Віспа

Видео: Реклама 90 х Wispa - Виспа

Віспа (Variola) — гостре контагіозне вірусне захворювання різних видів тварин і птиці, що характеризується розвитком на шкірі та слизових оболонках специфічного папульозно-пустульозного висипу, який послідовно проходить стадії формування від розеул до струпів і кірочок. До віспи сприйнятлива людина.

Історична довідка. Віспа як захворювання людини була відома в стародавньому Єгипті, Китаї та Індії ще в 3730 – 3710 рр. до н. е.

В Європу віспа проникла з Африки у XIII – XV ст., в Америку — у XVI ст., після чого перебіг цієї хвороби впродовж багатьох століть супроводжувався мільйонними смертями людей на всій земній кулі.

Вирішальне значення для успішної боротьби з епідеміями віспи у людей мало відкриття в 1796 р. Е. Дженнером способу щеплення людей натуральним вірусом віспи корів. Завдяки винятковим зусиллям медичних працівників віспу людини на сьогодні майже повністю ліквідовано в усьому світі.

Перше повідомлення про віспу овець було зроблено в Англії у 1275 р., про віспу корів — Е. Дженнером у 1796 р. Інфекційну природу віспи було з’ясовано в 1763 р. Буржелем, вірусну етіологію хвороби в овець установлено в 1903 р. А. Борелем.

У Росії в 1907 р. для профілактики хвороби у овець Д. Ф. Конєв запропонував використовувати вірус віспи, пасажований на козах.

Ефективний метод вакцинації проти віспи овець розробив М. В. Лихачов, щеплення вісп’яним детритом свиней — В. І. Ротов, коней — В. А. Алікаєв.

Нині віспа у тварин має значне поширення в Африці, Азії, зокрема на Середньому Сході. У неблагополучних господарствах хвороба завдає відчутної шкоди у зв’язку з високою летальністю серед ягнят (50 %) і поросят (65 %) та зменшенням настригу шерсті у овець.

Збудники хвороби — епітеліотропні віруси з родини Poxviridae, які у різних видів тварин морфологічно подібні, але різняться за патогенністю, антигенними й імунологічними властивостями. Вірус натуральної віспи корів і вірус вісповакцини можуть спричинювати захворювання у великої рогатої худоби, свиней, буйволів, верблюдів, мулів та коней- вірус віспи людини — у людини та великої рогатої худоби- вірус натуральної віспи овець — у овець та кіз- віруси віспи кіз і птиці — тільки у кіз і птиці.

Незалежно від видової належності віріони віспи мають складний тип симетрії, досить великий розмір (260 ? 390 — 170 ? 350 нм), що дає змогу виявити їх під звичайним мікроскопом. Скупчення віріонів дістало назву «елементарних тілець», або тілець Пашена, які добре фарбуються методом сріблення за Морозовим, а також за методом Романовського — Гімза. Під електронним мікроскопом віріони віспи мають вигляд коротких товстих паличок, у центральній частині яких знаходиться нуклеоїд з ДНК.

Вірус віспи культивують у первинних культурах та субкультурах клітин нирок і тестикул ягнят, телят, козенят, де вони через 48 – 96 год зумовлюють ЦПД. Вірус віспи курей вдається культивувати в 10 – 12-денних курячих ембріонах при зараженні на ХАО, а також у культурі фібробластів курячих ембріонів.

З лабораторних тварин до вірусу віспи сприйнятливі кролі.

Експериментальна інфекція можлива також у молодих овець при внутрішньошкірному зараженні вірусом віспи овець- у молодих поросят — при внутрішньошкірній, підшкірній, внутрішньовенній інокуляції вірусу віспи свиней- у неімунних курчат і курей — при зараженні в скарифікований гребінь, сережки та перові фолікули.

Вірус віспи досить стійкий проти впливу факторів зовнішнього середовища. У лімфі при 2 – 4 °С залишається життєздатним не менш як 2 роки, у сухих кірках — 4 – 5 років, у кошарах і пташниках — до 6 міс, на пасовищі — до 65 діб, у вовні овець — до 2 міс.

