Основні напрями психологічної підготовки особового складу до ведення бойових дій
У військовій практиці склалася така система основних напрямків психологічної підготовки:формування мотиваційних основ бойової діяльності воїнів-
їх інформування про навчально-бойові завдання і способи і прийоми їх розв’язання-
залучення особового складу до активних практичних дій у процесі бойової підготовки в умовах, близьких до реального бою-
озброєння воїнів засобами самоуправління своїми психічними станами та діями.
Усі ці напрями реалізуються під час занять із бойової та гуманітарної підготовки, у процесі організації різноманітних виховних заходів. Специфіка психологічної підготовки полягає в тому, що вона є складовою частиною кожного цього заходу, забезпечуючи та доповнюючи їх зміст своїми засобами з метою забезпечення безперервності процесу формування у військовослужбовців психологічної готовності до дій в умовах сучасної війни.
Формування мотиваційних основ бойової діяльності. Офіцерам необхідно наперед усім мати чітку уяву про ту систему мотивів і мотивацій, яка керує діяльністю та поведінкою особового складу під час бою, знати психологічні умови їх успішного формування. У діяльності військовослужбовця доцільно виділити такі групи мотивів: мотиви захисника Батьківщини- мотиви військово-професійної діяльності- мотиви безпосередньо практичної дії. Усі ці види мотивів тісно взаємопов’язані й складають систему.
Мотиви захисника Батьківщини формуються на основі пояснення воїнам необхідності забезпечення територіальної цілісності та суверенітету України. Розуміння цього є однією з основних умов прояву воїнами активності та старанності у оволодінні бойовою майстерністю, формування готовності подолати, коли це необхідно, труднощів, які можуть виникати у ході бойових дій. Ці мотиви формуються насамперед у процесі гуманітарної підготовки й цілеспрямованих виховних заходів, спрямованих на виховання таких якостей захисника Батьківщини, як любов до Батьківщини, гордість за службу в Збройних силах, бажання бути високопрофесійним воїном тощо.
У період оволодіння військовослужбовцем своєю бойовою майстерністю та опанування функціональних обов’язків мотиви захисника Батьківщини конкретизуються, збагачуються новим змістом і переходять у новий якісний стан – мотиви і мотивації військово-професійної діяльності. Умовами їх формування є усвідомлення воїном своєї належності, наприклад, до військ зв’язку, їх героїчної історії- якісне засвоєння військового фаху, подолання пов’язаних з цим труднощів і поява на цій підставі гордості за незалежність до даного виду військ- прагнення додержувати установлених у військовій частині бойових традицій тощо.
При опрацюванні конкретних дій, прийомів подолання труднощів навчально-бойових завдань формуються мотиви безпосередньо практичних дій: прагнення самоствердження перед командиром, товаришами по службі сміливим, рішучим, схильним до подолання труднощів та позбавлень бойового навчання, бажання швидко оволодіти своїм військовим фахом та заслужити відповідне заохочення тощо.
Іншим напрямом у психологічній підготовці є досягнення найбільш повного інформування воїнів про навчально-бойові та бойові завдання, які вони виконують, та труднощі, які вони подолають. Тут офіцер повинен застосувати два види інформації: орієнтовну, яка допомагає воїнам чітко уявити собі характер сучасної війни, особливості їх дій у разі застосування противником ЗМУ. Інформація такого роду конче необхідна, вона спрямовує воїнів на швидке оволодіння своїм військовим фахом, на сумлінне ставлення до виконання своїх службових обов’язків. Однак, якщо під час такого інформування не пояснюється характер майбутніх труднощів, їх дія на психіку підготовлених і непідготовлених воїнів, не показуються зміни, які в них з’являються, а також можливості, умови й шляхи подолання цих труднощів, то вона не сприяє виконанню основних завдань психологічної підготовки воїнів до успішних дій у сучасній війні. Таке інформування лише дає змогу створити найбільш загальне уявлення про психологічні фактори бойової обстановки, про необхідність виконання поставленого завдання тощо. Тому обов’язково необхідним є інший вид інформації: мобілізуючої, яка має націлювати воїнів на подолання труднощів навчально-бойових і бойових завдань та спрямувати на успішне їх виконання.
Іншим напрямом психологічної підготовки є залучення воїнів до активних практичних дій в обстановці, наближеній до реального бою. Ефективність формування психічної стійкості та психологічної готовності зумовлюється додержанням офіцерами ряду принципів психологічної підготовки.
Головним принципом психологічної підготовки є моделювання – відтворення в ході розв’язання навчально-бойових і бойових завдань зовнішньої картини сучасного бою. Для цього можна широко застосовувати різні засоби імітації. На польових заняттях можлива імітація застосування супротивником ядерної зброї, вогню артилерії, мінометів, зенітних засобів, бойових ударів авіації, радіоактивного забруднення місцевості та ін. Для цього можна застосувати вибух-пакети, холості патрони, димові шашки і шашки нейтрального диму та інші засоби імітації. Добре зарекомендували себе звукові установки для відтворення звуків пострілів, розривів снарядів та шуму бою.
