Лістеріоз

Видео: Елена Малышева. Листериоз

Лістеріоз (Listeriosis) — природно-осередкова хвороба різних видів тварин і птахів, що характеризується септичними явищами, ураженням центральної нервової системи і статевих органів. До ліс- теріозу сприйнятлива людина.

Історична довідка. Лістеріоз є порівняно новим і недостатньо вивченим захворюванням. Вперше було описане у кролів у 1892 р. Лусе, у диких кролів у 1911 р. Польферсом. У 1915 р. Аткінсон повід- омив про цю хворобу у людей в Австралії. Моррей, Уебб і Суенн (1926) спостерігали хворобу серед дрібних піддослідних тварин і ізолювали від них збудника. Пірі (1927) описав аналогічне захворювання у диких гризунів у Південній Африці, виділив від тушканчи- ка збудника хвороби і запропонував назвати його на честь англій- ського вченого Лістера Listerella hepatolytica. Пізніше збудник назвали Listeria monocytogenes, а хворобу — лістеріозом. У овець лістеріоз вперше виявив Джил у 1931 р., у свійської птиці — Теп-Брич у 1932 р., у великої рогатої худоби — Шварте і Бістер у 1941 р., у коней — Гріні в 1943 р., у собак — Гарлік у 1956 р. В Україні ліс- теріоз вперше діагностував Т. П. Слабоспицький (1934), який виділив збудника хвороби від свиней. Лістеріоз реєструється в багатьох країнах світу. Економічні збитки визначаються високою летальністю серед молодняку (25 – 50 %) і птиці (90 – 100 %), абортами у кітних овець та вагітних свиней, витратами на профілактично-оздоровчі заходи в неблагополучних господарствах. Лістеріоз має соціальне значення в зв’язку з небезпекою зараження людини від хворих тварин і при вживанні інфікованих продуктів.

Збудник хвороби — Listeria monocytogenes — поліморфна, грампозитивна дрібна (0,62) ? (0,30,5) мкм паличка із заокругленими кінцями, спор і капсул не утворює. Росте на звичайних живильних середовищах за оптимальної температури 30 – 37 °С, рН = = 7,2 – 7,4. Добре культивується на печінкових середовищах з 1 % глюкози та 2 – 3 % гліцерину, елективному МПБ з 0,05 % телуриту калію.

На кров’яному агарі навколо маленьких прозорих колоній спостерігається чітка зона гемолізу. Лістерії виділяють особливі антибіотичні речовини — моноцини, а також бактеріофаг, який використовується для типізації штамів та діагностики хвороби. Під впливом різних факторів лістерії можуть утворювати L-форми. З лабораторних тварин до лістерій чутливі білі миші, кролі, морські свинки.

Лістерії досить стійкі у зовнішньому середовищі: у ґрунті та гною скотних дворів залишаються життєздатними до 11 міс, у гноївці — 30 – 106 діб, у сіні та м’ясо-кістковому борошні — 134 доби, у комбікормах та вівсі — до 105 діб, у трупах гризунів — до 4 міс, у воді ставків — до 1 року, у заритих у землю трупах тварин — від 45 діб до 4 міс. У тваринницьких приміщеннях лістерії зберігаються 25 – 48 діб, на забрудненому гноєм ґрунті — від 8 діб улітку і до 115 — взимку. Можливе розмноження лістерій у багатих на гумуси ґрунтах, мертвих субстратах, поверхневих шарах силосу за низьких температур і рН > 5,5.

Лістерії інактивуються 5 %-ми розчинами лізолу, креоліну, а також розчином хлорного вапна з 3 % активного хлору — через 10 хв- 2 %-м розчином їдкого натру або формальдегіду, 20 %-м розчином свіжогашеного вапна — через 20 хв- 2,5 %-м розчином формальдегіду — через 3 год. Кип’ятіння руйнує лістерії за 5 хв, нагрівання до 75 °С — 20 хв, сонячне випромінювання — за 2 – 15 діб.

