Сутність, функції та структура спілкування 10.1.1. Поняття спілкування
Результатом спілкування є налагодження контактів між людьми, а сутністю — організація взаємодії суб`єктів діяльності.Поняття спілкування в соціальній психології вживається в різних значеннях. Ними є такі:
— один із різновидів самостійної людської діяльності (Б.Г. Ананьев, І.С. Кон, О.О. Леонтьев)-
— атрибут інших видів людської діяльності (О.О. Леонтьев, В.М. Панферов)-
— обмін думками, почуттями, переживаннями (Л.С. В и готський, С.Л. Рубінштейн)-
— специфічна соціальна форма інформаційного зв`язку (А.Д. Урсул)-
— специфічна форма взаємодії суб`єктів (М.С. Каган) та ін. Такі різні підходи до розуміння цього поняття пояснюються, по-перше, недостатньою розробленістю проблеми- по-друге, труднощами виокремлення спілкування як специфічного явища з інших сфер суспільного життя- по-третє, супроводженням спілкування всіх видів людської діяльності і взагалі людського буття, бо без спілкування індивід як особистість не відбудеться.
В результаті існують різні варіанти визначення цього поняття. Щодо дефініції спілкування висловлювалися такі думки:
О.О. Бодальова: спілкування — це взаємодія людей, змістом якої є обмін інформацією за допомогою різних засобів комунікації для встановлення взаємин між людьми- О.О. Леонтьева: спіікування — це соціальний феномен, умова будь-якої діяльності людини- Б.Д. Парйгіна: спілкування — це необхідна умова існування і соціалізації особистості.
У широкому розумінні спілкування — це той бік людської діяльності, що вказує на активну взаємодію людей у процесі їхнього матеріального та духовного виробництва, спосіб реалізації соціальних стосунків, який здійснюється через безпосередні або опосередковані контакти, в які вони вступають. Саме через спілкування люди та групи вступають у всі види стосунків одне з одним, без якого неможливі соціальні відносини, не може існувати жодне суспільство.
Спілкування і комунікація
Окремі дослідники, наприклад, психологи Г.М. Андреева та К.К. Платонов, аналізуючи поняття спілкування, розмежовують його з поняттям комунікація. Останнє вони тлумачать як «повідомлення», «передання інформації», наголошуючи на його однобічному характері, зв`язку з теорією інформації, кібернетикою, технічними системами. Така необхідність виникає у зв`язку з тим, що окремі дослідники, наприклад, М.С. Каган, розглядають спілкування як комунікативний вид діяльності.
На відміну від комунікації у понятті спілкування наголос робиться на взаємному обміні інформацією, емоціями й почуттями, виділяється його діалогічний характер, що передбачає взаємодію, взаєморозуміння, взаємини між двома або кількома суб`єктами. Отже, комунікація може відбутися як між людьми, так і між технічними системами, а спілкування — тільки між людьми, бо передбачає обмін думками, емоціями, почуттями, інформацією, налагодження контактів і організацію взаємодії.
Міжособистісне спілкування — це процес інформаційної і предметної взаємодії між людьми, в якому формуються і реалізуються їхні між-особистісні стосунки. Воно передбачає встановлення прямих контактів між учасниками спілкування, які дають змогу безпосередньо реагувати та впливати на дії і висловлювання партнерів по спілкуванню, сприймати один одного як конкретну особистість. Цей різновид спілкування розвивається перш за все у малих групах і колективах. Вихідна і головна одиниця міжособистісного спілкування —діада, парний соціально-психологічний зв`язок (у малій групі кожен спілкується з кожним, без посередників). Сукупність парних взаємодій утворює систему міжособистіс-них зв`язків як на рівні внутрішньогрупового, так і на рівні міжгрупово-го спілкування.
Основні види спілкування: матеріальне і духовне, пряме (безпосереднє) і масове (опосередковане).
Матеріальне спілкування — цс взаємини і взаємодія людей у ході матеріальнопрактичної діяльності, передусім у процесі професійної діяльності, а також їхня поведінка в різних сферах суспільного життя.
Духовне спілкування виступає як обмін партнерами по спілкуванню різноманітною інтслектуально-емоційною інформацією, переживаннями і думками за допомогою живої людської мови, засобів масової комунікації і не-вербальних засобів.
Міжособистісне (пряме, безпосереднє) спілкування — це такий різновид взаємодії людей, в якому вони одночасно (або послідовно) виступають одне щодо одного об`єктами і суб`єктами.
