Сутність основних теорій старіння

Видео: СОБЛАЗНИТЕЛЬНАЯ NINTENDO SWITCH | Обзор Консоли | Сыендук

Загалом, теорій старіння існує багато. На сьогодні їх понад 500. Одна з найсучасніших - теорія перекисного окиснення ліпідів і накопичення в організмі вільних радикалів, які ушкоджують мембрани білків та ферментів. Вільні радикали в організмі утворюються внаслідок дії оксидантів, тобто окисників, і в першу чергу - кисню. Вони обов`язково мають бути присутні у кожній клітині, беручи участь у суттєво важливих процесах. Однак концентрація вільних радикалів не повинна перевищувати оптимальної для живого організму величини. Регулюється ця`концентрація антиоксидантною системою, котра включає в себе ферменти, зокрема, супероксидди-смутазу, та вітаміни А, С, Е. При несприятливих екологічних чинниках, впливі радіації, в процесі старіння кількість вільних радикалів та їхніх метаболітів неконтро-льовано збільшується настільки, що антиоксидантна

система частково виходить з ладу, сама ушкоджується некерованим потоком вільнорадикальних часток і вже не спроможна захищати організм. В результаті страждає біохімічна рівновага в клітинах і передусім у мембранах - регуляторі більшості процесів. Це призводить до інсультів, інфарктів, передчасного старіння.

Відкриття механізму знешкодження активних форм кисню дало ключ дослідникам до розуміння проблем радіобіології, онкології, імунології та геронтології. Автором вільнорадикальної теорії старіння є англійський учений Д. Харман. На його думку, вікові зміни у клітинах зумовлені, як уже сказано, ушкодженнями, котрі викликають вільні радикали - уламки молекул із нес-пареними електронами, завдяки чому характеризуються підвищеною хімічною активністю. Головним джерелом вільних радикалів Д. Харман вважає процес відновлення молекул кисню, а старіння - наслідком руйнівної, отруйної дії кисню на організм, котра з віком зростає.

Ці питання настільки важливі для нашого сьогодення, що, на думку російського ученого Ю. Андреева, розуміння зв`язку "вільні радикали - антиоксиданти" повинні мати всі люди. У своїх працях Ю. Андреев намагається привернути увагу читача до таких аспектів функціонування організму, котрі, можливо, були йому недостатньо відомі, однак відіграють найсерйознішу роль у життєзабезпеченні здоров`я.

Так, наприклад, угорський біолог І.Ж. Надь показав, що клітини організму хворіють і старіють значною мірою через те, що в мембранах клітин із віком накопичується надлишок калію, викликаючи порушення точності копіювання генетичної інформації. Вводячи в мозок старим пацюкам сполуки, що віднімають калій, дослідник досяг збільшення їхньої середньої тривалості життя.

Цей приклад показує доцільність виходу в ту найважливішу галузь біохімії, яка займається взаємозв`язком між здатністю клітини до нормального поділу (тобто постійного відродження тканини, до складу якої вона входить) і постійним її забрудненням, що порушує нормальний хімізм життя клітини. Організм на клітинному рівні отруюється постійно: як ізсередини - продуктами розкладання самих клітин, так і ззовні - як на рівні клітинної плазми, так і шляхом забруднення мембран. На підставі сказаного Ю. Андреев робить логічний висновок - підтримання здатності до ідеальної самогенера-ції є одним із основних завдань у боротьбі за міцне здоров`я та активне довголіття.

Постійним та універсальним джерелом забруднення всіх клітинних систем організму, на думку багатьох учених, є саме вільні радикали, постійне порушення хімізму клітини недоокисненими продуктами обміну. Корені цього явища сягають доісторичних часів, коли зябродишні предки людини виявилися нездатними до повного засвоєння кисню, що потрапляє через легені у кров. Повітряна суміш у легенях людини містить всього 14 % кисню та до 6 % вуглекислого газу, тим часом як у відкритому просторі кисню - 21 %, а СО2 - всього 0,03 %. Цей шлях еволюції приніс людині надлишок неперероблених відходів, так би мовити, кисневий попіл, вільні радикали, що виникають в результаті процесів бурхливого, надмірного для потреб організму окис-нення і переокиснення. Все це заповнює живі клітини, неминуче руйнуючи їх.

Природа й у цьому відношенні виявилася передбачливою. Антиоксиданти, що надходять із їжею, призначені саме для видалення з клітин всюдисущих вільних радикалів. Відомо, що тала вода активізує цей процес. Та, на жаль, талу воду зараз мало хто вживає, а натуральні харчові антиоксиданти містяться в продуктах у таких мізерних кількостях, що вони неспроможні в умовах нинішнього екологічного довкілля нейтралізувати та знешкодити надмір вільних радикалів у тканинах організму. Тому проблема конструювання та створення харчових оздоровчих композицій із оптимальною кількістю антиоксидантів набирає першочергової ваги й є одним із валеологічних аспектів активного довголіття.

