Інфекційний епідидиміт баранів

Інфекційний епідидиміт баранів (Epididymitis infectiosa arietum) — хронічна хвороба, що супроводжується проліферативним запаленням і атрофією сім’яників та придатків у баранів, зниженням їх репродуктивної функції.

Історична довідка. Збудник хвороби вперше був ізольований від овець у 1953 р. Сімонсом і Халлом в Австралії, Бюдлом і Бойєсом у Новій Зеландії. В 1956 р. Brucella ovis був визначений як новий самостійний вид бруцел, що спричинює патологію відтворної функції у овець. Захворювання зустрічається в багатьох країнах світу. В

Україні було вперше зареєстроване Г. Д. Лиховидовим, К. С. Булигіною в 1971 р. Економічні збитки складаються із затрат у зв’язку з порушенням племінної роботи, вибраковуванням тварин, тривалим карантинуванням, проведенням ветеринарно-санітарних і господарських заходів для ліквідації хвороби.

Збудник хвороби — Brucella ovis — відрізняється від інших видів бруцел з роду Brucella за антигенними та імуногенними властивостями, являє собою стійку R-форму. Це дрібна, (0,71,2) ? ? (0,50,7) мкм, нерухома грамнегативна кокобактерія, яка в патологічному матеріалі найчастіше розміщується купками по 5 – 20 клітин. Спор і капсул не утворює. У забарвлених за методом Козловського препаратах має червоний колір, за Ціль-Нільсеном — рожевий. Бруцели культивують на спеціальних живильних середовищах — м’ясо-пептонному печінковому бульйоні, м’ясо-пептонному печінково-глюкозно-гліцериновому агарі, печінково-глюкозно-гліцериновому бульйоні і агарі з 1 % глюкози та 2 – 3 % гліцерину, картопляному агарі, сироватко-декстрозному агарі та ін. в атмосфері вуглекислого газу (10 – 15 %). На поверхні щільних середовищ бруцели утворюють дрібні, круглі, прозорі (у вигляді крапель роси) з блакитним відтінком колонії. У напіврідких середовищах ріст бруцел супроводжується незначним помутнінням та утворенням невеликого осаду. Бруцели добре розмножуються в 7-денних курячих ембріонах, які через 42 – 72 год після зараження гинуть. Культура Br. ovis не аглютинується моноспецифічними сироватками антиабортус та антимелітензіс, однак вступає в реакцію аглютинації з R-антисироватками проти різних видів бруцел. Культура Br. ovis резистентна відносно

бруцельозного фага «Тб». Бруцели досить стійкі проти дії факторів зовнішнього середовища: у вологому ґрунті зберігаються понад 70 діб, у гноївці — до 5 діб. За температури 60 °С бруцели гинуть через 30 хв, при 70 °С — через 5 – 10 хв, при 90 – 100 °С — миттєво. Сонячне випромінювання інактивує їх упродовж 3 – 4 год.

Епізоотологія хвороби. До збудника Br. ovis чутливі тільки вівці.

Найчастіше уражуються статевозрілі баранчики у віці 2 – 7 років.

Ягнята до 6-місячного віку зазвичай не хворіють. Основним джерелом збудника інфекції є інфіковані барани, використання яких для запліднення може призвести до виникнення абортів у 100 % вівцематок. У хворих баранів збудник виділяється з організму зі спермою (упродовж 2 – 3 років) та сечею, в овець — з абортованими плодами, плодовими оболонками та післяродовими водами. Виділення бактерій у зовнішнє середовище з виділеннями зі статевих шляхів після викидня триває впродовж 20 – 60 діб. У разі наявності маститу збудник хвороби може виділятися з молоком. У вівчарських господарствах джерелом збудника можуть бути також хворі на бруцельоз сторожові собаки, які виділяють бруцели із сечею.

Занесення Br. ovis у вільні від цієї інфекції господарства відбувається в разі завезення приховано інфікованих племінних баранів, а також змішування благополучних і неблагополучних отар на пасовищах та в місцях водопою. Заражаються вівцематки під час парування з інфікованими баранами, в сім’яниках та придатках яких бруцели можуть зберігатися й розмножуватися роками, або при штучному заплідненні контамінованою бруцелами спермою. В отарних баранів збудник інфекції передається при спільному утриманні, а в період парування — від інфікованих вівцематок. У неблагополучних стадах хворіє до 78 % дорослих баранів. На відміну від баранів, у більшості вівцематок через 3 – 4 міс настає самовидужання, але збудник зберігається в матці упродовж 2 – 3 років і довше.