Епізоотологія хвороби. У природних умовах до лістеріозу особливо сприйнятливі вівці й велика рогата худоба. Хворіють також свині, кози, коні, буйволи, хутрові звірі, собаки, кролики, свійська птиця та дикі птахи. Лістерії знайдено у 92 видів диких тварин, бліх, вошей, іксодових кліщів, личинок оводів, а також у форелі. Особливо чутливі до лістерій вагітні матки, молоді, а також ослаб- лені неповноцінною годівлею тварини. Основним резервуаром збудника лістеріозу в природі є мишоподібні гризуни, серед яких ця інфекція нерідко трапляється у вигляді епізоотій, а перехворювання супроводжується тривалим (до 260 діб) лістеріоносійством. Під час перебування в природних осередках можливе зараження сільсько- господарських тварин і виникнення серед них лістеріозу. Однак основним джерелом збудника інфекції є клінічно хворі на лістеріоз сільськогосподарські тварини, з організму яких лістерії виділяються з сечею, калом, молоком, витіканнями з носової порожнини, статевих органів (під час абортів), з абортованими плодами.

Не меншою загрозою є клінічно здорові тварини-лістеріоносії, яким належить провідна роль у підтриманні стаціонарних осередків інфекції та виникненні періодичних спалахів хвороби. Зараження відбувається через травний канал, хоча збудник хвороби може проникати в організм тварин і через кон’юнктиву очей, дихальні шляхи, пошкоджену шкіру та слизові оболонки, а також внутрішньоутробно. Лістерії можуть передаватися іксодовими й гамазовими кліщами, кровосисними комахами, мишоподібними гризунами. У овець лістеріоз має сезонний характер і спостерігається в зимово-весняний період, що зумовлено міграцією інфікованих гризунів до кормосховищ та різ- ким зниженням резистентності організму за несприятливих умов утримання й годівлі (скупченість, авітамінози). У інших видів тварин чітко вираженої сезонності в появі ензоотій лістеріозу не помічається.

Ензоотія лістеріозу починається зазвичай зі спорадичних випадків або захворювання окремих груп тварин. Згодом хвороба набуває тривалого стаціонарного характеру. Установлено також випадки бурхливого перебігу ензоотії лістеріозу з охопленням упродовж короткого часу значної кількості сприйнятливих тварин. Лістеріоз може проходити у вигляді змішаної інфекції з чумою, хворобою Ауєскі, сальмонельозом, пастерельозом свиней, пулорозом курчат або як ускладнення при хворобах вірусної чи паразитарної етіології.

Захворюваність на лістеріоз становить 0,5 – 5 %, летальність при септичній формі хвороби може досягати 50 %, а при ураженні центральної нервової системи — 100 %.

Патогенез. З місця первинного проникнення лістерії поширюються по організму нейрогенним, гематогенним або лімфогенним шляхами. При септичній формі хвороби, що частіше зустрічається у молодняку, збудник розмножується в усіх органах і тканинах, утворює екзо- та ендотоксини, спричинює дегенеративні та некротичні зміни в різних паренхіматозних органах, головному й спинному мозку. Нервова форма хвороби зумовлює менінгоенцефаліт, при цьому в головному й спинному мозку виявляються лістерії. У вагітних тварин лістерії спричинюють метрити з наступним зараженням та загибеллю плода.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 7 – 30 діб. Перебіг хвороби — гострий, підгострий та хронічний. Розрізняють кілька клінічних форм лістеріозу — нервову, септичну, генітальну, стерту й безсимптомну. У великої рогатої худоби перебіг хвороби г о с т р и й або п і д г о с т р и й, переважає н е р в о в а форма. На початку хвороби спостерігаються пригніченість, відмова від корму, припинення жуйки, короткочасне підвищення температури тіла до 41,2 °С, виділення з носових отворів значної кількості прозорого в’язкого слизу, а з ротової порожнини — в’язкої слини.

Спостерігаються сльозотеча, гіперемія слизових оболонок. На 3 – 7-му добу з’являються найхарактерніші симптоми хвороби, зумовлені ураженням центральної нервової системи: напади неспокою, некоординовані рухи, парези окремих груп м’язів, однобічний парез язика або вуха, розширення зіниць, ослаблення або повна втрата зору.

Тривалість хвороби — від кількох годин до 10 діб. Г е н і т а л ь н а форма хвороби супроводжується абортами на 4 – 7-му місяці вагітності, народженням мертвих і слабких телят, затримкою посліду, ендометритами, маститами. В останньому випадку лістерії тривалий час виділяються з молоком. Прогноз за цієї форми хвороби — сприятливий. С е п т и ч н а форма лістеріозу трапляється у телят.