Крайньою формою такої імітації є принцип натуралізації, який широко застосовується у деяких західних арміях. Наприклад, в американській армії на тактичному навчальному полу імітуються несамовитий галас та волання поранених, розкидають муляжі трупів, гниле м’ясо з трупним запахом та закривавленими внутрішніми органами тварин. Широко застосовується практика переодягання на маневрах та навчаннях американських військ у форму одягу ймовірного противника. Безумовно, таке моделювання не повинне травмувати психіку військовослужбовців. Тому головною метою імітації є виклик у особового складу таких психічних станів, що збігаються з тими, які можуть з’явитися в реальному бою.
Значною мірою досягненню цієї мети сприяє додержання в процесі психологічної підготовки принципу проблемності, який передбачає включення в опрацювання навчально-бойових і бойових завдань елементів ризику, небезпеки. Для цього необхідно, щоб на заняттях та навчаннях бойові ситуації відпрацьовувались у кліматично тяжких умовах у скороченому режимі часу- особовому складу не надавалась інформація про противника, про місцевість та готові рішення, формувалася цілісна уява воїнів щодо бойових ситуацій на підставі самостійного аналізу розрізнених та протилежних “відомостей”- особовий склад навчався розуміти зміст змін, що стались у бойовій обстановці тощо. Найбільш повно ці умови створюються у процесі бойової підготовки.
На практиці цей принцип реалізується під час комплексних тактичних навчань з бойовою стрільбою із застосуванням таких прийомів і способів, які безпосередньо спрямовані до психіки військовослужбовця:
подолання різних складних перешкод в умовах безпосередньої фізичної небезпеки-
кидання наступальних бойових гранат в атаці під час руху, без зупинки, з оборонних укріплень-
рух в атаку під розривами своїх снарядів-
стрибки у воду в повній екіпіровці зі зброєю-
форсування водних перешкод по льоду-
водіння танків під водою-
водіння бойовою техніки гірськими дорогами-
стрільба штатним снарядом і проведення таких стрільб вночі-
обкатка танками та переміщення десантом на танках-
десантування та спішування з транспортних засобів під час руху-
проведення робіт та обладнання позицій в умовах реального забруднення місцевості навчальними імітаційними засобами або дегазація забрудненої зброї та бойової техніки-
подолання в ході занять зон, насичених джерелами зорових та слухових подразників тощо.
З цією метою можливе широке застосування таких засобів, як постановка перед підлеглими завдань і ввідних раптово, лімітування часу на їх розв’язання, створення умов, коли воїни повинні зробити оптимальний вибір із множини варіантів рішень.
Для цього офіцери можуть застосовувати такі прийоми:
утворення “зіпсувань” і виведення із строю зброї, бойової техніки, засобів зв’язку, членів екіпажів тощо-
швидка зміна ввідних та навчальної обстановки, які потребують від воїнів оперативних, рішучих та швидких дій-
активні, невідкладні дії умовного супротивника-
несподіване проведення бойових тривог-
проведення навчань на незнайомій місцевості у складних кліматичних умовах тощо.
Застосування перелічених і ряду інших методичних прийомів повинно здійснюватися з урахуванням набутого особовим складом досвіду діяльності в екстремальних умовах при суворому дотриманні заходів безпеки.
Тому при практичному опрацюванні будь-яких навчально-бойових і бойових завдань (наприклад, кидання бойових гранат, обкатка танком, боротьба з танками противника тощо) необхідно одночасно з ускладненням самої навчально-бойової ситуації додержувати принципу поступовості. Так, наприклад, при відпрацюванні дії по киданню бойових гранат необхідна певна послідовність у посиленні труднощів (табл. 17.2).
Таблиця 17.2
Послідовність посилення труднощів під час кидання бойових гранат
Крім того, для психологічної готовності необхідно, щоб особовий склад кинув не менше 6-8 гранат з різних положень. Сформована психологічна готовність зберігається у тому випадку, якщо періодичність кидання бойових гранат буде не рідшою одного разу за 5-6 місяців. Аналогічно повинні відпрацьовуватися всі інші навчально-бойові ситуації з урахуванням кількості тренувань, необхідні для формування психологічної готовності та для її підтримки на оптимальному для воїнів рівні.
Важливим засобом психологічного загартування особового складу під час навчань є розв’язання воїнами завдань, що потребують від них максимального напруження сил. Це дозволяє воїнам накопичувати досвід дії з максимальним навантаженням, зміцнити їх віру у свої сили. Ця умова психологічно досягається додержанням принципу динамізму в діях особового складу, коли навчання та заняття провадяться з постійною зміною та умов відпрацювання навчально-бойових і бойових ситуацій, послідовним ускладненням завдань, посиленням труднощів, збільшенням тривалості та безперервності у відпрацюванні навчально-бойових ситуацій від заняття до заняття тощо. Тому необхідно цілеспрямовано формувати в особового складу переконання в тому, що бій потребує максимального напруження духовних, психічних, психофізіологічних і фізичних сил, не допускає жодного розслаблення.
