Везикулярний стоматит

Видео: Типы стоматита у детей: травматический, герпесный, везикулярный, вирусный, аллергический

Везикулярний стоматит (Stomatitis vesicularis) — гостре, надзвичайно контагіозне захворювання однокопитних тварин, рідше — великої рогатої худоби і свиней, що характеризується гарячкою, утворенням папул та везикул на слизовій оболонці ротової порожнини, на язиці, губах, носовому дзеркальці, а також на шкірі вінчика, міжкопитової щілини й вимені. Може хворіти людина.

Історична довідка. Захворювання вперше було встановлене в 1802 р. у Південній Америці. Описане в 1884 р. у Південній Африці Хатченом і Тейлером. Під час першої світової війни (1915 – 1917) хвороба набула значного поширення серед коней військових частин у багатьох Європейських країнах, зокрема у Франції, Італії, Англії, Німеччині. Збудник захворювання був ізольований та ідентифікований від вірусу ящуру В. Коттоном у 1925 р. У 1939 р. везикулярний стоматит був установлений в Аргентині серед коней і великої рогатої худоби, в 1941 р. — в Італії серед великої рогатої худоби, свиней і коней. У 1949 р. епізоотія везикулярного стоматиту охопила 14 штатів США, в 1950 р. поширилась у Мексиці. В 1970 – 90 рр. хворобу було встановлено в Англії, Франції, Італії, Індії, Китаї, Північній та Південній Америці.

Нині везикулярний стоматит реєструється переважно на Американському континенті, особливо в країнах Карибського регіону, де часто проходить у вигляді епізоотій. Окремі спалахи хвороби спостерігаються в Африці та Азії. У зв’язку з доброякісним перебігом це захворювання майже не завдає економічних збитків.

Збудник хвороби — РНК-вірус із родини Rhabdowiridae. Має кулясту форму, розмір 175 ? 65 нм. Спіральний нуклеокапсид вкритий поверхневою оболонкою з шилоподібними виступами. В лабораторних умовах добре культивується при 35 °С на хоріон-алантоїсній оболонці 7 – 8-денних курячих ембріонів, а також у первинних культурах клітин фібробластів курячого ембріона, нирок морської свинки, нирок телят, зумовлюючи на 2 – 4-ту добу після зараження ЦПД. Вірус має два імунологічно різних серотипи, в тому числі Індіана (з трьома підтипами) і Нью-Джерсі (з двома підтипами), які чітко диференціюються за допомогою РН, РЗК та РІД.

Вірус досить стійкий у зовнішньому середовищі. В обривках стінок міхурців зберігається в годівницях упродовж 3 – 4 діб, у замороженому стані — понад один рік. У ґрунті залишається життєздатним при 4 – 6 °С впродовж 30 діб, при 37 °С — 3 – 4 доби, в 50 %-му розчині гліцерину (рН = 7,5) — близько 1 міс. Швидко руйнується під дією різних дезінфектантів — 2 – 3 %-го розчину їдкого натру через 15 хв, формаліну — 30 хв.

Епізоотологія хвороби. У природних умовах захворювання уражає коней, мулів, велику рогату худобу, свиней, а також оленів, косуль, єнотів. Джерелом збудника хвороби є хворі та перехворілі тва- рини, які виділяють вірус зі слиною й епітелієм везикул. В організм сприйнятливих тварин збудник проникає через дихальні шляхи, травний канал, укуси жалких комах. Зараження відбувається під час прямого контакту і через контаміновані збудником корми, воду, пасовища, предмети догляду за тваринами, одяг та взуття обслуго- вуючого персоналу. Везикулярний стоматит трапляється у вигляді ензоотичних спалахів, значно рідше як епізоотія.

Вважають, що в епізоотичному процесі везикулярного стоматиту значна роль належить диким ссавцям, холоднокровним тваринам і комахам, в організмі яких вірус може зберігатись у міжепізоотичний період до 6 міс і більше. Характерною закономірністю цієї хвороби є циклічність, повторення спалахів через кожні 10 років, що пов’язують з повним зникненням імунітету у тварин після попередньої епізоотії. Хвороба виникає влітку на пасовищах, після сильних дощів, швидко поширюється і впродовж 2 – 3 тижнів охоплює 5 – 90 % чутливих тварин. Після настання холодів або сухого сезону хвороба припиняється.