Відмічаються сильне пригнічення, відмова від корму, діарея. Температура тіла залишається в нормі, інколи підвищується до 41 °С. Тривалість хвороби — 1 – 2 тижні. При ураженні центральної нервової системи з 4 – 5-ї доби хвороби у телят спостерігається хитка хода, втрата рівноваги, судомні скорочення м’язів, викривлення шиї, оглумоподібний стан.Часом нервові явища минають, теля встає, приймає корм, зовні має здоровий вигляд. Проте через 2 – 3 доби напади нервових явищ повторюються і тварина гине.

В овець і кіз спостерігається в’ялість, байдуже відношення до навколишнього середовища, лякливість, відмова від корму, припинення жуйки, слизові виділення з носової порожнини, слизово-гнійні витікання з очей. Температура тіла підвищується до 40,5 – 41,0 °С, іноді буває в межах норми. Часто відмічається ураження очей — косоокість, витрішкуватість, ослаблення чи втрата зору, кон’юнктивіт. На 2 – 3-тю добу розвиваються ознаки нервової форми хвороби. З’являються судоми шийних, потиличних, жувальних м’язів, посмикування шкіри. Голова закинута вгору або повернута вбік, шия витягнута вперед і круто загнута догори. Спостерігаються некоординовані рухи, тварина натикається на сторонні предмети, часто упирається головою в годівницю або стіну. Відмічається загальне

ослаблення організму, розвиваються паралічі. Загибель настає на 3 – 7-му добу.

У видужалих тварин часто спостерігаються ускладнення у вигляді стійких парезів або паралічів окремих груп м’язів. У кітних овець і кіз характерним симптомом лістеріозу вважають аборти й мастити. У ягнят хвороба виявляється у 2 – 15-денному віці. Має септичну форму, без ознак ураження нервової системи. Спостерігається пригніченість, гарячка, відсутність апетиту, слабкість, пронос з домішкою крові. Більшість ягнят гине на 2 – 3-тю добу хвороби.

У свиней різних вікових груп лістеріоз виявляється неоднаково.

У поросят-сисунів та підсвинків хвороба проходить у нер в овій формі з різко вираженими симптомами менінгоенцефаліту. У захворілих свиней спостерігаються короткочасне підвищення температури до 40 – 41°С,збудження,судоми,часті жувальні рухи, м’язове дрижання, порушення координації рухів, парези та паралічі кінцівок. У поросят-сисунів хвороба часто має септичну форму, що супроводжується сильно вираженою загальною слабкістю, повною відсутністю апетиту, посинінням шкіри в ділянці черева й вух, кон’юнктивітом, ринітом. При підг острому перебігу у поросят відмічається кашель, виділення з носа, пронос. У дорослих свиней перебіг хвороби підгострий або хронічн и й. Спостерігаються схуднення, анемія, кашель, відмова від корму, некоординовані рухи, посмикування м’язів, деяка ригідність передніх кінцівок. Інколи лістеріоз виявляється лише абортами у свиноматок. Тривалість хвороби — 2 – 3 тижні. У свиней можлива безсимптомна інфекція, що супроводжується тривалим лістеріоносійством.

У коней лістеріоз має спорадичний прояв. Відмічається рефлекторна збудливість, порушення координації рухів, кон’юнктивіт, жовтяничність склери, субгарячкова температура, парези кінцівок.

У собак спостерігаються явища енцефаліту, ослаблення зору.

У кролів відмічається септична, дуже рідко — нервова форма хвороби. У вагітних самок бувають аборти, гангренозний метрит, загибель хворих маток і муміфікація плодів. У норок — аборти, патологічні пологи, народження мертвих цуценят і загибель самок.

При лістеріозі птиці частіше захворює молодняк з явищами гострого або хронічного сепсису та домінуючими ознаками кахексії. Лістеріоз може ускладнювати перебіг інших захворювань вірусної й паразитарної етіології.

У людини описані ангінозно-септична, нервова, септикотифозна, септикогранульоматозна, очно-залозиста та шкірна форми лістеріозу. У вагітних жінок можуть бути аборти. Люди заражаються під час догляду за хворими тваринами, розтину трупів, вживання в їжу інфікованих продуктів (м’яса, молока, сиру), а також під час роботи з культурами лістерій. Можливе зараження при вживанні в їжу ранніх овочів з ділянок, що оброблялись незнезараженими стічними водами та гноєм. Перебіг лістеріозу у людей— надгостри й, го - стри й, підгострий і хроніч ни й. Встановлено лістеріоносій- ство. Прогноз хвороби в разі раннього лікування — сприятливий.

