Військовий колектив як різновид малої соціальної групи

Видео: Розпочався перший етап третьої хвилі мобілізації.

Військові підрозділи (відділення, взвод, рота, а інколи й батальйон) мають усі загальні ознаки, що характеризують практично будь-яку малу організовану соціальну групу. Це суспільна діяльність, загальні цілі й завдання, спілкування, певна організація, інтенсивні міжособистісні стосунки тощо.

Малі соціальні групи, які функціонують у Збройних силах України, підпорядковані загальним закономірностям розвитку груп і колективами стають лише тоді, коли досягають певного рівня розвитку. Безумовно, не кожен військовий підрозділ є колективом. Поняття військовий колектив характеризує певний рівень соціально-психологічного розвитку підрозділу, ступінь його політичної, військово-професійної, морально-психологічної зрілості тощо.

Найбільш загальними показниками військового колективу як особливого рівня розвитку військового підрозділу виступають:

— єдність цілей та завдань — захист інтересів українського народу, держави-

— суспільно корисна, усвідомлена кожним воїном бойова діяльність, спрямована на підтримання постійної бойової готовності підрозділу-

— предметно-ціннісна та емоційно-ціннісна єдність-

— контактність та опосередкованість міжособистісних стосунків цілями та завданнями бойової діяльності-

— високий рівень організації життєдіяльності, здатної до самоуправління та самоорганізації-

— оптимальні показники згуртованості та СПК.

Таким чином, військовий колектив — це високоорганізована невелика контактна спільність військовослужбовців, яка досягла високого рівня розвитку, призначена для захисту Батьківщини, і яка характеризується згуртованістю, здоровим СПК, розвинутою колективістичною психологією і спроможністю протистояти як різним внутрішнім, так і зовнішнім негативним впливам.

Такі соціально-психологічні риси військового колективу, як згуртованість і здоровий СПК, впливають на розвиток особистості воїна, формування його провідних якостей як захисника Батьківщини. Оскільки вони виступають не лише показниками розвитку підрозділу як колективу, то за їх відсутності бойова діяльність, як правило, втрачає свою якість. Ці властивості забезпечують ефективність бойової підготовки, сприятливо впливають на розвиток особистості військовослужбовця і військового колективу.

Згуртованість — це узагальнений показник духовної спільності, єдності особового складу підрозділу. Це ціннісноорієнтована єдність воїнів певного підрозділу, зумовлена спільністю основних завдань бойової діяльності. Вона також характеризується одностайністю в думках та спільними діями воїнів, зумовлених спільною військово-профе-сійною діяльністю. Важливий елемент згуртованості — емоційна спільність колективу. Панівний у військовому колективі настрій, стійкі стани його психології називають СПК. Головне у СПК підрозділу те, які цінності для нього є основними. Показниками здорового СПК є: відсутність конфліктів- задоволення результатами бойової підготовки- комфортність- доброзичливість у взаєминах між воїнами тощо.

Військовий колектив, як і будь-яка мала соціальна група, характеризується різними соціально-психологічними явищами, що являють собою складну сукупність і визначаються як психологія військового колективу. Вона забезпечує існування різних форм колективної, групової свідомості (загальна думка, настрій, традиції, настанови тощо), соціально-психологічної поведінки і діяльності військовослужбовців (лідерство, співробітництво, сумісність, згуртованість тощо), механізмів взаємодії воїнів і впливу на них групової та суспільної свідомості (психологічне враження, навіювання, наслідування, настрій тощо).

Соціально-психологічні явища виконують дві основні функції: спонукальну та виконавчу. З одного боку, вони визначають мотиви (потреби, інтереси, настанови) та спонукання (настрій, думка тощо), а з іншого — регулюють практичні дії (звички, звичаї, традиції тощо).

Розглянемо деякі соціально-психологічні явища військового колективу, які відіграють неабияку роль у життєдіяльності військового підрозділу, особливо — у бойовій ситуації.

Колективний настрій — складний загальний емоційний стан, сукупність співпереживань, які значною мірою визначають спрямованість, орієнтацію, характер психічних виявів як окремих воїнів, так і підрозділу в цілому.

Психологи свідчать, що за доброго настрою продуктивність праці зростає на ЗО і більше відсотків, а за поганого — знижується на 45-50 відсотків. Тому це той резерв офіцера в його роботі з особовим складом, використовуючи який він може досягти значних успіхів у бойовій підготовці. А в бойовій ситуації ця проблема набуває особливої актуальності, бо втрата підрозділом командування у критичний момент може призвести до паніки — масового неконтрольованого страху.

