Основні фактори формування особистості

Видео: Шляхи пізнання та формування особистості і індивідуальності. Особистість і індивідуум

Психологи зазначають, що людина як біологічна істота народжується один раз, але як особистість — двічі. Вперше тоді, коли дитина починає говорити «Я», відокремлюючись з оточення, протиставляючи себе іншим людям та порівнюючи себе з іншими (це відбувається десь на третьому році життя). Друге народження особистості відбувається, коли у людини сформувався світогляд, власні моральні потреби та оцінки, провідні соціально значущі якості, властивості іриси, які роблять її відносно стійкою щодо переконань інших. Це дає їй можливість набути відносної автономності,`змогу керувати своєю поведінкою і діяльністю згідно зі своїми переконаннями і моральними нормами.

Які ж дії сприяють «другому народженню» особистості? На що слід звертати увагу офіцерові в роботі з особовим складом?

Першим фактором є біологічна зумовленість особистості. За Петром Гальпериним, це — будова головного мозку, що є передумовою її розвитку

Середня вага мозку людини — 1360 г. Проте вага головного мозку є не єдиним показником розумових здібностей людини, які зумовлені не лише його побудовою, а й діяльністю. Межа ваги головного мозку, поза якою розумові здібності різко знижуються, становить для чоловіків 1000 г, для жінок — 900 г. У людини вага головного мозку в 45-49 разів більшу за вагу спинного мозку.

Головний мозок — один із найскладніших і найдивовижніших витворів природи на землі. Тільки у двох тварин мозок більший за людський — у слона й кита, але їхня загальна вага в багато разів більша від ваги людини. Найсуттєвіше значення має кора великих півкуль головного мозку, основну масу яких утворює біла речовина, з якої складаються провідні шляхи. Зверху великі півкулі вкриті тонким шаром нервових клітин завтовшки 2,5-3 мм, який називається корою великих півкуль.

Якби згладити всі борозни кори великих півкуль, розпрямити їх і розвернути на площині цієї звивини, то кора головного мозку людини зайняла б площу близько 2200 см2, орангутанга— лише 500 см2, а коня — трохи більше 300 см2. »

За своєю будовою кора великих півкуль людського мозку набагато складніша, ніж у будь-якої тварини. У складі кори великих півкуль розрізняють три види нейронів: пірамідні, зірчасті та веретеноподібні, які розташовуються у сім шарів. Якщо в корі людського мозку нараховується 14-16 млрд. нервових клітин, то в корі мозку орангутанга — тільки близько 1 млрд. Наскільки ця цифра величезна, можна судити з того, що на перелік цих клітин (по клітині на секунду) людині знадобилося би п`ять століть. Кору великих півкуль за характером побудови й локалізації функцій розподіляють, за Брод-маном, на 52 поля або більш як на 200 полів, за C. і О. Фогтами.

За Олександром Лурією, мозок як саморегулювальна система складається з трьох основних блоків. Енергетичний блок підтримує тонус, необхідний для нормальної роботи вищих відділів кори головного мозку. Він складається із систем верхніх відділів мозкового стовбура, сітчастої формації, а також утворення давньої кори. Другий блок забезпечує приймання, переробку та зберігання інформації різної модальності. До нього входять задні відділи обох півкуль, тім`яні та потиличні відділи кори. Останній блок забезпечує програмні дії та рухи, регуляцію активних процесів і порівняння ефекту дій з початковими намірами. Всі три беруть участь у психічній діяльності людини, в регуляції поведінки. Порушення роботи одного з них призводить до порушень психічної діяльності. Наприклад, ненормальна робота першого блоку здатна викликати нестійкість уваги, швидку виснаженість, сонливість, сильне занепокоєння тощо. Порушення другого блоку спричиняє відхилення у прийманні та переробці інформації різної модальності. Порушення третього блоку призводять, наприклад, до безглуздих повторів рухів, які не спрямовані заданою метою, тощо..

За даними Григорія Костюка, онтогенез людського організму визначається біологічною спадковістю, онтогенез особистості — соціальною спадковістю.

