Психологічне забезпечення: вітчизняний та іноземний досвід

Як вітчизняний, так і іноземний досвід свідчать про те, що у всі часи проблема психологічного забезпечення життєдіяльності військ відігравала надзвичайно велику роль. Підтвердження цьому знаходимо в описах воєнних походів і перемог видатних полководців: Александра Македонського, О.В. Суворова, Наполеона І, МЛ. Кутузова та ін.

Достатньо повно цю проблему висвітлювали у роботах наші співвітчизники: генерал, професор, Командувач військами Київського військового округу М.І. Драгомиров, адмірал С.О. Макаров, професори Академії Генерального штабу М.М. Головін, П.І. Ізместьєв, військовий лікар Г.Є. Шумков, офіцер-артилерист A.M. Дмитрісвський, а також німецький військовий теоретик К. Клаузевіц та ін. Наприклад, російський військовий педагог М.М. Головін писав: «Великими практиками військового мистецтва давно встановлений закон панівного значення духовного елементу в бою» [21, с 37].

Михайло Драгомиров (1830-1905) був прихильником системи підготовки військ О.В. Суворова, об`єднував психологію, педагогіку і тактику та вважав, що військова справа має бути побудована згідно з законами функціонування людської психіки. Його заслугою є створення у російській армії військово-педагогічної системи [30],

Основне завдання військового навчання і виховання вік вбачав у прищепленні воїнам бонового духу («моральної енергії»), необхідного для здобуття перемоги в бою, формування патріотизму і дисципліни. У своїх роботах «Влияние распространения нарезного оружия на воспитание и тактику войск», «Опыт руководства для подготовки частей к бою», «.Подготовка войск в мирное время» він аналізував психолого-педагогічні проблеми військової тактики і особливу увагу звертав на:

— вдосконалення психологічних основ бойової підготовки на основі глибокого розуміння її сутності-

— формування дисциплінованості воїнів, суворої військової дисципліни-

— формування культури спілкування військовослужбовців (наприклад, завжди звертався до солдатів на «Ви», підтримував формування військових підрозділів з українців І схвалював виконанняними українських пісень тощо) [ЗО].

Степан Макаров (1848/1849-1904)— російський флотоводець, океанограф, віце-адмірал в роботі („Размышления по вопросам морской тактики» виклав свої думки щодо зв`язку тактики з психологією, вчив моряків під час бойової підготовки боротися за живучість корабля.

Вітчизняна військова психологія наприкінці XIX ст. визначила деякі цілісні уявлення з актуальних психологічних проблем діяльності армії та флоту. Так, багато матеріалу було зібрано з проблем поведінки воїна в бою. Корф, Ізместьєв, Шумков та інші на основі опитувань, спостережень і особистих вражень намагалися зрозуміти динаміку переживань воїна в бою. Такі спеціалісти, як Резанов, Зиков, Маслов, Головін, першими почали вивчати проблеми страху І паніки в бою.

Цікаве ставлення до цієї проблеми мав Г.Є. Шумков, який виявив вплив стомлення і виснаження на виникнення страху і запропонував використовувати ліки у боротьбі з ним. ! 904 р. Шумков брав участь у Російсько-японській війні як лікар-психіатр, під час бойових дій він зібрав багато матеріалу про нервово-психічні стани воїнів. Це дало йому можливість визначити такі актуальні проблеми психологічного забезпечення бойових дій:

— значення морального фактора в бою та його використання воєначальником-

— необхідність психологічної підготовки до бою-

— психічні стани воїнів перед боем, у бою та після бою-

— вплив артилерійського вогню на психіку воїнів-

— стан психіки воїна в період атаки-

— дослідження психіки воїна після бою-

— якості, необхідні командирам і підлеглим у бою-

— заходи щодо боротьби зі страхом і панікою в бою-

— вплив алкоголю на стан психіки воїна та на його діяльність у бою-br>
— порушення військової дисципліни-

— значення військової психології для офіцерів і необхідність її вивчення.

A.M. Дмитрієвський свої основні праці написав у період з 1911 по 1919 pp., коли служив на різних посадах в артилерійських частинах і набув досвіду бойових дій під час Російсько-японської війни.

Психологія, на його думку, мас розглядати людину-воїна і воєначальника як особистість і давати конкретні рекомендації щодо розв`язання різних проблем у ході підготовки до війни.

Головною моральною якістю воїна він вважав почуття обов`язку, яке у поєднанні з волею дає міцні моральні основи армії. Багато уваги він приділяв дослідженню ініціативи, хоробрості, сміливості воїнів і основним шляхом їх формування вважав розвиток їхньої свідомості, розуму, ідеалів. Все це дало можливість формулювати низку цінних порад і рекомендацій щодо військового виховання і навчання.

Не втратили актуальності положення щодо організації МПЗ, що опрацював на початку XX ст. П.І. Ізместьєв, який був учасником Російсько-японської війни, професором Академії Генерального штабу, командувачем окремим корпусом під час Першої світової війни, обіймав посаду редактора журналу «Офицерская жизнь».

У своїх роботах, лекціях, виступах він наголошував на великому значенні морального фактора у досягненні перемоги. Він був переконаний у необхідності морально-бойової підготовки, вивчення людини-воїна, який є головним носієм морального фактора. На його думку, розвиток солдата — це глибокий вплив на його особистість, прищеплення йому певних внутрішніх властивостей. Виходячи з цих положень, він вважав основою дисциплінованості солдата «...не страх покарання, а усвідомлення ганебності покарання». Відсутність дисципліни, на його думку, відкриває простір для стихії факторів, які впливають на психіку воїна, зокрема для страху, який його паралізує. Для подолання паніки він пропонував розвивати мужність, формувати воїна фізично і морально, в необхідні моменти застосовувати силу слова і особистий приклад.

У зв`язку з цим не є випадковістю широке вивчення морально-психологічного фактору бою у російських військово-навчальних закладах на початку XX ст., особливо в Академії Генерального штабу. Але після 1917 р. ці проблеми спочатку були занадто Ідеологізовані, а згодом, практично, забуті.<< ПредыдушаяСледующая >>
Внимание, только СЕГОДНЯ!