Патогенез. Після проникнення в організм через травмовану шкіру або слизові оболонки вірус фіксується на епітеліальних клітинах, швидко репродукується, спричинює міжклітинний набряк, некроз епітелію, лейкоцитарну інфільтрацію, загибель клітин, утворення везикул. Через 3 – 4 доби настає короткочасна віремія, лихоманка з наступною адсорбцією вірусу на чутливих клітинах плоского багатошарового епітелію. Формуються вторинні везикули і, якщо не виникає ускладнень секундарною мікрофлорою, тварини швидко видужують.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 2 – 9 діб. Перебіг хвороби гострий. На початку хвороби спостерігається підвищення температури тіла до 40,5 – 42 °С, слинотеча, пригнічений стан, відмова від корму. Незабаром на слизовій оболонці язика, губ, твердого піднебіння, а в рогатої худоби на дзеркальці, в міжратичній щілині й на сосках вимені розвиваються поодинокі, а потім численні папули, які перетворюються на везикули розміром 0,2 – 3,0 см. Везикули лопаються з утворенням ерозій, що швидко загорюються, і тварини наприкінці 3 – 7-ї доби видужують. У разі ускладнення хвороби секундарною мікрофлорою розвиваються ерозійно-виразкові ушкодження шкіри в ділянці вінчика та міжратицевої щілини, а також на шкірі сосків вимені. У лактуючих корів іноді уражується вим’я, розвивається серозно-катаральний мастит, різко знижуються надої молока. Тривалість хвороби — 1 – 3 тижні, потім настає видужання. Загибелі тварин при везикулярному стоматиті майже ніколи не буває.

Патологоанатомічні зміни. При розтині трупів виявляються набряки уражених ділянок шкіри та слизових оболонок, папули й везикули на різних стадіях розвитку, іноді епітелізація ерозійно-виразкових уражень.

Діагноз при типовому перебігу хвороби у коней і мулів установлюють на основі характерної клінічної картини та епізоотологічних даних. Для інших видів тварин виникає необхідність у проведенні лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика. Для лабораторних досліджень надсилають відібрані від хворих тварин стінки й вміст свіжих везикул, а також зскрібки з поверхні свіжоутворених виразок. Патологічний матеріал доставляють у лабораторію в рідкому азоті або в термосі з льодом, а в разі неможливості консервують у 50 %-му «забуференому» розчині гліцерину.

Лабораторні дослідження включають виявлення в патологічному матеріалі специфічного вірусного антигену за РЗК- ізоляцію вірусу в первинних культурах клітин, курячих ембріонах та від заражених білих мишенят і морських свинок з наступною ідентифікацією за РЗК і РН- визначення за РН і РЗК вірусспецифічних антитіл у парних сироватках крові перехворілих тварин. Комплементзв’язувальні антитіла з’являються в крові тварин на 7 – 14-ту добу після зара- ження і зберігаються упродовж 2 – 3 міс, віруснейтралізувальні антитіла з’являються на 5 – 7-му добу і зберігаються 1 – 4 роки.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виключення у великої рогатої худоби ящуру, у свиней — ящуру, везикулярної екзантеми й везикулярної хвороби. На везикулярний стоматит хворіють усі види тварин, тоді як до вірусу ящуру коні не чутливі. На везикулярну хворобу та везикулярну ек зантему захворюють тільки свині. Біопроба на білих мишенятах і виявлення специфічного вірусного антигену за РЗК в патологічному матеріалі дають змогу надійно диференціювати ці хвороби.

Лікування. Специфічних засобів лікування не розроблено. Хворих тварин забезпечують м’яким поживним кормом (свіжою травою, бовтанкою), часто напувають водою. Проводять симптоматичне лікування, використовують різні антисептичні, в’яжучі, протизапальні препарати. Для запобігання секундарним інфекціям рекомендують антибіотики та сульфаніламідні препарати.

Імунітет. Після перехворювання на везикулярний стоматит у тварин формується імунітет тільки проти одного серотипу вірусу терміном від 6 до 12 міс. Засобів специфічної профілактики хвороби не розроблено.

Профілактика та заходи боротьби. Полягають у виконанні загальних ветеринарно-санітарних правил проти занесення інфекції в благополучні зони. У разі появи захворювання господарство оголошують неблагополучним і запроваджують у ньому карантинні обмеження. Забороняється введення і виведення, продаж і перегрупування тварин. Хворих тварин ізолюють і лікують. За умовноздоровими тваринами встановлюють ретельний клінічний нагляд, поліпшують умови утримання й годівлі. У приміщеннях проводять дезінфекцію і дезінсекцію. Гній знезаражують біотермічно. Для дезінфекції застосовують 3 %-й розчин формальдегіду, 2 %-й розчин їдкого натру або просвітлений розчин хлорного вапна з вмістом активного хлору 3 %. Обмеження з господарства знімають після виду- жання останньої хворої тварини.<< ПредыдушаяСледующая >>
Внимание, только СЕГОДНЯ!