Сутність біологічного фактора полягає в тому, що він забезпечує генетичні передумови подальшого розвитку людини як соціальної істоти. Становлення людського організму відбувається за конкретною програмою, яка задана в його генотипі. Генотип визначає людський тип анато-мо-фізіологічної структури організму, його морфологічних і фізіологічних ознак, будови нервової системи, статі, характеру дозрівання тощо. Генотип також визначає динамічні властивості нервових процесів, безумовно-рефлекторні мозкові зв`язки, з якими народжується дитина і які регулюють перші акти поведінки. Найголовніше — це спадково обумовлені величезні можливості утворення нових потреб і форм поведінки нервової системи людини, тобто це задатки людини. Вони реалізуються тільки в умовах суспільного життя. Дослідження Григорія Костюка, Олександра Лурії, Бориса Теплова, Володимира Небиліцина, Миколи Малкова свідчать, що психічні властивості людей не можна безпосередньо і прямолінійно виводити з їхніх задатків. Вони, за Г.С. Костюком, є результатом індивідуальної історії розвитку зумовленим не тільки природними даними, а й суспільними обставинами і діяльністю самої дитини.

Отже, особистістю не народжуються, а стають в онтогенезі відносно пізно. При цьому особливо важливо, що термін «особистість» має передусім соціальний зміст. Тому слід виділити такий фактор формування особистості, як соціальний. Тільки в суспільстві можливе формування особистості, за його межами цс неможливо.

Для доказу цієї тези звернімося до історії. У стародавньому Римі, а також у Швеції, Литві, Бельгії, Угорщині, Німеччині, Ірландії, Франції були відомі випадки, коли людських немовлят вигодовували тварини. Таких випадків зареєстровано понад півтора десятки [54]. Усі ці діти видавали нечленороздільні звуки, не вміли ходити на двох ногах, мали велику м`язову силу та енергію, швидко бігали, прекрасно лазили й стрибали. Зір, слух і нюх у них були розвинені добре, проте далеко не всі з них навіть після тривалого перебування в людському суспільстві навчилися говорити.

Наприклад, ! 920 р. в Індії доктор Дж. Синг знайшов у вовчому лігвищі разом із вовченятами двох дівчаток. Одній з вигляду було років 7-8, другій — два роки. Молодша незабаром померла, а старша — її звали Кама-лою — прожила близько 10 років. Увесь цей час доктор Дж. Синг вів докладний щоденник спостережень за нею. Камала повзала, спираючись на руки та ступні. М`ясо їла тільки з підлоги, з рук не брала. Коли під час їжі до неї підходили, гарчала. Дівчинка добре бачила в темряві й боялася сильного світла, вогню і води, не давала себе помити. Вдень вона спала, сидячи в кутку обличчям до стіни, вночі вила. Одяг із себе зривала і навіть у холоднечу скидала ковдру.

Через два роки Камала хоч і погано, але навчилась стояти й через шість років — ходити, та бігала все ж так, як і раніше. Протягом чотирьох років вона вивчила тільки шість слів, а через сім років —45. До цього часу дівчина залюбки вже перебувала в товаристві людей, перестала боятися темряви й навчилася їсти руками, пити зі склянки тощо. У 17 років вона мала розумовий розвиток чотирирічної дитини.

1923 р. в Індії у лігві леопарда разом із двома його звірятками знайшли п`ятирічного хлопчика. Хвороба очей, а згодом повна сліпота неймовірно ускладнили його «олюднення», і через три роки він загинув, так і не оволодівши мовою. 1956 p., знову в Індії, знайшли 9-річного хлопчика, який прожив 6-7 років у вовчій зграї. Рівень його розумового розвитку був, як у 9-місячної дитини, і тільки після чотирьох років життя серед людей він вивчив кілька простих слів і команд.

Усі наведені випадки доводят^, що фізично діти розвиваються однаково. Хоч би де росла дитина, у неї у певний час прорізаються, а потім випадають молочні зуби. Але психічні якості людини без людського середовища не можуть розвиватись, і людина залишається твариною.

