Особливості функціонування емоційно-вольової сфери особистості в умовах військової діяльності
Почуття і воля — важливі складові психічної сфери військовослужбовця. Розуміння їх сутності та особливостей дає змогу якісно впливати на його діяльність в інтересах ефективного виконання завдань, що стоять перед ним.Емоціїїа почуття, як і психічні пізнавальні процеси, забезпечують відображення та пізнання навколишнього світу. Але на відміну від останніх, вони відображають реальну дійсність у формі переживань. Пізнаючи світ, воїн по-різному сприймає дійсність. Одні події викликають захоплення, інші — печаль, гнів тощо. Захоплення, гнів, радість — все це різні види суб`єктивного ставлення особистості до навколишніх речей і явищ, її емоційні переживання. Отже, емоція як процес є оцінювання інформації, що надходить у мозок, про зовнішній і внутрішній світ. Вона оцінює дійсність і доводить свою оцінку до організму мовою переживань. Вони майже не підлягають вольовому регулюванню, їх складно викликати за своїм бажанням.
Емоції — це психічне відображення у формі безпосереднього переживання життєвого змісту явищ і ситуацій, зумовленого відношенням їх об`єктивних властивостей до потреб суб`єкта.
Польський психолог Ян Рейковський включає в емоційний процес три основні компоненти. Перший — це емоційне збудження, що визначає мобілізаційні зрушення в організмі. Другий —- знак емоції: позитивна емоція виникає тоді, коли подія оцінюється як позитивна, негативна — коли вона оцінюється як негативна. Перша емоція намагається підтримати позитивну подію, друга — викликає дії, спрямовані на усунення контакту з негативною подією. Третій компонент — ступінь контролю емоцій. Слід розрізняти два етапи сильного емоційного збудження: афекти (страх, гнів, радість), за яких зберігається орієнтація і контроль, і крайнє збудження (паніка, жах, екстаз, повний відчай), коли орієнтація та контроль практично неможливі [98, с. 39-52].
Існують такі теорії емоцій:
— трьохвимірна теорія емоцій В. Вундта-
— периферична теорія В. Джеймса і К. Ланґе-
— теорія диференційованих емоцій К. Ізарда-
— гештальттеорія емоцій Ф. Крюґера-
— інформаційна теорія емоцій П.В. Симонова.
Англійський психолог К. Ізард виділяє фундаментальні емоції та основні емоційні риси людини (рис. 4-8). Емоцію він називає фундаментальною тоді, коли вона має специфічний внутрішньо-детермінова-ний нервовий субстрат, який зовні виражається особливими мімічними чи нервово-м`язовими засобами і має особливе суб`єктивне переживання — феноменологічну якість.
Фундаментальні емоції важливі в житті індивіда, але окремо, поза іншими емоціями, вони існують лише протягом дуже короткого проміжку часу — до того, як активізуються інші емоції. Вони в основному мають вроджений характер. К. Ізард до фундаментальних емоцій відносить:
— інтерес-схвилювання — позитивна емоція, що мотивує учіння, розвиток навичок і умінь та творчі намагання-
— радість — максимально бажана емоція- подив-
— горе, страждання — емоція, відчуваючи яку людина занепадає духом-
— гнів-
— зневага-
— страх-
— сором-
— провина.
Основними емоційними рисами К. Ізард вважає:
— тривожність, яка включає в себе горе, гнів, сором, провину, інколи інтерес — збудження-
— депресію — комплекс емоцій, що включають горе, гнів, зневагу, страх, провину-
— любов, яка пов`язує людей-
— ворожість — взаємодія фундаментальних емоцій гніву, зневаги, інколи призводить до агресії [35, с. 85-90].
Емоції не існують без діяльності, вони виникають у її процесі та суттєво впливають па неї. При цьому емоційні процеси забезпечують передусім енергетичнуоснову діяльності, є її мотивами. Емоції визначають якісну й кількісну характеристику поведінки.
Емоції можуть бути: позитивними (радість, довіра, ніжність тощо), нейтральними та негативними (злість, печаль, страх, паніка). Складнішими психічними явищами, притаманними лише людині, є почуття.
