lovmedgu.ru

Бойові психічні травми та психологічна реабілітація військовослужбовців

Видео: Тренінг психологи НГУ

У зв’язку з чим виникає необхідність проведення психологічної реабілітації воїнів?

По-перше, у воїнів, які протягом певного часу знаходяться під впливом бойових стрес-факторів, виникає елементарна стомленість, що знижує ефективність їх бойової діяльності. Стомленість – це відчуття слабкості, безсилля, в’ялості, дискомфорту, що супроводжуються негативними емоційними станами, втратою інтересу та мотивації до бойової діяльності. Стомленість негативно впливає на всі психічні та психофізіологічні процеси воїна, наприклад, знижується увага, порушується пам’ять, мислення, можуть виникати ілюзії, конфліктні ситуації з товаришами по службі тощо. Коли ця стомленість не компенсується відпочинком, вона має схильність акумулюватися і досягати критичних рівнів. У дослідженнях німецького вченого Е.Динтера встановлено, що перебування особового складу безпосередньо на передньому краї більше 30-40 діб непродуктивне. Це пов’язано з тим, що після досягнення максимуму морально-психічних можливостей, який наступає через 20-25 діб, у нього наступає їх швидкий спад, обумовлений виснаженням духовних і фізичних сил.

По-друге, можуть виникати у воїнів бойові психічні травми, під якими розуміють психічні розлади, порушення і захворювання, які ведуть до часткової чи повної втрати їх бойової здатності у результаті впливу факторів бойової обстановки, що травмують психіку воїна, та умов військової служби під час ведення бойових дій, а також після їх закінчення.

Такі психічні розлади стали вивчати психіатри. Наприклад, на початку ХХ ст. російські лікарі вперше розглядали психічні проблеми солдат як наслідок бойового стресу. Тому Г.Є.Шумков під час російсько-японської війни намагався ставити діагноз бойової психічної травми та лікувати безпосередньо на передньому краї. Він прийшов до висновку, що основною причиною бойових психічних травм можуть бути як фізичні та психічні травми, так і інші психогенні фактори бойової обстановки. З того часу вони отримали назву “стрес-фактори” бойової обстановки.

У міру накопичування емпіричного та теоретичного матеріалу з цієї проблемі у 80-х роках ХХ ст. виникла нова галузь психологічної науки – психологія травматичного стресу. Найбільш широкого розповсюдження та розвиток вона отримала у США, Англії, Франції, Ізраїлі, а згодом і в Росії. З того часу стресові наслідки стали вивчати не взагалі, а як наслідки бойового стресу, які виникають безпосередньо на полі бою, після його закінчення, а також після певного періоду часу (місяць, рік і більше). У зв’язку з цим необхідно докладно знати передумови та причини виникнення бойових психічних травм, форми їх прояву, наслідки та прийоми, способи та форми надання кваліфікованої допомоги.

Виникненню бойових психічних травм сприяють:

а) психічні перевантаження особового складу у бойовій обстановці:

постійна реальна загроза життю-

жорстка відповідальність за виконання бойового завдання-

недостатність і невизначеність інформації, що надходить-

дефіцит часу при прийнятті рішення-

невідповідність рівня військово-професійної підготовленості особистості воїна до реальних умов бойової діяльності-

психічна непідготовленість воїна до дій у бойових умовах-

кумулятивний, індуційований варіант протікання реакцій у групах людей, наприклад, миттєве розповсюдження паніки серед воїнів-

повна чи часткова ізоляція воїнів від основних сил тощо-

б) бойові фізіологічні перевантаження:

фізичне виснаження в результаті перенапруги та порушення режиму годування-

порушення режиму сну-

в) умови бойової діяльності:

виконання розпорядку дня і дисциплінарних вимог-

організація побуту, забезпечення потреб і запитів воїнів-

незвичні умови служби та бойових дій (клімат, погода, місцевість тощо)-

переживання особистого характеру (хвороба і смерть близьких, службові негаразди, фінансові проблеми тощо).

