Гарячка ку

Видео: ЗОЛОТО АПАЧЕЙ _ Худ фильм

Гарячка Ку (Q-Febris, рикетсіоз, коксієльоз) — природно-осередкова інфекційна хвороба багатьох видів сільськогосподарських та диких тварин, що спричинюється рикетсіями і протікає здебільшого безсимптомно, іноді з ознаками гарячки, плевриту, пневмонії. До хвороби сприйнятлива людина.

Історична довідка. Гарячка Ку належить до групи захворювань, названих рикетсіозами на честь американського дослідника Ріккетса, який загинув при вивченні нововиявленого збудника — рикетсії сипного тифу. Захворювання вперше спостерігав Є. Деррік (1937) серед робітників скотобоєнь, молокозаводів та лісорозробок Австра- лії. Одночасно другий австралійський учений Ф. Бурнет у 1937 – 1939 рр. виділив збудника хвороби й ідентифікував її як рикетсію нового типу, яка згодом дістала назву Rickettsia burneti. Пізніше збудника хвороби було виділено в самостійний рід — Coxiella і на честь дослідника Н. С. Сохе переіменовано в Coxiella burneti. У людей це захворювання зареєстровано на всіх континентах, крім Ска- ндинавії. У роки Другої світової війни (1944 – 1945) гарячка Ку у вигляді масових епідемій спостерігалася серед військ і цивільного населення на Балканах, на Корсиці, в Італії. Імунобіологічними методами гарячку Ку виявлено в сільськогосподарських тварин в Австралії, Африці, Азії, Америці та Європі, а також у багатьох середньоазійських республіках колишнього Радянського Союзу. В Україні це захворювання не зареєстровано. Економічні збитки при гарячці Ку незначні у зв’язку з доброякісним перебігом її у тварин. Проте необхідно зважати на велику небезпеку хворих тварин як джерела збудника інфекції для людей.

Збудник хвороби — Coxiella burneti (Rickettsia burneti) належить до родини Rickettsiaceae і являє собою маленьку, (0,20,4) ?? (0,41,0) мкм, поліморфну нерухому кокоподібну паличку, що знаходиться всередині клітини різних органів і тканин, проходить крізь бактеріальні фільтри. Забарвлюється за Романовським — Гімза і Зотовим — Бліновим. Культивується в курячих ембріонах та клітинних культурах. З лабораторних тварин до рикетсій сприйня- тливі морські свинки, білі миші й ховрахи.

Рикетсії надзвичайно стійкі в зовнішньому середовищі і зберігаються у висушених фекаліях кліщів-переносників до 1,5 року, сухій крові — 5 – 6 міс, сечі — кілька тижнів, у гною, складеному для біотермічного знезараження, — не менш як 32 доби. Не руйнується при нагріванні до 60 °С впродовж 1 год, не знезаражується в молоці при пастеризації. Зберігається у сирах упродовж 25 діб, у маслі, виготовленому з молока хворих тварин, при 5 °С виживає до 41 доби, у свіжому м’ясі при 4 °С — 30 діб, у засоленому м’ясі — до 90 діб, у воді за кімнатної температури — до 16 діб. Гине під дією 3 %-го роз- чину хлораміну, 3 %-го розчину фенолу, 3 %-го розчину їдкого на- тру, 3 %-ї емульсії креоліну.

Епізоотологія хвороби. До гарячки Ку сприйнятливі велика рогата худоба, вівці, кози, свині, коні, верблюди, буйволи, собаки, кури, гуси, голуби. Джерелом збудника інфекції є хворі тварини та тварининосії, що виділяють рикетсії з молоком, слиною, сечею, фекаліями, носоглотковим слизом, з інфікованими плодовими оболон- ками і навколоплідною рідиною. Носійство збудника в умовах природної інфекції триває від 2 міс до 2 років. Зараження відбувається, головним чином, через укуси кліщів-переносників, аліментарно, аерогенно, а також при безпосередньому контакті. Факторами передавання збудника можуть бути корми, підстилка, шкури, шерсть, м’ясо, одяг обслуговуючого персоналу, предмети догляду, забруднені виділеннями хворих тварин.