У ліофілізованому стані при мінус 15 – 20 °С вірус віспи залишається активним до 20 років, культуральний вірус при мінус 40 °С зберігається впродовж 5 – 6 міс. Оптимальним для збереження вірусу віспи є рН = 7,5 – 8,5. Високі температури і гниття швидко руйнують вірус. Віріони інактивуються також під дією 3 %-го розчину формальдегіду, 3 – 5 %-го розчину хлораміну, 20 %-го розчину свіжогашеного вапна. При рН = 3,0 – 3,6 відбувається інактивація вірусу через 1 год, при кип’ятінні — впродовж 2 – 3 хв, при 70 °С — 5 хв, 60 °С — 10 хв, 55 °С — 20 хв, 39 °С — 24 год. Ультрафіолетове випромінювання вбиває вірус упродовж 4 год.

Епізоотологія хвороби. До віспи сприйнятливі вівці, свині, кози, велика рогата худоба, верблюди, коні, кролі, з птиці — кури, індики, голуби. Більш злоякісно і з високою летальністю (20 – 90 %) хворіє молодняк, особливо в разі ускладнення секундарною мікрофлорою.

Джерелом збудника інфекції є хворі тварини, а також перехворілі вірусоносії, у яких збудник хвороби зберігається на шерсті та шкірі до 8 тижнів. З організму інфікованих тварин вірус виділяється з вмістом віспяних пустул, кірочками та відпадаючими струпами, слиною, виділеннями з носа й очей. Вірус віспи може знаходитись усередині яєць та на шкаралупі. Факторами передавання збудника можуть бути контаміновані вірусом пасовища, кошари, шляхи в місцях перегону худоби, а також предмети догляду, корми, шерсть, шкури, гній, одяг і взуття обслуговуючого персоналу. У поширенні віспи певну роль можуть відігравати жалкі комахи, воші, мишоподібні гризуни, коти та собаки. Швидкому поширенню інфекції в стаді сприяє передавання збудника доярками у процесі доїння корів. Зараження відбувається контактно в разі спільного утримання здорових тварин з хворими, через дихальні шляхи, ушкоджену шкіру, рідше — через травний канал.

У овець можливе внутрішньоутробне зараження. Хвороба виникає в будь-яку пору року, проте частіше з’являється в стійловий період, у холодну й дощову погоду.

Серед овець, кіз, свиней і птиці віспа проходить у вигляді епізоотії, серед великої рогатої худоби та коней — ензоотії. Коні часто заражаються віспою від великої рогатої худоби. Спалах віспи серед свиней може виникнути в разі використання в корм збираного або незбираного молока від хворих на віспу корів. Інфекція швидко поширюється і впродовж 2 – 3 тижнів може охопити до 80 – 100 % сприйнятливих тварин. Виникненню й значному поширенню інфекції сприяють різні стресові фактори, пов’язані з порушенням нормативних умов годування та утримання тварин, особливо молодняку. Дуже тяжкий перебіг віспи у ягнят тонкорунних порід, у яких захворюваність може досягти 100 %, а також у поросят — 80 %. Епізоотичні осередки віспи можуть перетворюватися на стаціонарні, в яких на фоні постінфекційного імунітету хвороба виявляється лише в молодняку, часто з нетиповим розвитком інфекційного процесу.

Патогенез. Після проникнення в організм вірус віспи репродукується в чутливих клітинах епітелію дихальних шляхів, потім проникає в кров, викликає вірусемію, розноситься кров’ю по всьому організму, осідає в епітеліальних клітинах слизових оболонок та шкіри, де й спричинює характерну для віспи екзантему. В період розвитку вірусемії у хворих тварин спостерігається гарячка, пригнічення, озноб.

Характер перебігу патологічного процесу при віспі залежить від вірулентності збудника, а також стану опірності організму, виду, віку й породи тварини. При типовій формі віспи виявляється чітка стадійність розвитку віспяної екзантеми на слизових оболонках та безшерстих ніжних ділянках шкіри, яка закінчується впродовж 12 – 18 діб. У перші 1 – 2 доби виникають розеоли (червоні плями), які впродовж наступних 1 – 3 діб перетворюються на папули з серозною рідиною і стають везикулами. В цей період температура тіла знижується, стан здоров’я тварини поліпшується. Далі везикули впродовж 3 діб перетворюються на пустули (стадія нагноєння), на місці яких через 2 – 3 доби з’являються струпи (крустозна стадія). Через 5 – 6 діб струпи відпадають, патологічний процес екзантемоутворення припиняється, настає видужування.

