Американський гнилець

Видео: Як?Малихін.... переміг гнилець ізолятором хмари?!!!!.wmv

Американський гнилець (Histolysis infectiosa perniciosa larvae, злоякісний гнилець, бранденбурзький гнилець, гнилець печатного розплоду) — інфекційна хвороба 5 – 6-денних личинок печатного розплоду бджолиних сімей, що характеризується гниттям личинок та їх загибеллю з утворенням в’язкої тягучої кірочки, яку після ви- сихання дуже важко видалити з комірки.

Історична довідка. Заразливісь американського гнильцю бджіл установив у 1827 р. П. І. Прокопович. Збудника хвороби вперше виявив у 1907 р. і описав під назвою Bacillus larvae американський учений Г. Ф. Уайт.

Хвороба поширена в усіх країнах світу з розвинутим бджільництвом, а також у тропіках і субтропіках. Реєструється в Україні. Завдає значних економічних збитків, що зумовлюються зменшенням медозбору на 20 – 80 %, загибеллю бджолиних сімей, значними витратами на проведення лікувально-оздоровчих заходів.

Збудник хвороби — Bacillus larvae, рухлива грампозитивна паличка із заокругленими кінцями, розміром (25) ? (0,50,8) мкм. У нативних препаратах із загиблих личинок, забарвлених нігразином або тушшю, виявляються спірохетоподібні палички з джгутиками та овальні спори розміром (1,21,8) ? (0,60,7) мкм. Культивується в аеробних умовах при 35 – 38 °С тільки на спеціальних живильних середовищах — агарі Уайта, середовищі Томашеца з 10 % кінської сироватки, а також на кров’яному агарі Цейсслера. На щільних живильних середовищах через 48 – 62 год утворює сірувато-білі, шерехаті, локоноподібні колонії з нерівними краями, а згодом спостерігається її суцільний ріст у вигляді нашарувань. У рідких живильних середовищах Bacillus larvae через 24 год зумовлює помутніння, а через 48 – 72 год — утворення на поверхні сіро-білої плівки й випадання на дно осаду.

Збудник американського гнильцю в споровій формі надзвичайно стійкий у зовнішньому середовищі. У трупах інфікованих личинок,воску, перзі, меду залишається життєздатним десятки років. У меду, що зберігається при сонячному світлі, виживає до 4 – 6 тижнів, на пасіках у сухій землі не руйнується впродовж 228 діб, у сирій землі — до 19 міс. При кип’ятінні інфікованих трупів личинок спори гинуть через 13 хв, за температури 85 °С — через 1 год, у водяній парі — через 35 хв. В киплячому нерозбавленому меду спори руйнуються лише через 40 хв, а в розбавленому наполовину з водою — через 20 хв. У нагрітому до 100 °С воску загибель спор настає через 5 діб, у нагрітому сухим жаром воску при 140 – 170 °С — через 1,5 – 2 год, під дією водяної пари при 127 °С і тиску 1,5 атм в автоклаві — через 2 год. Спори вбиває 10 %-й розчин їдкого натру — через 2 хв, 10 %-й розчин кальцинованої соди — 4 хв, 5 – 10 %-й розчин формаліну — 6 год, 20 %-й розчин формаліну — 30 хв, 1 %-й розчин пероксиду водню, підкислений кислотою — 3 год, 10 %-й розчин хлориду йоду — 10 хв, 1 –2 %-й розчин бета-пропіолактону — через 20 – 30 хв. Під дією прямих сонячних променів спори гинуть через 28 – 41 год.