Все це свідчить про те, що провідну роль у формуванні особистості відіграє соціальний фактор, оскільки особистість є мірою соціального розвитку людини. Біологічний фактор є лише передумовою розвитку особистості. Тому останнє слово у розвитку особистості належить соціальним умовам, але цей розвиток неможливий без біологічних передумов. Природні (анатомічні, фізіологічні й інші якості) та соціальні фактори утворюють єдність і не можуть протиставлятись одне одному. Біологічні передумови реалізуються тільки в суспільних умовах житгя. Надбання суспільства не фіксуються і не передаються в генах. Вони засвоюються протягом життя через спілкування, виховання, активну діяльність, в процесі яких відбувається соціалізація індивіда.

Соціалізація — це процес засвоєння індивідом знань, соціального досвіду, норм і цінностей, включення його до системи соціальних зв`язків і взаємин, необхідних для його становлення і життєдіяльності в певному суспільстві. Вона характеризується двома важливими моментами: засвоєнням соціального досвіду та його «перерозподілом» до рівня особистісних настанов і орієнтацій. Визначальними в цьому процесі є активність індивіда і варіативність його поведінки, що пов`язане з поширенням, ускладненням соціальних зв`язків і взаємин та з певною спрямованістю його діяльності.

Процес соціалізації суто індивідуальний і, відповідно, передбачає індивідуалізацію формування особистісних якостей індивіда та охоплює всі етапи життєвого шляху, протягом якого він засвоює і використовує культурні цінності. Кожен етап соціалізації має свої особливості. Зміна вікових стадій супроводжується відповідними психічними механізмами засвоєння культури, спрямованістю нахилів і інтересів, сприйняттям і переробкою різноманітної інформації. Спочатку головним соціальним середовищем для дитини є родина, родичі, які доглядають її, згодом — це товариство однолітків, шкільні групи, вихователі та вчителі освітньо-виховних установ, пізніше — трудовий колектив тощо.

Існують різноманітні засоби та способи соціалізації індивіда. Соціальне середовище, в яке потрапляє дитина і в якому розвивається — це об`єкти і різні явища природи, це створене людством штучне предметне середовище, а передусім — це люди, їхні взаємини, створені ними речі, засоби життєдіяльності, мовні засоби, культура людської цивілізації. За Володимиром Вернадським, це ноосфера, що має планетарний характер.

Усі засоби та способи соціалізації спрямовані на засвоєння норм і приписів поведінки індивідом, які встановлені суспільством. Таке засвоєння відбувається шляхом вироблення стереотипів, думок про ті чи інші властивості людини або явищ, що склалися на основі стандартизованих уявлень і очікувань. Водночас стереотипи є не тільки засобом та умовою соціалізації, а й її продуктом.

Процес соціалізації історично зумовлений. В результаті цього процесу формуються певні соціальні риси особистості, які необхідні для життєдіяльності в конкретному суспільстві. Зміст, стадії, конкретні механізми соціалізації також визначаються структурою цього суспільства.

Найважливішими інститутами соціалізації є родина, школа, товариство однолітків, засоби масової інформації, трудовий (військовий) колектив тощо. Впливи соціального середовища мають, у першу чергу, опосередкуватися рівнем власної активності індивіда у діяльності та поведінці, характером стосунків з іншими людьми, рівнем освіченості та вихованості, індивідуальними рисами характеру, життєвими настановами тощо.

У зв`язку з цим слід виділити такий важливий фактор формування особистості, як виховання. У вітчизняній психологічній науці розроблена система наукових поглядів, за якою психічний розвиток людини є опосередкований, організований і спрямований вихованням, навчанням і самовдосконаленням. Суттєвий внесок в обґрунтування цієї проблеми зробили такі вчені, як Павло Блонський, Лев Виготський, Петро Гальперин, Василь Давидов, Олександр Запорожець, Григорій Костюк, Олексій Леонтьев, Олександр Лурія, Данило Ельконін та ін.

Наприклад, конкретизуючи зв`язок психічного розвитку дитини з вихованням і навчанням, Григорій Костюк показав складні зв`язки між ними — залежно від того, як виховується людина взагалі, які взаємини складаються в процесі навчання і виховання між вчителем і учнем, між учнями в колективі, як виховання, навчання і розвиток пов`язуються із життям.

