Запалення плавального міхура

Запалення плавального міхура — інфекційна хвороба коропів, що характеризується гнійно-некротичним запаленням стінок плавального міхура та ураженням внутрішніх органів, масовою загибеллю молодняку риби.

Історична довідка. У колишньому Радянському Союзі це захворювання вперше зареєстровано в 50-х роках у господарствах Московської області (А. Ю. Шполянська, 1958). У 60 – 70-х рр. було виявлено в Білорусії, Прибалтиці, Казахстані й Україні (Л. І. Грищенко, 1965- Н. М. Аршаніца, 1969- А. К. Щербіна, 1973). У середині 80-х рр. хвороба набула значного поширення в Німеччині та інших країнах Західної Європи (П. Бахманн, В. Ане, 1973). Вважають, що основною причиною такого поширення хвороби в різних європейських країнах стало неконтрольоване завезення в ставові господарства коропів-плідників і посадкового матеріалу. В різний час дослідниками було зроблено припущення при грибкову або водоростеву природу збудника (Й. Салоцкай, 1965),бактеріальну етіологію (Ю. Д. Нечипоренко, 1965) й вірусну (В. І. Тец, 1963- Р. А. Куденцова, 1966). Економічні збитки, яких завдає ця хвороба, дуже великі і зумовлюють 70 – 95 %-ву захворюваність і летальність молодих коропів.

Збудник хвороби остаточно не встановлений. Більшість дослідників вважає збудником хвороби вірус, який вперше був виділений і вивчений П. Бахманном і В. Ане (1973). Вірус віднесений до РНК- геномних рабдовірусів, має кулясту форму, розмір 90 – 140 нм. Нестійкий до дії хлороформу та високих температур. При експериментальному зараженні викликає характерну клінічну картину запалення плавального міхура і 100 %-ву летальність.

Епізоотологія хвороби. Найсприйнятливіші до хвороби коропи дворічного віку, значно меншою мірою — цьоголітки. Коропи старших вікових груп, а також мальки майже ніколи не захворюють. Джерелом збудника інфекції є хворі й перехворілі риби. Факторами передавання збудника можуть бути трупи загиблої риби, контаміновані збудником водойми, знаряддя лову, рибальський інвентар. Збудник хвороби потрапляє в благополучні ставки найчастіше в разі завезення перехворілої риби, інфікованої ікри чи посадкового матеріалу з неблагополучних господарств. Зараження відбувається під час контакту здорової риби з хворою, крізь пошкоджену шкіру або через травний канал. Зараженню та поширенню хвороби сприяє підвищена густота посадки коропів, забруднення водойм органічними речовинами рослинного й тваринного походження, неповноцінні за мінеральним та вітамінним складом корми. Епізоотичні спалахи хвороби і масова загибель риби спостерігаються лише влітку, взимку гинуть тільки перехворілі та ослаблені цьоголітки. Тривалість спалаху — 30 діб. Захворюваність серед молодняку дворічного віку може досягати 80 – 100 %, летальність — 85 – 90 %. Загибель цьоголіток і однорічної риби не перевищує 39 %, товарної риби — 50 %.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 30 – 90 діб, іноді затягується до 8 міс. Перебіг хвороби гострий та хронічний. За г о с т р о г о перебігу коропи перестають брати корм, стають млявими, не реагують на зовнішні подразнення, втрачають координацію рухів, плавають боком або у вертикальному положенні біля поверхні води. Черевце роздуте, при натисканні флуктує. Анус у деяких риб запалений і виступає назовні, зябра анемічні, очі витріщені. В перші 5 – 8 діб спалаху хвороба охоплює 80 – 100 % риби дворічного віку, яка на 3 – 5-ту добу хвороби починає гинути.

П і д г о с т р и й перебіг визначається серед невеликої частини стада, виявляється тими самими клінічними ознаками, що й гострий, однак слабше вираженими. Х р о н і ч н и й перебіг спостерігають приблизно у 20 % стада, переважно серед плідників та ремонтного молодняку. Характеризується повільним розвитком патологічних явищ, виснаженням, жовтяничністю слизових оболонок та серозних покривів, іноді викривленням хребта. Загибель незначна.