Епізоотологія хвороби. На американський гнилець хворіють тільки дорослі 5 – 6-денні личинки робочих бджіл і маток, значно рідше трутнів. Можуть заражатися оси. Для людини і теплокровних тварин бацила ларве не патогенна. Джерелом збудника інфекції є хворі й загиблі личинки печатного розплоду, в тілі яких міститься близько 5 млрд бацил ларве. У бджолиній сім’ї збудник хвороби передається молодими бджолами-чистильницями та годувальницями личинок. Факторами поширення хвороби від сім’ї до сім’ї, а також на сусідні пасіки на відстані льоту бджіл найчастіше стають бджоли-злодійки, які займаються крадіжкою меду в слабших, уражених хворобою бджіл. При цьому одна крапля контамінованого меду містить таку кількість спор збудника,яка за сприятливих умов може заразити цілу сім’ю бджіл. Bacillus larvae може також поширюватись різними паразитами бджіл — кліщами, личинками жука-шкіроїда, вощинною міллю, мурашками, що поїдають контаміновані спорами стільники та різні відходи життєдіяльності бджіл. Збудник хвороби може бути занесений під час переставляння пасічником стільників та рамок із хворих сімей у здорові, у разі використання не знезараженого інвентарю, предметів догляду, згодовування меду, придбаного в неблагополучній пасіці. Безконтрольний продаж і пересилання сімей та відводків у пакетах з одних місць в інші також є одним із шляхів поширення хвороби.

У природних умовах американський гнилець з’являється пізніше, ніж європейський гнилець, зазвичай у другій половині червня, і досягає значного поширення в липні та серпні. Виникненню захворювання сприяють жарка погода, перегрівання гнізда, нестача корму, ослаблення сім’ї внаслідок недостатньої кількості робочих бджіл. У зв’язку з тим, що хвороба уражає печатний розплід, відрізнити його від здорового дуже важко. Здебільшого зараження виявляють лише тоді, коли бджоли починають очищати комірки, відкриваючи їх і оголюючи запалі та продірявлені кришечки. У разі сильного зараження сім’я гине в середині літа, слабкого — наприкінці літа. Частина хворих сімей з незначним ураженням може перезимовувати з високим відходом старих бджіл, однак навесні такі сім’ї слабко розвиваються, на них часто нападають здорові бджоли з благополучних вуликів, заносячи разом з викраденим медом спори збудника. Американський гнилець поширюється на пасіці дуже повільно, однак заражена один раз бджолина сім’я рано чи пізно гине, оскільки неспроможна самостійно видалити з комірки дуже клейку гниючу масу зі спорами, які спричинюють постійне зараження й вимирання дорослих личинок. Американський гнилець може виявлятися не тільки як самостійна інфекція, а й у змішаній формі з двома або кількома видами гнильцевих захворювань. Ураження розплоду бджолиної сім’ї одночасно американським та європейським гнильцем окремо або в поєднанні з парагнильцем посилює тяжкість перебігу хвороби і значною мірою впливає на її кінець.

Патогенез. Личинки бджіл заражаються на американський гнилець до запечатування, у разі потрапляння в кишки спор з кормом, яким їх починають підгодовувати бджоли-годувальниці з 3-денного віку. В перші дні бактерицидна дія молочка та кисла реакція кишок перешкоджають розвитку прониклих бацил. Однак після запечатування личинок збудник крізь стінку кишок проникає в гемолімфу і швидко розмножується. Внаслідок генералізації процесу бацили впродовж 12 – 20 год поширюються по всьому організму личинки і зумовлюють загальну токсемію та дегенерацію клітин цитоплазми. Личинки масово гинуть перед перетворенням їх на лялеч- ки, а їхні тканини зазнають гнильного розпаду.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 3 – 7 діб. Спочатку хвороба розвивається непомітно, оскільки гинуть лише окремі личинки. Складність установлення первинного діагнозу, коли навіть досвідчені пасічники не помічають хвороби, часто призводить до значного перезараження бджолиних сімей. Ознаки хвороби виявляються лише під час ретельного огляду стільників з розплодом. Увагу привертає строкатий вигляд розплоду, де поряд зі здоровими комірками знаходяться комірки з продірявленими й запалими кришечками. Хворі личинки втрачають перламутровий блиск і членистість, їхнє тіло набуває сіруватого кольору, шкіра легко руйнується. Після загибелі личинка темніє, спочатку до світло-, а потім темно-коричневого кольору, загниває і поступово висихає. Гнильна маса має неприємний запах, який нагадує розтоплений столярний клей, стає в’язкою й дуже тягучою (її можна витягнути в довгу нитку). Воскова кришечка западає, оскільки в міру висихання гнильна маса зморщується і втягує її за собою. Сухий трупик личики осідає на нижню бічну стінку і дно комірки, перетворюючись на тверду суху кірочку, яку дуже важко видалити.