Основною особливістю масового спілкування є його опосередкований, анонімний характер, спрямованість не на конкретну людину, а на великі й неоднорідні соціальні групи. Здійснюється масове спілкування найчастіше за допомогою засобів масової інформації.
Міжособистісне спілкування забезпечує зв`язок особистості з безпосереднім соціальним оточенням, а масове —сприяє здійсненню зв`язку особистості і суспільства.
Суттєвий інтерес становлять функції спілкування, стосовно яких мається кілька підходів. Наприклад, згідно з одним із них спілкування має чотири класи функцій.
До першого класу належать інструментальні функції обслуговування різних видів групової конкретної діяльності.
Другий клас утворює комплекс психічних функцій, які зумовлюють розвиток окремих психічних процесів і форм психічної діяльності людини.
Третій клас становлять соціально-психологічні функції спілкування — функції налагодження контактів між людьми, самоутвердження та самоак-туалізації особистості, розвитку стосунків між членами групи, групоутво-рення та розвитку групових процесів, а також функції, пов*язані з формуванням і розвитком особистості в суспільстві.
До четвертого класу належать соціальні функції спілкування: передання особистого та суспільного досвіду наступним поколінням, організація суспільної взаємодії, формування всіх видів суспільних стосунків, функціонування їх як найважливішого способу життя особистості, колективу, суспільства.
Інформиційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передання та приймання інформації. Реалізація цієї функції відбувається на трьох рівнях. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей у вихідній інформованості людей, що вступають у психічний контакт. Другий рівень — передання інформації та прийняття рішень. Третій — прагнення людини зрозуміти інформацію та оцінювання одержаної інформації.
Регуляційно-комунікативна функція полягає в регуляції поведінки. Спілкування надає людині можливість регулювати поведінку і діяльність не тільки власну, а й інших людей і відповідно реагувати на їхні дії. Таким чином відбувається процес взаємного налагодження дій. Результатом такого налагодження є сумісність людей, їхня згуртованість і спрацьованість, взаємна стимуляція і корекція процесу діяльності та поведінки.
Афективно-комунікативна функція характеризує емоційну сферу людини. Усім відомо, що характер спілкування безпосередньо впливає на психічний стан співрозмовника та навколишніх.
Євген Руденський виокремлює такі функції: основні — інструментальна, синдикативна, самовираження, трансляційна- додаткові — експресивна, контрольна (соціальна), соціалізації тощо.
Галина Андреева, у свою чергу, виділяла три групи функцій: комунікативну, інтерактивну та перцептивну.
Таким чином, все це дає змогу дійти висновку, що спілкування охоплює та відображає двосторонній або багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, який породжується потребами спільної діяльності. Як суб `єкт-об `єкт-суб `єктна взаємодія спрямована на розв`язання спільного завдання, так і спілкування з необхідністю включає обмін інформацією між людьми, їхнє взаємне сприйняття та розуміння, взаємовплив один на одного.
Отже, спілкування — це процес налагодження контактів між людьми, який дає змогу змінити перебіг спільної діяльності за рахунок погодження індивідуальних дій, розподілу функцій або здійснити цілеспрямований вплив на формування окремих осіб. Тому вона породжує такі феномени, як сприйняття і зрозуміння людьми одне одного- лідерство і керівництво- згуртованість*! конфліктність- стосунки і настанови та ін.
Спілкування — найважливіша ознака саме людського існування, без якого неможливі діяльність, формування й засвоєння духовних цінностей, формування розвиток особистості. Ефективність спілкування та повна реалізація основних функцій залежать від єдності його п`яти аспектів:
І) міжособистісного (відображає взаємодію воїна з безпосереднім оточенням: з іншими воїнами, з якими він пов`язаний у процесі службової та повсякденної діяльності)-
2) ногнітивного (лаг можливість відповісти на запитання про те, ким е співрозмовник, який він як людина, чого від нього можна очікувати, тобто дозволяє пізнати основні особис-тісні якості партнера по спілкуванню, товаришів по службі)-
3) комунікативно-інформаційного (являє собою обмін між воїнами своїми переживаннями, ідеями, настановами, настроями, почуттями тощо)-
4) емотивного (це особливість людського спілкування, тобто наявність емоцій, наповненість інформації особистісними почуттями та ставленнями)-
5) конативного (спілкування задля узгодження зовнішніх і внутрішніх протиріч у позиціях партнерів по спілкуванню).
