Спілкування та діяльність
Видео: О. Шевченко: Відкрите спілкування дає можливість обрати правильний напрямок діяльності
У вітчизняній психології існують різні підходи до розуміння взаємозв`язку спілкування і діяльності. Так у працях Б.Г. Ананьева, І.С. Кона спілкування, праця і пізнання розглядаються як рівноправні різновиди діяльності. На думку О.М. Леонтьева, спілкування завжди включене у будь-яку діяльність і є її суттєвим аспектом, а сама діяльність — умовою спілкування. У багатьох працях М.С. Кагана і О.О. Леонтьева спілкування розглядається як особливий, специфічний різновид діяльності (комунікативна, мовна діяльність).На основі аналізу різних підходів до розуміння взаємозв`язку спілкування і діяльності можна виділити три такі найголовніші підходи:
— спілкування як самостійний вид людської діяльності-
— спілкування як атрибут інших видів людської діяльності-
— спілкування як взаємодія суб`єктів.
Ми дотримуємося думки Бориса Ломова, який вважав спілкування і діяльність відносно самостійними аспектами єдиного процесу життєдіяльності людини. На його думку, головна відмінність між ними полягає в тому, що в діяльності реалізуються стосунки «суб`єкт—об`єкт», а у спілкуванні — стосунки «суб`єкт—суб`єкт».
Ми однозначно приймаємо ідею єдності спілкування та діяіьності. Такий висновок логічно випливає з розуміння спілкування як реальності людських стосунків, який припускає, що будь-які форми спілкування є специфічними формами спільної діяльності: в процесі виконання різних функцій люди не просто «спілкуються». Вони спілкуються в рамках певної діяльності. Таким чином, спілкується завжди тільки ділова людина: її діяльність завжди перехрещується з діяльністю інших людей. Тому у спільній діяльності формуються не тільки суб`єкт-об`єктні стосунки, а й найголовніше— суб`єкт-суб`єктні. Особистість як суб`єкт діяльності завжди спілкується. У цьому спілкуванні вона самовиражається, самоутверджується, виявляє свої індивідуальні особливості, а також ставиться до іншої людини як до суб`єкта діяльності. Більше того, спілкування за допомогою діяльності не просто організується, а саме збагачується. У цій діяльності виникають нові зв`язки та взаємини.
Таким чином, спілкування нами розглядається як бік, умова діяльності. Але єдність спілкування і діяльності полягає в тому, що завдяки спілкуванню діяльність організується і здійснюється.
Військова діяльність має колективну форму, тому вона передбачає обов`язкове узгодження дій всіх її учасників, що відбувається через розподіл і координацію функцій між воїнами. У військовому середовищі відповідно до ефективної організації військової діяльності складається система взаємодій індивідуальних та групових потреб, інтересів, цінностей, мотивів і цілей. На підставі обміну інформацією, врахування попереднього військового досвіду, професійної діяльності та вироблення статутних правил і норм, за допомогою яких здійснюються регу ляція і контроль діяльності у військовій сфері, між воїнами встановлюються жорсткі субординаційні взаємини, чітке узгодження дій і взаємне розуміння. Збірником норм і правил взаємин військовослужбовців є Загальновійськові статути Збройних сил України, які регулюють різні види службової діяльності всіх категорій особового складу. Статут внутрішньої служби визначає взаємини між різними категоріями військовослужбовців, правила воїнської ввічливості, правила і норми спілкування військовослужбовців у службовий і позаслужбовий час. Основні правила поведінки й організації взаємодії між різними категоріями особового складу у бойових умовах визначаються Бойовим статутом, у якому визначені жорстка послідовність комунікативних дій посадових осіб під час ухвалення рішення на конкретний вид бою.
Для регуляції цих взаємин у неформальній обстановці існує також кодекс поведінки військовослужбовців. Це — воїнський етикет. А у воєнний час існують жорсткі, але досить гуманні вимоги міжнародного гуманітарного права та кодексу поведінки учасника війни.
