Оптимізація спілкування у військовому середовищі
Одним з найважливіших шляхів підвищення ефективності спілкування у військовому середовищі є його оптимізація. її необхідність виникає тоді, коли мають місце міжособистісні і внутрішньоособистісні конфлікти, спостерігається самозаспокоєність особового складу, коли необхідний пошук додаткових внутрішніх резервів активізації особового складу для формування здорового морально-психологічного клімату у підрозділі. У ряді випадків виникає також необхідність подолання бар`єрів спілкування.Якщо звернутися до досвіду добре відпрацьованих, ефективнодій-них груп в умовах високозначущої діяльності військових колективів, у найбільш узагальненому вигляді завдання оптимізації спілкування в підрозділі містять:
— попередження (або зняття) надмірно агресивної поведінки лідерів та сублідерів щодо низькостатусних воїнів-
— цілеспрямоване створення ситуації термінового «щадного» охоронного режиму спілкування для найбільш нестійких і легковразливих членів колективу-
— активізацію спілкування ведених із високостатусними (і найбільш підготовленими) воїнами та зменшення ймовірності конфліктів між ними-
— затвердження гуманних і демократичних принципів спілкування між різними категоріями особового складу.
Для оптимізації спілкування у військовому середовищі можуть бути застосовані три основні підходи:
1) реорганізація структури групи (зміна складу, перегрупування та перестановки військовослужбовців у різних сполученнях)-
2) цілеспрямована реконструкція завдань-
3) безпосередня регламентація характеру взаємодії військовослужбовців з метою їх термінової взаємної адаптації.
У загальному вигляді оптимізація спілкування військовослужбовців через організацію їх спільної діяльності здійснюється через:
— виділення ситуацій, які сприяють, стимулюють або, навпаки, блокують, погіршують, навіть виключають ті чи інші форми взаємних впливів-
— виключення небажаних (невизначених, конфліктогснних) форм предметно-практичної взаємодії військовослужбовців-
— практикування нових форм взаємодії з орієнтуванням на реальні ресурси військовослужбовців або утворення умов для найповнішого вияву набутих умінь або компенсації відсутніх.
У процесі спілкування можуть бути застосовані такі способи впливу на групу: зараження, навіювання, переконання, інформування, наслідування тощо.
Зараження — це спосіб впливу, що інтегрує навіть великі маси воїнів. Зараження визначається як несвідоме, мимовільне охоплення індивіда певним психічним станом.
Навіювання — це цілеспрямований, неаргументований вплив одного воїна на іншого або на групу. Воїн, що сприймає інформацію, не здатний критично її оцінити. На відміну від зараження, навіювання не передбачає переживання ідентичних емоцій великою групою осіб. Цей процес має однобічний характер. Навіювання виробляється мовним впливом і прагне до сприйняття індивідом інформації на необгрунтованому висновку. Навіювання належать до смоційно-вольо-вої сфери. Ступінь навіювання залежить від віку (діти є податливішими за дорослих), стану здоров`я (втомлені та послаблені легше піддаються навіюванню) та інших соціально-психологічних факторів.
Переконання — специфічний компонент у структурі особистості й спосіб свідомо організованого соціально-психологічного впливу на психіку ззовні. Як спосіб впливу переконання базується на системі логічних доказів та передбачає усвідомлені взаємини того, хто сприймає, залежить від його зацікавленості в одержаній інформації та усвідомленні проблеми.
Інформування також с способом впливу в процесі спілкування. Порівняно з переконанням цей спосіб слабший. Живучи у суспільстві, людина постійно потребує інформації про події, що відбуваються. Якщо ця потреба задовольняється не повністю або не задовольняється зовсім, люди самі намагаються пояснити емоційно забарвлені ситуації. Таким чином, виникають чутки, під якими розуміють повідомлення. Чутки виходять від однієї або кількох осіб, стосуються деяких подій та нічим не підтверджуються. Чутки виникають, як правило, у погано організованому військовому колективі (групі) і готують його членів до санкціонування певних дій. При цьому розрізнюють чутку-«лякало», яка породжує страх- агресивну, яка викликає у воїнів вороже ставлення до кого-небудь або чого-небудь- чутку-бажання, яка видає бажане за дійсне. З чутками борються за допомогою своєчасного інформування членів військового колективу (групи) про всі важливі події, як внутрішні, так і зовнішні.
Наслідування — спосіб впливу, який виявляється як на індивідуальному, так і груповому рівні й полягає у відтворенні поведінки, яка демонструється. Особливу роль відіграє наслідування в розвитку дитини, де воно слугує способом опанування світу. Певною мірою ця функція зберігається і в дорослої людини. За відсутності інших способів опанування будь-якою дією наслідування може з успіхом використовуватися для засвоєння професійних прийомів або інших навичок. Наслідування може стосуватися поведінки окремого воїна та норм поведінки, які вироблені групою.
