Європейський гнилець

Видео: Думаю, американский гнилец

Європейський гнилець бджіл (гнилець відкритого розплоду, доброякісний гнилець, кислий гнилець) — інфекційна хвороба, що супроводжується гниттям переважно 3 – 4-денних личинок відкритого розплоду, ослабленням і загибеллю бджолиних сімей, зниженням продуктивності пасік.

Історична довідка. Вперше це захворювання бджіл описав П. І. Прокопович у 1827 р. в Росії. В різні часи збудниками хвороби вважали Bacillus alvei (Чішайр і Чайн, 1885), Streptococcus appis (Буррі, 1906- Маассен, 1908), Actinomyces appis, Bacillus butlerovi (І. Л. Сербінов, 1910, 1933), Streptococcus pluton (Л. Бейлі, 1956), віруси (Баро та ін., 1966). Захворювання поширене в усіх країнах Європи з розвиненим бджільництвом, завдає значної економічної шкоди. Захворілі бджолині сім’ї дають товарного меду на 20 – 80 % менше, ніж здорові, кількість воскової сировини зменшується вдвічі,сімей бджіл (рої, відводки) зменшується в 3 – 7 разів, розплоду — на 34 – 45 % (О. Ф. Гробов з співавт., 1987).

Збудник хвороби — Streptococcus pluton, який був відкритий Л. Бейлі в 1956 р. Інші мікроорганізми, що виявляються в личинках під час цієї хвороби, відносять до супутників, які мають певний вплив на перебіг хвороби. Bacillus alvei трапляється при запущеній хворобі і спричинює так звану «смердючу форму» гнильцю, Strepto- coccus appis зумовлює кислий запах гнильної маси — «кислу форму» гнильцю. Справжній збудник хвороби — Streptococcus pluton має форму ланцетоподібних грампозитивних коків розміром (12) ? (0,50,8) мкм, оточених капсулою. Спор не утворює. У мазках з тканин загиблих личинок стрептококи розміщуються парами, ланцюжками, купками, рідше поодинці. Збудник культивується на середовищі Бейлі і Черепова за температури 33 °С, рН = 6,6. На середовищі Бейлі стрептококи через 24 – 48 год утворюють круглі пер- ламутрово-білі зернисті колонії діаметром 1,0 – 1,6 мм.

Стрептококи досить стійкі у зовнішньому середовищі: за кімнатної температури зберігаються 17 міс, у стільниках та меду — не менш як один рік, у трупах личинок і перзі — 6 – 7 міс. Швидко руйнуються на сонячному світлі. У висушеному стані інактивуються через 21 – 31 год, у воді — через 5 – 6 год, у меду — через 3 – 4 год. Збудник надійно руйнується 2 %-м розчином фенолу, 2 %-м розчином хінозолу, 2 %-м розчином їдкого натру, 4 %-м розчином активованого хлораміну.

Епізоотологія хвороби. На європейський гнилець хворіють переважно ослаблені сім’ї навесні, в холодну погоду, за недостатнього медозбору, а також улітку в період максимального накопичення розплоду. Джерелом збудника хвороби є хворі бджолині сім’ї. Факторами передавання збудника можуть стати заражені вулики, рамки, стільники, обладнання, інвентар. Виникнення хвороби може бути пов’язане з крадіжками меду бджолами із здорових сімей у слабких,уражених гнильцем бджіл, а також блукаючими бджолами та літаючими роями. Збудник хвороби може бути занесений під час переставляння стільників і вуликів від хворих сімей до здорових, у разі порушення санітарних правил пасічником. Хвороба поширюється при купівлі бджіл, меду, пилку, воскової сировини, пасічницького приладдя з неблагополучних щодо європейського гнильцю пасік. У межах самої бджолиної сім’ї збудник поширюється переважно бджолами-прибиральницями та бджолами-годувальницями. Появі й поширенню хвороби сприяють різні стресові фактори, що знижують резистентність бджіл, — різке переохолодження гнізда, особливо під час весняних заморозків, нестача корму або припинення медозбору навесні, поява значної кількості нових личинок. Захворювання з’являється у травні — червні, а за несприятливих умов утримання й пізніше. Нерідко в період багатого медозбору або наприкінці літа ознаки європейського гнильцю зникають, що пов’язано зі скороченням червління матки та здатністю численних молодих бджіл видалити з комірок усі трупи личинок. Після головного взятку хвороба знову виявляється і тримається до осені, доки не припиниться відкладання маткою яєць. Хвороба затихає лише до початку наступного сезону.