В ускладнених випадках пустули зливаються між собою і утворюють широкі осередки нагноєння, так звану «зливну віспу». Іноді всередині пустул з’являються множинні крововиливи, розвивається геморагічна, або чорна, віспа. Шкірні ураження вірусом віспи можуть обмежуватися утворенням лише вузликів, тоді спостерігається кам’яна віспа. У свиней, овець та кіз стадії везикул і пустул минають непомітно.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 3 – 14 діб. Перебіг хвороби буває доброякісним і злоякісним. Розрізняють типову, атипову (кам’яну), зливну й геморагічну форми віспи. У овець при т и п о в і й формі спостерігається підвищення температури тіла до 41 – 42 °С, прискорення дихання, пригнічення, озноб, втрата апетиту, припинення жуйки, гіперемія слизової оболонки носа, кон’юнктивіт, слизисті, а згодом слизисто-гнійні виділення з носа й очей. Через 1 – 4 доби на безшерстих і мало вкритих шерстю місцях голови, навколо очей, на носі, внутрішній поверхні стегон, череві,хвості, вимені поступово стадійно розвивається віспяна екзантема.

При доброякісному перебігу хвороби наприкінці 3 – 4-го тижня віспяні кірочки відпадають, тварини видужують. При злоякісному перебігу з’являються ускладнення з боку органів дихання і травлення. Спостерігаються кашель, дихання із сопінням, виділення з носа, помутніння рогівки, кітні вівці абортують.

При атиповій формі на шкірі утворюються червоні тверді вузлики (папули) округлої або довгастої форми, які без переходу в міхурці (везикули) підсихають і зникають. Хворі вівці незабаром видужують. При зливній формі віспи спостерігається лихоманка, пригнічення, втрата апетиту, гнійно-іхорозні виділення з носа- з ротової порожнини витікає багато слини з неприємним іхорозним запахом. Спостерігаються гнійне запалення підшкірної клітковини, широкі ураження шкіри.

При геморагічній формі віспи (чорна віспа) внаслідок крововиливів у шкіру та внутрішні органи міхурці й пустули набувають темно-червоного або чорного кольору, спостерігається гематурія, кривавий пронос, тяжкий загальний стан тварин і висока летальність (50 – 60 %). Кінчики вух, великі ділянки шкіри, а також ділянки губ та повік некротизуються й відпадають.

У корів перебіг хвороби до бро які сний і проявляється короткочасною гарячкою, незначним пригніченням, погіршенням апетиту, зниженням надоїв. На вимені, губах, шкірі внутрішньої поверхні стегон (рідко), а у бугаїв на мошонці спостерігається стадійне утворення віспяної екзантеми. Захворювання у дійних корів може ускладнюватись маститом та утворенням на вимені «пупкоподібних» вдавлень, що призводить до значної втрати молочної продуктивності.

У дорослих свиней перебіг віспи доброякісний. Хвороба проявляється утворенням віспяних міхурців на п’ятачку, зовнішній поверхні вух, вимені, внутрішній поверхні стегон, які швидко минають, а тварини видужують. У поросят перебіг хвороби злоякісни й. Спостерігаються загальна кволість, гарячка (41 – 42 °С), втрата апетиту, кон’юнктивіт. На шкірі різних ділянок тіла з’являються розеоли, потім везикули, струпи. Захворювання часто ускладнюється пневмонією та гастроентеритом. Летальність може досягати 80 %.

У коней перебіг хвороби доброяк і сний і закінчується видужанням упродовж 7 – 10 діб. Здебільшого уражуються слизова оболонка рота і язик. Рідше віспяна екзантема виявляється на слизовій оболонці носа, статевих органів, а також на шкірі в ділянці шиї й пута. У захворілих тварин спостерігаються короткочасна лихоманка, погіршення апетиту, зниження працездатності, труднощі в прийманні та пережовуванні корму.

У кіз віспа трапляється рідко і супроводжується явищами гарячки й пригнічення, характерним віспяним ураженням шкіри на вимені. Іноді віспяна екзантема з’являється на шкірі голови, внутрішній поверхні стегон, живота, на слизових оболонках зовнішніх статевих органів, ротової та носової порожнин. Можливі аборти, ускладнення пневмонією, маститом.

