Участь збройних сил україни у миротворчих операціях оон
Видео: "Солдати Миру" - за підвищення соціальних стандартів
Позитивні зміни у воєнно-політичній обстановці, що відбулися наприкінці XX сторіччя, втілення у сферу міжнародних відносин механізмів діалогу, партнерства та довіри сприяють поступовому створенню нової системи міжнародної безпеки, яка ґрунтується на пріоритетності політичних, економічних і дипломатичних засобів над військовими.Водночас нова воєнно-політична ситуація характеризується зростанням непримиренності політичних, економічних, національних, релігійних та інших інтересів. Події останніх років свідчать, що світові й регіональні міжнародні організації (ООН, ОБСЄ, ЄС, СНД та ін.) виявилися недостатньо підготовленими до врегулювання локальних воєн і збройних конфліктів, а також до протидії міжнародному тероризму. Цей тривожний симптом потребує всебічного осмислення, особливо у світлі трагічних подій у США 11 вересня 2001 року.
Акти збройного й терористичного насильства, що виникають на ґрунті міждержавних, внутрішньодержавних та інших суперечностей, не лише підривають економічні, соціально-політичні та інші умови безперешкодного існування й розвитку держав – безпосередніх учасниць конфліктів, але й завдають серйозної шкоди регіональній і навіть глобальній безпеці.
Проблема запобігання воєнним конфліктам та припинення їх міжнародними зусиллями завжди була актуальною, але зростання взаємозалежності держав у сучасному світі та глобалізація стосунків між ними надають їй все більшої гостроти.
Перші спроби розв’язання цієї проблеми пов’язані з діяльністю Організації Об’єднаних Націй. З моменту свого заснування ООН визначила за головну мету підтримання міжнародного миру. А в 1965 році був створений Департамент миротворчих операцій ООН, і з того часу поняття "миротворчість" набуло конкретного змісту і значення.
За більш як півсторіччя свого існування ООН постійно брала участь у врегулюванні численних конфліктів у різних регіонах світу. Миротворчі операції різного призначення проводилися за ініціативою та під керівництвом ООН силами міжнародних військових контингентів під назвою "миротворчі сили" (МС), які розташовувалися між конфліктуючими державами або ворогуючими угрупованнями всередині держав. Це сприяло врятуванню життя багатьох тисяч людей і створенню умов для мирного врегулювання конфліктів шляхом переговорів.
Протягом останніх років миротворча діяльність ООН значно розширилася. Це пов’язано насамперед зі зростанням чисельності внутрішніх воєнних конфліктів, що стало наслідком зникнення глобального воєнно-політичного протистояння та утворення нових незалежних держав. Могутнього руху набуло самовизначення націй і народностей, що також призводить до виникнення міжнаціональних, релігійних, міжконфесійних та інших суперечностей.
З 1989 до 2000 р. ООН організувала більше миротворчих операцій, ніж за попередні 40 років. При цьому поступово розширювалось коло завдань таких операцій поза межами традиційної миротворчої діяльності. На військові контингенти ООН стали покладатися різні види гуманітарної допомоги (постачання продовольства та вантажів, надання допомоги жертвам воєнних дій і біженцям), роззброєння воюючих сторін, розмінування територій, вилучення зброї у місцевого населення, здійснення різних видів ембарго тощо. На додаток до військових аспектів сучасні миротворчі операції мають на меті ще й суто цивільні завдання – спостереження за виборами, контроль за дотриманням прав людини, надання допомоги у створенні та функціонуванні апарату адміністративного управління та ін. За станом на 1 вересня 2001 р. ООН проводила 5 миротворчих операцій.
Важливим партнером ООН у справі врегулювання воєнно-політичних конфліктів є Організація з питань безпеки та співробітництва в Європі, яка заснована в 1975 р. ОБСЄ стала інструментом раннього запобігання конфліктам і попередження їх, управління кризовими ситуаціями та постконфліктної реабілітації в дусі розділу VIII Статуту ООН. Поступово вона розширила коло своїх інтересів і після затвердження нею положення про воєнно-політичні питання безпеки отримала статус спостерігача на Генеральній Асамблеї ООН. Усі райони з підвищеною воєнно-політичною напруженістю перевіряються й контролюються спостерігачами ОБСЄ.