Якщо настрій окремого воїна здебільшого залежить від його фізичного стану і самопочуття, то в настрої групи цей фактор відступає на задній плай, поступаючись соціальному. Настрій групи, як масове явище, підпорядковується соціально-психологічним закономірностям. У військовому підрозділі він передусім залежить від СПК, що склався у військовому колективі.

Особливістю групового настрою є його здатність швидко передаватися від одного воїна іншому. Ця особливість пояснюється психічним механізмом наслідування та силою впливу на воїна і його настрій тієї духовної атмосфери, що виникла у підрозділі. Виникає вона здебільшого стихійно.

Офіцерові необхідно знати такі закономірності вияву колективних настроїв:

— переважна їх зумовленість соціальними факторами, матеріальними та духовними умовами життя воїнів-

— велика збудлива сила й особливий динамізм-

— змінність форми: від несвідомої до свідомої, від прихованої до відкритої-

— швидке переростання в дію-

— коливання й докорінна перебудова за незначний час, майже миттєво.

Основними напрямами роботи командира щодо впливу на колективний настрій вважають:

— чітку організацію праці та служби підлеглих-

— суворий статутний порядок у підрозділі-

— піклування про побут підлеглих-

— своєчасний облік колективної думки і викорінення у ній негативних тенденцій-

— підтримання статутних взаємин між воїнами, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях-

— боротьбу з грубістю та ліквідацію причин, що породжують конфлікти-

— своєчасне виявлення скарг, підлеглих і задоволення їхніх запитів-

— особистий оптимізм командира, його бадьорість і впевненість, вміння не піддаватися негативним настроям тощо.

Громадська думка відображає наявність у групі (колективі) спільного розуміння важливих для неї речей та явищ. Загальна думка, що склалась у військовому колективі, виступає реальною і дієвою силою та виконує інформаційну, виховну й оціночну функції.

Громадська думка у військовому колективі складається під впливом як об`єктивних, так і суб`єктивних факторів. Умовою цього процесу є взаємодія військовослужбовців між собою. Вона має висловлюватись у першу чергу в публічних виступах командирів, які мають задавати тон у формуванні громадської думки.

Поряд з офіційною у військовому колективі існує і неофіційна думка, котра, як правило, публічно не виголошується. Ця думка може не збігатися з офіційною і навіть суперечити їй. Найчастіше її формують недостатньо виховані військовослужбовці, окремі мікрогрупи негативного спрямування. Вона не сприяє згуртуванню військового колективу, а, навпаки, є його дестабілізувальним фактором. Тому офіцерові слід знати джерела таких суджень, зміст і направленість неофіційної думки та цілеспрямовано на неї впливати.

Формування громадської думки —тривалий і складний процес. Вона не може бути, компанійською. Після сформування вона стає сильним засобом впливу на кожного члена колективу. Сила громадської думки криється в соціальній природі особистості, оскільки людина тяжко сприймає осуд, висміювання, невизнання з боку громадської думки конкретного вчинку, мотиву, які зачіпають самолюбство, репутацію. Тому кожен воїн не може бути нейтральним стосовно соціальних оцінок його поведінки. Саме вони примушують бійця прислухатися до думки товаришів по службі, змінювати свою поведінку.

Робота з формування в підрозділі здорової громадської думки ефективніша, якщо спирається на знання і врахування командиром особливостей і динаміки її становлення. її розвиток включає три етапи.

На першому етапі воїни сприймають, переживають, оцінюють вчинок або подію, у кожного з них з`являється щодо них власна точка зору. На другому етапі воїни обмінюються своїми поглядами, судженнями, оцінками, порівнюють власну думку з поглядами товаришів по службі. У мікрогрупах вчинки або явища оцінюються крізь призму групових інтересів, а отже, формуються загальні погляди. На третьому етапі відбувається переоцінка початкових поглядів та їх групування навколо переважальних позицій, яких додержується більшість членів групи. З усього сказаного випливає висновок, що ефективність виховної роботи в підрозділі, його СПК здебільшого залежить від того, наскільки командир правильно використовує громадську думку.

Умови управління громадською думкою можна сформулювати, виходячи з динаміки її розвитку. Перш за все командирові не можна втрачати момент безпосереднього переживання події, але не можна й нав`язувати своєї оцінки воїнам, особливо лідерам, перш ніж вони самі почнуть обмінюватися власними. Щоб не пропустити такого моменту, офіцерові важливо знати про стан громадської думки. Крім того, необхідно забезпечити вільний обмін думками між членами підрозділу, інакше цей обмін відбуватиметься в закапелках, недосяжних командиру.