Додержання перелічених вище умов дає змогу особовому складу не розгубитись у несподіваних умовах бою, які швидко змінюються, спостерігати, як розвивається бій і водночас приймати необхідні обґрунтовані рішення. Особливої важливості у зв’язку з цим набуває боротьба командирів з розслабленням та спрощенням під час бойової підготовки.
Ще одним принципом є принцип психологічного протиборства, який разом із вогневим, тактичним та іншими видами протиборства має забезпечувати можливість відчувати спрямованість дії на себе.
Ця спрямованість може бути усвідомленою:
в умовах реальної протидії умовного супротивника-
внаслідок сильної фізичної дії на органи відчуття-
при навантаженнях, що викликають стурбованість за достатність запасів моральних і фізичних сил-
у ситуаціях, що викликають побоювання за правильність рішень, які приймаються тощо.
Для цього необхідно, щоб особовий склад під керівництвом офіцерів самостійно навчався розкривати задум противника та організовувати йому ефективну протидію- вводити його в оману щодо справжніх намірів та дій своїх підрозділів- уміло застосовувати маскування, дезінформацію противника, відвертаючи його увагу від дійсної мети наших підрозділів- створювати в уяві противника такі ілюзії, які штовхали б його на хибний шлях відносно дій, сил та засобів наших підрозділів тощо. Додержання цих умов дає змогу сформувати в особового складу прагнення вести активну боротьбу з противником, нав’язуючи йому свою волю.
Велику роль у психологічній підготовці відіграє додержання на заняттях і навчаннях принципу безпеки дій особового складу. Цей принцип відображає закономірну залежність між об’єктивною необхідністю діяти в умовах ризику й небезпеки та потреб мирного часу щодо збереження життя і здоров’я особового складу. Дійсна безпека досягається:
високою організованістю та обдуманістю занять і навчань-
відмовою від навчальних місць, умов, етапів виконання навчально-бойових завдань, на яких можливе травмування особового складу-
постійним і ретельним аналізом причин травматизму, що мав місце раніше у підрозділі (частині) та їх усунення-
додержанням заходів страхування та взаємодопомоги-
високим рівнем вмінь особового складу та додержанням ним військової дисципліни, порядку й організованості на заняттях з бойової підготовки.
Дотримання цих принципів психологічної підготовки особового складу впорядковує процес бойової підготовки, надає йому цілеспрямований характер щодо формування у воїнів якостей, які дозволяють їм успішно долати труднощі бою та виконувати бойові та навчально-бойові завдання.
Останніми роками дедалі більшої популярності набуває такий напрямок психологічної підготовки воїнів, як озброєння їх навичками й уміннями саморегуляції своїх психічних станів, навчання методиці самомобілізації на розв’язання доведених завдань.
Суттєвою умовою ефективності цього напряму є оволодіння офіцерами прийомами спонукання підлеглих до пізнання своїх індивідуально-психічних особливостей та можливості успішного подолання труднощів, що з’являються під час служби й бою.
Тому передусім необхідно допомогти воїнам пізнати свої індивідуально-психічні особливості. З цією метою їх необхідно навчити методів самоспостереження, самопорівняння із взірцем, самоаналізу та самооцінки свого психічного стану. Застосовуючи ці методи, військовослужбовець усвідомлює та об’єктивно оцінює свою підготовку до бойової діяльності, можливості успішного її здійснення в складних умовах бойових обставин. Результатом буде прийняття воїном рішення на самовдосконалення.
Наприклад, у практиці зв’язківців часто трапляється така ситуація: веде радіотелеграфіст передачу впевнено, швидко. Несподівано виникають зміни в роботі. Якість, чіткість передачі порушується. Виявляється, що він “зірвав” руку. Для радіотелеграфістів це біда. Воїни, які “захворіли” на цю “хворобу”, починають нервувати, переживати і цим ще більше погіршують становище. Справа доходить до того, що радіотелеграфісти не можуть керувати своєю кистю. У такій ситуації важливо підказати, що воїну на основі самоаналізу треба знайти причину зриву та визначити шляхи її подолання.
Подальшим етапом буде озброєння воїнів навичками й уміннями самокерування. Тут важливо роз’яснити бійцям, що керування своїми психічними станами і діями є комплекс систематизованих психологічних і фізичних прийомів, які дають змогу знімати надмірну психічну напруженість, стимулювати зовнішню та внутрішню активність, максимально мобілізувати моральні та фізичні сили на виконання навчального та бойового завдання.
Ці різні напрями психологічної підготовки та умови їх реалізації дають результат лише тоді, коли вони використовуються в комплексі, під час усіх занять із бойової та гуманітарної підготовки особового складу, при цьому центральною постаттю в організації та проведенні психологічної підготовки є офіцер. Він має добре знати методи, за допомогою яких здійснити процес психологічного загартовування підлеглих, постійно вдосконалювати власний арсенал методичних прийомів і засобів, які б сприяли формуванню у підлеглих емоційно-вольової стійкості та готовності виконувати бойові та навчально-бойові завдання в складних умовах сучасної війни.
Поделиться в соцсетях:
Похожие
