Загальна характеристика особистості

Видео: SCP-507 Неохотный бункер размера (полный документ) | Класс объектов безопасный | Гуманоид SCP

Проблема особистості у курсі психології є однією з центральних. Формування та діагностика особистості військовослужбовця, визначення найефективніших напрямів виховного впливу на неї неможливі без знання структури особистості та закономірностей її формування, розвитку і самовдосконалення. Водночас особистість є предметом дослідження багатьох інших дисциплін — філософії, соціології, педагогіки, етики, біології тощо, але її внутрішній психічний світ досліджує тільки психологія.

У психологічній науці не існує загальноусталеного визначення природи особистості. Виділяють два етапи наукового вивчення проблеми особистості: перший — з кінця XIX до середини XX ст.- другий розпочався у другій половині XX ст. На першому етапі були сформульовані фундаментальні положення про особистість, закладені основні напрями психологічних досліджень особистості, а на другому — продовження обгрунтування методологічних і теоретичних проблем психології особистості.



Основні теорії особистості в іноземній психології



В іноземній психологічній науці існують основні теорії особистості В. Джеймса (1842-1910)- В. Дильтая (1833-1911) і Е. Шпранґера (1882-1963)- 3. Фройда (1856-1939)- К.Г. Юнга (1875-1961)- К. Горні (1885-1952), А. Адлера (1870-1937)- Е. Фрома (1900-1980)- Е. Ерик-сона (1902-1994)- К. Роджерса (1902-1987), Г. Олпорта (1897-1967), А. Маслоу (1908-1970)- Е. Дюркгайма (1858-1917), П. Жане (1859-1947)- В. Франкла (1905-1997). Стисло охарактеризуємо їхні погляди шодо сутності особистості.

Теорія особистості В. Джеймса. Видатний американський психолог вивчав особистість у межах власної концепції свідомості, центральним поняттям якої є «потік свідомості». На його думку, у самосвідомості можна виділити два аспекти — «емпіричне Я» і «чисте Я», або, відповідно, об`єкт (те, що пізнається) і суб`єкт (те, що пізнає).

«Емпіричне Я», на його погляд, представляє особистість людини як загальну суму всього того, що вона може назвати своїм. Аналіз особистості у цьому аспекті має містити:

а) складові елементи: фізична, соціальна та духовна особистість-

б) почуття та емоції, викликані цими елементами-

в) дії, що спричинені цими елементами.

Фізична особистість складається з тілесної організації, одягу, батька й матері, дружини та дітей. Вона також включає «домашню оселю», власність людини, продукти її діяльності тощо. Соціальна особистість людини зумовлена належністю людини до людського роду і визнанням цього іншими людьми. Духовна особистість об`єднує стани свідомості, конкретні духовні здібності та якості людини. Ці три рівні особистості складають її ієрархію: на нижчому рівні перебуває фізична особистість, вгорі —духовна, а різні види матеріальних і соціальних особистостей — між ними.

Почуття й емоції характеризують особистість з боку її самооцінки. Основні види такої самооцінки: самовдоволення і невдоволення собою. Характеристика особистості включає також, на його думку, піклування про себе і самозбереження.

«Чисте Я»— це суб`єкт, що мислить, дух, душа, мислення, самі думки.

Теорія особистості Вільгельма Дильтая й Едуарда Шпранґера. Ці два автори є засновниками «описової психології», яка була протиставлена «безособистісній психології». Згідно з В. Дильтаєм, психіку людини не можна вивчати експериментальними методами, а можна лише розуміти. Тому завданням психології є розкриття смислового, душевного життя особистості, ціннісних орієнтацій людини. Продовжувач Дильтая Е. Шпрангер вваркав, що така психологія має базуватися на таких засадах:

а) психічне розвивається з психічного-

б) психічне зводиться до інтуїтивного розуміння «модулів дійсності життя»-

в) причини розвитку особистості та її структура залежать віддуховних цінностей суспільства.

У зв`язку з цим найголовніше в особистості — це її ціннісна орієнтація, що являє собою духовне начало і визначає світобачення. Е. Шпранrep виділив шість типів пізнання світу, шість «форм життя» і відповідних їм типів людини:

1) теоретичний (тягнеться до пізнання закономірностей світу, взаємин між людьми)-

2) економічний (шукає користь у пізнанні)-

3) естетичний (сприймає довкілля в гармонії або дисгармонії, намагається пізнати світ через естетичні враження)-

4) соціальний (намагається знайти себе в іншій людині, жити заради інших)-

5) політичний (прагне до адміністративної влади, що відповідає його вищим духовним вимогам і цінностям)-

6) релігійний (намагається знайти сенс життя, начала всіх начал життя, вищу духовну силу — Бога).