Командир має боротися з хибними критеріями оцінки подій і періодично інформувати особовий склад підрозділу про події, які його цікавлять.

Відкритий, своєчасний та об`єктивний розгляд проблем, що стосуються життєдіяльності військового колективу, сприяє формуванню здорової морально-психологічної атмосфери у підрозділі, кладе край негативним тенденціям, усуває розбіжності й причини появи чуток та домислів. Щоб кожен член підрозділу почувався причетним до винесеної оцінки, бажано, щоб остаточна громадська думка формувалася з максимальним залученням особового складу на зборах, нарадах. Однак такі заходи мають заздалегідь готуватися офіцерами з широким залученням різних посадових осіб, активу та неформальних лідерів. Формуванню позитивної суспільної думки сприяє якісне забезпечення особового складу всіма видами постачання, а також регулярне підбиття підсумків бойової та гуманітарної підготовки, об`єктивний і різнобічний аналіз стану військової дисципліни у підрозділі, гласність дисциплінарної практики тощо.

Таким чином, за наявності у командира системи формування позитивної та попередження негативної громадської думки, досить цілеспрямованої та копіткої роботи з особовим складом підрозділу цією думкою можна керувати та спрямовувати на створення здорової морально-психологічної атмосфери у підрозділі.

Підтриманню позитивної громадської думки сприяють традиції, які являють собою визначені правила, норми, стереотипи поведінки, дії і спілкування військовослужбовців, додержання яких стало суспільною необхідністю кожного члена групи.

Традиції не виникають на порожньому місці. У своєму становленні та закріпленні вони проходять ряд етапів. Поштовхом є виникнення певної проблеми, яку необхідно вирішити будь-яким чином.

Ця проблема виникає через відповідну потребу (наприклад, необхідність ритуалу вшанування певних дат, які відіграють значну роль для солдата). Ця потреба має велике емоційне забарвлення, стає для групи життєвою необхідністю. Якщо ці потреби командир своєчасно не виявить і не спрямує їх у позитивне річище, можуть сформуватися негативні ритуали, наприклад, переведення воїна з одного періоду служби в інший, що пов`язане з приниженням його особистої гідності, формуванням «дідовщини» та інших негативних соціально-психологічних явищ.

Командир мас формувати позитивні мотиви поведінки для реагування на відповідні ситуації. Це основна ділянка роботи командира з керування формуванням позитивних традицій.

На наступному етапі створюється певна «програма дій», наприклад, способи поведінки, стереотипи, ритуали, норми і правила, що служать для задоволення потреб. При цьому група не перестає виробляти санкції проти тих військовослужбовців, які через певні причини не виконуватимуть або не дотримуватимуться ритуалів, норм поведінки у відповідній ситуації. Традиції також передбачають рольову розстановку учасників ритуалу.

У традиціях групи інтегруються всі останні характеристики її психології. Вони включають громадську думку (критерії оцінювання ситуації), стосунки і груповий настрій (забезпечують механізми формування і підтримання стереотипів поведінки). Кожна традиція спрямована на задоволення певної потреби і являє собою набір ритуальних правил поведінки в ситуації, яка становить певну цінність для групи. У зв`язку з цим існують різні види традицій за змістом, напрямом (наприклад, спортивні, побутові тощо). Адже командир може формувати позитивні традиції, уміло використовуючи наявні та актуально створювані нові ситуації. За цілеспрямованої роботи командира з формування позитивних традицій та вмілого використання їх у виховній роботі можна спрямовувати всю цю роботу на згуртування особового складу і формування здорового морально-психологічного клімату в підрозділі, бо будь-яка традиція має великий виховний потенціал.

При цьому командирові слід мати на увазі, що традиції дуже живучі й швидко передаються. Через те робота командира має бути спрямована не на пряме викорінювання негативної традиції, що практично неможливо через її соціально-психологічну природу — це добре помітно на прикладі «дідовщини», а на її заміну на більш емоційно привабливу і позитивну.

Традиції виконують дві функції: регулювальну та емоційного задоволення.

Класифікація традицій:

— за змістом виділяють бойові, трудові, спортивні, побутові традиції тощо-

— за належністю до різних спільностей — професійні, територіальні, національні, внутрішньоколективні тощо-

— за сферами вияву— моральні, правові, релігійні, художні тощо.

