lovmedgu.ru

Стрес чи дистрес як мірило адаптаційних можливостей організму

Видео: Words at War: Lifeline / Lend Lease Weapon for Victory / The Navy Hunts the CGR 3070

Відомо, що кожна агресія, фізична або психічна, кожна емоція, навіть найприємніша, кожне навантаження викликають в організмі тривогу, мобілізуючи захисну енергію. Велика радість, як і важкі переживання, прискорюють дихання, биття серця, збільшують вміст цукру у крові. Завдяки цьому до всіх клітин і тканин організму надходить необхідна енергія для проходження кризи, для пристосування до нових умов. Тобто, стрес викликає біологічні наслідки. На щастя, в більшості випадків організм реагує на подразники природним чином, автоматично не приносячи ніякого збитку. Це так званий позитивний стрес.

Зате тоді, коли стрес переважає можливості організму до адаптації, з`являється погане самопочуття, внутрішній неспокій - настає справжній стресовий стан (дистрес), негативна реакція організму на несприятливий зовнішній подразник, синдром, що набирає ролі патогенного чинника.

Американський учений А. Маслоу вважає стрес для людини, що живе в індустріальному суспільстві, сіллю землі. Що саме завдяки стресові людству вдалося проіснувати тисячі років і пристосуватись до умов, які постійно змінюються. Щоб організм людини працював злагоджено, стреси необхідні. Вони підтримують нормальну працездатність, стимулюючи діяльність основних біологічних механізмів. Доти, поки організм матиме запас сил у резерві, поки зможе відтворювати витрачену енергію, поки буде в змозі регенерувати сили між двома черговими неприємностями, стрес не викликатиме серйозних наслідків. Зло починається тоді, коли стрес надто інтенсивний, надто тривалий, часто повторюється або ж, коли реакція організму перевищує значущість та вагу певної події. Врешті-решт, важливо не те , що з нами діється, а те, яким чином ми це сприймаємо.

Із праць Г. Сельє випливає, що до якої б мети ми не прагнули, зв`язок між стресом і досягненням мети безперечний. Розумове перенапруження, невдачі, невпевненість, безцільне існування належать до найшкідливіших стресорів. Вони часто є причиною мігрені, виразкових хвороб, серцевих нападів, гіпертонії, психічних розладів, самогубств або просто безнадійно нещасливого життя. Не варто ставити перед собою непосильні завдання. Але в межах своїх природжених даних треба зробити все, на що конкретна людина здатна, прагнути до вищої майстерності. Не до досконалості, бо її не досягнути. Ставити її собі за мету означає заздалегідь прирікати себе на дистрес та невдачі. Досягнення високої майстерності -прекрасна мета, до того ж вона приносить шану, повагу та любов ближніх. Коли щось загрожує душевній рівновазі чи виникають сумніви у правильності поведінки, Г. Сельє радить згадати такі рядки, і вони обов`язково допоможуть: прагни до найвищої з доступних тобі цілей і не вступай у боротьбу через дрібниці.

Стрес робить нас утомленими та розбитими. Хронічна втома - це втома людини, змученої невдачами, неприємностями, агресивністю інших, безрадісним життям, відсутністю позитивних емоцій, коли стараєшся, трудишся безупинно, але без успіху, вдячності й визнання. Хронічна втома - це втома душі, психічна втома, але не від важкої праці, а від накопичених негативних емоцій, від важких переживань.

До психічної втоми призводить робота, з якою людина не може впоратися, одноманітність безрадісної, вимушеної й обтяжливої праці- вічний поспіх і важка відповідальність- коли людина надривається,та не досягає бажаної мети, коли розуміє, що обрана дорога завела у глухий кут. Це втома від тривалого контактування з жорстокою людиною, від вічного страху та тривоги, від нескінченної несправедливості, дискримінації, відчуття безпорадності перед злом.

Врешті-решт духовна, психічна спустошеність призводить і до фізичної. Від такого виснаження сил більше всього застерігає давньосхідна медицина, вважаючи цей стан найнебезпечнішим, і постійно попереджає, що при такому розвитку подій людина невиліковна. Медики Давнього Сходу вважали, що граничне виснаження психофізичних сил передує смерті, коли людина ще жива, але вже приречена.

Тибетська медицина відносила до грізних ознак граничного виснаження сил такі симптоми:

- постійне відчуття граничної втоми-

- повна безнадійність, безсилля та апатія-

- схуднення з утратою тонусу м`язів, їхньою слабкістю та атрофією-

- постійні тупі болі в голові з утратою свіжості мислення-

- виражене ослаблення органів чуттів-

- хронічні болі у ребрах та кістках.Людина з такими симптомами не живе, а лише

існує. Вона капітулювала, вона - у депресії душі та тіла.

Сучасні італійські лікарі сформулювали 10 характерних ознак у хворих на тривалі стреси. Саме вони є причиною Великої хвороби XX століття - синдрому хронічної втоми. Ті, хто відчувають їх упродовж шесть місяців, можуть стати жертвами хронічної втоми. Ознака захворювання: несподівано втрачається можливість нормально працювати, до такої міри ви втомилися.

Попереджувальний сигнал №1: підвищена температура. Протягом 3...4 днів температура підвищується від нормальної - 36,6 °С до - 37,5 °С.

Попереджувальний сигнал №2: больові відчуття в шиї. М`язи роздратовані. Будь-який рух спричинює біль.

Попереджувальний сигнал №3: болить горло. Застуди нема, але горло болить, є больові відчуття у лімфатичних вузлах щелепи.

Попереджувальний сигнал №4: головний біль. Щойно прокинувшись, ви уже відчуваєте головний біль.

Попереджувальний сигнал №5: ви не можете сконцентруватись. Ви читаєте чи працюєте з комп`ютером -все дається з великим зусиллям.

Попереджувальний сигнал №6: блокада розумової діяльності. Несподівано уривається плин думки, голова здається наповненою чимось важким.

Сигнал №7: роздратовані нерви. Ваш настрій втрачає контроль. Вам усе не подобається.

Сигнал №8: погіршується зір. В очах рябіє, падає гострота зору, необхідно надягати окуляри.

Сигнал №9: забудькуватість (імена, номери телефонів, дати ) - все це зненацька кудись щезло.

Сигнал №10: порушення сну. То ви спите "як убитий", то вас мучить безсоння. Щоранку розбитість у тілі, втома.<< ПредыдушаяСледующая >>
Внимание, только СЕГОДНЯ!
Поделиться в соцсетях:
Похожие
» » Стрес чи дистрес як мірило адаптаційних можливостей організму