Вона розробила ряд механізмів роботи її офіційних місій і представників стосовно встановлення фактів, подання доповідей, здійснення моніторингу та посередницьких функцій згідно зі своїми повноваженнями щодо запобігання конфліктам та врегулювання кризових ситуацій. Упродовж останніх років такі заходи вживалися ОБСЄ до Косова, Санджака, Воєводини, Скоп`є, Грузії, Естонії, Таджикистану, Молдови, Латвії, Нагірного Карабаху та Чечні. В Албанії, Болгарії, Македонії, Угорщині та Румунії перевірялося дотримання режиму санкцій ООН щодо Югославії.
Незважаючи на певні успіхи ООН, ОБСЄ та інших організацій у сфері миротворчої діяльності, устаткована після Другої світової війни система міжнародної безпеки зазнала наприкінці 80-х років ХХ ст. певної дестабілізації та дезорієнтації. Найбільшою невдачею ООН вважається провал операції в колишній Югославії. Втративши понад 200 чоловік убитими і 1500 пораненими, у листопаді 1995 р. “блакитні шоломи” змушені були відступити.
Саме тому з початку 90-х років все значнішу роль у врегулюванні воєнно-політичних конфліктів відіграє Організація Північноатлантичного договору. Зокрема, НАТО взяла на себе ініціативу й відповідальність за організацію та проведення широко відомої операції міжнародних сил "Буря в пустелі". Багатонаціональні сили НАТО, до яких приєдналися український і російський контингенти, перебрали на себе також основний тягар врегулювання ситуації на Балканах, після того як міжнародні зусилля під керівництвом ООН зайшли в глухий кут.
Зростає роль у миротворчій діяльності Європейського Союзу та Західноєвропейського Союзу.
Отже, роль міжнародних організацій у забезпеченні глобальної та регіональної стабільності постійно зростає. Міжнародна миротворча діяльність – це складний багатоплановий процес, пов’язаний з розв’язанням низки політичних, військових, економічних соціальних та інших проблем. Ця діяльність зачіпає національні інтереси більшості держав світу і водночас дає змогу розв’язувати проблеми, які жодна з них не в змозі розв’язати самотужки.
Нині сформовано систему міжнародних організацій, за якими визнано право брати на себе відповідальність за безпеку: глобальну – ООН, Трансатлантичну – НАТО, європейську регіональну – ОБСЄ.
В останні роки у практиці ООН чітко позначилася тенденція зміщення миротворчих зусиль з використанням міжнародних військових контингентів на регіональний рівень. Це пов’язано з перевантаженістю ООН операціями з підтримання миру.
Визнаним способом встановлення з боку міжнародної спільноти контролю над конфліктуючими сторонами, блокування їх збройного протистояння, примушення до миру стало застосування військової сили за мандатом ООН або ОБСЄ. Воно відбувається зазвичай у формі міжнародних миротворчих операцій (ММО).
Існує кілька визначень ММО. Це:
1. Операції щодо запобігання, стримування і припинення воєнних дій, які організуються міжнародними організаціями із залученням багатонаціональних сил військової поліції і цивільного персоналу.
2. Спеціальні військові дії, що проводяться за згодою ворогуючих сторін з метою утримання миру, який був досягнутий в результаті переговорів і сприяти дипломатичній розв’язці конфлікту.
ММО мають на меті:
відвернення або припинення збройного насильства-
врятування життя і збереження здоров’я населення-
захист прав людини-
створення умов для відновлення демократичних засад існування суспільства.
Перевагою ММО порівняльно із переговорами і санкціями є безпосередній і оперативний їх вплив на ворогуючи сторони в залежності від унікальних умов операцій.