Особистість у фройдизмі та неофройдизмі. Суттєвий внесок у вивчення особистості людини був здійснений Зигмундом Фройдом, який виділяв дві основні природжені інстинктивні потреби людини, що визначають її психічну діяльність. Це — лібідозна (інстинкт самозбереження, прагнення до життя, любов і сексуальний потяг) і агресивна (потяг до руйнування, смерті, війни) потреби. Задоволення цих потреб стикається з опором з боку суспільства, тому вони витискуються і створюють сферу «несвідомого». Однак інстинктивні потреби все ж прориваються і виявляються у формі символів.

Відповідно, за 3. Фройдом, структуру особистості утворюють три основні компоненти:

— «Воно» (витиснені несвідомі інстинкти)-

— «Я» (підпорядковується як несвідомим інстинктам, так і нормам і вимогам дійсності)-

— «Над-Я» (сукупність моральних норм суспільства, які виконують роль цензора), «Я» перебуває у конфлікті, оскільки вимоги «Воно» і «Над-Я» несумісні.

Теорія особистості 3. Фройда є біологізованою. Але нас цікавлять позитивні аспекти його теорії. Це положення про складність і багатоплановість структури особистості, природу свідомого і несвідомого в поведінці особистості.

Недоліки теорії особистості 3. Фройда намагалися подолати неофрой-дисти, серед яких особливо слід виділити К.Г. Юнга, А. Адлера, К. Горні, Е. Фрома, Е. Ериксона.

Карл Густав Юнг — швейцарський психолог, засновник аналітичної психології — відмежувався від поглядів 3. Фройда на пансексуалізм як на головну рушійну силу поведінки людини. За Юнгом, психіка людини складається з трьох рівнів: свідомості, особистого несвідомого і колективного несвідомого. Останній рівень відіграє у структурі особистості вирішальну роль та утворюється зі слідів пам`яті, що залишаються від усього минулого людства, і впливає на особистість, визначає її поведінку з моменту народження. Колективне свідоме утворюється з різних рівнів, які визначаються загальнолюдською, національною та расовою спадщиною, і виявляється у вигляді архетипів — домінант, першород-них образів, що виявляються в образах творчості, у сновидіннях.

Особисте несвідоме складається з переживань, що були колись свідомими, але потім стали забутими або витісненими зі свідомості. За певних умов вони стають усвідомленими. Основними формами вияву особистого несвідомого є констеляція почуттів, думок і спогадів. Центральним архетипом як потенційного центру особистості у нього є архетип сомості.

Він створив два основні типи особистості: інтроверта (спрямованість людини на себе) і екстраверта (спрямованість людини на зовнішній світ). У нього існують також додаткові типи особистості — інтуїтивний, мислительний і емоційний. Тип особистості, за ним, залежить від її вроджених властивостей.

Альфред Адлер — засновник індивідуальної психології— виступав проти біологізаторських поглядів щодо природи особистості 3. Фройда. За А. Адлером, основне в людині — суспільне почуття або почуття спільності, а не вроджені інстинкти. На його, протилежну Фройдовій теорії, думку, структура особистості не може бути розчленована на три складові — вона є єдиною. Рушійною силою розвиткуособистості виступає її потяг до вищості, прагнення влади, самоутвердження. Суспільне почуття забезпечує людині почуття вищості, формує цілісність особистості та її духовне здоров`я. Але Адлер взаємозв`язок між індивідом і суспільством подав у спрощеній, надмірно механістичній формі.

Карен Горні також заперечувала основні положення теорії особистості Фройда. Суть людини вона вбачала у вродженому почутті неспокою, яке породжує бажання позбутитися цього. На її думку, це бажання лежить в основі мотивації вчинків людини. У зв`язку з цим нею керують дві головні тенденції: потяг до безпеки та до задоволення своїх бажань. Ці тенденції поведінки часто суперечать одна одній, і тоді може виникнути невротичний конфлікт, намагання подолати який формує стратегію поведінки особистості:

— потяг до людей-

— намагання віддалитися від них-

— прагнення діяти проти них.

Ці стратегії поведінки виступають, з одного боку, передумовою «споконвічного конфлікту», а з іншого — захисними механізмами. Останні виникають як реакція на страх і виявляються у вигляді втечі, наркотизації, придушення чи раціоналізації. Ці прийоми психічного захисту породжують чотири «великі неврози» нашого часу:

— невроз прив`язаності-

— невроз влади-

— невроз покори-

— невроз ізоляції.