Патологоанатомічні зміни. Під час огляду і розтину трупів загиблих від віспи тварин виявляються характерні екзантематозні ураження шкіри в різних ділянках тіла, тверді вузлики з сирнистим розпадом під плеврою, запалення слизових оболонок дихальних шляхів і травного каналу, збільшення селезінки, дегенеративні зміни в міокарді та печінці, осередки гепатизації в легенях. Лімфатичні вузли набряклі, збільшені в розмірах. При розтині трупів овець, у яких захворювання проходило в злоякісній формі, крім характерних уражень шкіри віспяні ураження виявляються також у легенях, печінці, нирках, на слизових оболонках травного каналу та органів дихання. Спостерігаються множинні крововиливи в серозних оболонках, збільшення та гіперемія лімфовузлів, дегенеративні зміни в печінці, нирках, серці. У легенях нерідко виявляються крупозна пневмонія та гангренозні осередки.

У корів везикули й пустули знаходять на шкірі сосків вимені, у самців — на мошонці, слизових оболонках ротової й носової порожнин, глотки, передшлунків, де нерідко бувають ерозії й виразки.

При зливній віспі спостерігається розлитий набряк шкіри та підшкірної клітковини, великі оголені ранові поверхні, рубці на шкірі. При геморагічній віспі внаслідок крововиливів у шкіру вміст міхурців і пустул набуває темно-червоного кольору, у внутрішніх органах визначаються крововиливи.

У коней при віспі папульозно-пустульозні висипання спостерігаються на шкірі путових суглобів та стегон, а також на слизовій оболонці носа, губ, очей. У свиней віспа проявляється специфічними віспяними ураженнями шкірного покриву та слизових оболонок.

При зливній або геморагічній формі віспи спостерігаються геморагічне запалення слизової оболонки травного каналу, численні крововиливи, дегенеративні зміни в паренхіматозних органах.

При гістологічному дослідженні у сосочковому шарі шкіри виявляють розширення капілярів, набряк і периваскулярну клітинну інфільтрацію. На стадії розеол та формування папул патологоанатомічні зміни локалізуються головним чином в епідермісі, де спостерігаються балонуюча дистрофія, скупчення нейтрофільних лейкоцитів та лімфоцитів. У гістіоцитах і епітеліальних клітинах знаходять базофільні та еозинофільні внутрішньоцитоплазматичні включення. Запальні явища зумовлюють утворення пустул, розвиток некрозу клітин епітелію, деструктивних та гнійних процесів, формування демаркаційної лінії з поліморфноядерних гранулоцитів, макрофагів та лімфоїдних клітин.

Діагноз ґрунтується на виявленні характерної для захворювання віспяної екзантеми, даних аналізу епізоотичної ситуації, а також на результатах лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика. Включає мікроскопічне виявлення в патологічному матеріалі елементарних тілець, зараження курячих ембріонів, а в сумнівних випадках — проведення біопроби на чутливих тваринах.

У лабораторію для дослідження надсилають везикулярну рідину, набрану в капіляри пастерівських піпеток, та цілі папули, вирізані ножицями на межі з неураженою тканиною, які вміщують у флакон з 50 %-м розчином гліцерину. Для вірусоскопії готують тонкі мазки і мазки-відбитки віспяних уражень шкіри й пустул, які після висушування досліджують у нативному стані або забарвлюють за методом Морозова чи Пашена. Під час мікроскопічного дослідження забарвлених за Морозовим мазків на світло-брунатному фоні препарату вірусні частинки мають вигляд дрібних округлих елементарних тілець чорного кольору, розміщених поодинці, попарно, короткими ланцюжками або скупченнями. У забарвлених за Пашеном мазках дрібні округлі елементарні тільця мають темно-червоний колір.

Для діагностики віспи у птиці здійснюють зараження патологічним матеріалом 10 – 12-денних курячих ембріонів. У разі позитивних результатів на ХАО загиблих (або забитих) упродовж перших 3 – 6 діб курячих ембріонів знаходять розміщені окремо дрібні віспинки або зібрані докупи значні осередки віспяних уражень.