Дії ММО класифікуються на такі основні форми застосування військ:
операції, спеціальні дії, щодо сприяння миру-
операції, спеціальні дії з підтримання миру-
операції, спеціальні дії щодо встановлення миру-
операції, спеціальні дії щодо відновлення миру-
електоральні операції-
пошуково-рятувальні операції-
гуманітарні операції.
Вивчення практики міжнародної миротворчої діяльності дає змогу сформулювати такі загальні принципи підготовки та проведення сучасних ММО:
наявність чіткого політичного завдання та мандату відповідної міжнародної організації-
наявність точних вказівок й політичного контролю з боку організації, яка надала мандат-
добровільність, тобто отримання згоди з тієї країни, на території якої розгортається міжнародна миротворча діяльність (якщо в цій країні тимчасово відсутній законний уряд чи його влада значно обмежена, враховуються міркування тих, хто фактично контролює територію та владу)-
оптимальність, тобто оптимальна кількість держав, що беруть участь в операції (країни, які політично підтримують операцію, не обов’язково мають надсилати свої військові контингенти)-
гнучкість, тобто гнучке політичне керівництво, можливість корегувати мандат або його політичну інтерпретацію зі зміною обстановки, що надає можливість адаптувати військові цілі та дії до подій, що відбуваються-
однозначність, тобто чіткі й зрозумілі правила застосування сили, які враховують ситуацію в районі конфлікту, завдання операції та можливість адаптації до обстановки в разі її зміни.
Залежно від конкретних умов можуть використовуватись такі способи застосування миротворчих сил:
1. Завчасне попереджувальне розгортання військових контингентів у районі конфлікту з метою запобігання його ескалації. Сюди входять: демонстрація сили на підтримання політичних попереджень ворогуючим сторонам- розподіл позицій, з яких ворогуючі сторони можуть розпочати збройні акції- проведення часткової евакуації населення з району конфлікту- надання в разі потреби гуманітарної (медичної, продовольчої та ін.) допомоги населенню.
2. Створення в районі конфлікту демілітаризованих зон, у яких передбачаються: контроль за дотриманням режиму припинення вогню- контроль за комунікаціями, що використовуються ворогуючими сторонами в оперативних цілях- здійснення в районі конфлікту режиму заборони польотів- забезпечення коридорів для постачання гуманітарних вантажів та інші запобіжні й забезпечувальні дії.
3. Виконання основних заходів операції з підтримання миру (примушення до миру) та постконфліктні дії щодо відновлення мирної інфраструктури.
Спектр завдань миротворчих сил дуже широкий і може, зокрема, передбачати:
роззброєння та ліквідацію незаконних збройних формувань у районі конфлікту-
поетапне розведення ворогуючих сторін, недопущення їх пересувань і зіткнень, створення демілітаризованих зон і гуманітарних кордонів-
нагляд за виконанням умов перемир’я та домовленостей про припинення вогню-
охорону, контроль перевезень, недопущення незаконного (несанкціонованого) ввезення та вивезення озброєння, техніки й матеріально-технічних засобів-
розмінування місцевості, забезпечення безпечного функціонування всіх видів транспорту й комунікацій-
захист від захоплення незаконними формуваннями, руйнування або пошкодження життєво важливих об’єктів і комунікацій у районі конфлікту-
захист органів законної цивільної влади в районі конфлікту-
відновлення порушеного режиму державних чи адміністративних кордонів-
захист біженців і вимушених переселенців, організацію та забезпечення охорони їх таборів, надання медичної допомоги-
охорону етнічних меншин, що зазнають утиску та провокацій з боку свого етнічного оточення-
забезпечення умов для проведення вільних виборів цивільної влади після припинення конфлікту-
надання гуманітарної допомоги цивільному населенню-
контроль за обліком військовополонених та незаконно затриманих цивільних осіб-
супроводження конвоїв з гуманітарною допомогою-
контроль місцевості і дій населення в зонах відповідальності, протидію масовим безпорядкам-
забезпечення захисту основних прав людини в районі конфлікту-
захист посередницьких, дипломатичних, переговорних місій міжнародних і неурядових організацій, які діють в інтересах врегулювання конфлікту.
