Копитна гниль

Видео: Болезни коров. Гнойный артрит.purulent arthritis

Копитна гниль (Paronychia contagiosa) — хронічна контагіозна хвороба овець і кіз, що характеризується кульгавістю, запаленням шкіри міжратицевої щілини з наступним гнильним розпадом основи шкіри, тканини рога та відшаруванням рогового башмака копитець.

Історична довідка. Хворобу було описано в 1788 р. в Голландії, у 1791 р. — у Франції, в 1808 р. — в Італії, в 1818 р. — у Німеччині, в 1837 р. — в Англії, у 1872 р. — в Росії, у 1902 р. — в Австралії. Тривалий час її ототожнювали з некробактеріозом, доки в 1938 р. Беверідж не ізолював справжнього збудника хвороби Fusiformis nodosus, за сучасною номенклатурою — Bacteroides nodosus. Копитна гниль реєструється в усіх країнах світу з розвиненим вівчарством. В Україні хвороба зустрічається в південних регіонах у разі утримання овець у сирих забруднених кошарах. Економічні збитки визначаються вимушеним забоєм та загибеллю хворих тварин, зниженням їх продуктивності, значними витратами на проведення лікувальних і оздоровчих заходів.

Збудник хвороби — Bacteroides nodosus — належить до родини Bacteroidaceae, роду Bacteroides. Це пряма або ледь зігнута, велика, (68) ? (0,61,2) мкм, рухлива грамнегативна анаеробна паличка з потовщеннями на кінцях. Спор і капсул не утворює. Відомо 11 серотипів цього мікроба, що зумовлюють захворювання у овець, але не патогенні для лабораторних тварин. У мазках з патологічного матеріалу іноді виявляються скупчення дрібних грамнегативних паличок, які розміщуються перпендикулярно до бактерійних клітин на зразок частоколу, так званий «феномен Беверіджа». Культивуються бактероїди лише на спеціальних живильних середовищах — середовищі Бактемирова, Масалекі, Клаубса. На щільних середовищах утворює великі плоскі колонії з вдавленим центром та нерівними, бахромчастими краями або дрібні колонії з конусоподібно припіднятим центром та гладенькими краями. У печінково-мозковому бульйоні, казеїново-гідролізатному та пептоно-печінковому бульйонах спричинює поступове помутніння з наступним просвітленням.

В уражених тканинах копитець збудник хвороби залишається життєздатним роками, на пасовищі зберігається від кількох годин до 15 діб. Звичайні дезінфектанти — 2 – 3 %-й розчин формальдегіду, 2 %-й розчин фенолу, 3 %-й розчин їдкого натру, 3 %-й розчин креоліну, розчини хлорного вапна, що містять 3 – 5 % активного хлору, інактивують Bacteroides nodosus упродовж 10 – 15 хв, нагрівання при 90 °С — через 1 – 2 хв.

Епізоотологія хвороби. На копитну гниль хворіють вівці та кози незалежно від віку й породи, але ягнята під матками до збудника не чутливі. Хвороба частіше трапляється в районах з низинними вологими пасовищами та високим рівнем опадів. У неблагополучних господарствах збільшення захворюваності спостерігається в дощові, холодні періоди року (осінь, рання весна). Джерелом збудника інфекції є хворі тварини та мікробоносії, які виділяють бактеріоїди з гнійно-некротичними виділеннями з уражених копитець. Зараження здорових тварин відбувається при безпосередньому контакті з хворими, а також через контаміновані збудником хвороби підстилку, гній, ґрунт, пасовища, забруднені гнійно-некротичними виділеннями з уражених копитець. Хвороба висококонтагіозна, захворюваність у неблагополучних отарах досягає 80 %, летальність — 5 – 12 %.

Патогенез. Збудник копитної гнилі, потрапивши до ушкодженої тканини міжратицевої щілини, інтенсивно розмножується, виділяє протеолітичні ферменти й токсичні речовини, спричинює запалення й гнильний розпад тканини рога, а потім відшарування рогових стінок і підошви від основи копитець.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 3 – 6 діб. Перебіг хвороби хрон ічний . Розрізняють початкову,легку й тяжку форми хвороби. Основною клінічною ознакою початкової форми хвороби є гнійне запалення шкіри міжратицевої щілини, наявність на ній поверхневих ерозій та слизу з характерним неприємним запахом гнилого копитового рогу. При легкій формі хвороби відбувається відшарування рогу внутрішніх бічних стінок копитець у ділянці п’яток, іноді й частини підошви. При тяж к ій формі спостерігається значний гнильний розпад основи шкіри, повне відшарування від неї внутрішніх бічних стінок копитця й підошви на одній або кількох кінцівках при відсутності абсцесів та виразок у ділянці вінчика. Під відшарованим рогом виявляють сіро-жовтий ексудат з неприємним гнильним запахом.