Наприклад, правила поведінки військовослужбовця в бою поділяються на загальні правила поведінки в бою і спеціальні правила. До загальних правил поведінки в бою належать такі:
— вести бойові дії лише проти комбатантів-
— нападати тільки на військові об`єкти-
— берегти цивільне населення і майно-
— не руйнувати більше, ні^к того вимагає бойове завдання. До спеціальних правил поведінки в бою відносять такі:
1. Щодо комбатантів супротивника, які здаються у полон: щадити їх- роззброювати- забезпечити їм захист і гуманне до них ставлення- доставити їх до свого командира.
2. Щодо*поранених комбатантів супротивника: підбирати їх- надавати необхідну допомогу- захистити їх- доставити до свого командира або до найближчого медичного пункту.
3. Щодо цивільних осіб: ставитися до них з повагою- поводитися гуманно з тими, хто перебуває під твоєю владою: захищати від поганого поводження, пам`ятаючи при цьому, що акти помсти та затримання заручників заборонені- поважати їхнє майно- не заподіювати шкоди і не мародерствувати.
4. Правила щодо осіб та об `ектів, що мають спеціальні знаки (медична служба, військовий і цивільний духовний персонал, культурні цінності та пам`ятники, білий прапор та ін.): ставитися з повагою до осіб, які носять ці знаки, захищати майно, що позначається ними- не перешкоджати цим особам виконувати свої обов`язки (за відсутності іншого наказу)- залишати ці будівлі, спорудження, пам`ятники недоторканними- не входити до них, якщо не отримано іншого наказу- не заважати переміщенню цих автомашин, кораблів, літаків та гелікоптерів. Не намагатися проникнути в них, якщо не отримано іншого наказу.
Слід також мати на увазі, що за умов спільної діяльності динаміка основних психічних явищ людини та соціально-психологічних явищ соціальної групи відбувається інакше, ніж у процесі індивідуальної діяльності. Яскраво ілюструє цей факт, наприклад, явище паніки. Також, заданими Б.Ф. Ломова, процес відтворення словесного матеріалу, який зберігається в пам`яті, за умов спільної діяльності є не тільки повнішим і точнішим, ніж за умов діяльності індивідуальної, він організований зовсім по-іншому. Завдяки цьому підвищується загальна активність мислення, формуються змістовніші узагальнення.
Таким чином, специфіка спільної діяльності порівняно з індивідуальною полягає насамперед у появі «сукупного» групового суб`єкта. Він має властивості, які не можна звести до простої суми якостей індивідів, що входять до його складу. Умовою і засобом формування «сукупного» суб`єкта є спілкування, в яке вступають люди заради спільної діяльності. Яскравим прикладом цього положення є ефективне функціонування військових підрозділів (частин). Його ілюстрацією є також народне прислів`я про те, що перемагають не кількістю, а майстерністю. Яскраві приклади цього містяться у темі, присвяченій проблемам психологічної підготовки військ.
Як соціально-психологічне явище спільна діяльність має низку специфічних ознак, пов`язаних з появою спільного (групового) суб`єкта. Як і будь-яка інша форма діяльності, спільна діяльність має бути цілеспрямованою, тобто мати однакову для її учасників мету і спільний мотив. Єдина мета та спільна мотивація сприяють встановленню взаємозв`язку та взаємозалежності між індивідуальними діями, їх об`єднанню в єдиній діяльності, що у військовій сфері визначається як бойова злагодженість підрозділу або частини. Але така діяльність не може бути ефективною, якщо немає розподілу єдиного процесу діяльності на окремі пов`язані між собою функції. Інакше кажучи, спільна діяльність завжди мусить мати певну структурованість, спеціалізацію, тобто кожен воїн має бути справжнім фахівцем у своїй галузі.
Адже єдність спілкування і діяльності є процесом формування суб`єкта групової діяльності, який не можна звести до суми окремих суб`єктів. Спілкування і діяльність завжди існують у єдності и одне без одного неможливі. Справді, діяльність — це не тільки праця, уміння, гра, а одночасно і взаємини, спілкування з іншими людьми. Разом із тим різні форми спілкування одночасно є формами спільної діяльності людей.
Поделиться в соцсетях:
Похожие
