Морально-психологічне забезпечення в збройних силах україни

Видео: Генерал ВСУ о ликвидации последствий ЧП в Балаклее

Державна програма реформування і розвитку Збройних сил України на період до 2005 року і на подальшу перспективу охоплює всі напрямки їх життєдіяльності. Згідно до неї, головним завданням Збройних сил України є їх постійна готовність відбити можливу агресію, звідки б вона не виходила, захистити незалежність, територіальну цілісність і недоторканість кордонів України. Для цього вони мають знаходитись у постійній бойовій готовності та мати відповідний бойовий потенціал. Основу цього потенціалу складають матеріальна і духовна сторона. Про роль духовного фактора у життєдіяльності військ досить влучно підкреслював Н.Коупленд: “моральний стан – це питання життя і смерті. Ним не можна нехтувати. Кожна добре організована армія зацікавлена у високому рівні бойової підготовки своїх військ і, коли це можливо, в забезпеченні їх кращою зброєю, щоб створити матеріальну перевагу над противником. Однак матеріальна перевага не так важлива, як моральна. Для армії більш небезпечним є низький моральний стан військ, ніж недостаток боєприпасів” [5, с. 14]. Історія війн і воєнних конфліктів знає немало прикладів, коли результат бою вирішало не перевага над противником у живій силі та бойовій техніці, а високий морально-психічний стан особового складу як результат ефективного здійснення МПЗ життєдіяльності військ.

Морально-психологічний стан (МПС) – це “якісна визначеність особистості, колективу, яка характеризує направленість і динаміку психічних процесів, міжособистісних відносин у колективі- виступає конкретною формою прояву і реалізації потенціалу духовного і морального духу армії, важливою характеристикою військ. МПС інтегрує: морально-політичний компонент (оцінка воїном суспільного устрою, розуміння призначення Збройних сил тощо)- військово-професійний компонент (оцінку воїном технічної забезпеченості і підготовленості військ, спроможності колективу ефективно діяти у бою та ін.)- психологічний компонент (соціально-психологічний клімат у колективі, розповсюдженість і глибина почуттів патріотизму, обов’язку, товариства, впевненість в себе і товаришах, командирах тощо) Проблеми укріплення МПС-у вирішуються у процесі морально-психологічної підготовки особового складу і морально-психологічного забезпечення (МПЗ) діяльності військ” [2, с. 96].

У зв’язку з цим є логічним Указ Президента України від 4 вересня 1998 року № 981/98 про Концепцію виховної роботи у Збройних силах та інших військових формуваннях України, який зміцнення морально-психологічних підвалин життєдіяльності Збройних сил України визначає як приоритетну державну справу і підкреслює необхідність цілеспрямованої системної організації в них МПЗ.



1.1. Зміст поняття “морально-психологічне забезпечення”



Для розкриття сутності МПЗ насамперед необхідно визначити зміст та обсяг понять “моральне” і “психологічне”. Це визначення повинно ґрунтуватись, по-перше, не тільки на змістовних ознаках моралі й психіки, але й в їх інтегрованій взаємодії, із врахуванням того, що мораль є водночас складовою і продуктом людської психіки, тобто свідомості. Без людської свідомості моралі не існує, вона є продуктом суспільної свідомості. А свідомість є вищим рівнем розвитку психіки людини, яка є особливим суспільно-історичним утворенням і сутність якої полягає в суб’єктивному відображенні об’єктивної дійсності.

По-друге, на тому, як впливають мораль і моральні якості людини на формування її особистості та на поведінку.

Тому слід розглянути окремо сутність моралі (морального), психічного і морально-психологічного як цілісного психічного явища.

У словнику іншомовних слів мораль визначається таким чином: “мораль (франц. moralе < лат. moralis – моральний < mos (moris) – звичай- воля- закон- властивість) – 1) сукупність норм і принципів поведінки людей- одна з форм суспільної свідомості- 2) перен. повчальний висновок- 3) повчання” [7, с. 292].

У філософському словнику мораль визначається, як “... одна з форм суспільної свідомості, соціальний інститут, функцію регулювання поведінки людей в усіх без виключення галузях суспільного життя” [10, с. 292].

“Мораль (лат. moralis – нравственный- mores – нравы) – предмет вивчення етики- форма суспільної свідомості, суспільний інститут, яка виконує функцію регулювання поведінки людини... Мораль регулює поведінку людини у всіх без винятку сферах її суспільного життя – у праці й повсякденній поведінці, у політиці і науці, у сім’ї та громадських місцях”, – визначається у словнику з етики [8, с. 188-189].