Для чого слід знати ці причини? Тому що їх знання практично визначають основні напрями роботи з психологічної реабілітації воїнів. Наприклад, за американськими даними, 30% усіх ветеранів в’єтнамської війни мали виражені посттравматичні стресові реакції протягом всього їх життя. На 1988 р. у 15,2% ветеранів-чоловіків і 8,5% ветеранів-жінок було зареєстровано посттравматичні психічні розлади. Серед національних меншин ці відсотки більші: 27,9% – серед іспаномовних ветеранів, 20,6% – у ветеранів негритянського походження. Досвід в’єтнамської війни був використаний під час підготовки американських військ до бойових дій у Персидській затоці. У зв’язку з цим усі стрес-фактори, які викликають бойові психічні травми, ними були поділені на три групи:

бойові стресори бойової обстановки (загроза життю- отримання поранення- свідоцтва смерті близьких і товаришів по службі- ураження ракетним ударом, артилерійським і стрілецьким вогнем як з боку противника, так і власних військ (помилково)- участь у спеціальних підрозділах, що діють на теренах противника- відповідальність за смерть іракських солдат)-

небойові стресори бойової обстановки (свідоцтва смерті іракських і кувейтських солдат- страх перед застосуванням Іраком ракетних ударів чи атак з використанням хімічної та біологічної зброї- очікування наземних бойових дій, які асоціювалися зі страхом смерті чи пораненням- відношення Іраку до військовополонених- загальні негативні умови життєдіяльності у пустелі)-

стресори, що пов’язані з відправкою у зону бойових дій (ізоляція від сім’ї, близьких, друзів, товаришів по службі, роботі. Особливо це стосувалося солдатів Національної гвардії та військ Резерву).

Внаслідок дії цих стрес-факторів у воїнів виникають труднощі у функціонуванні психіки. Можна навести таку психологічну класифікацію розладів їх психіки у бойових умовах:

1. Розлади психіки, провідною ознакою яких є фобія – патологічний страх, характерними симптомами якого є серцебиття, холодний піт, сухість у роті, тремтіння кінцівок, мимовільне виділення сечі та калу, паралічі кінцівок, заїкання, німота. Можна виділити три основні клінічні форми страху:

рухова –виявляється у неконтрольованих діях і рухах, наприклад, втеча від небезпеки-

ригідна – виявляється в пасивності, недостатності міміки, байдужості, оклякненні тощо-

скрита форма, що має прояв у гарячковій пасивності, безглуздій активності, які призводять до зриву виконання бойового завдання. У штабах така форма активності паралізує результативну роботу, породжує протилежні накази, розпорядження тощо.

Колективною формою страху є паніка – стан масового страху перед реальною або уявленою небезпекою, яка наростає в процесі взаємної індукції, що блокує здатність воїнів реально оцінювати обстановку, мобілізацію вольових ресурсів і організацію спільних цілеспрямованих дій.

2. Бойовий шок і бойове стомлення. Бойовий шок проходить у три стадії:

перша розвивається протягом кількох годин (діб) і характеризується почуттям тривоги, що поступово зростає, страхом і погіршенням настрою-

друга – гостра стадія – продовжується від кількох днів до кількох тижнів, проявляється розвитком психосоматичних порушень невротичного характеру-

третя – хронічна стадія – характеризується тривалою психічною декомпенсацією зі змінами особистості.

Під бойовим стомленням розуміють психічні розлади, які виникають у воїнів через кілька тижнів бойових дій середньої інтенсивності.

3. Посттравматичний синдром включає групу психічних розладів, які виникають внаслідок неусвідомлених намагань суб’єкта “витіснити” зі свідомості найбільш несприятливі епізоди.

Основні форми прояву посттравматичного синдрому: часткова чи повна соціальна дезадаптація, зниження пам’яті, думки про самогубство та суїцідальні дії, почуття постійної стомленості, неспроможність концентрувати увагу, порушення сну, зловживання алкоголем, прийом наркотиків, болісні головні болі, шлунково-кишкові розлади, сексуальні розлади тощо.

За важкістю можна класифікувати такі бойові психічні травми:

легкого ступеня, що проявляються в надмірній дратівливості, замкненості, втраті апетиту, головних болях, швидкій стомлюваності-

середнього ступеня, які характеризуються легкими істеричними реакціями, агресивністю, тимчасовою втратою пам’яті, депресією, підвищеною чутливістю до шуму, сильним страхом, втратою почуття реальності дій, що відбуваються-

тяжкого ступеня, що проявляються порушеннями слуху, зору, координації рухів і психоруховими розладами від безглуздих вчинків до розвитку ступору.

Основні напрями профілактики бойових психічних травм.

