Людина в контексті геологічної історії землі

Видео: National Geographic. Земля: Биография Планеты

Нещодавно в Києві в Державному геологічному музеї ім. В. Вернадського відбулась нарада керівників музеїв, присвячена обговоренню ідеї створення нової, можливо — спільної експозиції. Поки офіційну назву експозиції не затверджено, її іменують так: «Історія цивілізації на тлі геологічного розвитку». Суть ідеї цієї експозиції, за словами ініціатора й ідейного керівника проекту академіка Д. Рундквіста, полягає в тому, щоб показати основні етапи геологічного розвитку планети і на цьому тлі виділити виникнення предків людини (близько 2 млн років тому) і людської цивілізації. Передбачається зробити особливий ухил на факти, пов`язані з писемною історією людства, залучаючи для перевірки переказів і міфів, зокрема сказань про потоп і допотопні часи, геологічні дані. Основна думка експозиції — показати людину в контексті геологічної історії Землі. Ідею експозиції обговорювали керівники і фахівці найбільших природничонаукових музеїв України та країн СНД: Державного геологічного музею ім. В. Вернадського, Державного Дарвінівського музею, Палеонтологічного музею ім. Ю. Орлова, Науково-дослідного інституту і музею антропології ім. Д. Анучіна, Музею землезнавства Московського державного університету, Гірничого музею Санкт-Петербурзького державного гірничого інституту ім. Г. Плеханова.

На нараді пролунали слова: "Треба показати відповідальність людини за світ, у якому вона живе". Ці слова прокладають нове русло для думки: можливо, треба створити не тільки і не стільки літопис міфологічної історії, «повірений геологією», скільки експозицію відповідальності людства за дарунок життя на Землі?

Дійсно, поки ідея геологічної експозиції знаходиться в стадії розроблення, саме час подумати про те, скількох шарів змісту поняття «відповідальність» могла б розкрити задумана академіком Д. Рундквістом експозиція.

Скільки ж граней, сторін, відтінків змісту може бути у відповідальності людства?

Насамперед, це відповідальність людини за природний світ, що її оточує, унікальне природне середовище, що стало і колискою, і живим будинком людства. Руйнувати власний будинок — ознака варварства, ознака того, що століття технічного розвитку, які стоять за спиною сучасної людини, приховують від неї ту першооснову, завдяки якій, на тлі якої й за активної участі якої цей розвиток узагалі став можливим. У техногенній цивілізації людина сама знаходить деяку штучність, а її духовний світ — віртуальність, і останній логічний поштовх зі злітної смуги такої неприродності — відхід у світ мрій від реалій техногенного раю. Катастрофа — фізичний розпад і розпад особистості — відходу від реальності (у наркоманію, наприклад) може служити моделлю майбутнього, якщо в гонитві за мріями цивілізації людство забуде про реальність свого зв`язку з природним світом.

Настання постіндустріальної фази розвитку цивілізації, яку називають іноді інформаційним суспільством, коли знання, інформація стають головними об`єктами здобутку в полюванні, що постійно веде людство, не дає ще надії на розумність вчинків і благополуччя долі людства. Перемінивши звірину шкіру на цивільний костюм і навіть на космічний скафандр, змінивши до невпізнанності все навколо себе, людина практично не змінилася сама — часто вона залишаєтеся за своєю суттю первісним мисливцем. Змінити себе, усвідомивши свою міру відповідальності за все і за всіх, хто навколо тебе, — це нелегка зміна. Тому наявність комп`ютерів, Інтернету, підвищення цінності інформації і знань ще не дає підстав для того, щоб стверджувати, що людина стає менш "шкідливою" для середовища, яке є її біологічною пуповиною. У будь-який момент міць нового знання, здобутого "у віртуальності", може повернутися проти природи і перервати фізичне буття людства - досить згадати про "карибську кризу" і попередження "ядерної ночі" ("ядерної зими").

Тим часом, виходячи за межі свого первісно-мисливського іміджу, людина стає здатною до найвищих поривань добра і справедливості, до пошуку гармонії свого буття і буття світу, до нескінченного збагнення себе і світу і тим самим до нескінченного входження у світ. Безупинне і необмежене сходження, до якого виявляється здатною людина, що майже не вимагає матеріального «підживлення», але здатне нескінченно розширити межі людини і повести її до висот духу, який відкриває необмежені джерела моральної сили, — це принципово новий етап в еволюції природи, це її постбіологічна стадія.