Мораль – це сукупність принципів і норм поведінки людей щодо відношення до інших, до суспільства і природи. Спосіб нормативного регулювання поведінки й свідомості людини у всіх сферах індивідуального і суспільного життя, її взаємин із природою. Мораль – це абсолютна моральність, єдина у всі часи для всіх народів, для всього людства, – підкреслюється авторами словника психофізіології професійної діяльності [9].

С.Е.Крапівенський про мораль пише: “Мораль – форма суспільної свідомості, в якій знаходять своє відображення погляди і уявлення, норми і оцінки поведінки окремих індивідів, соціальних груп і суспільства в цілому”. Мораль – така регулятивна система, яка обов’язкова для кожного формаційного і цивілізаційного ступеня розвитку суспільства. Право не є атрибутом тільки “державних формацій” [6, с. 204]. Моральні норми поведінки підтримуються лише суспільною думкою. Моральна санкція (схвалення чи засудження) має ідеально-духовний характер: людина повинна усвідомити оцінку поведінки суспільною думкою, прийняти її внутрішньо і скорегувати свою поведінку на майбутнє. Основними оціночними категоріями моралі є добро, зло, справедливість, обов’язок, совість, честь, гідність, щастя, смисл життя.

Моральні норми розповсюджуються на всі відносини між людьми. Мораль не обмежується якимось предметним уособленням або іншою локалізованою сферою явищ. Навпаки, вона присутня в усіх сферах діяльності військовослужбовців та актах їх поведінки.

В моралі ми маємо справу не лише з певною сукупністю категорій, понять та інших чинників, які взаємодіють між собою у певній єдиній площині, а оперуємо з багаторівневою та багатосистемною структурою, що має різні залежності субординації і кореляції, котрі проявляються як щось цілісне, моральне. Мораль немовбито визначає змістовний аксіологічний і деонтологічний потенціал вчинку, дії, діяльності. Це відбувається через поняття добра або зла, справедливого або несправедливого, гідного або негідного тощо. Вона впливає на людську поведінку через принципи, норми, через імперативні вимоги, оцінки та ідеали. Вона виконує скеровуючий, соціально-інтегрований вплив на мотиви і внутрішній вибір особистості. Моральне регулювання передбачає усвідомлення особистістю моральних цінностей, внаслідок чого домінує внутрішній мотив поведінки, а не просто сила конформізму.

В змісті морального кристалізуються суще людське і людяне, прогресивне гуманістичне світовідчуття, світосприйняття та світорозуміння, почуття Батьківщини і обов’язку перед нею, відданості народу і відповідальності за його долю, ставлення до світу, Вітчизни, народу, колективу та інших людей, до обов’язку, війни та ін. Отож, у моралі знаходять своє відображення різні чинники зовнішнього і внутрішнього соціального середовища: політичні, матеріальні, духовні, ідеологічні, національні, військові, бойові та ін.

Таким чином моральне реалізує єдність об`єктивного і суб`єктивного. Об`єктивний його бік складає загальнолюдське, цивілізаційне в суспільстві, соціальних відносинах, об`єктивних соціальних потребах, інтересах та цінностях. Він проявляється в реальних станах, конкретних вчинках, поведінці людей, у тому числі в ході війни. Суб’єктивний бік морального проявляється у особистісному світовідчутті, світосприйнятті і світорозумінні конкретного військовослужбовця, у його готовності до відповідних моральних дій та визначається як моральна свідомість.

“Моральна свідомість – одна із форм суспільної свідомості, яка відображає особливості суспільного буття, рівень розвитку міжлюдських взаємин, суспільно сформовані уявлення про відповідну поведінку, рекомендательно-оціночне відношення до поведінки членів даного суспільства” [4, с. 173].

Але будь-яка моральна дія окремої людини або соціальної спільноти чи відмова від неї, відбувається внаслідок відповідної психічної або соціально-психологічної настанови. Американський учений Ноуел-Сміт стверджує, що будь-яка дія, яка виконана проявами моралі, є наслідком відповідної “настанови” до виконання даної дії або відмови від неї. Практично цієї точки зору дотримувався радянський психолог Д.М.Узнадзе (1886-1950) – автор загальнопсихологічної теорії настанови, який у якості центрального пояснювального принципу психології ввів поняття “настанова” як цілісну модифікацію суб’єкта, його готовності сприймати дійсність і діяти певним чином. У настанові, на думку Узнадзе, об’єднуються свідома і несвідома сфера психіки людини. Тому поняття “настанова” необхідне для обґрунтування і навіть виправдання будь-якого вчинку чи дії: особистість військовослужбовця вчинила саме так, тому що мала настанову до здійснення такого роду вчинку і ухиляється від іншого в силу того, що мала установку ухилитися від подібних вчинків.