З огляду на зростаючу активність України у сфері миротворчої діяльності, формування і підготовка контингентів військ для участі в заходах, пов’язаних з міжнародним військовим співробітництвом, стали важливими для Збройних сил України. Характер, умови та форми участі України в ММО визначаються Конституцією та законодавством України, її міжнародними зобов’язаннями й угодами, а також рішеннями Ради Безпеки ООН, керівними документами ОБСЄ та загальноприйнятими нормами міжнародного права.
Відповідно до ст. 18 Конституції України, зовнішньополітична діяльність нашої держави спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства. Концепція (Основи державної політики) національної безпеки та Воєнна доктрина України визначають принципові та воєнно-політичні засади участі України в заходах забезпечення міжнародної безпеки.
Для реалізації завдань миротворчої діяльності Збройних сил України сформовано відповідну законодавчу й нормативно-правову базу. Її основу становлять Закони України "Про оборону України", "Про Збройні сили України", "Про участь України в міжнародних миротворчих операціях", "Про порядок направлення підрозділів Збройних сил України до інших держав", "Про ратифікацію Угоди між державами-учасницями Північноатлантичного договору та іншими державами, які беруть участь у програмі "Партнерство заради миру", щодо статусу їхніх збройних сил та Додаткового протоколу до цієї Угоди", "Про ратифікацію Угоди між Україною та Республікою Польща у справі створення спільної військової частини для участі в міжнародних миротворчих і гуманітарних операціях під егідою міжнародних організацій".
Згідно з чинним законодавством, Україна може брати участь в ММО ООН та інших міжнародних організацій, мандат яких затверджено Радою Безпеки ООН.
Наказом Міністра оборони України від 28.06.2001 р. № 224 затверджено Концепцію організації міжнародного співробітництва у Збройних силах України, яка стосується, зокрема, участі їх контингентів в міжнародних миротворчих, гуманітарних та пошуково-рятувальних операціях. Існує також низка інших нормативних актів Міністерства оборони, які тією чи іншою мірою стосуються участі Збройних сил України в миротворчій діяльності.
Правова й організаційна процедури підготовки контингентів Збройних сил України до участі в ММО передбачають тісну координацію діяльності центральних органів виконавчої влади України та органів військового управління, їх взаємодію з органами управління ООН, НАТО, ОБСЄ та інших міжнародних організацій і чітко визначений порядок комплектування миротворчих контингентів, їх всебічної підготовки й організації відправлення до місця проведення ММО.
Заходи з підготовки військових підрозділів і персоналу Збройних сил України до участі в ММО умовно можна поділити на завчасні, попередні та безпосередні.
Завчасна підготовка передбачає:
розроблення та постійне удосконалення нормативно-правової бази участі в ММО-
створення та розвиток системи спеціальної підготовки військових підрозділів і персоналу миротворчих контингентів-
організацію та підтримку міжнародного співробітництва Збройних сил України-
наукову й науково-технічну їх діяльність у галузі миротворчої діяльності.
Попередня підготовка починається з отримання запиту від міжнародної організації, під проводом якої здійснюється ММО, та прийняття керівництвом держави політичного рішення про направлення миротворчого контингенту для участі в МО. Зміст попередньої підготовки складає:
узгодження з міжнародною організацією основних завдань і загальної чисельності миротворчого контингенту, місця його дислокації, зони (сектора) відповідальності й термінів готовності-
постановка завдань Генеральному штабу, видам Збройних сил, оперативним командуванням і відповідним управлінням центрального апарату Міністерства оборони щодо визначення переліку підрозділів (частин) і категорій військовослужбовців, які доцільно ввести до складу миротворчого контингенту, щодо організації підготовки миротворчого контингенту, розроблення плану участі миротворчого контингенту в операції та створення потрібних запасів матеріально-технічних засобів.
