Виникнення і розвиток військової психології
Видео: Практичні заняття, спрямовані на гартування емоційної та психічної стійкості майбутніх рятувальників
Військова психологія як галузь психологічної науки розвивалася й розвивається з врахуванням конкретних особливостей військової діяльності, яка має екстремальний характер. Розвиткові військової психології притаманні ті самі тенденції розвитку і становлення, що й загальній психології в нашій країні.Розглянемо два головні етапи виникнення і розвитку військової психології — дореволюційний і післяреволюційний.
Стисла характеристика дореволюційного етапу, яка має такі ознаки:
— відсутність цілеспрямованої роботи щодо створення військової психології-
— вона в цілому розвивалася, а точніше— окремі її проблеми розглядалися в наукових працях, виступах талановитихполководців-
— тільки наприкінці XIX та на початку XX ст. з`явилася низка робіт, присвячених проблемам військової психології.
Можна почати з Ніколо Мак`явелі (1469-1527), який вважав, що заради зміцнення держави допустимі будь-які засоби. Звідси й походить термін «мак`явелізм», який використовується для визначення політики, що нехтує нормами моралі. Мак`явелі висував ідеї щодо створення «народної армії», мотивації військової служби, що дуже актуальні й сьогодні. Він вважав, що братися за зброю треба тільки воім`я миру, що солдатів обов`язково слід навчати військовій майстерності. Вимагав від солдатів та офіцерів загартування тіла, витримки, вміння володіти зброєю, бо це, на його думку, становить основу мужності.
Наполеон Бонапарт (1769-1821) є одним із найвидатніших полководців свого часу. 1941 р. в СРСР видані його «Вибрані твори». Військово-психологічні думки він висловлював безапеляційно. Усім відомий його афоризм: «Духовна сила відноситься до фізичної як три до одного». Відома й висунута Наполеоном «формула квадрата», основою якого є розум, а висотою — воля. При цьому під останньою розуміється дуже складний комплекс властивостей командира: сила характеру, мужність, рішучість, енергія, наполегливість. Наполеон дійшов важливого висновку про те, що справа не тільки в тому, що полководець мусить мати розум і волю, а й у тім, що між ними має бути рівновага: «Військова людина мусить мати стільки характеру, скільки й розуму». Він наголошував, що квадрат лише тоді є квадратом, якщо його основа дорівнює висоті- полководцем може бути лише та людина, в якої воля й розум рівні.
Наполеон відчував душу солдата, знав його. У праці Нормана Коупленда «Психология и солдат» [48, с. 38] описано випадок, коли полководець під час перевірки варти виявив, що один чатовий заснув на снігу, на своєму посту. Згідно з уставом, Наполеон мав викликати начальника варти й віддати порушника під арешт, а потім під суд і розстріляти перед лавою. Такий злочин не можна було пробачати, хоч би де його було скоєно — у своїй державі чи на ворожій території. Немає жалю до солдата, який ганебно заснув на посту й поставив під загрозу життя своїх товаришів по службі. Наймолодшому капралу було зрозуміло, як мав повестися воєначальник. А що ж він зробив? Наполеон — людина геніальна, а геній діє не як звичайна особа. Він підняв рушницю заснулого чатового, скинув її на плече і зайняв залишений утомленим солдатом пост. Сержант, який прибув зі зміною, побачив, що чатовий спить, а імператор стоїть на його посту. Позитивні результати цього вчинку імператора Франції очевидні.
Наполеон добре розумів людську природу, пристрасне її бажання бути помітною. Ще бувши офіцером-артелеристом, під час оборони Тулона на небезпечній для життя батареї він почепив плакат із написом «Батарея безстрашних» — і на ній ніколи не бракувало солдатів [48, с 24].
Внесок видатних полководців у військову психологію
Олександр Суворов (1729-1800) — генералісимус, людина винятково талановита, геній розуму, війни, щастя та успіху. В дитинстві він був кволим І малорослим. З 8 років зарахований на військову службу і при цьому справді служив, а не так, як інші діти дворян, що були просто записані в армійські реєстри.