Діагноз установлюють на підставі епізоотологічних даних, виявлення характерних ознак ураження печатного розплоду з урахуванням результатів мікроскопічних, бактеріологічних та серологічних досліджень патологічного матеріалу.

Лабораторна діагностика. Передбачає відбір з 2 – 3 бджолиних сімей зразків уражених стільників розміром не менш як 10 ? 15 см з хворими й загиблими личинками та лялечками, доставку в лабора- торію патологічного матеріалу не пізніше ніж через добу після його збирання. Дослідження кожного зразка проводять за схемою: візуальний огляд стільників з розплодом, відбір хворих та загиблих личи- нок, виготовлення з личинок діагностичних змивів, приготування й мікроскопія нативних мазків із загиблих личинок та їхніх кірочок, проведення реакції непрямої імунофлуоресценції, посіви діагностич- них змивів з личинок на живильні середовища для виділення чистої культури збудника та його ідентифікація за морфологічними й куль- туральними властивостями, виконання реакції мікроаглютинації на склі. У сумнівних випадках вивчають біохімічні, серологічні та патогенні властивості виділеної культури Bac. larvae шляхом зараження бджолиного розплоду й кролів. Остаточний діагноз установлюють на підставі характерних ознак ураження бджолиного розплоду та виявлення в патологічному матеріалі збудника хвороби під час мікроскопічних, бактеріологічних та серологічних досліджень. У лабораторії проводять також визначення чутливості виділених культур Bac. larvae відносно різних антибіотиків і норсульфазолу натрію з метою виявлення найефективніших лікарських препаратів.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність виключення європейського гнильцю, мішечкуватого розплоду та застудженого розплоду. У разі євро пейсько г о гни л ьцю захворює і гине лише відкритий розплід, гнильна маса має специфічний кислий запах, злегка тягуча, кірочки після висихання легко відокремлюються від стінок комірки. Збудник хвороби P. pluton має форму ланцетоподібних коків. При мішечкуватому розплоді загиблі личинка мають вигляд заповненого зернистою рідиною мішечка, специфічного запаху не буває. Уражені личинки бджіл після висихання легко виймаються з комірок. Хворобу спричинює вірус.

Застуджений роз п лід є незаразною хворобою, що виникає внаслідок сильного й тривалого охолодження. Гинуть усі стадії розплоду суцільними ділянками, личинки мають чорний колір.

Лікування. Здійснюється у комплексі з іншими оздоровчими заходами, насамперед з переселенням зараженої бджолиної сім’ї у новий або знезаражений вулик та проведенням загальної дезінфекції всієї пасіки. Переселення бджіл можливе лише за наявності хоча б незначного взятку. Заражений вулик переносять на 1,5 м у бік, а на його місце ставлять новий вулик з рамками, навощеними цілими листами штучної вощини. Перед льотком порожнього вулика виставляють дошку, на якій розстелюють газетний папір, куди струшують бджіл хворої сім’ї. Потім за допомогою диму їх переселяють у новий вулик. Після переселення папір спалюють, вулики та стільники хворих сімей переносять у недоступне для бджіл місце і дезінфікують. У переселених сім’ях старих маток знищують і замінюють молодими плідники матками зі здорових продуктивних сімей.

Переселеним бджолам дають лікувальний корм, виготовлений з цукрового сиропу (1 частина цукру на 1 частину води) з добавлянням одного з лікарських препаратів з розрахунку на 1 л сиропу: неоміцину — 400 тис. ОД, тераміцину — 500 тис. ОД, біоміцину — 500 тис. ОД, норсульфазолу — 1 г, сульфантролу — 2 г. Спочатку лікарський препарат розчиняють у 100 мл теплої прокип’яченої води. Потім цей розчин змішують з теплим цукровим сиропом і в кінці цього ж дня дають бджолам у чистих годівницях по 100 – 150 мл на одну вуличку бджіл. Лікувальний корм дають теплим, 3 – 4 рази через кожні 5 – 7 діб до повного одужання бджіл.