Почуття — одна з основних форм переживання воїном свого ставлення до явищ дійсності. Порівняно з емоціями, що виникають у відповідь на конкретну ситуацію, вони стійкіші й постійніші, тобто є ситуативними. Структура почуття складається не лише з емоцій, а й з більш узагальненого ставлення воїна, пов`язаного з розумінням, знанням. Тісний зв`язок почуттів з емоціями виявляється передусім у тому, що кожне почуття переживається і розкривається через конкретні емоції. Тому можна погодитися з думкою Г.С. Костюка про те, що емоції — це відображення ситуаційного ставлення людини до певних об`єктів, а почуття — стійке й узагальнене ставлення до об`єктів. Емоції — це безпосередні переживання явищ, об`єктів, що оточують людину, фаза виникнення і визрівання почуттів, етап формування ставлення людини. Почуття — це саме ставлення людини до цих явищ і об`єктів. Отже, для виникнення почуття потребують емоцій.
Світ емоцій особистості багатогранний. Емоцій у воїна стільки, скільки ситуацій, в яких він перебуває, і скільки є різних людей. У зв`язку з цим ситуативність — провідна властивість, це вираження значущого для людини тут і тепер. У той же час, емоції — предметні. Предметність — це суттєва ознака емоцій, яка пов`язана з виокремленням актуального предметного змісту, тобто йдеться про конкретну предметність на відміну від предметності як властивості почуттів, що може бути як конкретною, так і узагальненою. Крім того, почуття не ситуативні.
У цілому почуття й емоції змінюються контрастно таким чином:
— задоволення (приємне переживання)-
— невдоволення (неприємне переживання)-
— двоїсте (амбівалентне)-
— невизначене ставлення до дійсності.
При цьому військовослужбовець перебуває в сильному напруженні, збудженні або ж у спокійному стані.
Фізіологічною основою функціонування найпростіших емоцій є діяльність нервових центрів, розміщених у нижніх відділах головного мозку, в підкірці. І.П. Павлов писав, що підкіркові центри є центрами складних безумовних рефлексів — харчових, захисних та інших, водночас вони є і фізіологічним підґрунтям елементарних емоцій. Дані останніх років засвідчили, що основу фізіологічного механізму емоцій становлять ретикулярна формація, яка активізує діяльність механізму мозку, і центри, розміщені в гіпоталамусі, таламусі, лімбічній системі та підкіркових вузлах.
Емоції та почуття виконують дві основні функції:
— сигнальну (оповіщають про зміни в навколишньому світі та організмі)-
— регулятивну (допомагають пристосуватися до змін обставин).
Характерною особливістю емоцій є те, що емоційні переживання супроводжуються виразними рухами. У воїна, який відчуває, наприклад, скорботу, гнів, радість або інші емоційні переживання, відбуваються різні зміни не лише в діяльності внутрішніх органів, а й у зовнішньому вигляді (міміка, пантоміміка тощо). Змінюються вираз обличчя, голос. Через виразні рухи і дії, як правило, і розкривається почуттєва сфера особистості (рис. 4-9).
Л.М. Толстой у романі «Війна і мир», розкриваючи емоційний стан своїх героїв, описав 85 відтінків виразу очей і 97 відтінків усмішки. Така багатогранність почуттів і емоційних станів залежить від розмаїття життєвих ситуацій, типу нервової діяльності, рис психіки, специфічних умов військової діяльності. Те саме почуття може супроводжуватися різними емоціями, у тому числі й протилежними. Наприклад, склянка води, випита для втамування спраги, приносить задоволення, а якщо примусити пити воду воїна, який не відчуває спраги, то може виникнути переживання, невдоволення, роздратування.
Почуття характеризуються:
— невичерпністю форм існування та вияву-
— тісним зв`язком із практичною діяльністю-
— не завжди чітким усвідомленням пережитого-
— залежністю від психофізіологічних особливостей воїна-
— суперечністю різних переживань (амбівалентністю)-
— великою силою дії на навколишніх-
— пластичністю і фазовістю.
Головна властивість почуттів— визначеність динамічного вектора активності суб`єкта щодо предметного почуття, тобто в почуттях відображається стійке узагальнене ставлення до оточення, предмета, явища, людей, яке спонукає діяти щодо них певним чином.
Почуття класифікуються за рядом основних рис.
За рівнем вияву розрізняють: прості емоційні стани- складні емоційні стани- стійкі емоційні стани.
За впливом на діяльність виділяють почуття, що активізують (сте-нічнї) та гальмують (астенічні) цілеспрямовану активність.