Отже, виховується дитина в безпосередньому спілкуванні з дорослими. Так само слід розуміти і думку Сергія Рубінштейна про те, що виховання впливає на психічний розвиток тільки за умови вмілого спрямування дорослими діяльності дитини. Дорослі розповідають їй, «що є добре і що є погано», заохочують ті дії дитини, які відповідають моральним нормам поведінки, і карають за провину. З часом цей зовнішній контроль замінюється самоконтролем.

Кожен офіцер має пам`ятати, що виховання — це надзвичайно важлива справа, від якої залежить доля людини. Недаремно французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері (1900-1944) наголошував, що виховання має перевагу над освітою, оскільки воно формує людину. Тому офіцер має так впливати на підлеглих, щоб допомог™ їм засвоїти загальнолюдські моральні звички та. цінності, любов до військової праці, Вітчизни, батьків тощо.

Також слід пам`ятати про предмети виховного впливу. Наприклад, Антон Макаренко вважав добір і виховання людських потреб найважливішими завданнями виховної роботи. Слід намагатися формувати та розвивати не тільки матеріальні, а й вищі людські потреби, що характеризують особистість як творця матеріальних і духовних цінностей. Це — необхідність у спілкуванні з іншими людьми, у співпраці з ними, у моральній поведінці, у знаннях, у творчій діяльності тошо.

Розвиток цих потреб веде до формування змістовних мотивів і мотивацій поведінки людини. На необхідність такої виховної роботи звертав увагу Григорій Костюк, коли він наголошував на необхідності перетворення позитивних ситуаційних спонук на стійкі мотиви поведінки.

Отже, формування мотиваційної сфери особистості — складна і важка справа, але нею вирішується доля людини, тому що визначаються життєві настанови, формується загальна і професійна спрямованість особистості.

Також слід пам`ятати про інші предмети виховного впливу. Це знання, ідеали, цілі, підсвідомість, емоції, воля людини, які разом з вищезазначеними предметами виховного впливу формують єдність, створюють струнку систему і, врешті-решт, лежать в основі цілісної системи систем — особистості.

Усе це сприяє духовному, інтелектуальному, моральному, громадянському і фізичному розвитку воїна, його перетворенню в суб`єкта військово-педагогічного процесу Розвиток особистості воїна відбувається гуманно і успішно, якщо він є активним і зацікавленим учасником цього процесу, коли враховуються його власні мотиви, цілі, прагнення, якщо командир уважно стежить за ставленням воїна до військової служби та бойового навчання, до його думок і життєвих настанов. Це, безумовно, вимагає перебудови технології навчання і виховання військовослужбовців, відмови від принципів і методик авторитарної педагогіки. Наприклад, сьогодні найгуманнішою є особистісно-орієнтована педагогіка, яка грунтується на приматі суб`єктності учня, визнанні за ним права на самовизначення і самореалізацію в пізнанні через опанування способами навчальної роботи.

Отже, особистість не є пасивним результатом впливу ззовні на дитину, вона розвивається в процесі її власної активної діяльності. Зв`язок між поведінкою, діяльністю й особистістю був найчіткіше виокремлений Олексієм Леонтьєвим, Сергієм Рубінштейном, Григорієм Костю-ком, Василем Давидовим, Олександром Асмоловим та ін. Вони особливо наголошують на власній активній діяльності як одному з основних факторів формування особистості. Під діяльністю мається на увазі: для дитини — гра та учіння, а для дорослої людини — учіння й праця- для військовослужбовця — військова праця.

Так, Григорій Костюк особливо підкреслював зв`язок виховання з працею, з життям і вважав це одним із основних джерел формування в учнів повноцінної особистості. Він вважав, що найбільш продуктивним у процесі розкриття психологічної проблеми особистості є підхід, що спирається на аналіз її діяльності. На його думку, суспільні умови визначають психічні властивості особистості не самі по собі, а завдяки її діям, загалом —діяльності. Він робить дуже важливий висновок про те, що структура особистості мас розглядатися не лише в діяльнісному, а й соціально-психолого-індивідуальному плані. Особистість, на його думку, є дуже складним ієрархічним утворенням, до якого входять підструктури різної онтогенетичної давності, що включаються в загальну організацію особистості як «суб`єкта діяльності різних видів». Тому вертикальні соціально-психолого-індивідуальні властивості особистості мають загальні горизонтальні діяльнісні риси. Він виділяє структурні компоненти діяльності — мотиви, знання, засоби дій тощо.

