Спрямованість особистості та особливості її змісту у військовослужбовців

Провідна психічна властивість особистості — спрямованість. Спрямованість особистості — це система спонукань і ціннісних орієнтацій, яка визначає вибіркове ставлення та активну поведінку воїна, тобто спрямованість,Тю суті, стійка система мотивів, яка орієнтує життєдіяльність особистості [95, с. 230]. Причому, залежно від ситуації, система може бути провідною і супутньою. В цілому, визначаючи спрямованість особистості, ми дізнаємося, що вона зробила у своєму житті, що збирається зробити і як хоче досягти цього.

Залежно від сфери вияву панівного спонукання розрізняють морально-етичну, військово-професійну та побутову спрямованість воїна.

Морально-етична спрямованість військовослужбовця полягає у високій морально-етичній зрілості. Воїни з цією панівною спонукою всі події, що відбуваються, вчинки товаришів та ін. пропускають крізь моральні категорії, прагнуть чинити все за законом, цінують таких осіб. Вони виявляють гуманність, колективізм, відповідальність і принциповість.

Військово-професійна спрямованість особистості виявляється в активному і стійкому прагненні займатися певною військово-професійною діяльністю, вдосконалюватися в ній. Це люди, які у своєму житті на перший план ставлять військову службу.

Побутова спрямованість виявляється в матеріальних, родинних, а також індивідуальних прагненнях. Для таких воїнів головним є створення добрих побутових умов, родинного затишку, а не професійні успіхи на службі.

Спрямованість має такі основні характеристики: інтенсивність, стійкість, широта і певний рівень.

Інтенсивність спрямованості пов`язана з емоційним забарвленням, яке може виявлятись у нечітких потягах або глибокій впевненості. Стійкість — це передусім сталість спонуки. Коло інтересів військовослужбовця зазвичай фіксується у понятті «широта спрямованості». Рівень спрямованості свідчить про високу або низьку громадську активність, прагнення зробити благополучним життя, в одному випадку — лише для себе, в іншому, високому — і для інших.

Зміст спрямованості становлять потреби, мотиви, інтереси, переконання і світогляд. Так, всю нашу свідому регуляцію поведінки, дії, мислення і почуттів визначають потреби. Вони ж є джерелом активності воїна. Власне, усі дії військовослужбовця визначаються потребами.

Потреба — це внутрішній стан психічного або фізіологічного відчуття недостатності чогось. Так, без задоволення елементарних потреб людина не могла б існувати як живий організм. А вони у людини дуже різноманітні. Це потреба в їжі, житлі, кисні, безпеці, продовженні роду, одержанні інформації, у спілкуванні, любові, визнанні, повазі, авторитеті тощо. Безумовно, їх різноманітність не може бути вичерпана переліченими, існує цілий комплекс складніших суспільно зумовлених потреб особистості. Потреби воїна часто формуються під впливом зовнішнього середовища, яке значною мірою їх детермінує. Вони також залежать від виховання в широкому розумінні і самовиховання. Це стосується як матеріальних, так і духовних потреб.

У зв`язку з цим цікавим є підхід до визначення людських потреб А. Маслоу, відомого як творця ієрархічної теорії потреб:

— перший ступінь — фізіологічні та сексуальні потреби-

— другий ступінь — потреба в безпеці та стабільності-

— третій ступінь — соціальні потреби-

— четвертий ступінь — потреба у престижі-

— п`ята ступінь —духовні потреби —потреби у самореалізації та самоактуалізації через творчість, самоосмислення власного призначення у житті, потреба реалізації людини як особистості.

За А. Маслоу, чим вищий рівень мотиву, тим більше виникає життєва необхідність забезпечення відповідних потреб. У зв`язку з цим спочатку слід задовольнити нижчі потреби, а потім — вищі. З моменту задоволення нижчих потреб вони втрачають мотиваційну силу. З їх підвищенням підвищується готовність людини до активнішої діяльності. Водночас несвоєчасне і неякісне задоволення нижчих потреб може допровадити до такої ситуації, коли вопи у людини можуть стати провідними. І навпаки, коли задоволені нижчі потреби, у людини виявляються вишчі потреби, тобто — мета-мотивація (потреба у розвитку, розумінні сенсу життя взагалі, пошуку сенсу власного життя). Коли людина не розуміє смислу власного життя, вона неспроможна максимально са-мореалізуватися, нездатна виявити власні здібності та відповідно піднятися на вищий рівень соціального життя.