За ступенем складності та змісту почуття поділяють на прості (елементарні) і складні (вищі). Перші виникають від задоволення органічних потреб (у їжі, воді) і за раптових змін обставин. Другі виникають при переживанні ставлення до загальнолюдських цінностей, Батьківщини, військової праці, інших воїнів. Умовно їх поділяють на загальнолюдські, морально-політичні, інтелектуальні та естетичні.
Загальнолюдськими почуттями є переживання проблем війни і миру, повага до людського життя як вищої цінності суспільства, доброзичливість до людей, співчузтя тощо.
Морачьно-полііпичними почуттями є відданість своїй Батьківщині, патріотизм тощо. Формування моральних якостей особистості є центральною проблемою військового виховання й однією з важливих проблем формування особистості воїна. У різних воїнів, залежно від умов життя і виховання, моральні почуття розвиваються неоднаково. Моральна оцінка має виражатися в таких категоріях, як добро і зло, військова честь і гідність, справедливість тощо.
Особливе значення має виховання у військовослужбовців почуття відповідальності. Розвинене почуття відповідальності визначає ставлення воїна до себе і до інших, до військового колективу, збройних сил у цілому. Відповідальність передбачає усвідомлення воїном свого обов`язку перед суспільством, уміння оцінювати свої вчинки, знання своїх прав і обов`язків. Ці дві групи почуттів визначають його життєву позицію в мирний час і морально-психічну стійкість за бойових обставин.
До інтелектуальних почуттів належать емоційні переживання, пов`язані з розумовою діяльністю: чуття нового, здивування, впевненості в силі розуму, задоволення від розв`язання проблеми, невпевненості в істинності рішення тощо. їхнім підґрунтям є любов до знань, яка може набувати різноманітних форм і напрямів.
Естетичні почуття — це переживання, пов`язані зі сприйманням явищ природи, творів мистецтва, шляхетних вчинків тощо. Вони поділяються на кілька форм їх вияву: почуття піднесеного, комічного, трагічного тощо.
Офіцерові, особливо для його професійного успіху, дуже важливо навчитися визначати переживання підлеглого. Тому що без урахування таких не можна дати всебічну оцінку особистості солдата.
К.І. Чуковський писав, що, крім усіляких властивостей, людська особистість має свою душевну мелодію, яку кожен з нас всюди носить із собою, і якщо ми маємо бажання відтворити людину та її властивості, цієї душевної мелодії ми не покажемо, і через це наше зображення буде неправдивим. На цю мелодію, як і на емоції, почуття взагалі, ми маємо зважати завжди. Інакше завдаватимемо значної шкоди здоров`ю воїна, створюючи стресові ситуації там, де можна було б їх уникнути.
Загальні властивості емоцій і почуттів:
— переключення (можливість перенесення емоційного забарвлення з причин почуттів на другорядні умови)-
— передбачення (виникає на основі емоційного оцінювання обстановки, яке раніше сприяло успіху або неуспіху)-
— просторово-часове зміщення (властивість переживань, емоцій і почуттів зміщуватися з самої події у згадку про неї. Пригадуючи, ми можемо переживати інтенсивніше, виразніше, ніж у момент події).
Почуття й емоції мають такі кількісні характеристики: сила, глибина, інтенсивність, тривалість.
За формою перебігу (силою, дієвістю, тривалістю) у почуттях виділяють настрій, афект, стрес та ін.
Настрій— відносно тривалий, стійкий психічний стан помірної або слабкої інтенсивності, що виявляється як позитивне або негативне емоційне тло психічного життя військовослужбовця. Настрій може бути радісним або сумним, бадьорим або млявим, тривожним тощо. Джерелом виникнення того чи іншого настрою є, як правило, стан здоров`я або становище воїна у військовому колективі- задоволений чи не задоволений він своєю роллю на службі. Настрій певною мірою залежить і від його фізичного стану.
Афект — сильний і відносно короткочасний емоційний стан, пов`язаний з різкою зміною важливих для воїна життєвих обставин- характеризується яскраво вираженими рухами та змінами у функціях внутрішніх органів. В основі афекту лежить внутрішній конфлікт, породжуваний або суперечностями між потягами, прагненнями, бажаннями воїна, або суперечностями між вимогами командирів до підлеглого і можливостями виконати ці вимоги. Афект розвивається в критичних умовах бою, коли воїн не здатен знайти адекватний вихід із небезпечних, часто несподіваних ситуацій. Запобіганню афектів допомагає статутна організація військової діяльності, розвинена воля, уміння управляти собою.
