Взаємодія як інтерактивний бік спілкування

Поняття взаємодії

Вивчення спілкування як складного соціально-психологічного явища передбачає виокремлення в його структурі універсальної властивості, що зумовлює всі форми його вияву. Такою властивістю для спілкування є взаємодія.

У філософії категорія взаємодія використовується для визначення загальної форми зв`язку речей або явищ у їхній взаємній зміні, впливові одних на інші. Соціальна взаємодія є складовою та формою вияву загальної, універсальної взаємодії. Інакше кажучи, суспільство— це система реальних зв`язків і взаємодій людини з іншими людьми, соціальними групами, сукупність усіх соціальних стосунків — опосередкованих і безпосередніх, свідомих і цеусвідомлених.

У процесі діяльності воїни обмінюються не тільки інформацією, а й різними діями. Ці дії забезпечують планування спільної військово-професійної діяльності, її координацію та розподіл функцій. За їхньою допомогою здійснюються взаємне стимулювання, взаємний контроль та взаємодопомога у процесі розв`язання спільного завдання. Це передбачає, що кожний з учасників — партнерів по взаємодії — зробить свій внесок у її розв`язання, що забезпечить більшу ефективність порівняно із сумою індивідуальних дій.

Таким чином, взаємодія (інтеракція) — це аспект спілкування, що виявляється в організації військовослужбовцями взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної військово-професійної діяльності, досягнення конкретної спільної мети.

Воїн, взаємодіючи з іншими військовослужбовцями, одночасно вступає у певні конкретні взаємини з ними, з різними соціальними групами, суспільством загалом. Тому в структурі інтерактивного спілкування (взаємодії) можна виокремити два боки — внутрішній (змістовний) і зовнішній (формальний).

Внутрішнім боком взаємодії є сукупність стосунків особистості воїна з соціальним середовищем, які можна розглядати у двох аспектах: широкому (соціальному) і вузькому (міжособистісному).

У широкому розумінні особистість є суб`єктом численних і різноманітних стосунків: виробничих, політичних, моральних, військових тощо. Такі стосунки найчастіше називають суспільними, або соціальними. їхньою характерною ознакою є тс, шо вони позбавлені індивідуальності, особистіс-ного виразу і відображають зв`язки, взаємодію не між конкретними особистостями, а між представниками різних соціальних груп,.між різними соціальними типами. Ці стосунки мають об`єктивний характер: особистість вступає в них незалежно від своїх бажань і прагнень, симпатій чи антипатій.

У соціальних стосунках відображаються найсуттєвіші зв`язки між різними сферами життєдіяльності воїнів, які виконують у суспільстві конкретні соціальні функції (ролі). Система цих функцій визначає поведінку та діяльність воїнів статутними нормами, що відображають найтнповіші, суспільно необхідні різновиди військової діяльності та способи їх виконання.

Але для кожної конкретної особистості такі суспільні стосунки дуже рідко виступають у «чистому» вигляді. Відбиваючись у її внутрішньому світі, вони набувають суб`єктивного, особистісного забарвлення, індивідуального відображення і форми вияву, стають фактом свідомості воїна як міжособистісні стосунки, як конкретний результат його взаємодії з соціальним середовищем.

Соціальио-психологічний і особистіснин аспекти суспільних стосунків виявляються уповедінці воїна, його мотивах, почуттях, настроях.

оцінках. Тому на емпіричному рівні як безпосередня реальність постає міжособистісний соціспьно-психологічний аспект суспільних стосунків не тільки для учасників, а й для дослідників.

Основними компонентами взаємодії є змістовний і процесуальний.

Змістом взаємодії між воїнами є певна і специфічна для військової сфери сукупність правових, політичних, військових та інших стосунків. Реалізація цього змісту у військовій діяльності вимагає певних засобів і форм виразу. Вони можуть мати як раціональний, так і емоційний характер, виявлятися в конкретних способах соціально-психологічного, міжособистісного спілкування. У військовому середовищі вони нормативно відображені у Загальновійськових статутах Збройних сил України та ненормативно — у воїнському етикеті.

Особливості взаємин у військовому середовищі знаходять своє вираження у специфічних формах спілкування.

Міжособистісні стосунки у військовому середовищі формуються під впливом безпосередніх умов життєдіяльності особового складу. їхніми специфічними рисами є сувора статутна регламентація і емоційна забарвленість. Почуття, які визначають ці стосунки, можна поділити на дві групи:

— кон `юнктивні (почуття, які зближують воїнів, об`єднують їх у колектив, виражають готовність співробітничати, спільно діяти)-

— диз `юнктивні (почуття роз`єднують воїнів, роблять взаємини напруженими, конфліктними).

Реалізація стосунків у конкретній діяльності відбувається у формі взаємного обміну діями, який визначає зовнішній (формальний) бік взаємодії. Саме такий обмін (навичками, вміннями) є підґрунтям взаємодії матеріального, практичного аспекту спілкування на відміну від інформаційного як обміну думками, почуттями, цінностями.

Процесуальний компонент виражається}` стилі взаємодії, який вказує на те, як воїн взаємодіє з оточенням. На основі цього виділяють продуктивний і непродуктивний стилі.