Характерною клінічною ознакою копитної гнилі є дуже велика болючість у ділянці копитець і пов’язане з нею кульгання. Спостерігають також прогресуюче виснаження тварини, випадання шерсті. Хворі вівці не приходять в охоту або народжують слабких, нежиттєздатних ягнят. Копитна гниль часто супроводжується некробактеріозом, що проявляється різким підвищенням температури тіла до 40 – 40,5 °С, утворенням у ділянках вінчика й пута абсцесів, виразок та нориць, ураженням суглобів, зв’язок, сухожилків, а також некрозом слизової оболонки ротової порожнини, губ, лицевої частини голови, вимені. Хвороба може тривати місяцями, що зумовлює необхідність вимушеного забою тварин.

Патологоанатомічні зміни. Виявляються у ділянці копитець. Основа шкіри підошви й бічних внутрішніх стінок перебуває в стані гнійно-некротичного розпаду, рогова стінка деформована, роговий шар підошви відшарований майже до відокремлення рогового башмака копитець.

Діагноз здійснюють на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак хвороби, патологоанатомічних змін, а також результатів лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика. Включає мікроскопічне та імунофлуоресцентне дослідження патологічного матеріалу, а в разі потреби — біологічну пробу на ягнятах. У початковій стадії хвороби для дослідження в лабораторію надсилають не пізніше ніж через 24 год від часу відбору гнійний ексудат, що вкриває міжратицеву цілину, а пізніше — ексудат з глибини кармана, що утворився внаслідок відшарування рогу, а також шматочки тканини, взятої зі свіжоуражених ділянок основи шкіри копитець, або копитце від забитої хворої тварини. Лабораторний діагноз на копитну гниль вважають установленим у разі позитивної біопроби на ягнятах, виявлення в мазках, забарвлених за Грамом, характерних паличок збудника хвороби, отримання позитивних результатів люмінесцентної мікроскопії.

Диференціальна діагностика. Від копитної гнилі потрібно відрізняти некробактеріоз, віспу, ящур, контагіозну ектиму, різні захворювання копит незаразної етіології. При нек р обак теріозі кінцівок патологічний процес локалізується в основному на вінчику й виявляється ураженням суглобів, зв’язок, сухожилків, утворенням виразок, абсцесів, фістульних ходів. Тяжко і завжди з летальним кінцем хворіють ягнята перших днів життя, у яких нерідко спостерігається некроз слизової оболонки ротової порожнини, губ, лицевої частини голови. На розтині виявляють некротичні осередки в паренхіматозних органах, на слизовій оболонці кишок. Бактеріологічне й біологічне дослідження (зараження кролів, білих мишей) дають змогу встановити достовірний діагноз. Слід пам’ятати про можливість змішаної інфекції некробактеріозу й копитної гнилі.

Перебіг віспи гострий, з високою температурою тіла. Знаходять характерні віспяні висипання на голові, губах, крилах носа, внутрішній поверхні кінцівок, вимені, міжратицевій щілині, а також ураження внутрішніх органів. Під час мікроскопічного та вірусоло- гічного дослідження установлюють вірус віспи. Ящур проходить гостро, у вигляді епізоотій з одночасним захворюванням інших видів тварин. На шкірі міжратицевої щілини та краях вінчика виявляють характерні афти й ерозії. У ягнят спостерігається пронос, висока летальність. Вірусологічними й серологічними дослідженнями визначають вірус ящуру.

Контагіознаектима супроводжується майже 100 %-м ураженням поголів’я, у тому числі молодняку віком до року. У тварин разом з кульганням виявляється ураження слизової оболонки рота, губ, а також у ділянці носа, вух, повік, статевих органів. На шкірі вінчика та міжратицевої щілини спостерігають папули, везикули, пустули й кірки. Вірусологічне й мікроскопічне дослідження та біопроба дають змогу надійно диференціювати контагіозну ектиму та копитну гниль овець.

Лікування. Проводять груповим методом або індивідуально. Для групового лікування застосовують ванни для ніг з 5 – 10 %-м розчином формаліну впродовж 1,5 – 2 хв один раз на 7 діб, 5 %-м розчином параформу — по 2 хв через кожні 2 – 3 доби впродовж 2 тижнів, розчином мідного купоросу (5 – 30 % сульфату міді) по 1 – 2 хв один раз на 7 діб, 10 – 20 %-ми розчинами сульфату цинку по 1 – 2 хв багаторазово. Перед ванною копитця слід ретельно промити, обрізати відшарований ріг, видалити уражені тканини. Після ванни тварин упродовж 1 – 2 год витримують на бетонованому майданчику, а потім переводять у сухий загін зі свіжою підстилкою або на благополучне пасовище.