Вій дуже любив солдатів, був їх душею. Мирного часу він знемагав, нудьгував. Його родинне життя не склалося — він розлучився, маючи сина та доньку. Його сім`єю була служба, дружиною — армія, дітьми — солдати, його інтересами — бойовий успіх і слава Вітчизни. Людина пряма, відкрита, неспокійна, мав величезну кількість дивацтв та звичок. Наприклад, на світанку кричав півнем- піднімався о 2-3-й годині ранку та обливався на морозі холодною водою- ходив у одному чоботі- хрестив вагітним жінкам на балах живіт- благословляв усіх- виходив до високопоставлених відвідувачів у самій сорочці- дозволяв собі говорити нахабства Потьомкіну й Катерині II, дратувати на маневрах Павла І тощо.
Впавши у немилість Павла Т, Суворов 1798 р. звернувся з проханням дозволити йому залишити службу й піти в монастир. Замість цього цар наказав йому їхати в Австрію командувати союзними військами, де він прославився остаточно. Олександра Васильовича було призначено австрійським фельдмаршалом і головнокомандувачем австрійських військ. Після цієї кампанії в зеніті слави генералісимус знову впав у немилість царя та невдовзі помер.
Погляди О.В. Суворова на підготовку, стосунки солдатів та ведення бою:
— вважав необхідною психологічну підготовку солдатів (був одним із її засновників), яку, наприклад, застосував перед штурмом Ізмаїла-
—визнавав необхідність грізних атак-
—вважав, що для командувача потрібне чудове знання психології солдата: він, наприклад, використав своє знання в бою під Требією в Італії, де французький генерал Макдональд мав значну перевагу над його втомленими, напівукомплектованими військами, і де Багратіон та Розенберґ просили не вступати в бій, а потім доповіли, що більше не можуть наступати. Його війська стали відступати. Суворов підійшов до відступаючих у паніці солдатів, змішався з ними й став кричати: «Заманюй хлопці, заманюй! Швидше, бігом!» Зробивши, таким чином, сотню кроків, він раптом зупинився й скомандував: «Стій!», а потім «В атаку!»— й кинувся у бій. Російські війська під його командуванням перемогли (у цьому разі він засвідчив глибоке знання сутності паніки і того, як вона впливає на солдатів:
*по-перше, рішуче взяв ініціативу у свої руки-
*по-друге, відступаючи разом із солдатами, дав їм можливість «випустити пару страху» і заспокоїтися, кажучи їм, що вони правильно чинять-
*по-третє, безглуздий натовп перетворив на організовану військову структуру)-
— зазначав, що особистий приклад має величезне значення:Моро, війська якого розбив Суворов, писав про нього так:«Що можна сказати про генерала, який загине сам і покладе свою армію до останнього солдата, перш ніж відступитьхоч на-один крок». О.В. Суворов завжди був для солдатівприкладом відваги, на тяжку справу йшов першим, харчувався разом із солдатами, носив одяг із солдатського сукна, разом з армією, верхи на коні, у 70-річному віці подолав Альпи-
— вважав необхідним запроваджувати зміни у військову тактику і створив нову систему, яка базувалася на глибокому знанні психіки людини, психології військового колективу та бойових дій. В основі його тактики лежали три принципи, що мали психологічну природу: окомір, швидкість та натиск.
Михайло Драгомиров (1830-1905)— професор, генерал, почесний член Університету св. Володимира, командувач військами Київського військового округу. Засновник вітчизняної військової психології, він об`єднав психологію й тактику, вважаючи, що військова справа має бути побудована відповідно до законів людської психіки (наприклад, солдати в строю повинні стояти не за ранжиром, а за симпатією один до одного).