При атиповій формі віспи у овець для діагностики застосовують біопробу. Досліджуваний патологічний матеріал в об’ємі 0,1 мл вводять внутрішньошкірно у безшерсту поверхню хвоста неімунної молодої вівці. В позитивних випадках упродовж 10 діб на місці інокуляції розвивається специфічний місцевий віспяний процес, що підтверджується знаходженням у мазках елементарних тілець. Для діагностики віспи у свиней патологічний матеріал втирають у надрізи шкіри на зовнішній поверхні вуха або внутрішній поверхні стегна 2 – 3-місячних поросят. У позитивних випадках через 6 – 8 год на місці надрізів спостерігаються характерні віспяні ураження, специфічність яких підтверджується виявленням у мазках елементарних тілець. Ідентифікацію вірусу віспи, що спричинив захворювання свиней, здійснюють на двох перехворілих поросятах, яким у свіжоскарифіковану поверхню шкіри на тильній стороні вуха або на внутрішній поверхні стегна втирають вісповакцину. Відсутність запальної реакції на місці введення вакцини свідчить про інфікованість свиней вірусом віспи корів або вісповакцини. Позитивна запальна реакція на місці введення вакцини свідчить про інфікованість свиней оригінальним вірусом віспи свиней. Для діагностики віспи корів дослідним патологічним матеріалом заражають кроликів у рогівку ока (проба Пауля). При гістологічному дослідженні уражених ділянок рогівки виявляються специфічні тільця-включення Гварнієрі. У разі потреби ставлять біопробу на телятах.

Диференціальна діагностика. Передбачає необхідність відрізняти віспу овець і кіз від парші й корости- віспу великої рогатої худоби — від ящуру та нодулярного дерматиту- віспу свиней — від висипу при сальмонельозі, лептоспірозі та ящурі, а також при порушеному обміні речовин- віспу коней — від везикулярного стоматиту. Паршу діагностують виявленням у патологічному матеріалі мікроскопічних грибків, коросту —знаходженням у кірках специфічних кліщів. Ящур великої рогатої худоби відрізняють від віспи за специфічними афтозно-ерозійним ураженням слизової оболонки ротової порожнини та язика, на вимені не виявляють характерних для віспи «пупкоподібних вдавлень». У разі необхідності ставлять дуже показову біопробу на морських свинках. Но дулярний дерматит великої рогатої худоби не супроводжується характерною стадійністю розвитку уражень шкіри, спостерігаються лише вузликові висипання.У свиней шкірні ураження при сальмонельозі й лептос пірозі не мають характерної для віспи стадійності розвитку, бактеріологічними дослідженнями визначають відповідний збудник хвороби. У коней вези кулярний стоматит проявляється характерним везикулярним висипом на слизовій оболонці ротової порожнини, шкірі вінчика й міжратичної щілини. Вірус ідентифікується за РЗК і РН.

Лікування. Специфічних засобів лікування віспи не запропоновано. Хворих тварин ізолюють у сухі, чисті, добре провітрювані приміщення, забезпечують м’яким поживним кормом. Проводять симптоматичне лікування. Слизові оболонки зрошують антисептичними і в’яжучими рідинами, віспяні ураження шкіри обробляють різними мазями (борна, прополісна, цинкова, саліцилова), емульсіями (стрептоцидова, синтоміцинова) та антисептичними рідинами. Шкірні покриви хворих свиней через кожні 6 – 7 діб до відпадання кірок змочують неміцним розчином креоліну, лізолу або їдкого лугу. При кон’юнктивітах у коней очі промивають 1 %-м розчином цинку, 0,5 %-м розчином таніну. Для профілактики та лікування ускладнень бактеріальною мікрофлорою застосовують антибіотики широкого спектра дії.

Імунітет. У перехворілих на віспу корів, верблюдів та кіз формується стійкий імунітет на все життя, у овець і курей — на 2 – 3 роки, у свиней і коней — на кілька місяців. Для специфічної профілактики застосовують гідроксидалюмінієву формолвакцину проти віспи овець, суху культуральну вірус-вакцину проти віспи овець та гідроксидалюмінієву формолгліцеринову вакцину проти віспи кіз.

Гідроксидалюмінієву формолвакцину проти віспи овець застосовують з профілактичною метою в неблагополучних або загрозливих господарствах. Щеплюють клінічно здорових тварин незалежно від їхнього фізіологічного стану та віку. Ягнят, щеплених до 2- місячного віку, ревакцинують через 2 – 3 міс, надалі їх щеплюють двічі на рік. Несприйнятливість у овець настає на 15-ту добу після вакцинації і зберігається впродовж 6 – 8 міс.