Патологоанатомічні зміни. Залежать від клінічного прояву хвороби. При н е р в о в і й формі виявляються ін’єкція судин та набряк головного мозку, крововиливи в мозковій тканині, деяких внутрішніх органах. У свиней інколи спостерігаються гострокатаральні процеси в травному каналі. При септичній формі у молодняку відмічаються гіперемія та набряк легень, застійні явища й крововиливи на серозних і слизових оболонках- дистрофічні процеси та некротичні осередки в печінці, нирках, селезінці, міокарді- гіперемія селезінки та лімфовузлів. Для генітальної форми лістеріозу характерні ендометрити і метрити. У печінці, селезінці, головному мозку абортованих плодів виявляються типові для лістеріозу некротичні вузлики.

Під час гістологічного дослідження патологічного матеріалу встановлюється мікрофокусний енцефаліт, набряк та дегенерація нейронів, нейрофагія, проліферативні процеси в головному й спинному мозку. Іноді виявляється зерниста дистрофія клітин печінки та нирок, дрібноосередкова бронхопневмонія. У різних паренхіматозних органах спостерігаються гранульоми з клітин лімфоїдно-гістіоцитарного типу.

Діагноз на лістеріоз установлюють на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак хвороби, патологоанатомічних і гістологічних змін, а також результатів лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика. Включає мікроскопічні, бактеріологічні, серологічні та біологічні дослідження. У лабораторію надсилають свіжі трупи дрібних тварин або голову (головний мозок), уражені ділянки легенів, паренхіматозні органи (частину печінки, селезінку, нирки) великих тварин, у разі абортів — плід і його оболонки, виділення зі статевих органів. Від хворих тварин на початку хвороби направляють кров, від перехворілих — сироватку крові. При маститах для дослідження відбирають молоко з ураже- них часток вимені. Патологічний матеріал надсилають свіжим або консервованим у 30 %-му розчині гліцерину. Мікроскопічні дослідження передбачають мікроскопію тонких мазків, мазків-відбитків та гістозрізів з головного мозку, паренхіматозних органів, а також з молока та іншого нативного патологічного матеріалу- мазків з бульйонної та агарової культури- мазків з центрифугатів суміші різного патологічного матеріалу.

Виготовлені мазки фарбують за Грамом для виявлення під мікроскопом характерних грампозитивних паличок або люмінесцентною лістеріозною сироваткою для виявлення в патологічному матеріалі світіння лістерій у люмінесцентному мікроскопі.

З метою виділення чистої культури лістерій проводять густі посіви з патологічного матеріалу на м’ясопептонний печінковий бульйон і агар з 1 % глюкози та 2 – 3 % гліцерину, а також на середовища з телуритом калію або поліміксином. Посіви інкубують при 37 °С, а також при 4 °С (для диференціації від інших бактерій, які за цієї температури не ростуть), з щоденним оглядом їх у перші 3 – 4 доби і наступним спостереженням упродовж двох тижнів. У разі виявлення росту культуру пересівають, вивчають морфологічні, культурально-біохімічні (обов’язкова диференціація зі збудником бешихи свиней) та серологічні показники. Виділену культуру досліджують за допомогою реакції фаголізису з лістеріозними монофагами та реакції імунофлуоресценції з лістеріозними імунофлуоресцентними сироватками. Ідентифікацію та серотипізацію виділеної культури проводять за допомогою краплинної аглютинації на склі з лістеріозними аглютинувальними сироватками — полівалентною та сироватками 1-ї і 2-ї серогруп. Біопробу ставлять на білих мишах, морських свинках, кроликах, яким патологічний матеріал або виділену бульйонну культуру лістерій вводять у дозі 0,3 – 0,5 мл підшкірно, кон’юнктивально або внутрішньошкірно. У разі загибелі заражених тварин проводять патологоанатомічні та бактеріологічні дослідження з реізоляцією лістеріозної культури. Термін біологічного дослідження — 14 діб. Як діагностичні показники в комплексі з іншими діагностичними тестами можуть бути використані також пробіркова реакція аглютинації (РА), реакція непрямої гемаглютинації (РНГА) та реакція зв’язування комплементу (РЗК) з сироватками крові, відібраними у тварин з інтервалом 14 діб. Зростання титрів специфічних антитіл у парних сироватках крові свідчить про розвиток у стаді лістеріозної інфекції.