Але у неї, як і у Адлера, зосталися нерозв`язаними основні суперечності фройдизму, а саме: антагонізм природного і соціального, фатальність існування природженого потягу до безпеки.

Ерих Фром подав найбільш «соціалізований» варіант неофройдизму щодо природи особистості у своїй теорії відчуження. Теорію відчуження людини Карла Маркса він у суспільно-економічному плані поширив на психічну діяльність особистості. На його думку, людина в умовах науково-технічної революції втрачає зв`язки зі світом, з іншими людьми, з товаришами по праці, навчанню. Таким чином виникає відчуження людини, яке Фром називає «негативною свободою», тобто людина стає «вільною від всього» і тому відчуженою. Цей стан її пригнічує і породжує неврози. Вона потерпає під тягарем свободи, вона не хоче бути «вільною», шукає різноманітних контактів з оточенням. Але це не завжди вдається. Через це люди стають самотніми.

Для подолання відчуженості він пропонує прищеплювати людям гуманістичні засади, в основі яких лежить почуття любові. Потреба в любові має два типи —любов до себе і любов до інших людей. Отже, на думку Фрома, відчуження губить людину, породжує неврози, а любов сприяє її оздоровленню. Але він спромігся подолати фаталізм у поведінці людини і підмінив соціальні явища психологічними.

Ерик Ериксон —автор епігенетичної теорії розвитку особистості— проголосив, що розвиток особистості детерміновано соціальним оточенням, а не хімічними та біологічними факторами. На його думку, між особистістю і суспільством немає антагонізму. Він висунув положення про ідентичність особистості як центральну властивість людини, що сигналізує їй про незрівнянний зв`язок із соціальним середовищем. Ідентичність особистості виявляється у центрованості людини на себе, в ототожненні її з соціальною групою та оточенням, у визначенні цінності людини та її соціальної ролі.

За Ериксоном. розвиток особистості складається з семи стадій: 1) задоволення оральних потреб людини, формування довіри через матір-

2) дозрівання м`язо-рухального апарату, що призводить до почуття впевненості, самостійності-

3) становлення юнацтва, знаходження цілей та вміння планувати-

4) формування рефлексії, виникнення сумнівів щодо власного життя у суспільстві-

5-6) становлення особистості, формування стійких інтересів,

реалізація основних життєвих намірів- 7) досягнення неповторності особистості або приречення на

безвихідь.

Цінність цієї теорії полягає в тому, що вона вперше висунула проблему ролі генетичного фактора у становленні особистості.

Таким чином, по-перше, основною властивістю неофройдизму є намагання соціологізувати біологізаторську концепцію особистості 3. Фройда- по-друге, заслугою неофройдизму є підняття й актуалізація фундаментальних проблем вивчення природи особистості, наприклад, внутрішньої структури особистості, механізмів її формування і функціонування, ролі свідомого і несвідомого у житті особистості, механізмів її психічного захисту тощо.

Суттєву роль у вивченні проблеми особистості відіграли гуманістичні теорії. Засновником гуманістичної психології є американський дослідник Карл Роджерс. На його думку, центральною ланкою особистості є самооцінка, уявлення людини про себе, «Я-конце?щія», що породжується у взаємодії з іншими людьми. Здатність людини до гнучкої самооцінки, вміння під тягарем досвіду переоцінювати систему цінностей є, за Роджерсом, важливими умовами психічної цілісності особистості та її психічного здоров`я. Його заслугою є те, що самосвідомість і самооцінка як складні психічні явища і функції у розвитку особистості та її поведінці стали предметом подальших психологічних досліджень.

Інший представник американської гуманістичної психології Ґордон Олпорт вважав особистість відкритою системою, тобто її розвиток завжди відбувається у взаємодії з іншими людьми. Під особистістю він розумів динамічну організацію особливих мотиваційних систем, звичок, настанов і особистісних рис індивіда, які визначають унікальність його взаємодії з середовищем. Але у цій взаємодії немає рівноваги між людиною і середовищем, тому людина має постійно встановлювати нові зв`язки та розвивати наявні. У зв`язку з цим постійний розвиток особистості є основною формою її існування. Провідну роль у її розвитку відіграють соціальні зв`язки, які «відв`язують» її особистість від біологічних потреб.