1. Навчання командирів, а через них і всіх військовослужбовців основам психології та практичним навичкам і вмінням своєчасного розпізнання психічних розладів з використанням найпростіших методик оцінки бойового стресу, опрацювання навичок самоконтролю і спостереження за оточуючими.

2. Роз’яснення особовому складу природи стресових ситуацій та переконання їх у персональній відповідальності за власний психічний стан, опанування найпростішими прийомами релаксації, медитації тощо. Така робота має проводитися безпосередньо перед боєм і в періоди затишшя.

3. Оптимальне забезпечення особового складу всім необхідним, формування їх упевненості у власних силах, турбота про харчування й відпочинок, надання своєчасної психологічної та психіатричної допомоги.

4. Своєчасне розпізнання осіб з бойовими психічними травмами, надання їм оперативної психологічної допомоги та їх евакуація в тил. Основними критеріями для евакуації є: неспроможність військовослужбовця виконувати функціональні обов’язки, неадекватна оцінка оточення, відсутність контакту, деморалізуючий його вплив на оточуючих, загроза з його боку для інших військовослужбовців.

Як свідчить світовий досвід, бойові психічні травми необхідно лікувати безпосередньо на передньому краї. В основі цього лікування мають лежати три основні принципи: своєчасність надання психологічної допомоги, максимальне наближення місця лікування до поля бою, мінімальні терміни лікування.

Особи, що дістали бойові психічні травми, мають отримати медичну допомогу безпосередньо в бойових порядках. Ті воїни, які підлягають евакуації, збираються на батальйонний медичний пункт, де їм надається перша психологічна, долікарська, а за можливості – перша лікарська допомога з використанням методів психокорекції та мінімальною кількості ліків.

Воїни, у яких не відновляється боєздатність протягом кількох годин, належать евакуації до медичної роти, окремого медичного батальйону, де вони будуть знаходитися від кількох годин до кількох діб залежно від важкості травми, кількості потерпілих і бойової обстановки. Для їх лікування використовують методи психокорекції, раціональної трудотерапії з обов’язковими елементами бойової та фізичної підготовки. Головною задачею колективних та індивідуальних бесід має бути переконання уражених у можливості їх швидкого вилікування і повернення у підрозділ. Їх відразу треба попередити про те, що термін лікування не може перевищувати 10 діб.

Найбільш важко уражені підлягають евакуації в спеціалізовані відділення шпиталів, які розташовані в тилу військ.

Психологічне забезпечення відновного періоду включає:

психологічне інформування особового складу про можливі психічні наслідки бойової діяльності та шляхи їх подолання-

діагностику психічного стану військовослужбовців, що складають групу ризику (військовослужбовці, які виконували найбільш важкі та стресогенні завдання, раніше отримували бойові психічні травми, мають складне становище в сім’ї, допускали суттєві помилки у виконанні бойових завдань, знаходяться в ізоляції в підрозділі- військовослужбовці-жінки, старшого віку тощо)-

психологічне консультування військовослужбовців з питань, які виникають через переживання у відновному періоді-

психологічну й соціально-психологічну підтримку воїнів, що переживають труднощі відновного періоду-

використання спеціалізованих психологічних методів, спрямованих на прискорення відновних процесів у військовослужбовців (психофізіологічний тренінг, тренінг саморегуляції, групи інтенсивного спілкування та ін.).

Форми психологічної реабілітації залежать від психічного і психофізіологічного стану військовослужбовця. Коли останній усвідомлює власні психологічні труднощі та стан, що переживає, щодо нього застосовуються психопрофілактичні методи, які виражаються у психологічному інформуванні, психологічній та соціально-психологічній підтримці військовослужбовця та членів його сім’ї, використанні спеціалізованих психологічних методів, що прискорять відновлення, а за необхідності – супроводжуються проведенням превентивної психодіагностики.

У разі виникнення у військовослужбовця певних відхилень від нормального розвитку процесів відновлення з ним здійснюється психокорекційна робота, а при появі стійких психічних труднощів надається психотерапевтична допомога. Ці дві форми психологічної допомоги можуть здійснюватись у військовій частині психологом у взаємодії з медичним персоналом цієї ж військової частини. У цих випадках суб’єктом відновного періоду залишається особистість воїна.

У разі отримання важких бойових психічних травм психологічна реабілітація організується спеціалістами. Вона може організовуватися в традиційному вигляді й бути частиною медично-психологічної реабілітації та проводитися з воїнами, що проходять лікування у зв’язку з пораненнями, контузіями, травмами, опіками, опромінюванням, психічними розладами. Вона може доповнюватися професійною та соціальною реабілітацією.

