Історичні аспекти порушень статутних правилвзаємовідносин між військовослужбовцями

Видео: Артем Лоїк: про автобіографічний "Сборник стихов", поезію та бажання бути визнаним

Сьогодні до порушень статутних правил взаємовідносин відносять знущання особового складу строкової служби над товаришами по службі (маючи на увазі під цим фізичну і моральну образу). Вони переважно здійснюються у відношенні до молодих воїнів. Таке знущання називається "дідівщиною".

Поняття "глум" і "знущання" є синонімами, які позначають зле висміювання чого-небудь, образу, конкретний образливий вчинок до особистості воїна. До 1958 року цими поняттями характеризувалися викривлення дисциплінарної практики. Потім, до 1976 року, так визначалися відповідні дії будь-яких категорій військовослужбовців. Тільки в подальшому глумами і знущаннями стали називатися переважно конфлікти між військовослужбовцями різних періодів служби.

Поряд з ними, на початку 60-х років ХХ ст. почали з’являтися нові вислови: "недотримання статутних правил стосунків з підлеглими" (1967), "нестатутні дії офіцерів" (1969). Згодом ці терміни поширилися на інші категорії військовослужбовців. З’явилися фрази: "неправильні взаємини військовослужбовців старшого періоду служби і молодих воїнів" (1965), "знущання над молодими воїнами, як антистатутні, антигромадські дії відсталих елементів" (1970), а з 1976 року – "нестатутні взаємини військовослужбовців старшого періоду служби і молодих солдатів".

У 1983 році до порушень статутних правил взаємовідносин були знову віднесені викривлення дисциплінарної практики офіцерами. З 1987 року з’явилася тенденція зводити їх до знущань над товаришами по службі. З кінця 1988 року порушення статутних правил взаємовідносин все частіше стали ототожнюватися з "дідівщиною".

Історичні матеріали свідчать, що до середини 50-х років ХХ ст. у структурі порушень статутних правил взаємовідносин переважали різні прояви деспотичної влади. Але відомо, що вже з перших років існування Червоної Армії активно велася боротьба не тільки з рукоприкладством, "знущаннями" над бійцями, але й з "поганою спадщиною", зокрема, з "солдатськими присягами".

В наступні роки, приблизно до початку 60-х років, у зв’язку з поширенням у країні хуліганства і проникненням його через військовослужбовців строкової служби в армійське середовище, порушення статутних правил взаємовідносин почали доповнюватися новими тенденціями. Кількаразове різке скорочення, омолодження армії, обмеження дисциплінарних прав посадових осіб, виконання ними невластивих завдань підсилили взаємні невдоволення, викривлення дисциплінарної практики й інші негативні прояви серед усіх категорій особового складу.

Найбільш несприятливо позначилися масові призови до лав Збройних сил амністованих у 1953, 1955, 1957 та інших роках, а також тих, з кого була знята судимість, спец-переселенців тощо. Вони принесли в армійські підрозділи табірні, карні звички-судилища, блатні присяги ложками і черпаками. У порушеннях статутних правил взаємовідносин стали виділятися розправи над вимогливими молодшими командирами, насадження кругової поруки, звірячі побиття молодих солдатів військовослужбовцями старших періодів служби і підпорядкування їх своєму впливу. До 1957-1958 років подібне відзначалося, в основному, на гауптвахтах, а потім поширилося й у казармах.

В наступні роки порушення статутних правил взаємовідносин оформилися в різні хибні традиції для більшості підрозділів. Наприклад, це – тиск військовослужбовців старшого періоду служби на молодих солдатів (матросів) і сержантів (старшин), підпорядкування їх своєму впливу і перекладання на них частини своїх службових обов’язків.

У 80-х роках ХХ ст., у зв’язку із поширенням, спочатку застійних процесів у країні та в армії, а потім так званої "перебудови", порушення статутних правил взаємовідносин продовжували закріплюватися і загострюватися, що супроводжувалося неформальним розшаруванням підрозділів на мікрогрупи негативного спрямування, які хуліганствували, з відповідними "правами й обов’язками". Одержали поширення приховування цих негативних фактів, пристосовництво, невідповідність офіційно оприлюднених фактів реальному. Різко знизилася роль молодших командирів. На початку 90-х років порушення статутних правил взаємовідносин переважно продовжували характеризуватися такими рисами:

стійкою системою поглядів, що виражалася свого роду ідеологією "нестатуччини", яку, практично, підтримують переважна більшість військовослужбовців строкової служби (призовники евентуально очікують посягання на них і, коли зіштовхуються з ними, терплять, потім самі нерідко стають кривдниками), що сприяє живучості казармених хибних традицій-

детальною регламентацією “прав і обов’язків”, виражених характерним повсякденним паразитуванням одних військовослужбовців за рахунок інших-

прихованням ряду фактів порушень статутних правил взаємовідносин практично на всіх рівнях, круговою порукою в підрозділах-

невмінням частини офіцерів, прапорщиків (мічманів) і сержантів боротися з порушеннями статутних правил взаємовідносин-

швидкістю відновлення, легкістю видозміни їх там, де вони на перший погляд, здавалося б, були викоренені.

Саме така "спадщина" дісталася Збройним силам України, які формувалися, і супроводжує, на жаль, на всіх етапах їх розбудови, реформування і розвитку.

Більшість фактів насильства серед військовослужбовців викривається лише тоді, коли вони пов’язані зі спричиненням тілесних ушкоджень і потерпілі вимушені звернутися до медичних установ за допомогою. Ці небезпечні тенденції викликають невдоволеність у суспільстві, формують недовіру до Збройних сил, створюють перешкоди процесу реформ у військовій сфері, знижують чи зводять нанівець мотивацію військової служби у призовників.

За даними соціологічного дослідження, проведеного у квітні 2000 року Головним управлінням виховної роботи Міністерства оборони України за методичної допомоги військової колегії Верховного Суду України, 49,3 % опитаних вказали на те, що під час порушення по відношенню до них статутних правил взаємовідносин поруч знаходилися військовослужбовці старших періодів служби. На присутність при цьому сержантів посилалися 29,3 %, прапорщиків – 14,7 %, офіцерів – 6,7 %. З іншого боку, кожен п’ятий респондент повідомив, що сам ображав товаришів по службі і ці факти були відомі військовослужбовцям старших періодів служби (61 % випадків), сержантам (18,6 %), прапорщикам (9 %), офіцерам (11,4 %). При цьому 44 % цих військовослужбовців зізналися, що не були покарані за вчинене. Лише 12 % повідомлень потерпілих про факти насильства стали підставою для застосування до винних заходів дисциплінарного характеру: за 0,8% повідомленнями потерпілих притягнуто до кримінальної відповідальності, а за 30,3% – все закінчилося простим обговоренням у колективі. Тому 57% повідомлень про застосоване насильство залишилося без будь-якого реагування, а реагування на решту повідомлень не можна визнати задовільними, про що відверто вказали 38% загальної кількості опитаних.<< ПредыдушаяСледующая >>
Внимание, только СЕГОДНЯ!