Важливим механізмом розвитку особистості, за Олпортом, є мотиви поведінки, які діють у цей час. Кожна людина народжується з певним набором «рис-мотивів», які протягом життя підлягають трансформації, змінам. Існують два класи «рис-мотивів» — основні та інструментальні. Основні стимулюють поведінку людини, а інструментальні її формують. Основні «риси-мотиви» переплітаються з інструментальними, що сприяє формуванню особистості.

Особистість людини, за Олпортом, характеризується конкретною системою «рис-мотивів». яка визначає її поведінку і діяльність. Наприклад, здоровій особистості притаманні такі риси:

— активна позиція щодо дійсності-

— доступність досвіду для свідомості-

— самопізнання- здатність до абстракції-

— постійний процес індивідуалізації-

— функціональна автономія рис-

— стійкість до фрустрації.

Відповідно, невротичній особистості властиві такі риси:

— пасивна позиція до світу-

— застосування різних прийомів і способів психологічного захисту-

— викривлення істинного стану речей-

— обмеженість мислення-

— «закляклість» розвитку.

Абрагам Маслоу головною характеристикою особистості вважав потяг до самоактуалізації, самовираження, розкриття потенцій до творчості та любові, в основі яких лежить гуманістична потреба приносити людям добро. Ядро особистості, за ним, утворюють гуманістичні потреби в добрі, моральності, доброзичливості, з якими людина народжується і які вона спроможна реалізувати в певних умовах. Однак ці потреби в самоактуалізації реалізуються лише за умови задоволення інших потреб, і передусім фізіологічних. Він створив ієрархію потреб людини:

1) фізіологічні потреби-

2) потреби в безпеці-

3) потреби в любові й прихильності-

4) потреби у визнанні та оцінці-

5) потреби в самоактуалізації.

Особистості, які досягай самоактуалізації, за Маслоу, характеризуються невимушеністю у поведінці, діловою спрямованістю, вибірковістю, глибиною і демократизмом^ стосунках, незалежністю. Але, на його думку, самоактуалізації досягає лише невелика кількість людей.

Представники французької соціологічної школи Еміль Дюркгайм і П`єр Жане зробили суттєвий внесок у вивчення природи особистості. Наприклад, Е. Дюркгайм висунув положення про її біосоціальну природу. Психічні процеси людини біологічно зумовлені, але визначаються суспільством. На його думку, «колективна свідомість» (сукупність думок, знань або явищ духовного життя) формує психіку людини від народження.

П. Жане є автором «психології образу дій», за якою психічні явища формують дії людини. Мислення і почуття здійснюють регуляцію її дій і поведінки. Розвиток психіки людини відбувається під час співпраці з іншими людьми, а основним механізмом такого розвитку є спілкування. Основа розвитку психічних функцій лежить, за Жане, в різних видах професійної діяльності. Він виділяє сім рівнів поведінки людини:

1) рефлекторні акти-

2) відкладені перцептивні дії-

3) елементарні соціальні акти-

4) елементарні інтелектуальні акти-

5) маніпулювання різними об`єктами, що веде до формування інтелектуальних потреб-

6) розумова діяльність-

7) творча, трудова діяльність.

Здатність до саморегуляції, до опосередкованості своєї поведінки він вважав найвищим критерієм розвитку особистості.

Віктор Франкл вважав, що рушійною силою поведінки людини та розвитку особистості є пошук Логосу, сенсу життя, що має здійснюватися конкретною людиною за її власною потребою. Людина має цей сенс швидше знайти, ніж вибирати. Якщо потяг до сенсу життя не задовольняється, може виникнути нусогенний невроз, що пов`язано з духовним ядром особистості. Такі неврози потребують спеціальної логотерапії, тобто такої терапії, яка вносить у людське існування духовний вимір.

Логотерапія, за Франклом, спрямована на допомогу пацієнтові у пошуку сенсу свого життя, в реалізації його, в актуалізації цінностей, а не в простому задоволенні потягів та інстинктів. Логотерапевт має допомогти пацієнтові знайти не абстрактний сенс життя, а специфічний для конкретної особистості в конкретний момент часу, тому що вона має своє призначення і своє місце у житті, і кожна людина має знайти їх і реалізувати. Тому головним принципом логотерапії є твердження, що сутність людини полягає в розумінні й реалізації сенсу житгя, а не отриманні задоволень або уникненні болю. Він також має допомогти пацієнтові усвідомити: можливість іти на страждання для реалізації сенсу житгя- обумовленість життя особистості та реалізації нею сенсу життя як зовнішніми обставинами, так і внутрішніми- можливість і необхідність переборення самого себе, зовнішніх обставин задля реалізації сенсу життя.<< ПредыдушаяСледующая >>
Внимание, только СЕГОДНЯ!