Вибір лікарських препаратів для приготування корму проводять після визначення лабораторією чутливості «місцевого» штаму збудника відносно того чи іншого антибіотика або сульфаніламідного препарату. Ефективних результатів досягають комбінованим застосуванням будь-яких двох із визначених препаратів у половинній дозі. Слід мати на увазі, що антибіотики забруднюють мед, зберігаючись у ньому тривалий час: синтоміцин — до 1,5 року, тераміцин — до 2,5 року, стрептоміцин — 15 міс.

Профілактика та заходи боротьби. Для запобігання появі хвороби не дозволяється купувати бджіл без ветеринарного свідоцтва і годувати їх медом невідомого походження. На пасіках слід тримати тільки сильні, продуктивні сім’ї і провадити боротьбу з бджолиними крадіжками меду. У разі загрози занесення збудника американського гнильцю на пасіку доцільне застосування навесні або на початку літа, за 2 – 4 тижні до головного медозбору, лікувального корму, систематичне проведення дезінфекції інвентарю пасіки. В спеціальній літературі є повідомлення про позитивні наслідки апробації з профілактичною метою вакцини проти американського гнильцю бджіл, виготовленої на Сумській біофабриці (Є. В. Руденко, 2002).

Після встановлення діагнозу неблагополучну пасіку і територію в радіусі 5 – 7 км карантинують і проводять обмежувальні, лікувальні та ветеринарно-санітарні заходи згідно з чинною інструкцією.

У разі виявлення вперше в благополучній місцевості поодиноких хворих бджолиних сімей для запобігання подальшому поширенню хвороби приймають рішення про негайне їх знищення. Бджіл увечері закурюють у вуликах сірчистим газом або парою формаліну. Стільники з рамками та знищених бджіл спалюють. Вулики, інвентар, обладнання, територію пасіки ретельно дезінфікують. На стаціонарно неблагополучних пасіках оздоровлення проводять шляхом переселення бджолиних сімей у нові або продезінфіковані вулики, профілактичним даванням переселеним бджолам лікувального корму, систематичною дезінфекцією вуликів, обладнання, інвентарю.

Розплід після переселення хворих сімей вирощують у спеціально залишених для цього бджолиних сім’ях. Льотки вуликів цих сімей загратовують дрібною сіткою, маток знищують. Бджіл забезпечують водою й цукровим лікувальним сиропом. Через 10 – 15 діб молодих бджіл переселяють у нові або знезаражені вулики.

У комплексі ветеринарно-санітарних заходів великого значення надають поточній дезінфекції (перед переселенням бджіл) та остаточній дезінфекції (перед зняттям карантинних обмежень). Вулики, їхні надставки, рамки та інші дерев’яні предмети від хворих бджолиних сімей піддають ретельному механічному очищенню та обпалюванню вогнем паяльних ламп до рівномірного побуріння. Вулики можна знезаражувати також 3-разовою обробкою з інтервалом 1 год розчином, що містить 10 % пероксиду водню та 3 % мурашиної чи оцтової кислоти з розрахунку 1 л/м2. Через 1 год після третьої обробки вулики можна використовувати за призначенням. Дезінфекцію можна здійснювати також теплим (30 – 40 °С) лужним розчином формаліну (5 % формальдегіду і 5 % їдкого натру) з розрахунку 0,5 л на 1 м2 дворазово з інтервалом 1 год. Через 5 год вулики, промиті водою, можна використовувати за призначенням. Місця стоянки вуликів перекопують, землю змішують з хлорним вапном, що містить не менш як 25 % активного хлору, з розрахунку на три частини ґрунту одна частина хлорного вапна. Стільники перетоплюють на віск. Мед викачують і використовують тільки в їжу людям, давати його бдолам не можна.

Пасіку вважають оздоровленою і знімають карантинні обмеження через один рік після ліквідації хвороби та проведення повного комплексу заходів щодо ліквідації заразних хвороб бджіл та запобігання їм.<< ПредыдушаяСледующая >>
Внимание, только СЕГОДНЯ!