Патогенез. Збудник хвороби проникає в кишечник 3 – 4-денних личинок, коли до корму бджіл починають добавляти мед і пергу. Через епітелій середньої кишки збудник виходить у гемолімфу, спричинюючи септицемію. Згодом у тканинах личинки набуває розвитку вторинна мікрофлора, яка зумовлює характерну картину гниття.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Європейський гнилець уражає личинок відкритого розплоду 3 – 4-денного віку, однак у разі значного поширення інфекції хворіють і 7-денні личинки закритого розплоду. Інкубаційний період — 2 – 3 доби. Перші ознаки хвороби полягають у занепокоєнні личинок, які поволі рухаються, поступово змінюють своє положення в комірці, розміщуючись штопороподібно, витягнувшись уздовж комірки або лежачи до виходу спинкою чи своїми кінцями. Хворі личинки втрачають округлу форму, перламутровий колір, стають вологими, набрякають, набувають характерного для цієї хвороби жовтуватого забарвлення, гинуть у різноманітному положенні. Після загибелі личинки деформуються, зморщуються, стають жовтувато-сірими, потім бурими, згодом розкладаються, висихають і перетворюються на темно-бурі кірочки. Гнильна маса личинок не в’язка, має запах гнилого кислого м’яса, кислих яблук або оцту. На відміну від американського гнильцю, висохлі кірочки не прилипають до стінок і легко видаляються з комірок. Розплід має строкатий вигляд — поряд з нормальними личинками розміщені личинки, уражені на різних стадіях розвитку. В занедбаних випадках у захворілих личинках розмножується різна супутня мікрофлора, що ускладнює перебіг хвороби і уражає 7-денних личинок печатного розплоду. У хворих личинок кришечки комірок темніють,западають і продірявлюються. Личинки стають настільки прозорими, що визначається трахея. На відміну від американського гнильцю, гнильна маса не тягнеться довгою ниткою, а швидко рветься, не прилипає до стінок комірки, має неприємний гнильний запах, який іноді відчутий навіть крізь льоток.

Діагноз при типовій клінічній картині не становить труднощів і легко досягається при знаходженні у відкритих комірках загиблих личинок 3 – 4-денного розплоду. В разі ураження не тільки відкритого, а й печатного розплоду можлива наявність одночасного інфікування бджолиних сімей європейським гнильцем, американським гнильцем та мішечкуватим розплодом. Діагноз у цих випадках установлюється на підставі результатів лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика. Включає мікроскопічні дослідження уражених личинок і гнильної маси з комірок, виділення збудника хвороби на живильних середовищах та його ідентифікацію. У лабораторію для дослідження надсилають частини стільника з ураженим розплодом розміром 10 ? 15 см, а також гнильну масу з бджолиних комірок. Для мікроскопічного дослідження готують мазки з середньої кишки уражених личинок і з гнильної маси комірок, забарвлюють за Грамом та аніліновими фарбами, розглядають під мікроскопом з метою виявлення збудника. В мазках із захворілих личинок або свіжих трупиків виявляють Streptococcus pluton, з гниль- ної маси з дуже неприємним запахом гнилизни — Bacillus alvei, а в мазках з тканин личинок з кислим запахом — Streptococcus apis.

Для бактеріологічного дослідження сухі бджолині трупики (кірочки) розтирають, готують суспензію в стерильному фізіологічному розчині, проводять посіви на загальні та спеціальні бактеріологічні середовища. Для остаточного висновку досліджують культури мікроорганізмів,одержаних у посівах на живильних середовищах. Збудник хвороби Streptococcus pluton виявляється у вигляді довгих ланцюжків та «купок», забарвлених у синій колір. Bacillus alvei спостерігається у вигляді загостреної з обох боків палички, розміром (1,23,9) ? (0,50,7) мкм, з розміщеними впродовж усього тіла джгутиками. Streptococcus apis має кокоподібну форму, розмір 0,9 ? 0,7 мкм, розміщується у вигляді коротких ланцюжків, забарвлених у синій колір.