Під стресом розуміють емоційний стан, зумовлений ситуаціями надто сильного напруження — загрозою життю, фізичним і розумовим напруженням, страхом, потребою швидко ухвалювати відповідальні рішення. Під дією стресу у воїна змінюється поведінка, вона стає дезорганізованою, безладною. Спостерігаються також протилежні зміни свідомості — загальмованість, пасивність, бездіяльність. Зміна поведінки воїна є своєрідним захистом його організму від надто сильних подразників. Лише рішучі та спокійні люди, як правило, можуть регулювати і контролювати свою поведінку в стресовій ситуації. Але часто такі ситуації змінюють психічні властивості особистості військовослужбовців, які стають більш сприйнятливими до негативних впливів.
Силу впливу стресового подразнення визначають такі чинники: реальна загроза життю, інтенсивність бойово! напруженості, психічний стан бійця, досвід діяльності у критичних ситуаціях тощо.
Однією з форм стресу є фрустрація — емоційний стан особистості, що виникає внаслідок непереборної перешкоди на шляху до задоволення потреби. Фрустрація спричинює різні зміни поведінки воїна. Це може бути агресія або депресія.
Бойова обстановка може мобілізувати або дезорганізувати почуття воїнів. Підтримання їх на належному рівні забезпечується підвищенням бойової активності, професійної готовності до діяльності в екстремальних ситуаціях, актуалізацією вищих почуттів, піклуванням про потреби підлеглих, навчанням особового складу прийомам самоуправління і саморегуляції. Це потребує сформованості у кожного з воїнів як психологічної структури бойової діяльності в будь-яких умовах, так і вміння офіцерів навчати й виховувати підлеглих, управляти підрозділами. Ліквідація або попередження розвитку негативних почуттів досягається виявленням і усуненням причин їх появи, а також спеціальними заходами відновлення готовності воїнів до виконання доведених бойових завдань.
У бойовій обстановці почуття особливо загострюються. У різних умовах вони комплексно виражаються у вигляді нервового очікування, напруження, бойового пориву тощо. Перед обличчям смертельної небезпеки у багатьох воїнів виявляються маловивчені особливості, резерви психіки й організму. Тому офіцер має вміло мобілізовувати і підтримувати в них почуття, продиктовані бойовими обставинами і завданнями.
Людському організмові не властиве тривале сильне емоційне напруження. На певному етапі бійці адаптуються до факторів бойових обставин. При довготривалій адаптації або при дезадаптації воїна його охоплюють пригнічення, відчай, хворобливе передчуття небезпеки або загибелі. Це нерідко супроводжується страхом.
Страх у традиційній психології вважається астенічною емоцією — тобто такою, що погіршує життєдіяльність. Страх пригнічує психічну діяльність і інтелектуальні здібності. Стан небезпеки викликає страх [93].
Страх — емоція, що виникає в ситуаціях загрози біологічному або соціальному існуванню військовослужбовця і спрямована на джерело справжньої або уявної небезпеки. У психічному стані страху воїн, як правило, змінює свою поведінку. Страх у нього викликає депресивний стан, неспокій, прагнення уникнути неприємної ситуації, інколи паралізує його діяльність. Якщо джерело небезпеки невизначене або неусвідомлене, стан, що виникає, називається тривогою. Під впливом страху можуть виникати вегетативні дисфункції, з`являється своєрідний вираз обличчя. У випадках, коли він досягає сили афекту (панічний страх, жах), то здатен нав`язати стереотипи поведінки (втеча, заціпеніння, захисна реакція). Він як соціально-психологічне явище може передаватись навколишнім і викликати паніку. Вияву страху сприяють: відсутність організації та порядку, невміле керування, недовіра командирам і товаришам по службі, раптові дії супротивника, слабка навченість, слабка психологічна загартованість особового складу до дій в екстремальній обстановці тощо.
Основні способи подолання страху:
1) усвідомлення мети і завдань бойової діяльності-
2) активні цілеспрямовані дії, що відволікають воїна від небезпеки й обмежують думки про неї. Відомо, що чим більше воїн перебуває у стані бездіяльності й пасивності, тим швидше він піддається страху-
3) висока внутрішня самодисциплінованість, що дає змогу вміло діяти і виконувати найскладніше бойове завдання-`
4) наявність навичок і вмінь самоуправління, оскільки такий воїн значно менше переживає страх-
5) перебування в групі. За такої ситуації боєць переконаний у тому, що завжди може розраховувати на допомогу навколишніх. Тому в небезпечній ситуації військовослужбовці мають бачити і чути один одного-
6) наявність командира та його позитивний особистий приклад-
7) добре психічне самопочуття, гумор, оптимізм воїна-
8) добрий фізичний стан-
9) впевненість воїна у своїх силах, можливостях-
10) знання небезпек бойової обстановки і способів їх подолання-
11) знання сутності страху і способів боротьби з ним.