На базі наступних п`яти критеріїв виділяють такі стилі взаємодії:

1) щодо характеру активності в позиції партнерів (у продуктивному стилі — поруч з партнером- у непродуктивному — над партнером)-

2) щодо характеру цілей, що висуваються (у продуктивному стилі партнери спільно розробляють як близькі, так і віддаленні цілі- у непродуктивному— партнер, який домінує, висуває тільки близькі цілі, не обговорюючи їх з партнером)-

3) щодо характеру відповідальності (у продуктивному стилі за результати відповідальні всі, у непродуктивному — вся відповідальність лягає тільки на того партнера, який домінує)-

4) щодо характеру взаємин, які виникають між партнерами (у продуктивному стилі —доброзичливість, у непродуктивному — агресія, образа, роздратування)-

5) щодо характеру функціонування механізму ідентифікації — відособлення між партнерами.

У структуру взаємодії входять: суб`єкти взаємодії- взаємний зв`язок- взаємний вплив одного на іншого- взаємні зміни суб`єктів спілкування.

Взаємодія — це контакт, який складається із:

— фізичного контакту-

— спільного пересування у просторі-

— спільної групової або масової дії-

— духовного вербального контакту-

— невербального інформаційного контакту. Взаємодію як процес характеризують:

— сукупна кооперативна діяльність-

— інформаційний зв`язок-

— взаємовплив-

— взаєморозуміння.



Різновиди взаємодії

Взаємодія, будучи стороною спілкування, завжди має інтерсуб`ск-тивний характер, тобто реалізується як система стосунків воїна з навколишнім світом.

Види взаємодії:

— міжособистісні-

— особистісно-групові-

— особистісно-масові-

— міжтрупсірі-

— масово-групові-

— планетарні, або глобально-масові.

Коротко проаналізуємо деякі з цих типів, наприклад, міжособистіс-ний, який має такі ознаки: наявність мети, ситуативність, експлікова-ність (доступність) і багатозначну рефлексію.

Головними ознаками міжособистісної взаємодії військовослужбовців є:

1) предметність, тобто наявність спільної конкретної мети, що зумовлює спільність дій військовослужбовців у ході її досягнення-

2) ситуативність, або її регламентованість конкретними обставинами: тривалістю, інтенсивністю, нормами та правилами взаємодії. Інакше кажучи, взаємодія змінюється залежно від умов, складу учасників, структури групи-

3) рефлексивність (рефлексивна багатозначність) — можливість для взаємодії бути виявом як суб`єктивних намірів, так і наслідком спільної участі в колективній діяльності-

4) експлікованість, тобто можливість спостереження, реєстрації конкретних дій індивідів, суб`єктів взаємодії.

Рівні міжгрупової взаємодії: низький, середній і вищий. Традиційно в соціальній психології усі різновиди взаємодії поділяють на такі типи за:

— напрямленістю на результат:

• кооперація (сприяють організації спільної діяльності, забезпечують її інтеграцію, узгодженість, ефективність, основними різновидами якої с згода, пристосування, співробітництво тощо)-

• конкуренція (конфлікт, опозиція — тобто дії, що призводять до неузгодженості спільної діяльності, зниження її ефективності)-

— намірами та діями учасників:

• додаткові (партнери адекватно сприймають позиції один одного)-

• що перетинаються (така взаємодія, у процесі якої партнер, з одного боку, демонструє неадекватність розуміння позиції і дій іншого учасника взаємодії, а з іншого — яскраво виявляє власні наміри і дії)-

• приховані (така взаємодія включає водночас два рівні: явний, що виражається мовно, і прихований, передбачається).

В експериментальних дослідженнях такий дихотомічний поділ взаємних дій для аналізу групової діяльності є недостатнім. Тому багато дослідників намагаються виокремити дрібніші одиниці взаємодії, які можна емпірично спостерігати, контролювати, реєструвати. Зокрема Р. Бейлз запропонував своєрідну схему для вивчення послідовних фаз групової спільної діяльності.

Усі різновиди взаємодій, або можливих форм поведінки, були поділені вченим на дванадцять груп, які, у свою чергу, об`єднувалися у дві головні категорії: зона постановки і розв`язання проблеми (це власне дії) і зона емоцій (позитивних і негативних), тобто характеристика ставлення індивіда до самої діяльності. Діяльність групи під час розв`язання певного спільного завдання є послідовним переходом від однієї фази до іншої: 1) орієнтування членів груп щодо спільного завдання- 2) оцінка ходу розв`язання завдання членами групи: 3) контроль- 4) ухвалення рішення. Супроводжують цей процес і відповідні дії членів групи позитивні та негативні емоції.

Схема Р. Бсйлза досить часто використовується в експериментальних дослідженнях, особливо в умовах лабораторного експерименту. У загальному плані схема Р. Бейлза має такий вигляд (табл. 11-І).

Табл. 11-1.

Види соціальних взаємин (за Р.Ф. Бсйлзом)

Разом із тим висловлюється чимало критичних зауважень, головним з яких є те, що ця схема не враховує змісту спільної групової діяльності, а бере до уваги тільки форми взаємодії.<< ПредыдушаяСледующая >>
Внимание, только СЕГОДНЯ!