Реовірусна інфекція
Реовірусна інфекція — гостра хвороба телят і ягнят, що характеризується гарячкою, ураженням органів дихання, іноді — травного каналу. У дорослої рогатої худоби перебіг її латентний. Установлено можливість взаємного перезараження реовірусами людей і тварин.Історична довідка. Реовірусну інфекцію вперше встановив у 1959 р. у США Розен під час спонтанного захворювання одномісячних телят. Виділений при цьому збудник був ідентифікований як реовірус (Розен, 1960), етіологічну роль якого в захворюванні підтвердив Візігнані (1971) та в експерименті Вельша (1971). У дорослих тварин латентний перебіг хвороби супроводжується високим числом (до 70 %) позитивних сироваток. Н. І. Трофимов (1975) вважає, що реовірусна інфекція відіграє певну роль у патології плоду та новонародженого теляти. Хвороба трапляється в багатьох країнах Європи,США, Японії.
Збудник хвороби — РНК-геномний вірус, що належить до родини Reoviridae, роду Orthoreovirus. Віріони сферичної форми, діаметром 75 – 80 нм, складаються із серцевини та гексагонального капсиду,не містять ліпідів та вуглеводів. Реовіруси всіх 3 серотипів, які на сьогодні виділені від людей і тварин, мають загальний комплементзв’язувальний антиген, однак різняться за реакцією нейтралізації та затримки реакції гемаглютинації. Всі реовіруси патогенні для новонароджених мишей, морських свинок, щурів, ховрахів, собак.
У лабораторних умовах їх культивують у курячих ембріонах при зараженні в амніотичну порожнину і на ХАО. Активно репродукуються в первинних культурах клітин нирок або легень ембріона корови, нирок телят, собак і котів, а також у перещеплюваних лініях HELA, Нер-2, СОЦ, КВ, L. В інфікованих культурах ЦПД настає лише на 6 – 10-ту добу, уражені клітини утворюють симпласти, але навіть у період максимальної репродукції лише 25 – 35 % вірусу виявляється в позаклітинній фазі, решта залишається в клітинно-зв’язаній фазі. В інфікованих культурах спостерігаються різної форми і розмірів включення, які забарвлюються гематоксилінеозином у червоний, за Романовським — Гімза — в блакитний колір.
Реовіруси досить стійкі в зовнішньому середовищі, залишаються життєздатними навіть після прогрівання впродовж 2 год при 56 °С, 30 хв — при 60 °С. Зберігають інфекційну активність при – 20 °С упродовж 2 років, при + 4 °С — 70 діб, при 21 °С — 60 – 65 діб, при 37 °С — 15 – 20 діб. Резистентні до дії кислот, формаліну, ефіру.
Епізоотологія хвороби. До реовірусної інфекції чутливі лише молоді телята і ягнята в перші місяці життя, у дорослих тварин інфекція проходить латентно. Джерела збудника інфекції, шляхи його передавання детально не вивчені. З організму хворих телят і ягнят вірус виділяється з кон’юнктивальними та носовими витіканнями, а також з фекаліями. Припускається, що вірус передається при прямому контакті здорових тварин з хворими або через контаміновані збудником повітря, корми, воду, предмети догляду. Телята заражаються в перші години після народження від інфікованої матері. Зараження відбувається повітряно-краплинним шляхом або аліментарно. Характерним для реовірусної інфекції є тривале латентне вірусоносійство у великої рогатої худоби, що супроводжується утворенням специфічних антитіл у сироватках крові 5 – 7 % дорослих тварин.
Хвороба реєструється наприкінці зими і рано навесні, проходить у вигляді ензоотії, іноді з охопленням значної кількості телят у перші дні після народження. На виникнення й перебіг інфекції великий вплив чинять умови утримання молодняку, особливо протяги,різка зміна корму, тривале транспортування, перегрупування. Захворюваність телят становить 12 – 17 %, летальність не перевищує 13 %.