Патологоанатомічні зміни виявляються насамперед у плавальному міхурі і характеризуються геморагічним, гнійим та некротичним запаленням його стінок. Уражаються обидва відділи, причому задній відділ іноді буває повністю зруйнований, його тканини некротизовані. Звільнені гази повністю заповнюють задню частину черевця. Передній відділ плавального міхура злегка наповнений газом і містить рідину жовтуватого кольору. Стінки плавального міхура значно потовщені, гіперемійовані, вкриті слизом чи гноєм. У черевній порожнині спостерігається накопичення значної кількості червонувато-жовтого ексудату. Нирки в’ялі, збільшені в розмірі, гіперемійовані, мають темно-червоний колір, пронизані крововиливами. Печінка в’яла, бліда, має ознаки жирового переродження. Селезінка і жовчний міхур іноді гіпертрофовані. Часто спостерігається катарально-геморагічне запалення кишок. При хронічному перебігу хвороби характерне запалення плавального міхура без руйнування його стінок. Після видужання риби на стінках міхура іноді виявляють відкладання темно-бурого пігменту, що є важливою діагностичною ознакою перенесеної хвороби.

Діагноз ґрунтується на епізоотологічних та клінічних даних і, головним чином, на патологоанатомічних змінах у плавальному міхурі.

Лабораторна діагностика не розроблена. Діагностичне значення мають гематологічні показники: зменшення вдвічі порівняно з нормою гемоглобіну та еритроцитів, в 1,5 раза загального білка крові, підвищення ШОЕ, зміни в кількісному складі формених елементів крові. У однорічних риб вміст моноцитів збільшується від 10 % у нормі до 16,6 % під час захворювання, поліморфноядерних лейкоцитів — відповідно від 2,7 % до 7,6 %. У лейкоцитарній формулі виявляють різке зменшення молодих форм нейтрофілів і збільшення майже втричі моноцитів (Н. А. Головіна, 1975).

Імунітет. Перехворілі на запалення плавального міхура коропи повторно не заражаються.

Лікування проводять метиленовим синім за спеціальною схемою. Перед нерестом рибам-плідникам упродовж 3 діб дають лікувальний корм — метиленовий синій з розрахунку 3 г на 1 кг сухого корму. Наступні 2 доби згодовують звичайні корми. Таке чергування лікувального і звичайного кормів продовжують 15 діб. У період нагулу курс лікування проводять ще тричі, а восени перед посадкою на зимівлю повторюють ще раз. Цьоголітнім коропам лікувальний корм дають упродовж сезону по 20 – 30 мг кожній рибині за 3 – 4 курси по 10 діб кожний. Інтервали між курсами становлять 5 – 8 діб. Дворічним коропам лікувальний корм згодовують по 35 – 40 мг кожній рибині за 2 – 4 курси по 10 діб кожний курс. У разі потреби використовують антибіотики (біоміцин, левоміцетин).

Заходи боротьби та профілактики. Благополучні рибницькі стави оберігають від занесення збудника інфекції. У разі встановлення захворювання в господарстві вводять карантинні обмеження із забороною ввезення та вивезення ікри, риби та усіх видів водяних тваринних і рослинних кормів. Забороняється утримання на воді неблагополучного ставу качок та іншої водоплавної птиці. Припиняють переміщення риби зі ставка в ставок, дезінфікують знаряддя лову. Хвору рибу виловлюють і після проварювання використовують для годівлі птиці, трупи риби знищують. Проводять літування всіх ставків господарства з реалізацією всього інфікованого стада риби, ретельне очищення та дезінфекцію ложа ставків негашеним або хлорним вапном. Якщо оздоровлення водойм можливе без ліквідації всієї риби, формують імунне стадо риби, організовують промислове отримання неінфікованої ікри, проводять очищення й дезінфекцію гідротехнічних споруд та промислового устаткування, регулярно дають лікувальний корм з метиленовим синім, сумлінно виконують весь комплекс ветеринарно-санітарних заходів. Із запобіжною метою застосовують кормові антибіотики.

Карантин з неблагополучних ставків знімають не раніше ніж через рік після проведення повного комплексу ветеринарно-санітарних та рибницько-меліоративних заходів.<< ПредыдушаяСледующая >>
Внимание, только СЕГОДНЯ!