Рикетсійний моноцитоз

Рикетсійний моноцитоз (Monocytosis rickettsiosa) — гостра інфекційна хвороба жуйних тварин і собак, що супроводжується пропасницею та ознаками інтоксикації.

Історична довідка. Рикетсійний моноцитоз вперше був установлений у 1935 р. серед піддослідних собак в Інституті імені Пастера в Алжирі. В 1936 р. Донасьєн і Лестокар виявили це захворювання в Алжирі у великої рогатої худоби. Нині хвороба реєструється в Алжирі, Конго, Туреччині, Ірані. Економічні збитки незначні у зв’язку з доброякісним перебігом хвороби.

Збудник хвороби суворо видоспецифічний. В овець і кіз зараження викликає тільки Rickettsia ovis, у собак — Rickettsia canis. У морфологічному й біологічному відношенні всі види рикетсій є невеликими, (0,31,2) ? (0,20,3) мкм, паличко- або кокоподібними мікроорганізмами, розмножуються у протоплазмі моноцитів, утворюють великі колонії, які можуть навіть змінювати конфігурацію ядра клітини. Під час пропасниці моноцити з рикетсіями виявляються в забарвлених за Романовським — Гімза мазках із крові, легенів, мозкових оболонок, печінки, значно рідше — нирок, кісткового мозку та селезінки. При масовому зараженні рикетсії можуть ви- являтись у поліморфноядерних нейтрофілах, особливо в мазках із селезінки й печінки. Збудник хвороби малостійкий — при добавлянні до крові, що містить рикетсії, жовчі з розрахунку 1 : 20 втрачає заразливість через 20 хв.

Епізоотологія хвороби. У природних умовах до рикетсійного моноцитозу сприйнятливі вівці, кози, велика рогата худоба, собаки, з лабораторних тварин — морські свинки. Резервуаром збудника рикетсійного моноцитозу в природі є пасовищні кліщі, у овець і кіз — Rhipicephalus bursae, у великої рогатої худоби — Hyalomma Sp., у собак — Rhipicephalus sangurneus.

Джерелом збудника інфекції для свійських тварин є хворі й перехворілі тварини, в організмі яких рикетсії перебувають до 10 міс. Зараження здорових тварин відбувається через укуси пасовищних кліщів, поява яких зумовлює певну сезонність хвороби, пов’язану з кліматичними особливостями окремих неблагополучних місцевостей.

Патогенез хвороби не вивчено.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період у рогатої худоби триває 7 – 15 діб. Перебіг хвороби го стри й або підгострий. Хвороба починається раптовим підвищенням температури тіла до 40 – 41 °С, пригніченим станом, втратою апетиту, зниженням молочної продуктивності. Одночасно з розвитком гарячки в моноцитах периферичної крові й крові паренхіматозних органів спостерігається накопичення рикетсій. У лейкоцитарній формулі виявляються лімфопенія, еозинопенія, різке збільшення кількості моноцитів та гістіоцитів. Хвороба триває 12 – 15 діб, захворілі тварини здебільшого видужують, однак тривалий час залишаються носіями рикетсій. Під дією різних несприятливих факторів у перехворілих тварин можливі рецидиви і напади гарячки. У собак інкубаційний період триває 6 – 12 діб, перебіг хвороби гострий і підгострий. При го стро му перебігу у хворих собак спостерігаються лихоманка, пригніченість, відмова від корму, слинотеча, кон’юнктивіт, екзема на шкірі нижніх ділянок тіла, крововиливи на слизових оболонках ротової порожнини. Хвороба триває 10 – 15 діб. Загибель тварин настає наприкінці гарячкового нападу або в перші дні після зниження температури тіла. При підгострому перебігу спостерігається рецидивна гарячка, виснаження, збільшення периферичних лімфовузлів, виразки на слизовій оболонці ротової порожнини. Тривалість хвороби — 3 – 4 тижні. Смертність може досягати 50 %.

Патологоанатомічні зміни. У рогатої худоби на розтині виявляється збільшення лімфовузлів, селезінки, крововиливи в слизовій оболонці кишок. Судини оболонок мозку ін’єковані.

Діагноз установлюють на підставі аналізу епізоотологічних, клінічних і патологоанатомічних даних, а також результатів мікроскопічних і гематологічних досліджень.

Лабораторна діагностика. Передбачає мікроскопічні дослідження для виявлення рикетсій у мазках з крові мозкових судин, а також пунктатів печінки, селезінки та легень, де рикетсії спостерігаються найчастіше. Водночас проводять аналіз лейкоцитарної формули на наявність моноцитозу.

Диференціальна діагностика. Передбачає виключення тейлеріозу на підставі відсутності збудника в мазках крові, а також інфекційного гідроперикардиту, коли рикетсії виявляються в зскрібках з ендотелію порожнистої та яремної вен.

Імунітет. При рикетсійному моноцитозі не стерильний. Після перехворювання тварини залишаються носіями збудника хвороби: велика рогата худоба — до 10 міс, собаки — до 13 міс.

Лікування. Хворих тварин лікують симптоматичними засобами.

Рекомендуються сульфаніламідні препарати, які задають з кормом або водою в період розвитку хвороби з розрахунку 0,25 г на 1 кг маси тварини, а також антибіотики тетрациклінового ряду.

Профілактика та заходи боротьби. Спрямовані на запобігання занесенню збудника хвороби з країн, неблагополучних щодо рикетсійного моноцитозу. У разі виявлення захворювання всіх завезених тварин негайно ліквідують. Проводять очищення та дезінфекцію місць тимчасового їх перебування, знищують кліщів.<< ПредыдушаяСледующая >>
Внимание, только СЕГОДНЯ!