11.5.1. Розвиток павичок спілкування в діяльності військового керівника
Дослідження праці керівників засвідчили, що 40 % від усіх вирішуваних ними проблем належать до керування колективом, а ефективністьїхньої праці на три чверті залежить від вміння взаємодіяти з людьми.Виділяють вісім груп якостей фахівця, які становлять майстерність керування:
1) спілкуватися на формальній і неформальній основах та ефективно взаємодіяти з колегами, рівними по посаді-
2) застосувати якості лідера, які необхідні при вирішенні питань з підлеглими-
3) орієнтуватись у конфліктних ситуаціях та правильно їх вирішувати-
4) здобувати та обробляти необхідну інформацію, оцінювати, порівнювати й засвоювати її-
5) швидко ухвалювати рішення у екстремальних ситуаціях-
6) розпоряджатися своїм часом, розподіляти роботу серед підлеглих, надавати їм необхідні повноваження, оперативно ухвалювати організаційні рішення-
7) виявляти якості підприємця, ставити перспективну мету, використовувати сприятливі можливості, своєчасно змінювати структуру колективу-
8) критично оцінювати ймовірні наслідки своїх рішень, вчитися на своїх та чужих помилках.
Формування цих вмінь можливе за умови оволодіння навичками та прийомами правильного міжособистісного та внутрішньогрупового спілкування. Особливо це важливо для офіцера — керівника військового колективу, якому у вирішенні професійних проблем та завдань управління недостатньо спиратись тільки на здоровий глузд, традиції та досвід.
Командирові необхідно прагнути своєю поведінкою, манерою і тактом спілкування з підлеглими створювати в оточення добрий настрій, не вносити напруженості, не провокувати негативних емоцій, не формувати пригніченості з боку підлеглих авторитарним стилем спілкування та управління.
Ефективність спілкування багата в чому залежить від уміння зняти соціальні, політичні, релігійні, професійні та психічні бар`єри. Це можливо за наявності глибоких знань психіки людини, її ціннісних орієнтацій, які виражаються в інтересах, потребах, ідеалах тощо. Краще переконує аудиторію той командир, який володіє риторикою (поставленим голосом, темпом мови, дотриманням пауз, голосовими акцентами тощо), комунікативним зовнішнім виглядом (охайністю, доброзичливістю тощо), здатен викликати спільні емоції, накреслити спільні інтереси та мету, аргументовано впливати на оточення. Авторитетний керівник може впливати на підлеглих, навіть маючи недостатньо аргументів.
Необхідно знати підлеглих, які критично ставляться до повідомлень, схильні до навіювання — некритичного сприйняття дійсності, та відповідно обирати спосіб аргументованого або навіюваного впливу, прогнозувати результат та коригувати свої дії. Досвідченіші воїни вимагають переконливих впливів більшою мірою, ніж молоді воїни. Частіше зазнає поразки той керівник, який намагається відкрито впливати, не приховуючи намірів переконати окремих підлеглих або цілий колектив (групу), не робить це побічно в процесі появи якої-небудь інформації, подій.
Керівникові не слід оприлюднювати неперевірених фактів, прагнути змінити думку або запевнити підлеглих, виходячи з особистих припущень або здогадів. Тільки об`єктивна інформація здатна задовольнити потреби підлеглих та попередити виникнення чуток. Індивідуальне спілкування з підлеглими вдається здебільшого, коли командир виявляє повагу, враховує обставини місця та часу, вміє визначити настанови співрозмовника, володіє невербальними засобами комунікації, намагається співпереживати, поставити себе на місце підлеглого та перейнятися його ситуацією.
Психологічну готовність до спілкування визначають такі риси командира:
— майстерне володіння лексико-фразеологічним складом мови-
— наявність розвинутої професійної мови-
— вміння контролювати свій ситуативний образ в очах підлеглих та підтримувати спілкування як фактор мобілізації волі, активізації інтелекту, бажання спілкуватися тощо.
Ефективність спілкування керівника підвищують такі засоби та прийоми:
— оптимальний зоровий контакт-
— правильне розташування учасників розмови та надання їм можливості вільно висловлювати свою думку, розрахунок на повагу до своєї позиції, пояснення ситуації для забезпечення єдності цілей-
— викладення не тільки своєї думки, а й протилежної з показом сильних та слабких її боків-
— виділення важливої інформації та ін.
Поделиться в соцсетях:
Похожие