У своїх видатних працях «Влияние распространения нарезного оружия на воспитание и тактику войск», «Опыт руководства для подготовки частей к бою», «Подготовка войск в мирное время» [30] він розвинув психолого-педагогічні проблеми військової тактики. Зокрема:
— глибоко розумів сутність психологічної підготовки О.В. Суворова і був прихильником його системи підготовки військ(з цією метою він використовував такі прийоми та засоби:грізні атаки- обстрілювання молодих солдатів, яких примушував постояти біля мішені під час стрільб, щоб вони звикли і не боялися свисту куль- клав два бойові набої на 1000холостих, щоб воїни відповідальніше ставилися до навчаньзі зброєю тощо)-
— був прихильником суворої військової дисципліни, яка, найого думку, була матір`ю перемоги-
— підтримав Наполеона щодо його «формули» розуму й воліта взагалі з великою пошаною ставився до його військово-психологічних поглядів-
— глибоко розумів психологію спілкування військовослужбовців (наприклад, завжди звертався до солдатів на «Ви», підтримував формування військових підрозділів з українців ісхвалював виконання ними українських пісень тощо).
Адмірал Степан Макаров (1848-1904) у праці «Роздуми з питання морської тактики» виклав свої думки щодо зв`язку тактики з психологією, запровадив поняття «військова психологія».
Вітчизняна військова психологія як наука бере свій початок з кінця XIX ст. з діяльності фахівців, які, використовуючи спеціальні методи психологічного дослідження, опрацювали деякі цілісні уявлення з актуальних проблем діяльності армії та флоту. Наприклад, багато матеріалу було зібрано з проблем поведінки воїна в бою. М. Корф, П. Ізместьєв, Г. Шумков та інші на основі опитувань, спостережень і особистих вражень намагалися зрозуміти динаміку переживань від бойових дій воїна в бою. Такі спеціалісти, як А. Резанов, А. Зиков, М. Головін, першими почали вивчати проблеми страху і паніки в бою. Цікаве ставлення до цієї проблеми мав Шумков, який виявив вплив стомлення і виснаження на виникнення страху і запропонував використовувати ліки в боротьбі з ним.
Ці та інші дослідники намагалися практично розв`язувати такі складні проблеми, як ставлення до солдата, розуміння його розвитку у процесі військової служби, підбір І виховання офіцерських кадрів, управління підрозділами та взаєминами з підлеглими, підготовка до бою тощо. Найбільш значимі результати було отримано Шумковим, Дмитрієвським, Ізместьєвим, Головіним, Ухар-Огоровичем.
Г.Є. Шумков 1904 p. брав участь у Російсько-японській війні як лі-кар-психіатр. Під час бойових дій він зібрав багато матеріалу про нервово-психічні стани воїнів. Це дало йому можливість опрацювати достатньо цілісну концепцію військової психології, яка має досліджувати такі проблеми: значення морального фактора і його використання воєначальником в бою- необхідність психологічної підготовки до бою- психічні стани воїнів перед боєм- вплив артилерійського вогню на психіку воїнів- стан психіки воїна в період атаки- дослідження психіки воїна після бою- про якості, які необхідні як командирам, так і підлеглим в бою- про заходи щодо боротьби зі страхом і панікою в бою- вплив алкоголю на стан психіки воїна та його діяльності в бою- про порушення військової дисципліни- про значення військової психології для офіцерів і необхідності її вивчення. Ряд його положень І рекомендацій не втратили актуальності до сьогоднішнього дня.
A.M. Дмитрієвський свої основні праці написав у період з 1911 р. до 1919 р., коли служив на різних посадах в артилерійських частинах і набув досвіду бойових дій під час Російсько-японської війни. Психологія, на його думку, має розглядати людину — воїна і воєначальника — як особистість і давати конкретні рекомендації щодо розв`язання різаних питань у ході підготовки до війни. Головною моральною якістю воїна він вважав почуття обов`язку, яке у поєднанні з волею дає міцні моральні основи армії. Багато уваги він приділяв вивченню ініціативи, хоробрості, сміливості. Основною їх формування він вважав розвиток свідомості, розуму, ідеалів воїнів. Усе це дало підстави для формулювання низки цінних порад і рекомендацій щодо виховання і навчання військовослужбовців.