Як відомо, мораль має поліфункціональну природу, яка відповідно відображається на її структурі і функціях. До основних функцій моралі належать: пізнавальна, регулятивна, гуманістична, нормативно-оціночна. Кожна з них в ході своєї реалізації спирається і на психічне. Наприклад, пізнавальна функція включає відображення, яке відбувається на основі психічного, регулятивна і гуманістична – певні соціально-психічні настанови, вольові процеси та ін., нормативно-оціночна – відчуття, сприйняття, пам`ять, мислення, стереотипи тощо.

Інша специфічна особливість моралі полягає в її ідеально-спонукальному характері, бо створює деякі ідеальні моделі, взірці й норми поведінки людей в соціальних спільнотах та суспільстві, а також спонукає дотримуватись їх, співвідносити і порівнювати з ними свої дії, вчинки і поведінку.

“...Моральна поведінка, – пише О.Г.Дробницький, – ...не може бути виділеною емпірично, як факт, безпосередньо відмінний від інших: поняття моральної поведінки є теоретична абстракція, яка вичленує який-небудь бік в багатоманітних явищах суспільного життя. Мораль – це не уособлена сфера діяльності людини, її поведінка, а специфічний спосіб її регуляції, котра не залежить від предметного змісту дій. Мораль – це особлива форма соціальних відносин, що регулюють діяльність людей в найбільш різних галузях суспільного життя” [3, с. 26].

Мораль відображає суспільну дійсність, соціальні процеси, події і факти, соціальні об`єкти та ін., не тільки в об`єктивному їх стані, а такими, що пройшли через призму всього морального. Як зауважує О.Г.Дробицький, “мораль – утворення досить багатомірне, яке не піддається редуціюванню до будь-якої однієї площини явищ. Різноплановість способів її знаходження і робить неможливим емпіричне її визначення” [3, с. 231].

В моралі має місце дещо таке, що і вбирає, і виражає через себе різні явища. Але це вираження є уже орієнтованим, з моральними і психічними відбитками. Мораль у психіці окремої людини і соціально-психологічних явищах соціальних груп (колективів) проявляється як специфічне відображення суспільного буття, як специфіка самого цього відображення і як суспільна свідомість.

Роль регулятора відносин мораль виконує за допомогою так званої нормативної системи моральних цінностей – добра, ідеалу, обов`язку, честі, гідності, совісті, щастя. Але кожен з цих компонентів не існує абстрактно, а проходить через людську психіку, має свою психічну структуру, емоційні і вольові компоненти. Таким чином мораль регулює і спрямовує вчинки та поведінку військовослужбовців, впливає на сутність, характер протікання соціально-психологічних явищ у військовому колективі.

Нормативний характер моралі проявляється в тому, що на явища і процеси, котрі протікають у військовому підрозділі (колективі) і частині, на діяльність окремих військовослужбовців і військово-соціальних груп, вона справляє вплив через поняття добра, зла, ідеалу, обов`язку, свободи, честі, совісті, відповідальності та ін., свої критерії, відносно яких оцінюються будь-які явища і процеси. Але й тут регулювання за допомогою моральних форм відбувається через їх трансформацію у відповідну настанову, яка входить у систему психічного.

Моральні принципи і норми, якими керується окрема особистість чи група, – це стійкі мотиви їх вчинків і поведінки. Вони формують відповідну соціально-психічну настанову. Рівень її актуалізації, сила прояву залежать від самої особистості з одного боку, і оточуючого середовища – з іншого. Отож прояв морального завжди має і психічний компонент.

Стосовно збройних сил, навчально-бойової і бойової діяльності військ у мирний і воєнний час часто вплив і дія всього морального визначається як моральний фактор. Що включає в себе цей фактор? Він, на нашу думку, включає моральну свідомість, моральні принципи, ідеї, норми, оцінки, настанови, почуття, погляди, відносини, ставлення і якості, які виступають в інтегрованій взаємодії та безпосередньо впливають на характер дій військовослужбовця в будь-яких умовах діяльності, у тому числі й бойової.

Психологічний фактор у бойовій діяльності включає індивідуально-психічні особливості військовослужбовців, їх психічні процеси, стани, властивості й утворення, прояв різних соціально-психологічних явищ військово-соціальних груп (соціально-психологічну атмосферу, соціально-психічні стани, морально-психологічний клімат та ін.), а також всю сукупність соціально-психологічних і психічних явищ у їх взаємодії і взаємовпливі.

Прикметник “психологічний” формується від поняття “психологія”, яке означає науку про психіку. Відповідно, поняття “психологічний” характеризує все, що належить до науки “психологія”. Основними складовими психіки людини є психічні процеси, стани, властивості й утворення. Вищим рівнем її розвитку є свідомість.