У середньому 10 % вагітних вівцематок абортує за 2 – 4 тижні до нормальних окотів. Спочатку спостерігають поодинокі аборти, в окотний період вони досягають максимуму, потім кількість їх зменшується. У більшості вівцематок після викидня настає тривале безпліддя, під час парування вони заражають здорових баранів. Найбільша кількість (до 17 %) інфікованих вівцематок виявляється за РТЗК через 1,5 – 2 міс після спарювання, аборту чи окоту.

Хвороба в період парувальної кампанії проходить у вівцематок у вигляді ензоотичних спалахів, у баранчиків 10 – 15-місячного віку — спорадично. Для епізоотичного процесу епідидиміту баранів характерні стаціонарність, дуже повільне поширення інфекції, відсутність сезонності та періодичності.

Патогенез. Визначається статтю та віком тварин, наявністю вагітності, місцем проникнення збудника в організм, його вірулентністю, мірою стійкості організму. У статевозрілих баранів бруцели локалізуються в сім’яниках та придатках, спричинюють запалення інтерстиціальної тканини, звуження або повне закупорювання сім’явиносних канальців, що призводить до порушення статевої функції плідника. У вагітних вівцематок внаслідок проникнення бруцел у матку та їх розмноження виникає запальний процес, що зумовлює порушення живлення плоду, аборт, народження слабкого,нежиттєздатного молодняку. Запальні зміни в матці часто набувають хронічного характеру, що призводить до тимчасової безплідності. У невагітних тварин інфекція локалізується в лімфовузлах, має латентний характер, може загострюватися під час чергової вагітності або під впливом секундарної інфекції.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 1 – 8 тижнів. Перебіг хвороби гострий або хронічний. Під час г о с т р о г о перебігу хвороби, що буває у баранчиків у 12,2 % випадків,спостерігаються загальне пригнічення, підвищення температури тіла до 41 – 42 °С, погіршення апетиту, болючість сім’яників та збільшення їх розміру в 5 – 7 разів. Придатки сім’яників також збільшуються, іноді до розмірів курячого яйця. Шкіра в ділянці мошонки гаряча, напружена, болісна. Через 10 – 20 діб гострий перебіг хвороби переходить у хронічний. У багатьох баранчиків інфекція протікає безсимптомно, однак супроводжується порушенням сперматогенезу, некроспермією та аспермією, що стає причиною низької заплідненості вівцематок.

При х р о н і ч н о м у перебігу хвороби у баранів виявляються асиметрія мошонки, одночи двобічне збільшення хвоста придатка сім’яника, флуктуація або щільна горбистість, зменшення або відсутність їх рухливості. Аборти у вівцематок відбуваються легко, без затримки посліду, однак у деяких трапляється ускладнення і загибель від сепсису. Кількість перегулів збільшується на 13 – 18 %, а яловість може досягати 20 – 60 %. Через 7 – 14 діб після народження спостерігається загибель багатьох слаборозвинених ягнят.

Патологоанатомічні зміни. У баранів основні ураження локалізуються в придатках сім’яника, у самих сім’яниках та міхурцеподібних залозах і проявляються некротичними та гнійними запаленнями, секвестрами, петрифікованими осередками, розростанням фібринозної тканини, зрощенням піхвової оболонки з сім’яником та придатком. У вівцематок на поверхні навколоплідної оболонки й хоріоналантоїса накопичується гноєподібна маса. У 90 % випадків у запальний процес залучається хвіст придатка сім’яника, розмір якого може збільшуватись у 4 – 9 разів.

Діагноз проводять на підставі аналізу епізоотичної ситуації, характерної клінічної картини хвороби, патологоанатомічних змін і результатів серологічних, бактеріологічних та алергічних досліджень.

Лабораторна діагностика. Включає мікроскопічні й бактеріологічні дослідження патологічного матеріалу, взятого від загиблих тварин, а також серологічні дослідження сироваток крові хворих і перехворілих овець. У лабораторію направляють від баранів уражені сім’яники разом з придатками, від вівцематок — абортовані плоди з плодовими оболонками, уражені ділянки рогів матки, яєчники, тазові лімфовузли, а також виділення зі статевих шляхів, взяті у перші 5 діб після аборту. Для серологічних досліджень відбирають парні проби крові після аборту, а потім від тих самих тварин через 8 – 10 діб. У разі позитивних результатів мікроскопічного дослідження забарвле- них за Козловським мазків з патологічного матеріалу на зеленому фоні препарату виявляють маленькі червоні бруцели кокоподібної форми.

У посівах на щільних живильних середовищах на 7 – 9-ту добу спостерігається ріст культури Br. ovis у вигляді характерних маленьких колоній сіро-білого кольору з блакитним відтінком. Водночас досліджують морфологічні та культурально-біохімічні властивості виділеної культури, проводять її серологічну ідентифікацію. Для цього двом кролям внутрішньовенно вводять двічі з інтервалом 7 – 8 діб 2-добову ізольовану культуру бруцел. Через 10 – 12 діб проводять дослідження їхньої крові за допомогою РТЗК з овісним антигеном. Реакцію вважають позитивною, а діагноз на епідидиміт баранів установленим у разі затримки гемолізу в два або чотири хрести при розбавлянні сироваток 1 : 5 – 1 : 10.