Для подолання страху та вибору ептимального способу дій в екстремальній обстановці необхідна також розвинена воля.
Воля — це здатність воїна, що виявляється в самодетермінації та саморегуляції своєї діяльності та різних психічних процесів. Якщо емоції визначають направленість дії, то воля — це вже сама дія. Тому воля передбачає:
— регулювання людиною своєї поведінки відповідно до найбільш значущих для неї мотивів-
— гальмування інших мотивів, спонукань, намагань-
— організацію дій, вчинків згідно зі свідомо поставленими цілями.
Психологи П.В. Симонов і П.М. Єршов вбачають сутність волі у подоланні перешкод під час досягнення мети [108, с. 48].
Завершальним етапом вияву волі є дії, пов`язані з подоланням внутрішніх або зовнішніх перешкод. Внутрішні — це ставлення та настанова воїна, хворобливий стан, перевтома тощо. Зовнішні — час, простір, фізичні властивості речей, опір інших бійців тощо. Внутрішні та зовнішні перешкоди, впливаючи на свідомість, спричиняють вольове зусилля, яке створює готовність до подолання труднощів.
Щоб зрозуміти сутність вольових дій, дуже важливо знати структуру вольового акту, який складається з таких елементів: імпульсу мети, мотиву, способів та засобів діяльності, ухвалення рішення і його виконання (рис. 4-10).
Імпульс — це пусковий сигнал попереднього формування мети. Мета діяльності — це те, чого прагне досягти воїн (сформувати навички й уміння, опанувати певну спеціальність, змінити поведінку у військовому колективі тощо). Під мотивом діяльності розуміють його спонуку або бажання виконати ту чи іншу діяльність або дію.
Крім того, одні й ті самі вольові дії воїн може виконати за допомогою різних способів. Зазвичай він обирає основний шлях їх реалізації, обмірковуючи при цьому, як досягти мети і які засоби треба використати для виконання вольових дій. Якщо воїн до кінця усвідомив мету і способи її досягнення, а також має сформований мотив, що спонукає до діяльності, то він може ухвалити остаточне рішення, яке буде безболісним для особистості, особливо в тому разі, коли свої дії він усвідомлює як єдино можливі. Проте вибір рішення — це складний процес, що супроводжується внутрішньою боротьбою. У боротьбі мотивів, у виборі рішення найбільша роль належить волі воїна.
Після ухвалення рішення напруженість, як правило, спадає. За ухваленого рішення настає черга планування шляху досягнення мети, пошук способів і засобів.
Основний етап у вольовому акті — виконання ухваленого рішення. Всю свою поведінку людина реалізує таким чином, щоб здійснити задуми. Однак вона не тільки діє, контролює, коригує свої дії. Практичне досягнення мети завжди поєднується з подоланням різних перешкод і труднощів, а це потребує вольового зусилля, особливо у сфері військової діяльності. Вольове зусилля є тим психічним явищем, яке визначає специфіку волі, чинить вольові дії на всіх етапах — боротьби мотивів, ухвалення рішення, планування, виконання. У боротьбі з труднощами вивчаються і вдосконалюються вольові якості особистості воїна.
Отже, воля виявляється і розвивається у діяльності. При цьому вона виконує три взаємозв`язані функції— збуджувальну, гальмівну і контрольну.
Основними особливостями волі є:
— зумовленість мотивами та індивідуально-психічними особливостями особистості-
— особистісний характер вольових дій. В історії психології відомі такі теорії волі:
— інтелектуалістична (це усвідомленість, активність, що виражається через зв`язок" зі спонуканнями і пов`язана з подоланням зовнішніх і внутрішніх перешкод- це здатність регулювати свої дії)-
— емоційна (В. Вундт)-
— волюнтаристична (В. Джеймс).
Кожна людина має свій індивідуальний набір вольових якостей, від яких залежать не тільки дії, а й вчинки особистості. Гама вольових якостей військовослужбовця містить цілеспрямованість, самовладання, витримку, наполегливість, рішучість, сміливість тощо.