Діагноз на лістеріоз вважають установленим у разі виділення з патологічного матеріалу грампозитивної поліморфної рухливої палички, що утворює каталазу і розщеплює з утворенням кислоти глюкозу, мальтозу, рамнозу і саліцин- позитивної РА виділеної культури з лістеріозною сироваткою- позитивних результатів люмінесцентно-серологічних досліджень- патогенності виділеної культури для лабораторних тварин- зростання титрів специфічних антитіл в РА, РНГА і РЗК у парних сироватках крові від перехворілих тварин.

Диференціальна діагностика. При встановленні діагнозу лістеріоз потрібно відрізняти від сказу, хвороби Ауєскі, злоякісної катаральної гарячки, бруцельозу, кампілобактеріозу, трихомонозу, ценурозу (овець), кормових отруєнь. Сказ спостерігається лише в покусаних тварин, характеризується значною агресивністю захворілих тварин, наявністю в головному мозку тілець Бабеша — Негрі, позитивною РІД з антирабічним глобуліном. Хвороба Ауєс кі відрізняється від лістеріозу вираженою контагіозністю, швидким і широким охопленням свиней різного віку, ураженням легень у дорослих свиней. Діагноз підтверджується характерною біопробою на кролях. При злоякісній катаральній гарячці виявляється лише поодинока хвора худоба. Спостерігаються висока температура, ура- ження очей, стоматит. Результати бактеріологічних та біологічних досліджень негативні. Бруцельоз, кампілобактеріоз, трихомоноз супроводжуються абортами, ознак ураження нервової системи не буває.

Під час бактеріологічного дослідження виділяються збудники відповідної хвороби. Ценуроз установлюють на підставі виявлення в головному мозку ценуруса. Ко рмо в і отруєння характеризуються масовістю, негативними результатами мікроскопічних і бактеріологічних досліджень, припиняються після виключення недоброякісного корму.

Лікування. Хворих тварин з ознаками ураження центральної нервової системи доцільно направляти для забою. Решту хворих і підозрюваних щодо захворювання на лістеріоз тварин ізолюють і лікують внутрішньом’язовим введенням антибіотиків тетрациклінового ряду. Ефективне також пероральне застосування біоміцину в дозі 25 мг, тераміцину — 30 мг/кг маси 2 – 3 рази на добу до зниження температури тіла або амоксициліну (15 %-й розчин внутрішньом’язово чи підшкірно по 1 мл на кожні 15 кг маси один раз на день упродовж 3 – 5 діб). Після нормалізації температури рекомен- дують використання пролонгованих препаратів — рифампіцину та ампіциліну (10 тис. ОД/кг 2 рази на добу), неоміцину (по 10 – 15 тис. ОД/кг 2 рази на добу). Застосовують також серцеві, обволікаючі, дезінфекційні препарати, призначають дієту.

Імунітет. Вивчений недостатньо. Припускають, що основна роль у захисті організму від лістеріозної інфекції належить клітинному імунітету, який забезпечує підвищення метаболічної та фагоцитарної активності макрофагів і завершення фагоцитозу. Для активної імунізації запропоновано суху живу вакцину з авірулентного штаму лістерій АУФ, яку застосовують для профілактичної імунізації овець, великої рогатої худоби, свиней і кролів лише у неблагополучних щодо лістеріозу господарствах при спалаху захворювання, або в господарствах, де захворювання реєструвалося раніше. Вівцям, свиням, кроликам вакцину вводять внутрішньом’язово з внутрішньої поверхні стегна, великій рогатій худобі — у сідничні м’язи. Вакцину вводять дворазово з інтервалом 10 діб. Імунітет у щеплених тварин настає через 10 – 14 діб після вакцинації і зберігається впродовж одного року. За кілька діб до введення вакцини та 10 діб після щеплення не рекомендується застосовувати антибіотики.