Патогенез вивчено недостатньо. Після проникнення в організм сприйнятливих тварин реовіруси швидко репродукуються в епітелії слизових оболонок верхніх дихальних шляхів, спричинюючи катаральне запалення. Уражають також епітеліальні клітини війок слизової оболонки кишок, зумовлюють їх дистрофію, некроз і десквамацію. Внаслідок атрофії війок порушуються процеси перетравлювання корму та всмоктування поживних речовин, розвивається дегідратація й інтоксикація організму. Захворювання часто ускладнюється бактеріальною мікрофлорою (стрептококами, пастерелами,ешерихіями), мікоплазмами та хламідіями.
Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 18 – 24 год. Перебіг хвороби у молодих телят і ягнят надгострий і гострий. Спостерігається підвищення температури тіла, пригнічення, відмова від корму, кон’юнктивіт, риніт, трахеїт, кашель.
У деяких тварин одночасно розвиваються ентерити, що призводить до швидкої загибелі тварини.
Патологоанатомічні зміни. При розтині трупів телят і ягнят виявляють катаральну бронхопневмонію, катаральне запалення слиових оболонок дихальних шляхів, кон’юнктивіт, іноді — катаральне запалення травного каналу. У ягнят часто спостерігається інтерстиціальна пневмонія.
Діагноз установлюють на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак хвороби, патологоанатомічних змін та результатів лабораторних досліджень.
Лабораторна діагностика включає виділення реовірусу з патологічного матеріалу в курячих ембріонах та культурі клітин, ідентифікацію вірусу за РЗК, РП, РЗГА. Серологічна діагностика передбачає дослідження парних сироваток крові за РЗК з антигеном, виготовленим з культурального реовірусу будь-якого серотипу. У лабораторію надсилають носові виділення, зскрібки зі слизової оболонки носової порожнини- від трупів і забитих тварин — шматочки легень, уражені ділянки тонкого відділу кишок та їх вміст. Направляють також парні проби сироваток крові від хворих і перехворілих тварин.
Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виключення аденовірусної інфекці ї, яка спостерігається у старших телят, віком 20 – 90 діб. У заражених патологічним матеріалом культурах клітин виявляють внутрішньоядерні базофільні та еозинофільні тільця-включення.
Лікування. Специфічних засобів терапії при реовірусній інфекції не запропоновано. Для усунення дії секундарної мікрофлори застосовують антибіотики, сульфаніламідні та нітрофуранові препарати. Проводять симптоматичне лікування.
Імунітет не вивчений. Специфічної профілактики реовірусної інфекції не розроблено.
Профілактика та заходи боротьби. Щоб запобігти занесенню реовірусної інфекції до благополучних господарств, необхідно чітко дотримуватись ветеринарно-санітарних правил комплектування стада і зоогігієнічних нормативів під час годівлі та утримання маток. Тривале стійлове перебування тварин у задушливих і темних приміщеннях, без щоденного моціону, особливо за умов неповноцінної годівлі, порушує обмін речовин і живлення плоду у вагітних тварин, зумовлює народження нежиттєздатного молодняку. Появі та поширенню реовірусної інфекції сприяють також невиконання правил догляду й утримання телят. Тісні, без вентиляції профілакторії, надмірна вологість та різкі коливання температури в телятниках, відсутність табірного утримання влітку, нестача мінера- льної годівлі знижують резистентність організму телят, сприяють появі та поширенню хвороби. Дуже важливо не допускати завезення племінних тварин із господарств, де реєструються пневмонії та діареї молодняку.
У разі виникнення інфекції хворих тварин негайно ізолюють і лікують. Проводять очищення й дезінфекцію боксів та кліток, звідки були виведені хворі телята. За всіма тваринами встановлюють суворий нагляд з метою своєчасного виявлення та ізоляції хворих тварин.
Для дезінфекції приміщень і місць утримання телят і ягнят використовують 2 %-й розчин гідроксиду натрію, 10 %-й розчин хлорного вапна, 2 %-й розчин формаліну, 20 %-ву суспензію свіжогашеного вапна. Гній знезаражують біотермічно.
Поделиться в соцсетях:
Похожие
