Циклоспорін та рапаміцин
Видео: ОТ ЧЕГО МИГРЕНЬ
На сьогодні для імуносупресії у пацієнтів з трансплантатами, наприклад нирок, застосовують і менш шкідливі для організму, порівняно з цитотоксичними, препарати. Успіхи біотехнології та вивчення продуктів-метаболітів бактерій і грибів спричинили розробку великої кількості важливих фармацевтичних препаратів. Серед них - імуносупресанти циклоспорин А та FK.506, або такролімус, що нині широко використовуються при трансплантації.Циклоспорин А - циклічний декапептид, отриманий з ґрунтовихгрибів Tolypocladium inflatum. FK506, відомий як такролімус, є макролідною сполукою з філаментів бактерії Streptomyces tsukabaensis (макроліди - власне антибіотики, що містять багато лактонових кілець, до яких приєднано один чи більше деоксіцукрів). Інший макролід Streptomyces, названий рапаміцин чи сіролімус, на сьогодні проходить випробовування у клінічних тестах і, можливо, незабаром теж буде застосовуватися на практиці для попередження відторгнення трансплантатів. Рапаміцин отриманий з Streptomyces hydroscopicus. Усі три сполуки виявляють свою фармакологічну дію через зв`язування родини внутрішньоклітинних білків, відомих як імунофіліни, формуючи комплекс, який порушує сигнальні шляхи, важливі для клональної активації лімфоцитів. Циклоспорин А або такролімус блокує Т-клітинну проліферацію через зменшення експресії кількох генів цитокінів, які в нормі є індукованими при активації Т-клітин. До них належить інтерлейкін-2, проду-кування якого Т-лімфоцитами є важливим росто вим сигналом для Т-клітин. Ці препарати інгібують проліферацію Т-клітин у відповідь на антигени або алергенні клітини та інтенсивно застосовуються у медичній практиці для попередження відторгнення пересаджених алогенних органів. Хоча головний імуносупресивний ефект обох препаратів, імовірно, інгібує проліферацію Т-клітин, вони мають великий спектр інших імунологічних ефектів, деякі з них можуть бути важливими для фармакології.
Циклоспорин А і такролімус є ефективними препаратами, проте їх застосування також супроводжується певними проблемами. По-перше, так само як і цитотоксичні агенти, вони повністю пригнічують імунну реактивність організму. Лише варіювання дозами дає змогу контролювати ступінь їх імуносупресивної дії: під час пересадки потрібні високі дози, але, коли тканина вже прижилася, доза має бути знижена для того, щоби з`явилася звичайна захисна функція імунної системи і водночас підтримувалась необхідна супресія імунної відповіді на пересаджену тканину. Цей складний баланс досягається не завжди. До того ж, оскільки імунофіліни виявлені у багатьох клітинах, припускають, що вказані препарати впливають і на багато інших тканин. Циклоспорин А і такролімус є токсичними для нирок та інших органів. Крім цього, лікування цими препаратами є дорогим, оскільки вони є комплексом природних сполук, які необхідно приймати впродовж тривалого часу. Це є причиною вдосконалення згаданих сполук, заміни на дешевші та безпечніші. Однак нині вони є широковживаними у клініці трансплантації, а також проходять тестування на багатьох аутоімунних захворюваннях.
Поделиться в соцсетях:
Похожие