У нетрадиційному варіанті психологічна реабілітація – це специфічний вид психологічної допомоги, що надається військовослужбовцям, які переживають або гострі реакції на актуальний стрес, або загострення відстрочених негативних психічних наслідків, відстрочених реакцій та розладів, що зумовлені раніше пережитим, як правило, психотравмуючим стресом. Безперечно, що й у другому варіанті психолог співпрацює з військовими чи цивільними лікарями, а військовослужбовець під час психологічної реабілітації звільняється від виконання службових обов’язків і знаходиться або у стаціонарі медичного підрозділу, або у реабілітаційному відділенні військового шпиталю.

У другому варіанті психологічна реабілітація є центральною ланкою реабілітаційного процесу і доповнюється або медичною реабілітацією, або тільки певною медичною допомогою. За наявності відповідних умов у медичному підрозділі військової частини здійснюється неспецифічна психологічна реабілітація, яка може починатися і закінчитися в умовах військової частини чи бути першим етапом наступної, спеціалізованої психологічної реабілітації в умовах військового шпиталю. Неспецифічність чи специфічність психологічної реабілітації визначається глибиною і важкістю бойових психічних травм військовослужбовця і ступенем спеціалізації способів психологічного впливу, які необхідні для вирішення проблем психологічної реабілітації.

При організації психологічної реабілітації після завершення бойових дій обов’язково необхідно враховувати такі фактори:

ступінь активності військової частини, підрозділу і конкретного військовослужбовця в бойових діях (чим більше та активніше діяли військовослужбовці в зоні бойових дій, тим оперативнішою, масштабнішою і повноціннішою має бути психологічна допомога- ступінь активності визначається за характером і кількістю бойових дій, в яких брали участь військовослужбовці, за рівнем їх бойової напруги та значущості для виконання більш масштабних бойових завдань)-

кількість бойових втрат у військовій частині, а також характер і причини поранень, контузій, травм, опіків, доз опромінення та інших форм фізичного діяння на здоров’я військовослужбовця. Під час надання психологічної допомоги кожному військовослужбовцю у відновний період ураховуються: а) ситуація, в якій було отримано ушкодження здоров’я- б) ступінь впливу на нього випадків смерті товаришів (особливо близьких по службі та життєдіяльності)- в) характер його ставлення до явищ, що визначені в пунктах а) і б)- г) особливості ставлення до цього різного командування- д) нагороди та заохочення, що пов’язані тією чи іншою мірою з цим явищем- е) характер відбиття даних явищ у свідомості товаришів по службі тощо-

час виходу військової частини, підрозділу, військовослужбовця із зони бойових дій (чим раніше та оперативніше буде надано психологічну допомогу учасникам бойових дій, тим меншою буде ймовірність виникнення згодом психічних проблем, зумовлених бойовим стресом)-

особливості соціально-психологічного клімату і міжособистісних взаємин у військовій частині, підрозділі, характер взаємин конкретного військовослужбовця з оточуючими-

особливості та умови діяльності військової частини, підрозділу, військовослужбовця після виходу з бойової обстановки (нормальна і добре продумана організація життєдіяльності військової частини, підрозділу, конкретного військовослужбовця буде сприяти психічному здоров’ю військовослужбовців і зменшувати необхідність психологічної допомоги та реабілітації)-

особистісні переживання конкретного військовослужбовця, що може бути пов’язано з фізичним знищенням солдат противника, загибеллю товаришів по службі, веденням бойових дій у оточенні противника, знаходженням у полоні, здійсненням протиправних вчинків, участю у них-

урахування соціальних, етнічних, релігійних, сімейних та інших обставин, що мають суттєвий вплив на процес психологічної реабілітації кожного конкретного військовослужбовця.

Отже, існує досить чітка система надання психологічної допомоги та реабілітації військовослужбовців, що мають певні проблеми з психічним здоров’ям чи отримали суттєві бойові психічні травми. На сьогоднішній день мається три концептуальні підходи до надання психологічної допомоги в бойових ситуаціях – це американська, ізраїльська та російська системи.

