібринозними нашаруваннями. В печінці, нирках, головному мозку трапляються осередки некрозу світло-жовтого кольору, іноді абсцеси. Лімфовузли гіперемійовані, збільшені в розмірах.

Діагноз на некробактеріоз установлюють на підставі характерних клінічних ознак хвороби та результатів лабораторних досліджень. До уваги беруть також епізоотологічні дані й патологоанатомічні зміни.

Лабораторна діагностика. Для дослідження в лабораторію надсилають цілі трупи дрібних тварин або уражені тканини та шматочки паренхіматозних органів з некротичними осередками від великих тварин. Для прижиттєвої діагностики відбирають зскрібки патологічного матеріалу на межі здорової та некротизованої тканин. У лабораторії проводять мікроскопію мазків з патологічного матеріалу, посіви на живильні середовища, зараження кролів. У разі позитив- них результатів у забарвлених за Грамом мазках зскрібків із патологічного матеріалу виявляють грамнегативні довгі зернисті палички й нитки, із старих уражень — короткі палички та коки. У посівах на бульйоні Кітт — Тароцці фузобактерії через 13 – 24 год зумовлюють інтенсивне помутніння живильного середовища без утворення газу. В чашках Петрі з сироватково-глюкозним агаром упродовж 48 – 72 год з’являються характерні дрібні колонії збудника. Біопробу ставлять на кролях, яким підшкірно вводять 10 %-ву суспензію патологічного ма- теріалу або 24-годинну бульйонну культуру фузобактерій. За наявності у введеному матеріалі збудника некробактеріозу в кроликів через 3 – 4 доби на місці ін’єкції спостерігається некроз. У разі виявлення в мазках із осередку некрозу характерних зернистих паличок та ниток біопробу на кролях визнають позитивною.

Діагноз на некробактеріоз вважають установленим у разі виділення з патологічного матеріалу культури з характерними для збудника некробактеріозу властивостями і розвитку некротичного осередку в кролів на місці введення суспензії вихідного матеріалу або культури з наступним виявленням у мазках із цього осередку типових мікроорганізмів- утворення у зараженого кролика некротичного осередку на місці введення патологічного матеріалу і виявлення в мазках з нього типових мікробів, навіть у разі відсутності росту збудника в посівах із вихідного матеріалу. Термін дослідження — до 10 діб.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виключення у парнокопитних — ящуру, у овець і кіз — копитної гнилі та контагіозної ектими. Ящур є надзвичайно контагіозним захворюванням із гострим перебігом, супроводжується утворенням типових афт, які розміщуються не тільки на кінцівках, а й в ураженій ротовій порожнині. При ящурі відсутні характерні для некробактеріозу гнійно-некротичні ураження тканин, кульгавість незначна і швидко минає. Вірусологічні, бактеріологічні та серологічні дослідження дають змогу встановити безпомилковий діагноз. На копитну гниль хворіють тільки вівці та кози. Захворювання супроводжується гнійно-некротичним розпадом копитового рогу, відшаруванням і розплавленням внутрішніх стінок ратиць та підошви, спаданням рогового башмака, що зумовлює сильну болючість кінцівок, кульгавість і навіть неможливість пересування. Виявлення в мазках-відбитках, зроблених із зон активного гнильного процесу, характерних гантелеподібних па- личок Bact. nodosus, є незаперечним доказом цієї інфекції. При контагіозній ектимі овець і кіз спостерігають чітко виражену стадійність розвитку патологічного процесу (розеоли, папули, везикули, пустули), чого не буває при некробактеріі. При дослідженні забарвлених за Морозовим або Пашеном мазків-відбитків з осередків ураження виявляють елементарні тільця вірусу віспяної групи.

Лікування. Хворих тварин ізолюють і лікують комплексним методом. Проводять ретельну хірургічну обробку уражених ділянок шкіри та слизових оболонок з використанням бактерицидних і дезінфекційних препаратів у вигляді мазей, присипок, емульсій. Для загального лікування використовують пролонговані антибіотики (біцилін-3-5, дибіоміцин, дитетрациклін), які на риб’ячому жирі або олії вводять внутрішньом’язово. Одночасно застосовують сульфаніламідні препарати.

При ураженні кінцівок велику рогату худобу після хірургічної обробки пропускають через ніжні ванни з 5 – 10 %-м розчином формаліну або 10 – 20 %-м розчином мідного купоросу з інтервалом 5 – 7 діб. У разі глибоких некротичних уражень лікування вважається недоцільним.

Імунітет. Після перехворювання на некробактеріоз не утворюється. Ефективних вакцин проти некробактеріозу не запропоновано.

Профілактика та заходи боротьби. Для запобігання некробактеріозу потрібно оберігати тварин від травматизму кінцівок, своєчасно обробляти рани, пуповину у телят, родові шляхи у вівцематок і корів при патологічних окотах та отеленні, створювати відповідні до зоогігієнічних нормативів умови утримання й годівлі, особливо при пологах, регулярно очищати й дезінфікувати тваринницькі приміщення, обладнувати місця водопою, вигульних двориків, літніх таборів, перегонів, виконувати необхідні меліоративні роботи на пасовищах. Позитивні результати дає правильна організація випасань овець, заміна пасовищ з метою їх санації, а також підвищення загальної резистентності організму. Слід уникати тривалого випасання тварин на низинних, заболочених пасовищах, стомливих перегонів по твердих кам’янистих дорогах. Особливу увагу потрібно звертати на своєчасне обрізання й розчищення копит, обрізування відшарованого рогу. Не рідше одного разу на 2 міс слід здійснювати ветеринарний огляд тварин та розчищення копит і не менш як два рази на рік проводити профілактичну обробку копит 5 – 10 %-м розчином формаліну, 10 – 20 %-м розчином мідного купоросу або 5 %-м розчином параформу з інтервалом 5 – 7 діб.

У разі виникнення некробактеріозу ферму оголошують неблагополучною щодо цього захворювання і запроваджують певні обмеження. Проводять клінічний огляд усього поголів’я, ізоляцію та лікування хворих тварин, дезінфекцію приміщень. Трупи загиблих тварин після зняття шкури спалюють. Молоко від хворих корів знищують, від підозрюваних щодо зараження — кип’ятять. У пасовищний період для тварин неблагополучної ферми виділяють окрему ділянку. Клінічно здорових тварин пропускають через ніжні ванни з 5 – 10 %-м розчином формаліну або 10 – 20 %-м розчином мідного купоросу через кожні 5 – 7 діб.

Карантинні обмеження з неблагополучного щодо некробактеріозу господарства (ферми, двору) знімають через 30 діб після припинення хвороби, здійснення остаточної дезінфекції та проведення усіх заходів, передбачених чинною інструкцією.

Для дезінфекції приміщень використовується 4 – 5 %-й розчин їдкого натру, 2 %-й розчин формаліну, розчин хлорного вапна, який містить 3 % активного хлору, 10 %-ву емульсію дезінфекційного креоліну, 20 %-ву суспензію гашеного вапна. Гній знезаражується біотермічним способом. З метою надійного знезараження неблагополучного пасовища його не використовують для випасання тварин упродовж 2 міс.<< ПредыдушаяСледующая >>
Внимание, только СЕГОДНЯ!