Диференціальна діагностика. Потребує виключення бруцельозу,диплококової інфекції, псевдотуберкульозу, сальмонельозу, кампі-лобактеріозу, лістеріозу, хламідіозу, травматичних епідидимітів. До бруцельозу більш сприйнятливі вівцематки, серед яких кількість абортів може досягати 30 – 50 %. Сироватки крові дають позитивні результати за РЗК і РА з бруцельозним антигеном. При диплококовій інфекції та псевдотуберкульозі у вівцематок не буває абортів, епідидиміти у баранів трапляються спорадично. РТЗК з овісним антигеном негативна. Саль монельоз супроводжується масовими абортами у вівцематок, які в 60 – 80 %

випадків після цього гинуть з ознаками сепсису. У баранів відсутні епідидиміти. Результати РА сироваток крові хворих тварин із сальмонельозними антигенами позитивні. При кампілобактеріозі у 10 – 70 % вівцематок аборти реєструють за 30 – 45 діб до окотів. Результати реакції аглютинації сироваток крові хворих вівцематок з інтестинальним кампілобактеріозним антигеном позитивні. Лістеріоз проявляється спорадично, з високою летальністю (50 – 100 %) у разі нервової форми хвороби. Сироватки крові абортованих вівцематок дають позитивні результати за РА і РЗК з лістеріозними антигенами. При хламідіозі у 25 – 60 % вівцематок відбуваються аборти, у тварин інших вікових груп перебіг інфекції латентний. Результати РЗК парних сироваток крові з інтервалом 10 – 12 діб при використанні хламідіозного антигену позитивні. Травмат и чні епідидиміти реєструються в поодиноких тварин. Результати РТЗК з овісним антигеном негативні.

Лікування не розроблено. Хворих і реагуючих за РТЗК баранів та вівцематок вибраковують для відгодівлі.

Імунітет. Для активної імунізації баранчиків у неблагополучних щодо інфекційного епідидиміту господарствах застосовують суху живу вакцину зі штаму Рев-1 бруцела мелітензіс. Вакцину вводять підшкірно в безшерсте місце за ліктьовим суглобом. Імунітет настає через 3 тижні і зберігається не менш як 2 роки.

Вакцинованих баранчиків досліджують серологічно (РБП або РА і РТЗК) не раніше ніж через 12 міс після вакцинації, але обов’язково перед парувальною кампанією. У разі виявлення баранів, що реагують на інфекційний епідидиміт, усіх тварин цієї групи перевіряють за допомогою РТЗК через кожні 30 діб до отримання двох підряд негативних результатів по групі, а потім залишають під контрольним спостереженням на 6 міс, упродовж яких їх досліджують двічі. У разі отримання негативних результатів та відсутності клінічних ознак хвороби групу визнають оздоровленою, а баранів допускають для використання у відтворенні. Якщо під час дослідження виявлено тварин з позитивними реакціями на бруцельоз, групу надалі досліджують кожні 30 діб серологічними (РБП або РЗК) та алергічним методами і чинять з тваринами так, як зазначено вище. Тварин, які серолоічно реагують на бруцельоз або інфекційний епідидиміт, вибраковують для відгодівлі.

Профілактика та заходи боротьби. Усіх баранів, яких завозять з інших господарств, слід обов’язково карантинувати й досліджувати на інфекційний епідидиміт. У племінних господарствах та підприємствах з штучного осіменіння один раз на рік, перед початком парувальної кампанії проводять також обов’язкове діагностичне дослідження на інфекційний епідидиміт баранів-плідників. Молодих баранів досліджують з 12-місячного віку. У разі виявлення захворювання баранів на інфекційний епідидиміт племінну станцію оголошують неблагополучною і запроваджують карантинні обмеження. Баранів з клінічними ознаками хвороби або тих, що позитивно реагують під час дослідження за РТЗК, здають для забою. Оздоровлення неблагополучної отари проводять або шляхом відправлення для забою всіх тварин і повної заміни всього поголів’я племінного господарства, або шляхом систематичних серологічних досліджень один раз на місяць до отримання двічі підряд негативних результатів.

Для дезінфекції застосовують 2 %-й розчин формальдегіду, 2 – 3 %-ву емульсію креоліну, 5 %-ве свіжогашене вапно з експозицією 1 – 3 год.<< ПредыдушаяСледующая >>
Внимание, только СЕГОДНЯ!