Цілеспрямованість — вияв волі, що характеризується чіткістю мети, завдань, неухильним прагненням до їх досягнення, незважаючи на труднощі військової служби.
Витримка та самовладання виявляються в умінні стримувати свої почуття, якщо це потрібно, гальмувати імпульсивні дії, підпорядковувати себе поставленій меті.
Наполегливість воїна дає йому`змогу продовжувати діяльність у найскладніших умовах, незважаючи на тимчасові невдачі й перешкоди. Це одна з найважливіших його якостей, що сприяють йому в досягненні мети. Але не слід плутати наполегливість з упертістю (ригідністю). Впертий воїн практично завжди намагається наполягати на своєму, не оцінюючи критично своїх суджень, бажань або рішень.
Рішучість як вольова якість особистості дає змогу виконати ухвалене рішення без зайвих вагань. Воїни, позбавлені цієї якості, часто не можуть довести розпочату справу до кінця і невпевнені в правильності вибору засобу виконання рішення.
Важливою умовою рішучості є сміливість, тобто готовність воїна йти на оптимальний і виправданий ризик. Безумовно, рішучість має грунтуватися на глибокій розсудливості й лише тоді вступати в дію, коли боєць остаточно вирішує, як йому діяти.
Дисциплінованість — вияв волі, що характеризується усвідомленим, точним і своєчасним виконанням обов`язків. Вона виражається в умінні підпорядковувати свої дії потребам військової служби, завданням військового колективу. Усвідомлена дисциплінованість воїна припускає не сліпе підкорення за примусом, а добровільне, що грунтується на розумінні необхідності, усвідомленні свого військового обов`язку. Вона також включає ініціативу, творчість у розв`язанні задач, підвищене почуття відповідальності за результати вольових дій, самостійність та розвинений самоконтроль.
Справжня воля виявляється не тільки в досягненні мети, а й за відмови від неї, якщо мета хибна або людина не здатна розв`язати завдання. Самокритичний аналіз здійсненого — найважливіша передумова розвитку волі.
Відповідальність завдань військової служби вимагає від особового складу постійного і цілеспрямованого розвитку волі. Воля воїна формується у військовій діяльності під впливом виховання і самовиховання.
Виховання волі — один із найскладніших процесів праці воїна над собою. Так, Опоре де Бальзак писав, що не існує великих талантів без великої волі. Воля може й має бути предметом гідності більше ніж талант. Якщо талант— цс розвинена природна схильність, то тверда воля — це щохвилинна перемога над інстинктами, над потягами, які воля приборкує і стримує, над примхами і перешкодами, над усілякими труднощами, які вона героїчно долає.
Для формування волі недостатньо використати будь-який окремий прийом або один перевірений засіб. Оскільки воля має різні вияви, то й рекомендації для її виховання можуть бути різними.
Серед передумов формування волі, її тренування і загартування важливе місце посідають життєва настанова воїна, досвід, знання, почуття, емоції тощо. Разом з тим, тренуючи і загартовуючи себе вольовим зусиллям, ми якісно збагачуємо себе як особистість.
Воля воїна формується і розвивається в процесі цілеспрямовано організованої, психологічно насиченої, змістовної, методично обгрунтованої бойової та гуманітарної підготовки- усвідомленого й самовідданого виконання бойових та інших суспільно значущих завдань військової діяльності- вироблення корисних звичок і вилучення при цьому шкідливих.
У формуванні вольових якостей особливо важлива роль військового колективу, в якому воїн почувається більш відповідальним. Завдяки схваленню, допомозі він стає впевненим у своїх силах, відчуває задоволення від спільної діяльності з товаришами по службі.
Важливе значення для розвитку волі воїнів має ознайомлення їх з прийомами саморегуляції, самопереконання й аутотренінгу. Успішне оволодіння цими методиками суттєво допомагає їм свідомо керувати своєю поведінкою і своєчасно вносити необхідні корективи.
Добре розвиває і загартовує волю воїнів уміла організація психологічної підготовки особового складу підрозділу через моделювання умов сучасного бою в процесі бойової підготовки.
Офіцерові не слід також забувати про індивідуальні доручення, завдання своїм підлеглим з метою формування у них специфічних вольових якостей, що визначаються особливостями роду військ, військового фаху, посади, індивідуально-психічними особливостями підлеглого.
Проблема волі посідає одне з чільних місць у військовій діяльності, а вольовий гарт — одна з істотних сторін навчання і виховання військовослужбовців.
Поделиться в соцсетях:
Похожие