До духовних потреб належать естетичні й інтелектуальні. Моральні потреби — це стан особистості, який виражає необхідність стосунків з іншими людьми. Серед моральних потреб особистості розрізняють потребу допомагати людям, співпереживати, працювати, керувати, підкорятися тощо.

До естетичних потреб належать ті, що відображають постійне прагнення особистості сприймати прекрасне, гармонійне в природі, у творах мистецтва, у стосунках між військовослужбовцями. Рівень розвитку естетичних потреб — це результат виховання і самовиховання особистості. Особливе значення для їх розвитку мають традиції та звичаї збройних сил, військового колективу, в якому служить воїн.

Інтелектуальні потреби відображають необхідність військовослужбовця в пізнанні нового, у вирішенні проблем, нерозв`язаних завдань.

Зміст потреб воїна найповніше визначає суть особистості. Вивчаючи потреби підлеглого, шляхи їх задоволення, ми тим самим даємо характеристику основним параметрам особистості. Таким чином, потреби мають дуже велике значення у житті воїна. Потреби за рівнем їх усвідомлення пбчинають виступати як сили, які спонукають до діяльності, оскільки стають мотивами діяльності.

Мотив — спонукальна сила дій і вчинків воїна. На відміну від потреб, мотиви має тільки людина. Багато корисного в теоретичне розуміння того, що таке мотив, внесли С.Л. Рубінштейн і О.М. Леонтьев. Наприклад, О.М. Леонтьев визначив мотив як те, що, відповідаючи актуальній потребі, організовує і відповідним чином спрямовує поведінку людини.

Мотив (або причину) дій воїна визначити нескладно, якщо він один. Але, як правило, поведінку воїна визначає безліч факторів. Однак у будь-якому разі мотиви в чистому вигляді не існують, вони лише результат відображення у психіці потреб організму, викликаних зовнішніми або внутрішніми умовами. Тому О.М. Леонтьев визначає мотив як усвідомлену потребу, хоча, на нашу думку, ми часто не усвідомлюємо мотиви, оскільки, здійснюючи ті чи інші вчинки, не завжди замислюємося над мотивами, що їх визначають. Тому для стимулювання і спрямування поведінки у відповідне річище необхідні принаймні два мотиваційні фактори: потреба І мотив.

Мотиви умовно можна поділити на прості (стимулювальні: потяг, бажання, прагнення) і складні (змістотвірні). Прості мотиви воїнами часто не усвідомлюються і можуть бути спонукальною силою антигромадських вчинків. Безумовно, нас більше цікавлять змістотворніабо професійні мотиви, де основне місце посідає інтерес. Тому першим кроком офіцера як керівника має бути виявлення змістотворних мотивів військової праці своїх підлеглих і вивчення мотиваційних структур поведінки особистості в різних ситуаціях. Офіцер визначає, що є головним рушієм у ставленні підлеглих до служби (матеріальні стимули, задатки лідера та інші фактори).

Мотиви класифікують за такими ознаками:

— за силою спонукання: сильні та слабкі-

— за ознакою зумовленості особистими якостями: стійкі та нестійкі-

— за характером впливу на процес досягнення мети: позитивні і негативні-

— за змістовністю орієнтації: соціальні, колективні та особисто-престижні.

Мета — мотиваційний фактор, що пояснює безпосередній, обов`язково усвідомлений результат, на який, в конкретний момент спрямована поведінка воїна. Психологічно мета є тим мотиваційно-спонукальним змістом свідомості, який сприймається воїном як безпосередній і найближчий очікуваний результат його діяльності.

Таким чином, потреби, мотиви й мета— основні складові мотиваційної сфери воїна. Вона оцінюється за такими параметрами:

— розвиненість — наявність якісно різноманітних мотиваційних факторів-

— гнучкість (гнучкішою вважається така мотиваційна сфер^, в якій для задоволення різних потреб застосовується більше різноманітних мотивів)-

— ієрархічність (чим більше розрізнень у силі й частоті актуалізації мотивів того самого рівня, тим вища ієрархічність мотиваційної сфери воїна).

В літературі часто зустрічаємо термін «.мотивація», зміст якого становить сукупність стійких мотивів, що мали місце в попередньому життєвому досвіді воїна або мають зараз. Джой Ґілфорд запропонував структуру мотивації індивіда. До неї входять:

— органічні потреби-

— комфорт, приємне оточення-

— загальне честолюбство, наполегливість-

— потреби за становищем — свобода (конформізм)-

— потреба перебувати серед людей, агресивність-

— потреба в ризику та безпеці.

