Особистість, індивідуальність, суб`єкт

Видео: Общая психология. Курс лекций В.В. Петухова. Лекция 7

Поняття «особистість» психологи тлумачать як сукупність індивідуальних властивостей психіки, що керують соціальною активністю людини. Особистість — це специфічне людське утворення, породжене соціальним середовищем і вихованням у процесі активної трудової діяльності людини. Та обставина, що при цьому змінюються й деякі її риси та якості як індивіда становить не причину, а результат формування особистості.

Щодо терміну «індивідуальність» слід сказати, що у вітчизняній психології немає чітко визначених співвідношень особистості та індивідуальності. Так, Борис Ананьев вважав індивідуальність вищим рівнем розвитку особистості [3], Вольф Мерлін — поняття особистості й індивідуальності — близькими [64], Сергій Рубінштейн розрізняв властивості особистості та її індивідуальні особливості [104]. Лев

Фридман та Ірина Кулагіна індивідуальність розглядають як сукупність особливостей, які відрізняють одну людину від іншої, і особистість вважають вищою, ніж індивідуальність [123, с. 126].

Автор дотримується думки, що особистість неповторна у своїй індивідуальності, і тому під індивідуальністю розуміє неповторне поєднання психічних рис і властивостей особистості, що безпосередньо впливають на її поведінку й діяльність. Як висновок можна навести такі слова Олександра Асмолова: «Індивідом народжуються, особистістю стають, індивідуальності набувають» [5, с. 9]. Вони найповніше відображають зміст цих понять.

Щодо поняття «суб`єкт». У філософських і психологічних словниках можна зустріти такі визначення цього поняття: «Істота, яка має свідомість і волю і здатна діяти цілеспрямовано»- «носій предметно-практичної діяльності і пізнання, джерело активності, спрямованої на об`єкт»- «суспільний організм, чия практична і пізнавальна активність спрямована на об`єкт»- «індивід або група як джерело пізнання і перетворення дійсності, носій активності»- «носій певного роду діяльності, свідома істота, що пізнає». Сергій Рубінштейн говорив про «утворення в бутті суб`єктів — центрів перебудови буття».

Таким чином, суб`єктом є певна людина, яка розглядається у бутті і разом з пізнанням буття суб`єкт її творить. Зміни в бутті ведуть до зміни суб`єкта як частини буття. Отже, ця взаємодія діалектична: буття творить суб`єкт, а суб`єкт творить буття. Таке розуміння суб`єкта надзвичайно важливе для військової практики, тобто у процесі навчально-пізнавальної діяльності воїн стає суб`єктом, а ставши суб`єктом, він змінює дійсність, у тому числі й військову. Формування свідомості та самосвідомості є основними умовами перетворення військовослужбовця із об`єкта в суб`єкт педагогічного процесу. Суттєвою ознакою об`єктивного «Я», що опосередковує всі дії військовослужбовця, є цілеспрямоване самовдосконалення (самоосвіта і самовиховання), яке спрямовано, з одного боку, на розвиток, поглиблення та систематизацію військово-професійних і загальнонаукових знань, моральних цінностей, формування якостей, які відповідають його ідеалам, життєвим настановам, суспільним цінностям, з іншого — на усування певних пустот у знаннях, нівелювання негативних звичок поведінки. Змінюючи себе як суб`єкт військово-педагогічного процесу, військовослужбовець змінює умови та обставини власної життєдіяльності й розвитку. Тому самовдосконалення є вищою формою розвитку особистості, її духовного саморуху

Узагальнюючи відомі підходи, визначимо, що особистість — це стійка система соціально значущих рис людини, зумовлених залученням її до системи суспільних стосунків і сформованих у процесі спільної діяльності та спілкування з іншими людьми. Людина особистістю не народжується, а стає нею, тому однією з центральних проблем, безпосередньо пов`язаних з питаннями сутності особистості, її становлення та розвитку, є соціалізація індивіда. Воїн як особистість сам створює суспільні стосунки, в яких продовжується процес його соціалізації. Але залежно від ролі та місця, яке він посідає в них, формуються певний тип особистості та її структура.<< ПредыдушаяСледующая >>
Внимание, только СЕГОДНЯ!