Під час попередньої підготовки спільними зусиллями відповідних управлінь Міністерства оборони та Генерального штабу розробляються проекти Указу Президента, відповідного Закону України та постанови Кабінету Міністрів України. Готується директива Міністра оборони, яка визначає порядок формування, підготовки та всебічного забезпечення миротворчого контингенту.
У разі участі миротворчого контингенту в ММО під егідою НАТО готуються проект фінансової й технічної угоди щодо участі Збройних сил України в операції та лист про передачу українського контингенту в оперативне підпорядкування керівництву миротворчих сил НАТО. Якщо операція проводиться під егідою ООН, розробляється проект відповідної угоди з її Секретаріатом.
Зміст попередньої підготовки також входить:
розроблення директиви на підготовку миротворчого контингенту, плану матеріально-технічного забезпечення та плану переміщення контингенту в район проведення операції-
погодження питань митного, прикордонного й експортного контролю-
підготовка необхідних документів для отримання відповідних дипломатичних дозволів-
планування ротації миротворчого контингенту-
розроблення плану евакуації миротворчого контингенту за умов, передбачених статтею 7 Закону України "Про участь України в міжнародних миротворчих операціях"-
підготовку інших документів відповідно до завдань миротворчого контингенту та умов їх виконання.
Безпосередня підготовки миротворчого контингенту здійснюється під керівництвом командувачів видів Збройних сил, начальників управлінь центрального апарату Міністерства оборони та командувачів військ оперативних командувань, від яких призначені війська (сили). Її основними елементами є:
формування і підготовка миротворчих підрозділів, персоналу та органів управління ними в пунктах постійної дислокації та навчальних центрах-
підготовка та проведення заходів щодо всебічного забезпечення миротворчого контингенту й організації управління-
практична робота у військах з метою контролю та надання допомоги в підготовці миротворчого контингенту.
Підготовку миротворчих контингентів координує Генеральний штаб через свій структурний орган – Центр військового співробітництва та верифікації.
Порядок і способи транспортування миротворчого контингенту визначають Головнокомандувачі видів Збройних сил України, погоджують з Генеральним штабом і затверджує Міністр оборони.
Організоване зосередження миротворчого контингенту в районі проведення операції забезпечують завчасно надіслані оперативні групи, до складу яких можуть входити представники Міністерства оборони та інших зацікавлених міністерств України, Генерального штабу та видів Збройних сил.
Після прибуття миротворчого контингенту в район призначення безпосередня підготовка тривається згідно з планами керівництва ММО. Першочерговими заходами цієї підготовки є:
прийняття миротворчого контингенту в оперативне підпорядкування штабом міжнародних миротворчих сил-
організація взаємодії з місцевими органами влади держави перебування та з представниками міжнародної організації, під проводом якої здійснюється операція-
організація управління.
Громадяни України, які входять до складу миротворчого контингенту або направляються для участі в ММО як миротворчий персонал, попередньо проходять відповідну спеціальну підготовку. Досвід участі Збройних сил України в ММО підтвердив необхідність створення цілісної системи такої підготовки.
Цілеспрямовано розв’язується проблема створення міжнародного навчального центру з підготовки багатонаціональних миротворчих підрозділів і персоналу на Яворівському полігоні. Передбачено створення Міжнародного центру підготовки миротворчого персоналу на базі курсів підготовки офіцерів багатонаціональних штабів при Національній академії оборони України, який здійснюватиме спеціалізовану мовну підготовку військовослужбовців з використанням мовних лабораторій і програм Британської Ради в Україні та базову підготовку офіцерів багатонаціональних підрозділів і штабів.
Форми та способи застосування наших контингентів у складі міжнародних миротворчих сил відповідають основним положенням оперативного мистецтва й тактики Збройних сил України. Водночас вони враховують специфіку ММО та умови їх проведення, проблему взаємодії з підрозділами збройних сил інших держав, мовні проблеми тощо.
Поделиться в соцсетях:
Похожие