Профілактика та заходи боротьби. Щоб запобігти виникненню лістеріозу, слід систематично знищувати гризунів, як основний резервуар лістерій у природі. Комплектування стада (отари) потрібно проводити тільки тваринами з благополучних господарств. У період 30-денного карантину здійснюють клінічний огляд завезених тварин, а у разі підозри відносно прихованого лістеріоносійства проводять бактеріологічні та серологічні дослідження. Організовують систематичну боротьбу з гризунами, вживають заходів щодо захисту від них кормосховищ. Комбікорми та м’ясо-кісткове борошно піддають обов’язковому бактеріологічному дослідженню.

У разі появи захворювання господарство (ферму, отару) визнають неблагополучним щодо лістеріозу, в ньому запроваджують карантинні обмеження, розробляють заходи, спрямовані на ліквідацію хвороби. Проводять термічну обробку кормів або замінюють їх. Хворих тварин ізолюють і лікують. За рештою тварин установлюють постійний ветеринарний нагляд, щеплюють їх протилістеріозною вакциною. Молоко, отримане від хворих тварин, кип’ятять упродовж 15 хв або переробляють на топлене масло. На фермах і прилеглих до них територіях систематично проводять дезінфекцію, дератизацію, дезінсекцію. Комбікорми, сіно, солому зі скирт і стогів, що були заселені великою кількістю гризунів, піддають термічній обробці при 100 °С упродовж 30 хв, а силосну масу знезаражують біотермічним способом.

Господарство вважають благополучним щодо лістеріозу через 2 міс після останнього випадку виділення клінічно хворих тварин та одержання негативних серологічних результатів за РА, РНГА та РЗК при дворазовому дослідженні сироваток крові з інтервалом 14 – 20 діб, а також після проведення заключної дезінфекції приміщень і території ферми. Виведення овець упродовж двох років після оздоровлення господарства від лістеріозу допускається лише за умови отримання негативних результатів дослідження їхніх сироваток крові на лістеріоз. Виведення інших видів тварин допускається за тих самих умов упродовж одного року. У господарствах, які були неблагополучними щодо лістеріозу, раз на рік, перед переведенням тварин на стійлове утримання, проводять серологічне обстеження.

Для дезінфекції тваринницьких приміщень при лістеріозі рекомендується 3 %-й гарячий розчин їдкого натру з експозицією 3 год- 16 %-й гарячий розчин кальцинованої соди з експозицією 4 год- 5 %-ва гаряча емульсія ксилонафту з експозицією 5 год- 6 %-ва гаряча емульсія дезінфекційного креоліну з експозицією 6 год- прояснений розчин хлорного вапна, що містить не менш як 2 % активного хлору, з експозицією 4 год. Аерозольну дезінфекцію проводять 20 %-м розчином формальдегіду з розрахунку 20 мл на 1 м3 приміщення з експозицією 4 год- формалін-креоліновою (ксилонафтовою) сумішшю, яка складається з трьох частин формаліну, що містить 40 % фор- мальдегіду, та однієї частини 50 %-ї водної емульсії дезінфекційного креоліну або ксилонафту з розрахунку 15 мл на 1 м3 приміщення, з експозицією 4 год.

Лістеріоз у людини. На лістеріоз хворіють особи, характер роботи яких пов’язаний з обслуговуванням тварин та переробкою сирої тваринницької продукції. Описано випадки зараження людей при купанні в забруднених виділеннями хворих тварин водоймах, а також під час заготівлі кормів на затоплених луках та плавнях річок, заселених дикими гризунами, при вживанні в їжу продуктів від інфікованих тварин. Зараження людини відбувається аліментарним і аерогенним шляхом, а також через ушкоджену шкіру. Інкубаційний період триває 3 – 7 діб. Описано ангінозно-септичну, окулогландулярну, септикотифозну та септикогранульоматозну форми хвороби.

Заходи щодо захисту людей від зараження лістеріозом під час догляду за хворими тваринами, розтину інфікованих туш, обробки сировини, одержаної від хворих тварин, а також під час роботи зі збудником лістеріозу в лабораторіях і біофабриках ґрунтуються на чіткому дотриманні особистої профілактики.

Ветеринарні й медичні спеціалісти мають проводити санітарно-просвітницьку та профілактичну роботу серед населення, працівників тваринницьких господарств, а також осіб, що займаються заготівлею, зберіганням, переробкою та реалізацією сировини тваринного походження.<< ПредыдушаяСледующая >>
Внимание, только СЕГОДНЯ!