Вірус-вакцину проти віспи овець суху культуральну застосовують для профілактичної імунізації клінічно здорових овець в епізоотичних осередках та загрозливих щодо віспи районах. Молодняк вакцинують з місячного віку, ревакцинують у 6-місячному віці. Дорослих овець щеплюють одноразово через кожні 12 міс. Імунітет настає через 4 – 5 діб після вакцинації і зберігається впродовж 12 міс.

Гідроксидалюмінієву формолгліцеринову вакцину проти віспи кіз застосовують з профілактичною метою в усіх неблагополучних господарствах без будь-яких обмежень. Молодняк ревакцинують через 3 – 4 міс. Імунітет зберігається до 6 міс.

Профілактика та заходи боротьби. Передбачають охорону господарств від занесення та поширення вірусу віспи- захист тварин від зараження віспою- своєчасне встановлення діагнозу- виявлення, ізоляцію та лікування хворих тварин і вакцинацію здорових- ліквідацію хвороби в неблагополучному пункті й запобігання поширенню інфекції в інші господарства- знищення збудника хвороби в осередку інфекції. Щоб запобігти занесенню віспи овець та кіз, не допускається завезення тварин, кормів та інвентарю з неблагополучних щодо віспи господарств. Усіх новоприбулих овець і кіз упродовж 30 діб утримують на карантині, під час якого за ними встановлюють постійний ветеринарний нагляд. Перед введенням до загальної отари овець купають у креолінових ваннах. За кожною отарою закріплюють постійні пасовища, водопій та шляхи перегону. Не допускаються контакти з отарами інших господарств та індивідуальних власників- забезпечується постійний нагляд за станом здоров’я тварин.

З метою профілактики віспи все поголів’я овець у загрозливій зоні регулярно вакцинують.

У разі виникнення віспи овець або кіз і підтвердження діагнозу господарство оголошують неблагополучним щодо віспи, вводять карантин, виставляють охоронно-карантинний ветеринарно-міліцейський пост з цілодобовим чергуванням. У неблагополучному пункті забороняється введення й виведення всіх видів тварин- перегрупування тварин всередині господарства, а також випасання, напування та утримання хворих овець разом зі здоровими тваринами всіх видів- вивезення з неблагополучного пункту фуражу- використання овечого молока та отриманих з нього продуктів у незнезараженому вигляді- стриження овець неблагополучних отар до зняття карантину- торгівля тваринами і продуктами тваринництва- проведення виставок, ярмарків, базарів- проїзд усіх видів транспорту по неблагополучній території. За неблагополучною отарою закріплюють постійних доглядачів, транспорт, пасовища.

Трупи загиблих тварин спалюють, забороняється знімати шкури та використовувати шерсть із трупів. Хворих і підозрюваних щодо захворювання тварин ізолюють і лікують. Усіх клінічно здорових овець та кіз щеплюють проти віспи однією з існуючих вакцин згідно з чинною інструкцією. Проводять також вакцинацію тварин у загрозливих щодо віспи господарствах.

Упродовж усього періоду карантину через кожні 5 діб здійснюють механічне очищення й дезінфекцію приміщень та інших місць утримання овець. Карантин знімають через 20 діб після повного видужання, загибелі або забою останньої хворої вівці, а також після проведення остаточної дезінфекції приміщень, вигульних дворів та загонів, де знаходились хворі на віспу вівці. Овець і тварин інших видів, що перебували в осередку віспи, в теплу пору року потрібно викупати в 1 %-й емульсії креоліну. Після зняття карантину всіх овець, що надходять у господарство, у період 30-денного карантину щеплюють проти віспи. Надалі на території неблагополучного в минулому пункту проводять щорічну вакцинацію овець проти віспи впродовж трьох наступних років.

У разі появи віспи овець у місцевостях, де вона не реєструвалася три роки і більше, здійснюють негайний забій усіх овець неблагополучної групи на спеціально обладнаному забійному майданчику з дотриманням відповідних ветеринарно-санітарних правил.