Збереження цього найбільшого винаходу природи, цього дарунка еволюції — дарунка людинобуття — відповідальність, покладена на людину самим фактом її обраності у власники, носії цього дарунка. І людина повинна, зобов`язана йти шляхом розвитку духу і рятувати себе й інших від нелюдськості, від виродження в ній того, що визначає її цінність на землі. Саме в збереженні власне людського первню, що містить у собі джерело розвитку духу і розуму, вбачається цінність людини на відміну від інших "живих істот". Власне людина не як "тварина двонога, без пір"я" (Платон), а як над- чи постбіологічна істота складає цінність для збереження її в природі.

Усвідомлюючи відповідальність за свій дарунок, усвідомлюючи місію, покладену на неї еволюцією, людина повинна і може передбачати реальну загрозу своєму призначенню. Це, по-перше, загроза, що виходить від неї самої, від її внутрішньої тваринної природи, а по-друге, це і загроза, що виходить ззовні — загроза такої зміни біосфери, у якій не буде місця людському початку, залишиться тільки тварина. І це буде втрата: без людини в природі втрачають сенс виміри розуму і духу, світ втрачає ті ступені волі, що йому дає існування людини.

Тому необхідно знати і пам`ятати про величезні проміжки історії біосфери і геосфери, коли людини не було. Це підсилює усвідомлення її еволюційного значення, її місії, це допоможе досягненню нової якості розуміння буття людини на планеті.

Сучасні науковці прагнуть розгорнути ідею ЗАГАЛЬНОЇ ЕВОЛЮЦІЇ, показати її як певний процес сходження, прориву з одного рівня організації на інший, більш високий, як подолання монотонності, однорідності. Прорив на "новий поверх" вимагає привнесення певної кардинальної зміни. Так, поняття біосфери базується на розмаїтості форм життя, що покривають планету килимом живої речовини (краще — плівкою, цей образ містить у собі натяг — взаємозв`язок усього живого). Життя з`являється як еволюційний феномен, народжуваний із заперечення однорідності, цього життя позбавленої. І з необхідністю вводиться поняття біосфери, що є еволюційним запереченням геосфери як однорідності, поєднуваної розумінням відсутності в ній життя. У цю однорідність входить майже вся безжиттєва нескінченність космосу, але саме геосфера Землі з її унікальним сполученням мінералів, глин, води, нарешті, дає ту однорідність, над якою здатна виникнути нова організація — організація речовини, що містить у собі властивості живого.

На новому етапі еволюції виникають людські якості як пов`язані між собою сутності. Ці сутності є складовими окремого різноманіття, подібного до різноманіття простору - часу Ейнштейна, але зводяться не до нього, а утворюють новий світ — ноосферу як сферу розуму і духу людини, що співвідноситься з біосферою так само, як співвідносяться між собою мікро- і макросвіти фізики.

Отже, залишається тільки повторити слідом за В. Вернадським: ноосфера - об`єктивне явище.

Багато правил суспільного устрою освячуються релігіями чи ідеологіями, що дозволяє ставити на потік виховання означених якостей у людині, які сприяють стійкості всього суспільства. Такими є, наприклад, десять заповідей християнства, чи мусульманське омивання рук - настанова релігії, що у наш час стала гігієнічною нормою поведінки. Саме розвиток гігієни і санітарії врятував і продовжує охороняти людство від загибелі внаслідок масових епідемій чуми, віспи, холери. У цьому контексті вбачається цілком реальним виховання людей в дусі любові до природи, в дусі творчої поведінки, виховання людей, відповідальних за свої діяння, здатних критично осмислювати свої вчинки й утримуватися від руйнування як природи, так і людської спільноти.

Домогтися цього надзвичайно складно. Необхідно, щоб така модель поведінки не нав`язувалася, а сприймалася як невід`ємна традиційна складова частина поведінки — як носіння одягу, наприклад. А для цього потрібні методики включення внутрішньої мотивації на досягнення такої поведінки, її треба зробити престижною, що свідчить про наявність високого культурного статусу. І завдання виховання сьогодні полягає в тому, щоб прищепити ці компоненти.<< ПредыдушаяСледующая >>
Внимание, только СЕГОДНЯ!