Не втратили актуальності й ряд положень, які опрацював на початку XX ст. П.І. 1зместьєв, який був редактором журналу «Офицерская жизнь”, професором Академії Генерального штабу, командувачем окремого корпусу під час Першої світової війни, учасником Російсько-японської війни. У своїх працях, лекціях, виступах він наголошував на великому значенні морального фактора в досягненні перемоги. Твердо був переконаний в необхідності морально-бойової підготовки, вивчення людини-воїна, який є головним носієм морального фактора. На думку автора, розвиток солдата — це глибокий вплив на його особистість, прищеплення йому певних внутрішніх властивостей. Виходячи з цих положень, Ізместьєв вважав основою дисциплінованості солдата «...не страх покарання, а усвідомлення ганебності покарання». Відсутність дисципліни, на його думку, відкриває простір для стихії факторів, які впливають на психіку воїна, зокрема для страху, що паралізує його. Для подолання паніки він пропонував, розвивати мужність, формувати воїна фізично і морально, в необхідні моменти використовувати силу слова і особистий приклад.
На початку XX ст. у Росії вийшла низка праць з психології військової діяльності, які не втратили своєї актуальності й досі. Це роботи Головіна, Ухар-Огоровича. Наприклад, талановитий вчений, професор Академії Генерального штабу Головін відзначав закон чільного значення духовного елемента в бою [2і], Ухар-Огорович у книжці «Воєнная психология», яка вийшла 1911 p.,стверджував, що успіх навійні на75 % залежить від морального фактора І лише на 25 % — від матеріального.
Отже, більшість військово-психологічннх проблем у вітчизняній психології на початку XX ст. мали добре обґрунтування у працях талановитих воєначальників і науковців.
Питання 1.2.2. Розвиток і становлення вітчизняної військової психології
На нашу думку, доцільно виділити чотири періоди розвитку і становлення ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙСЬКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ.
/ період — з 1917 р. до кінця 1945 p., який можна охарактеризувати як зародковий. Що було зроблено в цей час?
Були спроби розв`язати проблеми військової психології на основі марксисько-ленінської методології, яка тільки заважала практичному розв`язанню цих проблем. У зв`язку з цим у 30-ті pp. спостерігається занепад військової психології.
Тільки 20-ті pp. XX ст. можна умовно назвати «золотим віком» вітчизняної психології, коли фахівцям цієї науки ще не встигли накинути ідеологічний зашморг. У це десятиріччя продовжували працювати відомі ще до революції психологи, з`явилися також І нові вчені. Почали викладати курс військової психології в окремих військових навчальних закладах. Наприклад, начальник Академії Генерального штабу А.Є. Слесарев з 1920 р. викладав у академії «Психологію війни», виходили підручники з військової психології [36, 114, 124], створювалися перші психофізіологічні лабораторії.
У роки Великої Вітчизняної війни поступово відроджувалася військова психологія після її кризи у 1930-ті pp. Головну увагу психологів було спрямовано на вирішення практичних проблем воєнного часу. З цією метою почали розглядати проблему психологічної підготовки військ під час війни. Оскільки професійних військових психологів ще не було, цими проблемами займалися цивільні вчені-психологи. Наприклад, Борис Теплов розв`язував проблеми маскування військ і написав книжку «Ум полководца» [117], наукова школа Дмитра Узнадзе також працювала над проблемами військової психології. 1943 р. відкриваються перші психологічні відділення у військових шпиталях для психічно хворих військовослужбовців, де починають досліджувати практичні аспекти психології війни (наприклад, Олександр Лурія досліджував проблеми пошкодження головного мозку та його вплив на поведінку військовослужбовця).