За психологічними теоріями Сергія Рубінштейна та Олексія Леонтьева, особистість формується в діяльності та народжується з діяльності. Особистість, на їхню думку, виступає, з одного боку, як умова діяльності, а з іншого — як продукт діяльності.

Так, Олексій Леонтьев у межах свого діяльнісного підходу до особистості визначав її основу як сукупність суспільних за своєю природою відношень людини до світу, що реалізуються діяльністю. На його думку, тільки завдяки діяльності особистість стає суб`єктом пізнання та перетворення об`єктивної дійсності. Сукупність діяльностей, що реалізує особистість, є основним параметром особистості.

Другим параметром особистості Олексій Леонтьев вважав ступінь ієрархічності мотивів діяльностей. Серед них виділяється головний мотив, який формує сенс життя особистості. Реалізація смислу життя особистості відбувається у тому разі, коли головний мотив людини піднімає її до розуміння загальнолюдських цінностей і поєднує життя людини з життям людства.

Однією з головних ознак розвитку особистості в діяльності він вважав здатність до творчості, до творчої діяльності, досягнення суспільно і особистісно значущих результатів у ній, а не просте задоволення потреб.

Таким чином, діяльність у Олексія Леонтьева є універсальною основою, наскрізним виміром уявлення про особистість, який охоплює всі підструктури соціально-психолого-індивідуального виміру особистості. У зв`язку з цим справжня основа особистості полягає в «системі діяльностей». Тому там, де процес бойового навчання і військова праця реально поєднуються у життєдіяльності воїна, де вони наповнюються інтелектуальним змістом, створюються сприятливі умови для всебічного розвитку особистості військовослужбовця, для задоволення різноманітних її потреб і запитів, для формування психологічно і духовно насиченої військової праці.

Узагальнюючи вищенаведені погляди провідних психологів на роль діяльності у формуванні особистості, слід наголосити, що діяльність становить вимір багатоярусної структури особистості, який можна диференціювати на такі компоненти, як метотворний, потребнісно-моти-ваційний, інформаційно-пізнавальний, емоційно-чуттевий і результативний.

Недаремно Олександр Асмолов стверджує, що «справжньою основою і рушійного силою розвитку особистості є спільна діяльність, в якій відбувається соціалізація особистості, засвоєння заданих соціальних ролей» [5, с. 6]. Чим вища якість бойової та гуманітарної підготовки підрозділу, тим більше вона впливає на гармонійне формування особистості військовослужбовця. Враховуючи це, офіцерові слід звертати особливу увагу на зміст, характер і позитивну мотивованість військової праці особового складу, яка безпосередньо впливає на формування особистості військовослужбовця.

Тут актуальною є думка Льва Виготського про необхідність орієнтування педагогіки не на вчорашній, а на завтрашній день дитячого розвитку. Тільки тоді вона зможе в процесі навчання здійснювати психічний розвиток. Він запропонував спеціальне поняття — «зона найближчого розвитку», в якому відображено внутрішній зв`язок між навчанням і психічним розвитком індивіда. Смисл цього поняття полягає в тому, що на кожному етапі свого розвитку дитина може розв`язувати певне коло проблем лише під керівництвом дорослих або спільно з більш розвинутими дітьми. Потім ці завдання і дії вона виконуватиме самостійно, але здатність до цього виникає внаслідок спільних дій у процесі навчання, актуальний зміст, прийоми, способи та форми якого зібрані саме у «зоні найближчого розвитку». Основним механізмом такого переходу зовнішніх, розгорнутих і колективних форм діяльності до внутрішніх, згорнутих та індивідуальних форм їх виконання людиною є інтеріоризація.

Отже, навчання як різновид діяльності має безпосередній вплив на формування особистості людини і тому його слід вважати формою розвитку психіки людини. Виховання і навчання, як цілеспрямована педагогічна діяльність, скеровують психічний розвиток людини.<< ПредыдушаяСледующая >>
Внимание, только СЕГОДНЯ!