Вчення в. Вернадського про біосферу та ноосферу. Необхідність коеволюції людини і природи

Засновник нової наукової дисципліни - біогеохімії -академік Володимир Іванович Вернадський, фундатор і перший президент Академії наук України, вважав, що грандіозна картина загальнопланетарного розвитку включала в себе і появу людини - носія Розуму, котра багатократно прискорила всі процеси на планеті. Породивши Людину, Природа отримала ще один могутній каталізатор світового процесу розвитку.`

Створення біогеохімії природним чином поставило нове питання - питання про місце Людини у цій картині загальнопланетарного розвитку. В. Вернадський дав на нього відповідь. Уже в перші роки XX століття він говорив про те, що вплив Людини на навколишню Природу зростає настільки швидко, що не за горами той час, ! коли людина перетвориться на основну геологоутворю-ючу силу. І, як наслідок, людина повинна буде взяти на себе відповідальність за майбутній розвиток природи.

Тому на сьогоднішній день безперечним є одне - розвиток людини (фізичний і психологічний), стан її здоров`я і підтримання його на належному рівні неможливі без одночасного розвитку природи, без раціональної взаємодії людини і природи, без уміння людини розумно використати ті потенційні можливості, котрі дала їй природа.

Академік Вернадський передбачив той час, коли біосфера перейде у сферу Розуму - в ноосферу, коли відбудеться велике об`єднання Людини і Природи, в результаті котрого розвиток планети стане спрямованим - керованим силою Розуму.

Матеріалістична наука первинно виникла для задоволення матеріальних потреб людини. Тому не дивно, що всі явища Природи людина прагнула дослідити з точки зору користі чи шкоди, котрі вони можуть їй принести. Наприклад, мікроорганізми. Наука розділила їх на три групи: патогенна мікрофлора (тобто, явно шкідлива ), корисна мікрофлора та нейтральна. Однак будь-яка, навіть найменша часточка Світу необхідна, а тому помилковим е саме питання щодо її "користі" чи "шкоди".

У Новосибірському Академмістечку, у Центрі енергоструктуруючих технологій "Нектар" протягом останніх років вивчається взаємодія людини з мікроорганізмами. І зовсім несподіваними виявились результати, згідно з якими без стафілококів та стрептококів, для боротьби з якими постійно синтезуються все нові антибіотики, немислимий процес тканинного дихання. Ці мікроорганізми знаходяться у міжклітинній рідині, тобто скрізь. У тому числі і в з`єднувальній тканині головного мозку, де спільно з менінгококами забезпечують живлення клітин головного мозку, беручи участь у розщепленні етилового спирту та складних речовин. А вірус кліщового енцефаліту виявився одним із найважливіших учасників процесу проведення нервових збуджень по нервовій тканині. Працює він у синапсах (областях контактів) рецепторів - температурних, тактильних тощо, у деяких ділянках спинного та головного мозку, а також на всіх переходах типу "нервове волокно - робочий орган". Як бачимо, мав рацію Ф. Парацельс (1493-1541), голландський лікар і природознавць, доводячи, що не буває токсичних елементів, бувають токсичні дози. А тому у Людини немає ніяких підстав вирішувати, хто має право на існування, а хто - ні. І якщо нам щось здається шкідливим, то це швидше означає, що наші знання поверхові і недостатні. Глибоке вивчення питання дає іноді дуже несподівані і вражаюче красиві відкриття.

Давні китайці також вважали, що між Небом і Землею людина найцінніша за все, однак світ створено не заради людини. Людина — це передостання ланка саморозвитку світу, і разом із Землею і Небом творить свою, особливу сферу буття, котру учені назвали ноосферою. Людина, на думку давніх китайців, не володар Всесвіту, вона не має права диктувати йому свою волю, підкоряти і розпоряджатися. Найкращою стратегією поведінки для людини має бути слідування законам Природи, у крайньому разі — упорядкування тих помилок, що стались у процесі еволюції. Давньокитайська філософія розглядала людину як "мікрокосм", пов`язаний із Космосом тисячами незримих зв`язків, і вони постійно впливають один на одного. І тому людина повинна мати незмінне почуття відповідальності за свої дії на найвищому, космічному рівні.

Термін "ноосфера" виник у 1924 році на семінарі у Парижі під час обговорення доповіді В. Вернад-ського, у якій він висловив свою концепцію розвитку біосфери. Термін запропонував французький дослідник Е. Леруа. Потім його широко використовували П. Тейяр де Шарден і В. Вернадський.

З терміном "ноосфера" не все просто: однозначне тлумачення його відсутнє, а найпоширеніше звучить так — сфера Розуму. Так прийнято називати ту частину біосфери, котра виявилась під впливом людини і перетворюється нею. Подібне трактування дає змогу говорити, наприклад, про ноосферу часів давніх греків, ноосферу епохи середньовіччя, що і робили деякі філософи, наприклад Л. Гумільов. І перехід біосфери у ноосферу, очевидно, означає поступове освоєння людиною біосфери.

Розвиток розуму визначається еволюцією форм життя, програм, критеріїв і моделей. Академік М. Амосов увів поняття Загального Алгоритму Розуму (ЗАР) і вважає, що він сформувався у процесі біологічної еволюції і застосовується у будь-якому управлінні складними об`єктами.

Учений виділив цілу серію етапів розвитку ЗАР:

1. Одноклітинні істоти. Розум у генах.

2. Багатоклітинні організми. Розум у нервових клітинах.

3. Стадне існування. Зародки колективного розуму, як поєднання індивідуальних.

4. Людина розумна. Творчий розум.

5. Суспільство. Колективний розум людей.

6. Техносфера. Ноосфера. Штучний інтелект.Діяльність розуму виявляється в упорядкованому

переключенні сигналів енергії активності поміж моделями (структурами) розуму, підпорядкованими програмам, націленим на дії. Самі програми також представлені моделями Управління - це використання "робочих органів" для впливу на об`єкт. Здійснюється це шляхом "зчитування" структури моделей сигналами, які трансформуються в енергію руху в ефекторах - м`язах або механізмах.

Що ж до вчення В. Вернадського, то він не раз писав про те, що розвиток людини, її майбутнє вимагатимуть спеціальної організації суспільства, створення спеціальних структур, здатних забезпечити такий спільний узгоджений розвиток людини і природи. Отже, за В. Вернадським, ноосфера - це такий стан біосфери, коли її розвиток відбувається цілеспрямовано, при якому Розум має можливість керувати розвитком біосфери в інтересах Людини та її майбутнього.

Біосфера існувала до появи на Землі людини, може існувати і без неї. Але людина поза бірсферою існувати не може - це аксіома. Тому дотримання принципу спільного розвитку (коеволюції) біосфери і суспільства, забезпечення життєдіяльності людини, її нормального здоров`я та активного довголіття засобами Природи вимагають від людства певної регламентації у своїх діях, певних обмежень.<< ПредыдушаяСледующая >>
Внимание, только СЕГОДНЯ!