Диференціальна діагностика. Передбачає виключення в першу чергу американського гнильцю, який характеризується ураженням печатного розплоду, тягучістю й запахом столярного клею гнилих личинок. У разі мішечкуватого розплоду загиблі личинки висихають на кірочки з трохи піднятими догори передніми кінцями. Застуджений розплід характеризується загибеллю личинок усіх стадій розплоду суцільними ділянками, личинки мають темний колір. Парагн илець супроводжується ураженням як відкритого, так і закритого розплодів, хворі личинки мають тьмянувато-білий колір, змінюють своє натуральне положення. Загиблі личинки швидко розкладаються, перетворюються на водянисту, згодом на тягучу, з неприємним запахом гнилизну. Висихаючи, гнилі личинки стають кірочками, які легко видаляються з комірок. Мікроскопічними дослідженнями мазків і тканин гнилих личинок збудник хвороби спостерігають у вигляді грампозитивних паличок, в мазках із гнилизни та кірочок виявляють великі круглі спори збудника.

Лікування. Проводиться в комплексі з санітарно-профілактичними заходами. Застосовують лікувальний корм, який готують на основі цукрового сиропу (1 частина цукру на 1 частину води), до якого добавляють один з таких препаратів: норсульфазол натрію в дозі 1,0 – 2,0 г, хлортетрациклін — 500 тис. ОД, неоміцин, тетрациклін, еритроміцин, мономіцин, окситетрациклін — по 400 тис. ОД, стрептоміцин — 500 тис. ОД, канаміцин — 400 тис. ОД. Вибір лікарського препарату в кожному конкретному випадку визначається лабораторією на підставі чутливості до нього збудника хвороби.

Спочатку препарат розчиняють у склянці теплої (38 – 40 °С) прокип’яченої води, потім розчин добавляють до 1 л цукрового сиропу і добре перемішують. Лікувальний корм наливають у чисті годівниці з розрахунку 100 – 200 мл на вуличку, згодовують через кожні 6 діб, якщо використовують окситетрациклін або хлортетрациклін, 5 діб — тетрациклін, 5 – 7 діб — еритроміцин, неоміцин, норсульфазол на- трію, 4 доби — стрептоміцин, 3 доби — еритроміцин, неоміцин, нор- сульфазол натрію, 4 доби — стрептоміцин, 3 доби — канаміцин і 2 - 3 доби — мономіцин. Лікувальний корм дають хворим сім’ям до повного їх видужання. Забороняється використання антибіотиків з профілактичною метою. Антибіотики забруднюють мед, зберігаючись у ньому від 2,5 року (тераміцин) до 15 міс (стрептоміцин).

Останнім часом з лікувальною метою використовують вакцину,яку дають бджолам разом з лікувальним сиропом. При першому підживленні до 1 л сиропу добавляють 50 мл вакцини, при другому — 70 мл, третьому — 80 мл, четвертому — 100 мл. Підживлення проводять з інтервалом 3 – 4 доби з розрахунку 150 мл на вуличку.

Для лікування бджіл рекомендується також молочна сироватка, яку виготовляють зі свіжого незбираного молока. Молоко сквашують при 20 – 25 °С впродовж 2 – 3 діб, до відділення сироватки. Після цього знімають верхній жировий шар, а сироватку з сирнистим згустком спочатку підігрівають до 60 – 85 °С, а потім охолоджують до кімнатної температури, проціджують крізь 1 – 2 шари марлі. Одержана молочна сироватка дозріває впродовж 4 – 5 діб при 25 °С впродовж 3 діб — при 35 °С. Після фільтрування молочну сироватку розпилюють по стільниках із розрахунку 12 – 15 г на одну рамку за температури не менш як 15 °С одноразово, а в разі значного поширення хвороби — дворазово, з перервою 12 – 15 діб.