Після встановлення діагнозу на віспу свиней господарство оголошують неблагополучним щодо віспи і запроваджують у ньому карантинні обмеження. Хворих на віспу свиней ізолюють і лікують- здорових свиней щеплюють вакциною. Свиней, що загинули з наявними клінічними ознаками віспи, утилізують разом зі шкурою. В осередку віспи кожні 5 діб проводять дезінфекцію приміщень, обладнань, інвентарю. Спецодяг і взуття дезінфікують щодня у параформаліновій камері або обробляють 3 %-м розчином хлораміну, 3 %-м розчином хлорного вапна- руки дезінфікують 1 %-м розчином хлораміну. Карантинні обмеження з неблагополучного щодо віспи свиней господарства знімають через 21 добу після повного видужання, загибелі або забою хворих на віспу тварин, обробки шкірних покривів свиней 1 – 1,5 %-м розчином креоліну чи лізолу, 0,3 %-м розчином їдкого лугу, а також проведення остаточних заходів.

Для дезінфекції приміщень та предметів догляду застосовують гарячі 2 – 4 %-ві розчини їдкого натру й калі- 20 %-ву суміш свіжогашеного вапна- просвітлений розчин хлорного вапна, що містить не менш як 2 % активного хлору- гарячий 3 %-й розчин сульфатно-карболової суміші- 2 %-й розчин формальдегіду. Гній знезаражують упродовж 3 тижнів біотермічним методом, гноївку — шляхом засипання у гноєзбірники негашегого або хлорного вапна з розрахунку 1 частина вапна на 5 – 6 частин гноївки. Одяг і взуття обслуговуючого та ветеринарного персоналу дезінфікують у параформаліновій камері.

У разі появи віспи у великої рогатої худоби хворих тварин ізолюють і лікують. Молоко від хворих корів пастеризують.

Хворих на віспу коней ізолюють і лікують. В осередках віспи проводять належні ветеринарно-санітарні заходи.

Віспа у людини. У людей розрізняють натуральну віспу, джерелом збудника якої є хвора людина, коров’ячу віспу як професійну хворобу доярок. Особливою злоякісною формою хвороби є геморагічна (чорна) віспа людини. Можлива також «вакцинна» віспа.

Натуральна віспа поширюється шляхом контактів з клінічно хворими людьми, а також через одяг, постільну білизну, посуд. Інкубаційний період триває 12 – 13 діб. Ранніми симптомами хвороби є пропасниця, головний біль, стан прострації. В перші 2 – 4 доби у 10 % випадків спостерігається поява нестійкого еритематозного або петехіального висипання на бічних поверхнях живота, у підпахвинних впадинах, паховій ділянці. На 3 – 4-ту добу на слизовій оболонці рота й глотки, на шкірі обличчя, передпліччя і кистях рук з’являються віспяні висипання, температура знижується, стан хворого поліпшується. У наступні 5 – 6 діб висипання проходять усі специфічні стадії розвитку, поширюючись по всьому тілу. Наприкінці 3-го тижня настає одужання, хоча рубці залишаються на все життя.

При злоякісній формі віспи висипання набувають зливного характеру, в основі пустул розвиваються геморагії. Прогноз несприятливий. Хворі найбільш заразні на 3 – 10-ту добу хвороби.

Коров’яча віспа спостерігається у доярок, робітників тваринницьких ферм, що обслуговують інфіковану худобу, ветеринарних спеціалістів. Ураження відмічаються на кистях рук, особливо на пальцях і в першому міжпальцевому проміжку, а також на передпліччях, обличчі. Можливе генералізоване висипання, що супроводжується пропасницею, регіонарним лімфаденітом. Прогноз сприятливий. Віспяні висипання проходять усі стадії розвитку і зникають упродовж 2 – 4 тижнів.

Вакцинн а віспа є наслідком щеплення людини проти віспи. Може також виникнути у лабораторних працівників, які виготовляють вакцину з телячої лімфи. На 3 – 4-ту добу після зараження з’являється невелика червона папула, яка поступово збільшується, на 6 – 7-му добу перетворюється на везикулу, згодом на пустулу, що підсихає і утворює кірочку, яка впродовж 3 тижнів злущується, залишаючи рубець.

Завдяки неймовірним зусиллям медичних працівників упродовж останнього століття віспу людини ліквідовано на сьогодні майже в усьому світі.<< ПредыдушаяСледующая >>
Внимание, только СЕГОДНЯ!