// період— з кінця 1945 р. по 1960-ті pp. включно. У цей період відбувається осмислення й узагальнення військово-психологічного досвіду, набутого за роки війни, та організаційно-наукове оформлення військової психології як науки. У цей час відбулося:
— створення двох військово-педагогічних інститутів (у Ленінграді — начальник кафедри педагогіки та психології О.Г. Базанов і під Москвою — начальник кафедри педагогіки та психології Т.Г. Єгоров)-
— обґрунтування курсу військової психології (з цією метою1950 р. відбулася перша конференція з військової психології, де розглядалися предмет, завдання та принципи її побудови як навчальної дисципліни)-
— створення педагогічного факультету у Військово-полІтичній академії в Москві замість двох військово-педагогічнихінститутів (1958 р. тут було запроваджено курс військовоїпсихології, а в липні 1959 р. створено кафедру військовоїпсихології та педагогіки, начальником якої став ОлександрБарабанщиков)-
— видання підручників та посібників з військової психології*-
— початок викладання курсу військової психологи у військово-навчальних закладах-
— створення кафедр військової психології та педагогіки у військово-політичних училищах-
— розроблення навчальних програм, тематичних планів з курсу «Військова психологія та педагогіка».
1968 р. почали присуджувані вчені ступені з психології, у тому числі з військової, і, як результату з`явилися перші докторські та кандидатські дисертації з військової психології (наприклад, кандидатські дисертації з військової психології Михайла Дьяченка та Миколи Феденка).
Отже, військова психологія організаційно сформувалась як галузь психологічної науки.
Ш період — 70—80-ті pp. XX ст. Військова психологія набула статусу справжньої науки, виникали нові її галузі. Цей період характеризується :
— глибокими дослідженнями окремих військово-психологічних проблем (наприклад, військово-авіаційного, професійного відбору тощо)-
— формуванням нових галузей військово-психологічної науки (наприклад, військово-інженерна психологія, психологія вищої військової школи та ін.)-
— написанням 17 докторських та близько сотні кандидатськихдисертацій з проблем військової психології-
* Егоров Т.Г. Психология. — М., 952- Луков Г.Д. Психология. -- М., 1960- Основы психологии. — М., 1962- Луков Г.Д., Платанов К.К.. Психология. — M.. 1964: Военная психология. — М., І9іі7- Основы военной психологии и педагогики. — М.. 1967.
— розробленням нових навчальних програм, тематичних планів і навчальних посібників з військової психології тощо.
Але починаючи із середини 80-х pp. XX ст. військова психологія, як І вітчизняна психологічна наука, опинилася у глибокій кризі. Причинами цієї кризи стали:
— ізольованість військової психології від інших психологічних напрямів, шкіл-
— недооцінка ролі експериментальних досліджень і, як наслідок, її затеоретизованість і відірваність від військово-педагогічної практики-
— критичне ставлення до іноземної військової психології, яка має низку глибоких досліджень у сфері практичної діяльності військових психологів-
— неспроможність глибоко та своєчасно обґрунтувати актуальні військо во-педагогічні й психологічні проблеми (наприклад, проблеми психологічної адаптації колишніх «афганців», нестатутних стосунків, зміцнення військової дисципліни, підвищення ефективності бойової підготовки тощо).
Який вихід із цієї кризової ситуації? Відповідь з`явилася у наступному, IV періоді розвитку військової психології, який почався на початку 90-х pp. XX ст. Цей період тісно пов`язаний зі створенням Збройних сил України і сформуванням нового ставлення до проблем військової психології. Вихід має бути у творчому застосуванні кращих досягнень як вітчизняної, так і іноземної психологічної науки, у відмові від застарілих методологічних і теоретичних положень, у прагненні до інтеграції з провідними напрямами вітчизняної та світової психологічної науки.
Насьогодні розуміння цього становища є. Приклад — запровадження у військових частинах і підрозділах посад соціальних психологів та організація їх підготовки у вищих навчальних закладах. Випуск перших навчальних посібників з військової психології *.
Отже, військова психологія має як історію, так І майбутнє. Але розв`язання цієї актуальної проблеми потребує від науковців І практичних психологів правильного розуміння й творчого підходу, а також організаційного, методологічного та методичного розв`язання провідних проблем військово-психологічної науки.
Див., наприклад:
• Ягупов В.В. Військова і соціальна психологія. —К.. I998-
• Ягупов В.В. Військова й соціальна психологія. —> К.. 2000-
• Ягупов В.В. Альбом схем з загальної і військової психології. — К., 1999 та ін.
Поделиться в соцсетях:
Похожие