Американська система надання психологічної допомоги організована таким чином: командир підрозділу, молодший медичний спеціаліст виявляють осіб з бойовими психічними травмами і надають їм негайну психологічну допомогу, після чого відправляють постраждалого в батальйонний медичний пункт. Тут їм надається долікарська психологічна допомога (сон, тепло, якісне харчування, відпочинок і мінімальна кількість фармакологічних препаратів) протягом кількох годин. Після цього ті військовослужбовці, в яких нормалізувалася психічна діяльність, відправляються у підрозділи, а тих, у кого зберігаються симптоми психічних розладів – до медичного евакуаційного пункту тилової зони бригади. Протягом двох діб з ними проводиться психотерапія, використовуються медикаментозні засоби, їх добре годують, організують добрий відпочинок тощо.

Ті військовослужбовці, в яких психічний стан нормалізувався, повертаються до строю, а інші направляються в дивізійну медичну роту. Протягом двох тижнів, окрім вищеперелічених заходів, з постраждалими проводяться ненапружені заняття з бойової підготовки, організуються зустрічі з товаришами по службі, заходи психологічної та психіатричної допомоги. Для надання такої допомоги в медичній роті є психолог, психіатр і соціолог.

Обов’язковою умовою відбудови психічного здоров’я вважається збереження чіткого режиму дня і військової форми одягу. При відсутності позитивних результатів лікування продовжується у психіатричному закладі чи стаціонарному шпиталі. За оцінками спеціалістів, ефективність такої допомоги становить 45-75%.

Ізраїльська система психологічної допомоги має комплексний характер і передбачає виявлення командирами безпосередньо в підрозділі осіб з ознаками бойових психічних травм. Цих воїнів відправляють до батальйонного медичного пункту, де з ними здійснюється психотерапевтична робота протягом кількох годин. Ті, які подолали бойову психічну травму, звертаються до власного підрозділу, а інші – направляються до медичного евакуаційного пункту, де з ними протягом кількох днів працюють психологи та медичні працівники. З цією метою можуть використовуватися психотерапія, за необхідності – медикаментозні засоби, в основному, снотворні, організується зв’язок з командирами, товаришами по службі. Коли така система заходів не дає позитивного результату, постраждалі направляються в дивізійну медичну роту на строк до двох тижнів. Окрім вищезазначених заходів, можуть організуватися навчальні стрільби та інші навчально-бойові заняття. Тільки після цього воїнів з остаточними негативними ознаками психічних наслідків направляють на лікування в стаціонарний воєнний шпиталь.

Зберігаючи традиційну систему, ізраїльські спеціалісти включають у неї нові елементи. Так, для надання психологічної допомоги воїнам медичним батальйонам придаються команди Управління психіатрії воєнно-медичної служби збройних сил. А самі батальйони обслуговують частини ланки “дивізія” і знаходяться в 2-5 кім від лінії фронту. Кожна команда складається із п’яти спеціалістів: 1 психіатр, 1-2 психологи, 2-3 соціологи. Методами роботи групи є сон, психотерапія, душ, чудове харчування та ін. Використовуючи ці засоби, група повертає в стрій протягом 72 год. до 60% психотравмованих воїнів.

Російська система психологічної допомоги веде початок своїх традицій з російсько-японської війни 1905 року. Вона отримала певне вдосконалення в роки Першої світової та Великої Вітчизняної війн. Ця система характеризується тим, що психологічна допомога надається переважно воїнам з психотичними та психічними розладами, що розвиваються на тлі фізичних поранень і травм. У ході бойових дій у “гарячих” районах апробовано роботу спеціальної групи психологічної (психофізіологічної) допомоги, яка складається з психіатрів, психофізіологів, психофармакологів. Вони довели власну життєздатність і корисність. Суттєвим недоліком цієї системи є той факт, що значна кількість командирів вилучаються із системи надання психологічної допомоги через те, що вони не підготовлені для її надання.

Таким чином, проведений аналіз надання психологічної допомоги та психологічної реабілітації свідчить про те, що існує певний алгоритм цієї роботи, є спеціалізовані прийоми, способи та форми надання такої допомоги, які можуть широко використовуватися у Збройних силах України для підтримання бойової готовності військових підрозділів та частин, зменшення бойових психічних травм і підвищення ефективності надання своєчасної психологічної допомоги та психічної реабілітації.<< ПредыдушаяСледующая >>
Внимание, только СЕГОДНЯ!
Поделиться в соцсетях:
Похожие
» » Бойові психічні травми та психологічна реабілітація військовослужбовців