Отже, потреби й мотиви складають підвалину мотивації особистості і справді пов`язані з інтересами, переконаннями та ідеалами особистості.

Інтерес є формою вияву пізнавальних потреб. Він виражається в особливому ставленні воїна до певних речей та явищ реального світу і в бажанні їх пізнати. Інтереси дають воїнові змогу швидше, повніше і глибше відобразити дійсність. Вони спонукають до знань, до розширення світогляду, збагачення психічного життя. Військова діяльність, виконувана з інтересом, має позитивне емоційне тло.

Інтереси, як і потреби, дуже різноманітні. їх також поділяють на матеріальні (їжа, одяг, різні речі) та духовні (учіння, спілкування тощо). Інтереси розрізняють за змістом, глибиною та стійкістю. Інтерес може стати найсильнішим мотивом діяльності воїна. Керуючись ними, особистість здатна подолати будь-які труднощі. Наприклад, життя Михайла Ломоносова — це подвиг, головною рушійною силою якого були величезний інтерес і любов до науки.

Інтереси можна розрізняти за обсягом. Одні мають широкі, але поверхові інтереси, інші — глибокі, але за своїм спрямуванням дуже вузькі, треті — широкі, різнобічні й глибокі. Найменшу групу становлять люди з усебічними інтересами.

Серед видатних особистостей відзначалися різнобічною обдарованістю Г. Сковорода, Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка, О. Суворов та ін. З біографій цих людей бачимо, якими широкими були їхні інтереси, великими знання. Л. Українка, наприклад, володіла багатьма мовами, добре знала світову літературу, історію, різні філософські системи, малювала, мала хист піаністки. Полководець О. Суворов був різнобічно освіченою людиною, добре знав математику, філософію, історію, географію, володів вісьмома іноземними мовами, був тонким цінителем поезії і сам писав вірші.

Широта інтересів обов`язково передбачає відокремлення одного з них як головного, навколо якого групуються всі інші інтереси. Різнобічність інтересів збагачує особистість воїна.

Поряд з інтересом людина має переконання та ідеали. Переконання — це глибока й обґрунтована віра людини В принципи та ідеали.

якими вона керується в своєму житті. Як упорядкована система поглядів, сукупність переконань виступає у вигляді світогляду, якого особистість додержує на певному етапі онтогенезу. Переконання органічно пов`язані зі знаннями і практичними діями. Вони виявляються у діяльності воїна, в його ставленні до товаришів по службі, військового колективу, військової служби. Формуються переконання в процесі життя під впливом виховання, навчання, самовиховання і життєвого досвіду.

На основі інтересів і переконань воїна складається власний ідеал — його основний стимул самовдосконалювання та формування. Ідеал — це модель, яка є еталоном в усіх виявах життєдіяльності людини.

Отже, потреби, мотиви, мета, інтереси, переконання та ідеали військовослужбовця визначають спрямованість його особистості. За однієї й тієї самої спрямованості діяльність воїна може бути різною щодо цілеспрямованості, інтенсивності та рівномірності.

А тому офіцер мусить знати основні передумови формування військово-професійної спрямованості особистості військовослужбовця:

— пояснення значення військової служби і соціальної важливості поставлених перед ним мети й завдань, тобто доведення чіткої мети і завдань-

— організація службової діяльності особового складу згідно зі статутами таким чином, щоб воїн навіть в умовах жорсткої субординації та суворого статутного порядку відчував себе особистістю-

— наближення умов навчання до бойових-

— створення таких умов військової діяльності, щоб воїн пишався результатом своєї служби-

— залучення підлеглих до процесу ухвалення рішень-

— об`єктивність застосування стягнень і оголошення заохочень-

— заохочення соціальної активності-

— створення умов для задоволення першочергових потреб-

— активізація самостійної роботи підлеглих тощо.

Таким чином, необхідно глибоко вникати в питання спрямованості особистості своїх підлеглих, вивчати її вияви, маючи на увазі, що вони не завжди стандартні. Ще Лев Толстой попереджав про те, що «люди як річки: вода в усіх однакова і всюди одна й та сама, але кожна річка буває то вузька, то швидка, то широка, то тиха, то чиста, то каламутна, то холодна, то тепла. Так і люди. Кожна людина носить в собі зачатки всіх властивостей людських, інколи виявляє одні, інколи інші, і часто буває не схожою на себе, залишаючись усе ж тією самою собою. У деяких людей ці зміни бувають особливо гострі» [18, с. 134-135].<< ПредыдушаяСледующая >>
Внимание, только СЕГОДНЯ!