Профілактика та заходи боротьби. Важливими запобіжними заходами щодо європейського гнильцю бджіл є створення й утримання на пасіці сильних і здорових маток, виведених від сімей, які відзначаються стійкістю проти різних хвороб. Треба забезпечувати бджолині сім’ї достатніми запасами доброякісного меду (не менш як 18 – 20 кг на кожну сім’ю) та перги впродовж зими й весни, до початку медозбору. Навесні потрібно своєчасно скорочувати чи в міру потреби розширювати гнізда та добре їх утеплювати, не допускати крадіжки бджолами меду. Слід додержуватися на пасіці санітарно-гігієнічних вимог, переселяти бджолині сім’ї в чисті, продезінфіковані вулики, користуватись знезараженим пасічницьким інвентарем. Перероблену воскову сировину потрібно зберігати в недоступному для бджіл приміщенні. Для забезпечення постійним медозбором треба вивозити бджіл у місця зростання медоносних рослин,створювати умови для збільшення здорового розплоду. В жодному разі не можна допускати завезення бджіл і маток з неблагополучних пасік, згодовувати мед невідомого походження, вивозити бджіл у місця, що знаходяться по сусідству з неблагополучними пасіками,допускати спорідненого парування маток.

У разі виявлення захворювання розплоду на європейський гнилець на пасіці запроваджують карантинні обмеження. Хворі сім’ї ізолюють на відстань не менш як 5 – 7 км, їхні гнізда скорочують і утеплюють. Проводять лікування сиропом з антибіотиками та сульфаніламідними препаратами. Сім’ї, що не піддаються лікуванню, переганяють у продезінфіковані вулики на стільники від здорових сімей або на штучну вощину. Особливу увагу слід приділяти регулярному очищенню та ретельній дезінфекції території пасіки, вуликів, рамок, інвентарю. Дезінфекцію проводять у закритому приміщенні або на спеціальному майданчику під контролем ветеринарного спеціаліста. Вулики, пасічницький інвентар та різні дерев’яні предмети від хворих бджолиних сімей після механічного очищення обпалюють вогнем паяльної лампи до легкого побуріння. Для їх дезінфекції використовують 3 %-й розчин пероксиду водню, суміш 1 %-го розчину пероксиду водню і 0,5 %-го розчину мурашиної кислоти,2 %-й розчин глутарового альдегіду з розрахунку по 0,5 л/м2 за експозиції 2 год. Знезараження вуликів та пасічницького інвентарю можна виконувати аерозолями «Дезинфектолу», яким спочатку зрошують вулик, а потім дрібний інвентар, димарі, годівниці, роївні. Після 2-годинної експозиції здійснюють ретельне провітрювання вуликів та промивання водою інвентарю. Халати, рушники та спецодяг занурюють у 2 %-й розчин пероксиду водню на 3 год, 10 %-й розчин формаліну або 4 %-й розчин параформу — на 4 год, 1 %-й розчин активованого хлораміну — на 2 год, а потім прополіскують і висушують. Металеві предмети прогартовують на вогні або занурюють у 3 %-й розчин пероксиду водню на 1 год чи кип’ятять у 3 %-му розчині кальцинованої соди впродовж 30 хв або у 0,5 %-му розчині каустифікованої содо-поташної суміші впродовж 15 хв. Медогонки після відкачування меду промивають водою і дезінфікують упродовж 5 год гарячим розчином, у якому міститься 5 % формаліну та 5 % їдкого натру, з розрахунку 1 л на 1 м2 поверхні, потім промивають водою й висушують. Карантинні обмеження знімають з пасіки через один рік після ліквідації хвороби, проведення всіх передбачених ходів та остаточної дезінфекції.

Українськими вченими ( Є. І. Скрипник, Л. П. Артеменко, Ф. М.Алексеєнко, Е. В. Руденко, А. М. Вовк) у різний час були розроблені і впроваджені у виробництво вакцини проти європейського (Херсонська біофабрика) і американського (Сумська біофабрика) гнильцю бджіл, які на мають аналогів у світовій практиці. Нині йдеться про створення комплексної вакцини проти кількох видів гнильцевих захворювань бджіл, що дасть змогу забезпечити стійке ветеринарно-санітарне благополуччя в бджільництві і отримувати якісну, екологічно чисту продукцію (Е. Руденко та ін., 2002).<< ПредыдушаяСледующая >>
Внимание, только СЕГОДНЯ!