Структура спілкування
Зі складності та багатоплановості спілкування випливає його структура, до якої можна підійти по-різному. У цьому підручнику пропонується структура спілкування за Г.М. Андреєвою — через виділення в ній трьох взаємозв`язаних властивостей відповідно до трьох його основних функцій: комунікативної, інтерактивної та перцептивної.
1. Комунікативний бік. Виділення комунікативної якості свідчить, що в процесі спільної діяльності воїни обмінюються між собою різними відомостями, уявленнями, ідеями, інтересами, настроями, почуттями.
У процесі спілкування партнерів, кожний з яких є активним суб`єктом, відбувається не просто рух інформації, а як мінімум активний обмін нею. При цьому велику роль відіграє значущість інформації. Під час спілкування воїни не просто «обмінюються» значеннями, а прагнуть при цьому знайти загальний сенс. Це можливо лише за умови, що інформація не тільки прийнятна, а й осмислена та зрозуміла. Тому в кожному комунікативному процесі виступають в єдності діяльність, спілкування і пізнання.
2. Інтерактивний бік позначає характеристику тих компонентів спілкування, які пов`язані з взаємодією воїнів з безпосередньою організацією їхньої спільної діяльності. Центральна думка цього аспекту спілкування полягає в тому, що особистість воїна формується і розвивається у взаємодії з іншими особистостями. Стратегія взаємодії воїнів визначається характером військово-професійної діяльності, яка має колективний характер і передбачає активну взаємодію між різними категоріями особового складу та чіткість узгоджень характеру спільних дій.
3. Перцептивний бік. Виділення його в самостійний об`єкт дослідження підсилює роль, яку відіграє сприйняття воїна воїном в ефективності їхньої взаємодії, формуванні культури поведінки та налагодженні ефективного контакту.
Основні механізми соціальної перцепції (взаєморозуміння) у спілкуванні такі:
Ідентифікація — це спосіб розуміння іншого воїна через усвідомлене або безсвідоме уподібнення його самому собі, тобто це — уподібнення себе іншому, спроба поставити себе на його місце, проникнути в систему поглядів.
Стереотипізація — це класифікація форм поведінки й інтерпретації їх причин через віднесення до вже відомих явищ — соціальних стереотипів. Як загальна риса сприйняття в умовах соціальної перцепції, вибірковість, оскільки базується на минулому досвіді воїна, значущості його мети, очікуваннях, бажаннях, намірах, також має свої особливості. Сприймаючи під впливом минулого досвіду нові враження, суб`єкт спирається на стереотипи. У новій ситуації вони допомагають швидко визначити свою позицію щодо кожного учасника, а також криють у собі небезпеку отримати неправильну інформацію.
У зв`язку з цим виділяють нантиповіші викривлення уявлень про іншу людину внаслідок стереотипізації сприйняття: ефект ореолу— вплив попереднього уявлення про людину на оцінку її властивостей- ефект послідовності — сильний вплив, який має перше враження- «проекція» — тенденція до перенесення особистих негативних якостей особистості на іншого- ефект поблажливості — надлишок доброзичливості у сприйнятті іншої людини.
Рефлексія — це осмислення суб`єктом того, якими засобами і для чого він справив те чи інше враження на партнера по спілкуванню. Тобто це є спосіб однієї людини зрозуміти іншу, виходячи з уявлень про себе. Ця залежність набагато посилюється за умови спільної діяльності. На процес рефлексії впливають такі ефекти:
каузальна атрибуція (припасування іншому воїнові тих якостей, які йому не притаманні. В умовах спільної діяльності це явище має вигляд тенденції позитивного чи негативного переоцінювання партнера)-
настановлення (попередньо сформована готовність сприймати іншого під певним кутом. Наприклад, більшість людей особистість військовослужбовця готові сприймати позитивно)-
ефект ореолу (сприймання партнера крізь призму прикрашених відомостей про нього)-
стереотипізація (привнесення в образ людини рис, якими зазвичай наділяють представників певного фаху або національності. Наприклад, вчителя завжди сприймають як тактовну людину, лікаря — як емпатичну, офіцера — як мужню)-
атракція (привабливість одного партнера зі спілкування для іншого. Форми атракції: симпатія, дружба, кохання).
Зворотний зв`язок — це отримання адресантом інформації про те, який вплив він здійснив на адресата, і коригування на цій основі подальшої стратегії спілкування.