Відомо багато антиоксидантів: токоферол (вітамін Е), аскорбінова кислота (вітамін С), вітамін А, р-каротин, селен та інші. Однак вітаміни - проміжна ланка, вони сприяють утворенню супероксиддисмутази (СОД) і регу люють її кількість у крові. Є дані щодо залежності кількості СОД від концентрації та якості вітамінів. З іншого боку, багаторічні дослідження показали кореляцію кількості СОД і швидкості різних регенераційних процесів - відновлення тканин, зниження запалення тощо.

Біохіміки всього світу працюють над отриманням і використанням СОД. В Німеччині було створено препарат піроксинол, однак його знято з виробництва через високз^ вартість та деякі побічні дії. Існує ряд препаратів на основі природної сировини, котрі, власне, деякою мірою використовують можливості СОД живої клітини, але кожен вид лікарських трав має свої небажані властивості та побічні ефекти.

На сьогоднішній день Санкт-Петербурзькі вчені (М. Борц та співр.) розробили спеціальну технологію отримання біоактивного комплексу, основним компонентом якого є СОД. Цей комплекс під назвою "Неовітин" є харчовою добавкою з доведеними фізіологічними ефектами: регуляцією імунної системи, геропротекцією (омолоджуючою дією), геронтологічними властивостями, радіаційним захистом. Неовітин нормалізує процеси саморегуляції, знімає втому та наслідки психологічних перевантажень, стимулює пам`ять, регулює обмін і ріст тканин, нейтралізує шкідливі для організму речовини зовнішнього та внутрішнього походження.

Академік В. Фролькіс висунув генорегуляторну теорію, котра зводиться до того, що старіння залежить від змін у генетичному апараті клітин, передусім у регуляторних генах, а також у системі нейрогуморальної регуляції обміну та функцій. Збій у генній регуляції спричинює зміни у співвідношенні білків та утворення нових білків.

Біологи з Каліфорнії виявили новий вид запрограмованого самознищення живих клітин. Один такий механізм відомий давно - це апоптоз, тобто поступовий розклад вмісту клітин на прості молекули. Співробітники Інституту геронтологічних досліджень імені Бака, Каліфорнійського університету та Інституту Бернхольма експериментальне виявили альтернативний варіант смерті клітин, котрий вони назвали па-рапоптозом. В цьому випадку клітина гине через несправності в роботі систем енергопостачання й виникнення численних ніш між мембраною та клітинним ядром. Вчені з`ясували, що саме парапоптоз відповідає за загибель нейронів головного мозку при деяких нейродегенеративних захворюваннях.

Крім клітинних механізмів старіння, останнім часом отримали розвиток молекулярні. Зокрема, одна з теорій пов`язує запуск процесів старіння зі ступенем активності ферменту теломерази. Зазвичай хромосомний апарат молекули ДНК захищено від ушкоджень кінцевими відрізками - теломерами, котрі синтезуються за участі ферменту теломерази. З віком активність теломерази знижується, відбувається поступове відщеплення шматочків теломерів і, врешті-решт, руйнування молекул ДНК. Зараз у лабораторіях СІЛА знайдено експериментальні підходи для підтримання активності цього `ферменту і збільшення тривалості життя клітинних культур. Спеціалісти знають, що причиною ракового ушкодження клітин також є пригнічення теломерази. Якщо не відбувається відщеплення теломерів, клітини діляться й живуть нескінченно довго. Дані наукової літератури свідчать, що переродження в клітинній популяції в культурі тканин не відбувається, та як це проходитиме в організмі людини, поки що не ясно.

Останнім часом увагу багатьох геронтологів прикуто до імунології. Пояснюється це тим, що імунна система служить не тільки для захисту організму від мікробів, вірусів і грибків, її основна функція — розпізнавання й видалення з організму будь-яких "чужих" клітин. Відторгнення пересаджених від іншої людини органів і тканин є одним з разючих прикладів дуже суворої "цензорної" функції імунної системи.

У процесі старіння в організмі виникають так звані аутоіммунні реакції, коли лімфоцити помилково атакують не тільки "чужі", а й "свої" клітини. Цю біологічно не виправдану фатальну помилку імунної системи зараз намагаються виправити шляхом хірургічної реконструкції за заздалегідь виробленим планом - імунною інженерією. Японським вченим удалося здійснити пересадження основних органів, що відають імунітетом - вилоч-кову залозу (тимус) і кістковий мозок, — від старих мишей молодим. Це сприяло збільшенню тривалості життя тварин на одну третину, а заодно — до підвищення їхньої стійкості до вірусів.

Деякі вчені дотримуються думки, що омолодити організм людини можна не тільки шляхом імунної інженерії, а й іншими способами.

Астрофізик І. ІНкловський, наприклад, у своїй книзі "Всесвіт, життя, розум" висловив думку, що колись люди навчаться робити біопротези - живі частини людського тіла. Вони стануть вирощувати їх із живого, органічного матеріалу й у міру необхідності заміняти ними відпрацьовані органи. Але це - справа майбутнього.<< ПредыдушаяСледующая >>
Внимание, только СЕГОДНЯ!