Можна запропонувати таку систему роботи командира з формування, розвитку та зміцнення позитивних традицій військового колективу:

— вивчення традицій колективу та контроль за їх динамікою, тенденціями і розвитком-

— формування позитивних традицій та їх використання для оптимального розв`язання завдань бойової та гуманітарної підготовки, опора на наявні групові звички-

— цілеспрямоване формування нових позитивних традицій для заміни негативних-

— підтримка позитивних традицій і своєчасне їх оновлення новим змістом-

— цілеспрямоване подолання негативних звичок та ритуалів через впровадження нових, більш привабливих-

— особистий приклад командирів-

— уміле використання заохочувальної практики тощо.

Іншим важливим аспектом психології військового колективу є взаємини і проблема лідерства, які недостатньо вивчені та обґрунтовані у військовій психології.

Взаємини у групі — це різні види стосунків особистості та мікрогруп у формі розподілу внутрішньогрупових ролей та обов`язків.

Такий розподіл ролей та обов`язків пов`язаний у будь-якій групі з предметом суспільної діяльності, бо вона передбачає чіткий розподіл обов`язків між членами певної групи та добросовісне виконання кожним своїх обов`язків. У зв`язку з тим, що більшість видів людської діяльності передбачає колективну форму дій, така діяльність потребує конкретизації дій кожного члена групи. Після такого розподілу обов`язків та визначення ролей кожного члена групи розпочинається конкретна діяльність кожного з них щодо забезпечення групової діяльності.

Роль — це, як правило, необхідний для групи та пов`язаний з індивідуальними особливостями особистості тип поведінки, схвалений групою, тобто це комплекс зразків поведінки, пов`язаних із виконанням певної функції. Роль пов`язана певним чином з іншими ролями, що дає змогу передбачати поведінку їх носіїв. Знаючи розподіл ролей, ми можемо передбачити можливу поведінку їх носіїв. Інакше кажучи, роль — це система очікувань, коли кожен член групи чекає від інших членів групи виконання ними певних ролей, без яких неможлива цілеспрямована ефективна спільна діяльність. Можна сказати, що є такий розподіл ролей та їх виконання. Коли окремий член групи через об`єктивні або суб`єктивні причини не виконує своєї ролі, тобто не виправдовує системи очікувань, тоді виникає конфлікт. Природа конфліктів у ряді випадків полягає в тому, що окремі військовослужбовці недостатньо підготовлені до виконання ролей, тобто вони не виправдовують систему очікувань і підводять товаришів по службі. Відповідно проблема формування системи очікувань — велика проблема як психології, так і педагогіки. Психологія має створювати такі системи очікувань, щоб опти-мізувати взаємини між воїнами і їхню спільну діяльність. А педагогіка має сприяти засвоєнню воїнами-цієї системи очікувань завдяки організації цілеспрямованої виховної роботи.

Зростання зацікавленості воїнів у результатах спільної діяльності сприяє поліпшенню системи очікувань і, відповідно, зменшенню порушень правил стосунків між військовослужбовцями. Вивчення рольової структури військового підрозділу, як різновиду малої соціальної групи, можна провадити методом експертних оцінок.

З роллю воїна в підрозділі тісно пов`язаний його ранг, тобто його владні повноваження, якими він`розпоряджається щодо інших членів підрозділу. Ідеальний варіант виходить тоді, коли якість виконання обов`язків узгоджується системою очікувань. Чим вища авторитетність окремого воїна, тобто його статус серед товаришів по службі, тим вищий відсоток такого збігу.

Для визначення справжнього статусу кожного члена групи можна використовувати метод соціометричного опитування, методику вимірювання авторитету [76, 89, 90, 126].

У підрозділі мають місце два види взаємин: службові та неслужбові. Вони мають доповнювати один одного та сприяти якіснішому виконанню покладених на підрозділ функцій. Службові, або офіційні, стосунки закріплюються функціональними обов`язками, які закладені у військових статутах і службових інструкціях. Структура, що відображає службові стосунки, в соціальній психології дістала назву офіційної (фор- мальної) організації.

Для створення сприятливого СПК у підрозділі, якісного розв`язання завдань бойової та гуманітарної підготовки, командирові як офіційному лідеру необхідно знати в ньому міжособистісні стосунки. У будь-якому підрозділі між воїнами виникають та існують такі взаємини, які неможливо передбачити в жодному штатному розкладі. Таким чином, виникає неформальна структура, що повністю будується на симпатіях та антипатіях воїнів. Як вважає більшість соціальних психологів, згуртованість і спрацьованість підрозділу визначається ступенем єдності формальної і неформальної структур. Чим вищий цей ступінь, тим більших успіхів може досягти військовий підрозділ.