Кожна людина володіє притаманними тільки їй способами встановлення і розвитку контактів з іншими людьми. Цю відмінність визначають як стиль спілкування, в якому знаходять вираження:
— особливості комунікативних можливостей людини-
— характер взаємин, які склалися на даний момент, з конкретними людьми-
— психічна і соціальна індивідуальність людини-
— особливості партнера по спілкуванню.
Підвалину стилю спілкування складають морально-етичні настанови особистості, знання і дотримання нею соціально-етичних цінностей суспільства. У військовому середовищі виділяють такі стилі спілкування: Демократичний: будується на мовних і немовних засобах, які викликають у співрозмовника позитивне ставлення до змісту повідомлення. Він грунтується на гуманному ставленні до особистості воїна, супроводжується високою оцінкою партнера, орієнтацією на його сильні сторони. Ця складна тактика спілкування не завжди дає швидкий позитивний результат. Це мистецтво переходу від ділового до духовного рівня спілкування. Для оволодіння цим мистецтвом потрібне виховання, а то й психологічна допомога. Авторитарний: поширений у недемократичному суспільстві. Йому притаманне вибіркове і здебільшого негативне ставлення до партнера, до людини взагалі. Він базується на усереднюванні її індивідуально-психічних особливостей, урахуванні вразливих місць, застосуванні засобів, що нав`язують певну точку зору. Це, спілкування за типом суб`єкт-об`єктних стосунків, коли партнера розглядають лише як засіб досягнення власної мети. Зміст, характер і особливості військової діяльності в основному передбачають такий стиль спілкування. Суперечливий: нестійка тактика спілкування, яка припускає елементи різних стилів. Це залежить не стільки від мети і змісту спілкування, скільки від стану суб`єкта. Комбінований: характеризується гнучким використанням авторитарного, демократичного і суперечливого стилів спілкування залежно від обставин. Стиль спілкування впливає на емоційну атмосферу спілкування і визначає вибір засобів:
а) лінгвістичні (мовні)-
б) оптико-кінетичні (міміка і пантоміміка)-
в) паралінґвістичні (якість голосу, його діапазон і тональність)-
г) екстралінгвістичні (паузи, сміх, плач, темп мови)-
д) просторово-часові (дистанція, час, місце, ситуація спілкування).
Результати досліджень свідчать, що у щоденному спілкуванні людини слова складають 7 %, паралінґвістичні й екстралінгвістичні засоби —38 %, нсмовні засоби (оптико-кінетичні, просторово-часові) — 53 %. Невсрбаль-ні засоби спілкування досліджують такі науки, як кінестика (вивчас зовнішні вияви людських почуттів і переживань), таксстика (вивчає легке торкання одним партнером іншого у процесі спілкування), проксеміка (вивчає просторово-часове розташування партнерів у процесі спілкування).
Спілкування між воїнами може відбуватись у різноманітних qbop-мах, які залежать від рівня спілкування, характеру, мети. За формою міжособистісне спілкування найчастіше буває таке: анонімне, срункціо-нально-рольове, в якому особливе місце посідають службові стосунки, неаюрмальне та інтимно-родинне.
Анонімне спілкування являє собою взаємодію між незнайомими або не пов`язаними особистими взаєминами воїнами. Формально-рольове стлкування зумовлює зв`язок між військовослужбовцями протягом певного часу, під час виконання ними своїх ролей. Службові стосунки теж мають функціонально-рольовий характер, але вони можуть тривати довго і, як правило, мають велике значення в житті людей. Службові стосунки воїнів можна побачити в процесі їх взаємодії під час розв`язання службових завдань: навчальних, господарчих, бойових. Принципи цих взаємин визначені статутами, і якщо вони відповідають вимогам військових статутів, їх називають статутними, у протилежному разі — не-статутними.
Службові стосунки між воїнами підрозділу можна розглядати: «по горизонтал” — це взаємини військовослужбовців, рівних за службовою посадою та військовим званням- «по вертикалі» — взаємини між начальниками та підлеглими- «по діагоналі» — це взаємини між офіцерами, прапорщиками, сержантами одного підрозділу з представниками іншого підрозділу.
Неформальне спілкування являє собою різноманітні контакти за межами офіційних відносин товаришів по службі, членів будь-яких організацій.
Таким чином, розгляд форм, сутності та структури спілкування свідчить про актуальність та практичну значущість цієї проблеми, необхідність посилення ефективності роботи різних контактних груп та колективів, які спільно розв`язують ті чи інші завдання.
Поделиться в соцсетях:
Похожие