Для індивідуального лікування застосовують (після туалету й ретельної хірургічної обробки осередків ураження) 5 – 10 %-ві спиртові розчини антибіотиків (левоміцетин, хлорміцетин, тераміцин,пеніцилін) у вигляді зрошень або пов’язок упродовж 3 – 5 діб, 10 – 15 %-ві емульсії (на риб’ячому жирі) пеніциліну, тераміцину, трициліну, дибіоміцину, неотетраміцину у вигляді мазей, краще з використанням пов’язок, аерозолі різних медикаментозних засобів та антибіотиків (хлорамфенікол, окситетрациклін, тераміцин). Особливо ефективні препарати на основі левоміцетину. Копита можна обробляти препаратом АСД-3, сумішшю скипидару та риб’ячого жиру в однакових частинах, водною емульсією пеніциліну на риб’ячому жирі.

У разі легких уражень копитець одужання овець настає через 3 – 10 діб після 2 – 3 обробок, у тяжких випадках — через 15 – 20 діб після 4 – 5 обробок. У разі ускладнення хвороби застосовують антибіотики пролонгованої дії — біцилін-5 (одноразово внутрішньом’язово по 40 – 50 тис. ОД/кг), дибіоміцин (підшкірно одноразово по 30 – 50 тис. ОД/кг у вигляді 10 %-ї емульсії на 30 %-му стерильному гліцерині).

Імунітет вивчено недостатньо. Установлено, що після одужання вівці можуть захворювати повторно.

Профілактика та заходи боротьби. Щоб запобігти виникненню копитної гнилі, потрібно завозити овець для комплектування отари тільки з благополучних господарств. У період 30-добового карантину слід провести ретельний огляд і розчищення копитець, обрізування зайвого відрослого рогу. Перед переведенням в основне стадо завезене поголів’я пропускають через дезінфекційну ванну з 5 %-м розчином формаліну, 10 %-м розчином сульфату міді, 5 %-м розчином параформу. Створюють відповідні умови для утримання тварин, які виключають тривале перебування їх на низинних заболочених пасовищах, у кошарах з високою вологістю та забрудненням. Не менш як двічі на рік проводять очищення й обрізування копитець,ретельний клінічний огляд і профілактичну їх дезінфекцію.

У разі встановлення захворювання овець або кіз на копитну гниль отару оголошують неблагополучною, в господарстві запроваджують карантинні обмеження. Забороняють вивезення овець для племінних та господарських цілей, їх перегрупування. Проводять ретельний клінічний огляд усієї отари, хворих тварин ізолюють в окрему групу і лікують. Решту тварин неблагополучної отари після розчищення копитець пропускають через дезінфекційну ванну з 10 %-м розчином формаліну або мідного купоросу, 5 %-м розчином параформу за температури 25 – 35 °С, витримують на чистій сухій підстилці впродовж 1,5 – 2 год, потім переводять на нове пасовище з обладнаними підступами до водопою. Щодня проводять ретельний огляд копитець умовно здорового поголів’я, регулярне їх обрізування, профілактичну дезінфекцію. Трупи загиблих тварин після знімання шкури спалюють. Шкури та шерсть забитих або загиблих овець і кіз висушують у господарстві в ізольованому приміщенні.

Вивезення шкур дозволяється тільки у висушеному вигляді, а шерсті — в тарі з цупкої тканини не раніше ніж через 2 тижні після їх знімання чи стриження. Молоко від умовно здорових овець і кіз дозволяється вживати в їжу після кип’ятіння, молоко, одержане від хворих тварин, знищують. Сухі пасовища через 15 діб після випасання на них хворих тварин можна використовувати без обмежень.

Кошари, вигульні двори, загони, де утримували хворих тварин,очищують від гноївки та дезінфікують. Якщо впродовж місяця після ізоляції й забою всіх хворих овець в умовно здоровій групі не виділяються тварини з ознаками копитної гнилі, то після проведення ветеринарно-санітарних заходів отару вважають оздоровленою. Господарство вважають благополучним щодо копитної гнилі через 1 міс після останнього випадку одужання або забою хворих овець і кіз та проведення остаточної дезінфекції. Для дезінфекції з експозицією 1 год застосовують 2 %-й розчин формальдегіду, 2 %-й гарячий розчин їдкого натру, 5 %-ву емульсію дезінфекційного (фенольного) креоліну, 5 %-й розчин параформу, просвітлений розчин хлорного вапна, що містить 5 % активного хлору, 20 %-ву суспензію свіжогашеного вапна. Підлогу кошар, вигульні двори й тирла через кожні 3 доби посипають тонким шаром гашеного вапна (пушонки). Гноївку знезаражують біотермічним способом.<< ПредыдушаяСледующая >>
Внимание, только СЕГОДНЯ!