У процесі життєдіяльності військового підрозділу між воїнами, що постійно контактують і взаємосимпатизують, формуються мікрогрупи.

Такі групи найчастіше складаються з від 2-3 до 5-7 осіб. Такі неофіційні групи виникають на основі симпатій, подібності поглядів, переконань, визначення авторитетності, компетентності окремих особистостей. Такі групи згуртовують симпатії та вподобання. В принципі з боку командира протидіяти виникненню таких мікрогруп недоцільно, а керувати ними, регулювати взаємини між ними, спрямовувати їхню енергію в позитивне русло необхідно. Виявленню складу таких мікрогруп у підрозділі та визначенню їхніх лідерів допомагає соціометрична процедура. Методику соціометричного опитування буде викладено в наступній темі цього підручника.

Процес довершення взаємин у підрозділі має характеризуватися цілісністю та комплексним підходом до цієї проблеми, які мають базуватися на якісному вирішенні завдань бойової підготовки, ефективності виховної роботи з підлеглими, зміцненню військової дисципліни.

Важливими умовами вдосконалення взаємин між військовослужбовцями є:

— додержання командирами статутних і водночас гуманних і демократичних принципів взаємин у військовому колективі-

— дотримання суворої субординації у офіційних стосунках та принципів гуманізму і колективізму в неофіційних ситуаціях тощо-

— забезпечення позитивного особистого прикладу у взаєминах між офіцерами підрозділу-

— поліпшення психолого-педагогічних знань, навичок і вмінь у всіх категорій військовослужбовців, першою чергою у вихователів-

— цілеспрямована виховна робота з формування загальнолюдських, національних і військових цінностей у військовослужбовців-

— своєчасне запобігання фактам грубощів, приниження особистої гідності у взаєминах між різними категоріями особового складу тощо.

Безумовно, кожен військовий підрозділ має властиву лише йому соціально-психологічну структуру, деякі з її складових ми з вами розглянули. Життя набагато цікавіше та багатше від будь-якої теорії. Тому від кожного командира вимагається творче застосування одержаних у військовому навчальному закладі психолого-педагогічних знань.

Як висновок можна сформувати такі основні напрями роботи командира підрозділу з формування та згуртування військового колективу.

1. Розкриття мети і завдань бойової діяльності підрозділу, формування об`єктивних позитивних уявлень воїнів про підрозділ і товаришів по службі.

2. Раціональна організація спільної діяльності з розв`язання завдань бойової та гуманітарної підготовки, формування групових норм поведінки.

3. Розширення сфери спілкування між військовослужбовцями у підрозділі- формування і підтримання високої культури спілкування- своєчасне залагодження конфліктів, що виникають, оскільки на цьому етапі вони найчастіше виникають через переоцінювання окремими воїнами своїх можливостей, виборювання своїх позицій, інтересів. Тобто відбувається так зване «притирання» між членами підрозділу.

4. Ствердження загальновизнаних норм і правил поведінки, оптимізація стосунків між воїнами та збалансування і підпорядкування цих стосунків задля підтримання постійної бойової готовності підрозділу.

5. Цілеспрямована робота з формування у всього особового складу підрозділу почуття свого «Я», щоб вони цінували свою працю, пишалися нею.

6. Панування сфери емоційної активності, особливо в структурі стосунків типу «Я—Ти», коли особисті відношення стають дуже тісними, коли відбувається переоцінка групових норм та згуртування підрозділу в колектив. Тут однаково сильним фактором згуртування є як ділові стосунки, так і почуття симпатії та антипатії.

7. Найвищий рівень групової зрілості. Він характеризується високим рівнем розвитку обох сфер і, відповідно, дуже високим ступенем згуртуваності підрозділу. Основними принципами діяльності цього підрозділу є самоуправління та самоорганізація. Група відкрита для залагодження усіх конфліктів. Характерною рисою ухвалення спільних рішень є одностайність, розбіжності у поглядах частіше бувають лише на етапі ухвалення рішення. Розроблені й затверджені єдині норми поведінки і діяльності, що підтримуються більшістю військовослужбовців.<< ПредыдушаяСледующая >>
Внимание, только СЕГОДНЯ!