Державна система охорони здоров`я як комплекс заходів

Видео: В.Гройсман провів нараду з реформи системи охорони здоров'я (22.09.2016)

На думку лікаря з Чернігова Н. Дейкун, однією із стратегічних помилок є те, що під системою охорони здоров`я населення в Україні та й колишньому СРСР мали на увазі мережу санітарно-профілактичних, лікувально-профілактичних, фізкультурно-оздоровчих, санаторно-курортних, аптечних, науково-медичних та інших установ (Основи законодавства України про охорону здоров`я від 19.11.1992 р., ст. 16). Таке становище, природно, створило ситуацію, коли, здавалося б, у країні є система охорони здоров`я, розробляються й видаються документи, що декларують турботу про здоров`я, а разом із тим демографічна ситуація й рівень стану здоров`я стали критичними. Так, у Чернігові за останні 5 років відзначається помітне погіршення основних демографічних показників і параметрів, що характеризують здоров`я населення: рівень народжуваності і смертності в 1993 р. порівняно з 1989 р. становив 9,9 і 15 %- 9,7 і 7,9 % відповідно. Тобто стан погіршився на 59 і 22,7 % при показнику природного приросту населення +0,2 і +7,1 відповідно- первинна захворюваність дорослих і підлітків (на 100000 населення) — 8217,6 при середньорічному темпі зміни за 1989 — 1993 р. +0,92%- хворобливість (на 100 000 населення) — 14785,9 при середньорічному темпі зміни за ці ж роки +0,86%- рівень дитячої смертності (на 1000 немовлят) — 10,9 при середньорічному темпі зміни за 1991—1993 р. +0,3 %.

Отже, необхідно визнати, що галузь охорони здоров`я населення знаходиться в найтяжчій кризі, і якщо не буде негайно вжито дійових та цілеспрямованих заходів управлінсько-законодавчого порядку, все це призведе в найближчі роки до катастрофи національного генофонду. У цьому зв`язку правомірним є питання щодо цілей, завдань і особливостей функціонування системи охорони здоров`я населення України.

Досвід економічно розвинутих країн свідчить, що поняття системи охорони здоров`я значно ширше, ніж те, яке прийнято вважати в нашій країні.

В "Основах законодавства України про охорону здоров`я" викладено терміни і поняття: здоров`я, охорона здоров`я, установи охорони здоров`я і медико-санітарна допомога. Разом із тим визначення системи охорони здоров`я (СОЗ) у цьому й інших доступних нам документах відсутнє, що не випадково, оскільки організованої державної системи охорони здоров`я в нашій країні практично немає. Водночас "Основами законодавства" відповідальність за стан здоров`я населення повною мірою покладено на мережу установ, завданням яких є надання медичної допомоги, а також на мережу санітарних, санаторно-курортних, аптечних, фізкультурно-оздоровчих і науково-медичних установ. З цим не можна погодитися, тому що це входить у принципові суперечності з інтересами народу й держави.

Тому українські лікарі вважають за доцільне, поперше, концептуально дати визначення державної системи охорони здоров`я. На їхній цілком обгрунтований погляд, під державною системою охорони здоров`я народу необхідно розуміти збалансований комплекс структур державної влади всіх рівнів, що відповідальні перед народом і державою за стан здоров`я нації. Подруге, не погодитися з трактуванням поняття "охорони здоров`я", викладеним у "Основах законодавства", де записано, що охорона здоров`я - це "система заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвиток фізіологічних та психологічних функцій, оптимальної працездатності, соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя".

Очевидно, таке визначення поняття "охорона здоров`я" недостатньо повне, оскільки не відповідає системно-комплексному підходові до розглядуваної проблеми. У зв`язку з цим у поняття "охорона здоров`я" мають бути включені як внутрішні чинники, що споконвічне визначають стан здоров`я конкретного індивідуума (біологічні, психофізіологічні, спадково-генетичні тощо), так і зовнішні чинники, що формують стан здоров`я в процесі життя конкретної людини (соціальні, екологГчні, економічні, методико-санітарні тощо).

Отже, під охороною здоров`я населення доцільно розуміти комплекс державних і регіональних нормативно-правових, фінансово-економічних, соціально-оздоровчих, природоохоронних, біологічних, суспільних, санітарно-гігієнічних і медичних заходів, що реалізуються державною системою охорони здоров`я, спрямованих на зміцнення, збереження та відновлення здоров`я людини, збільшення тривалості і підвищення якості її життя, і які мотивують потребу особистості бути здоровим і корисним членом суспільства.

Отже, наявна державна система охорони здоров`я підлягає диференціації на державну систему здоров`я, державну систему медичної допомоги та державну систему навчання населення основним методам валеологїї - оздоровлення і профілактики захворювань із визначенням для кожної із систем цілей, завдань, принципів і функцій діяльності, а також адекватних управлінських механізмів на основі теорії і практики менеджменту.

І головним повинен бути не шлях від хвороби до здоров`я, який зараз превалює в лікувальній медицині, а прямий шлях до здоров`я на основі повного циклу профілактичних засобів, починаючи з дитячого віку.

На думку І. Брехмана, валеологія має бути інтегративною наукою, народженою на межі екології, біології, медицини, психології, педагогіки та інших наук. І, як властиво новим інтегративним наукам, вона повинна виражати співвідношення між конкретно-науковим та філософським мисленням.

Наукою Нового Часу вважає валеологію волгоградський професор Н. Мальцева. На думку автора, завдання валеології не можна зводити лише до підтримання здоров`я фізичного тіла, вона досліджує й оптимальні форми діяльності людського духу як головної творчої сили Всесвіту. Однак, оскільки еволюція духу можлива лише у фізичному тілі й оскільки людина - це єдність духу, душі та фізичного тіла, стан останнього також є об`єктом дослідження валеології.

Валеологія не претендує на повну заміну собою офіційної медицини, не претендує вона й на лаври цієї важливої сфери науково-технічних та практичних знань. Валеологія виходить із уявлень, що об`єктивна тенденція інтеграції процесу пізнання неминуче скерує окремі наукові напрями та сфери знань в одне річище осягнення Істини. Тому для здоров`я людини необхідною є не позиція конфронтації офіційної медицини та валеології, якої дотримуються досі деякі представники медицини, а їхній синтез, що сприятиме створенню єдиної науки про людину.

Київський валеолог професор О. Мінцер у роботі "Фундаментальні принципи та визначення здоров`я населення" дає свій підхід до визначення предмета валеології та її базових понять. Так, автор вважає предметом валеології структурно-функціональну складність та організацію індивіда. Здоров`я людини розглядається як "забезпечення квазистаціонарності фізіологічних, біологічних, психічних, соціальних, інтелектуальних та моральних характеристик індивіда при неекстремальних впливах довкілля". Професор Мінцер ставить також питання щодо переорієнтації стратегій у системі охорони здоров`я: "Саме орієнтація на активність індивідів у формуванні власного Здоров`я є вирішальним моментом забезпечення здоров`я нації. У свою чергу, вирішення проблеми полягає у створенні нової системи освіти, розроблення нових інформаційних моделей та принципів відповідальності окремих осіб перед суспільством за забезпечення власного здоров`я".<< ПредыдушаяСледующая >>
Внимание, только СЕГОДНЯ!