У збереженні та поширенні збудника хвороби значну роль відіграють іксодові кліщі, в організмі яких рикетсії можуть зберігатися від 670 до 979 діб. Сприйнятливість до інфекції диких гризунів і кліщів, що паразитують на них, зумовлюють утворення природних осередків хвороби. При первинному спалаху інфекції в раніше благополучних господарствах хвороба впродовж 2 міс може охопити 40 – 50 % стада. Летальність досягає 20 %.

Патогенез. Після зараження рикетсії проникають у кров, розносяться по всьому організму, локалізуються і розмножуються в легенях, лімфовузлах, вимені, сім’яниках, вагітній матці. Внаслідок цього утворюються мікронекротичні осередки, які згодом заміщаються сполучною тканиною. Періодичний вихід збудника в кров’яне русло зумовлює підвищення температури тіла.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Гарячка Ку у свійських і диких тварин проходить безсимптомно і установлюється лише за допомогою серологічних, алергічних та біологічних досліджень. В окремих тварин під час загострення хвороби може спостерігатися короткочасна пропасниця (41 – 41,8 °С), пригнічення, зменшення апетиту, серозно-катаральний кон’юнктивіт і риніт, опухання суглобів. У вагітних самок бувають аборти, народження нежиттєздатного потомства, мастити, у самців — орхіти. В перехворілих тварин упродовж 5 – 8 міс може виникати періодичне підвищення температури тіла, зниження удоїв, виділення рикетсій з молоком, сечею, фекаліями. У собак розвивається бронхопневмонія, виявляється збільшення селезінки.

Патологоанатомічні зміни. Не специфічні і незначні, тому не мають діагностичного значення. В ускладнених випадках спостерігається ураження плеври, легенів, плодових оболонок, матки, осередки фібринозного маститу.

Діагноз ґрунтується на епідеміологічних, епізоотологічних, алергічних даних та результатах лабораторних досліджень.

У лабораторії для досліджень надсилають уражені легені, селезінку і плаценту, консервовані 50 %-м розчином гліцерину, а також кров і виділення хворих тварин. Для серологічних досліджень направляють парні сироватки крові.

Лабораторна діагностика. Передбачає пряму мікроскопію мазків з крові, молока, поверхні котиледонів, плаценти, забарвлених за Романовським — Гімза, дослідження сироваток крові за реакцією зв’язування комплементу та проведення біологічної проби на морських свинках і курячих ембріонах. Під час серологічного дослідження з 7 – 13-ї доби хвороби виявляються специфічні антитіла в діагностичних титрах 1 : 16 і вище. Молоко від підозрюваних у зараженні тварин можна досліджувати на наявність рикетсій за допомогою біопроби на морських свинках. Для одержання чистої культури рикетсій патологічний матеріал від загиблих заражених морських свинок пасажують на курячих ембріонах.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виключення бруцельозу, лістеріозу та рикетсійного моноцитозу за допомогою бактеріологічних і серологічних досліджень.

Лікування. Специфічної терапії не розроблено. Застосовують антибіотики тетрациклінового ряду, симптоматичні засоби.

Імунітет не вивчено. Специфічних засобів профілактики гарячки Ку у тварин не запропоновано. У медичній практиці (США, Чехія) використовують інактивовані емульсинвакцини.

Профілактика та заходи боротьби. Спрямовані на запобігання занесенню хвороби з неблагополучних держав, що постійно здійснюється прикордонною ветеринарно-контрольною службою. В разі появи гарячки Ку негайно вживають відповідних заходів. Усіх тварин неблагополучної групи забивають, проводять ретельну дезінфекцію, дезінсекцію, дератизацію та протикліщові заходи в місцях їх тимчасового перебування. Для дезінфекції використовують 2 %-й розчин їдкого натру, 2 %-й розчин формальдегіду, 3 %-й розчин креоліну, 20 %-ву суспензію свіжогашеного вапна. Гній спалюють.<< ПредыдушаяСледующая >>
Внимание, только СЕГОДНЯ!