Основними ознаками свідомості є:

– категоріальне відображення дійсності через узагальнений суспільний досвід-

– узагальнене відображення суттєвих, закономірних зв’язків дійсності-

– передбачення явищ, усвідомлення цілі діяльності-

– взаємозв’язок індивідуальної й суспільної свідомості (наука, ідеологія, мистецтво, релігія, мораль, право)-

– самосвідомість.

Основними функціями свідомості є відбивна, креативна, регулятивно-оціночна, комунікативна і рефлексивна.

Професор В. І. Зінченко (1903-1969) виокремлює 2 шари свідомості (рис. 1.1).

Перший – побутова свідомість (свідомість для буття), що включає, по-перше, біодинамічні властивості руху, досвід дій, по-друге, почуттєві уявлення.

Другий – рефлексивна свідомість (свідомість для свідомості), яка включає, по-перше, значення, по-друге, смисл.

Отже, свідомість має свою структуру. На думку російського психолога академіка А.В.Петровського, вона містить сукупність знань про світ- відмінність суб’єкта щодо суб’єкта й об’єкта- здатність до цілеспрямованої діяльності.

Свідомість можна правильно зрозуміти й адекватно пояснити, якщо розглядати її як продукт і результат розвитку діяльності. Свідомість і діяльність не протилежні одна до одної, але вони й не тотожні. Тут існує певна єдність і взаємозалежності. Єдність свідомості та діяльності полягає в тому, що свідомість виникає і проявляється в процесі трудової діяльності, а діяльність формує свідомість. Крім того, єдність свідомості й діяльності проявляється в тому, що діяльність є формою і проявом активної свідомості.

Видео: Брати Гадюкіни — Концерт, присвячений 25-й річниці ЗСУ

Рис. 1.1.

Структура свідомості

Видео: Збори "замполітів" на Вінниччині

(за В.І.Зінченком)



Свідомість має суспільну природу, оскільки виникає і розвивається лише в людському суспільстві.

Мозок сам по собі як складова частина організму не має свідомості. Матеріальним субстратом свідомості він стає лише тоді, коли людина в процесі активної діяльності набуває досвіду й культури народу. Зрозуміло, що для розвитку свідомості потрібний нормальний мозок.

Основними рівнями людської свідомості є несвідоме, підсвідоме і свідоме. Як вони співвідносяться?

Свідомість та підсвідоме. У процесі життєдіяльності ми бачимо не лише прояви усвідомлених явищ, а й таких, яких людина не усвідомлює. Саме поняття “підсвідоме” зазвичай передбачає сукупність актуально неусвідомлюваних психічних процесів і станів, здатних активно впливати на поведінку людини і зміст її свідомості. До них належать реакції на подразники, які виразно не відчуваються. Це, зокрема, автоматичні дії, сон та інші патологічні явища (марення, галюцинації тощо).

Свідомість та несвідоме. Несвідоме – це сукупність психічних явищ, які відсутні у свідомості людини і лежать поза сферою розуму, непідзвітні їй і принаймні в даний момент не піддаються контролю. Несвідомі процеси реалізують специфічну функцію людської психіки, сутність якої полягає в адекватному відображенні людиною дійсності й ефективному регулюванні її стосунків з цією дійсністю, що відбуваються поза порогом свідомості. До них належать наслідування, творче натхнення, мимовільне згадування тощо. Кінцевим результатом несвідомого відображення й пізнання є пристосування до дійсності, засноване на неосмисленому врахуванні інформації про самого себе і зовнішній світ. Несвідомі процеси виконують якби охоронну функцію щодо психіки, позбавляючи її від постійного напруження свідомості при дії й поведінці в стандартних ситуаціях.

Свідомість та самосвідомість. Якщо результатом свідомості є знання про світ, то самосвідомість відображає знання людини про саму себе і свої реальні та потенційні можливості. Такі показники самосвідомості, як самопізнання, самоконтроль, самовдосконалення, є вершиною розвитку людської психіки.

Отже, у функціонуванні психіки військовослужбовця, значної сукупності соціально-психологічних явищ групи військовослужбовців безпосередньо чи опосередковано проявляється моральне, особливо в тих, які пов’язані з їх ставленням до світу, людей, колективу, товаришів, до себе, військового обов`язку, а також їх вчинків і поведінки. Моральне немовби пронизує психіку кожного військовослужбовця, являючись “диспетчером”, тобто регулятором її функціонування. Саме тому моральне набуває психічного змісту в емоціях, почуттях, переживаннях, настроях, настановах, волі, так, що на виході утворюється цілісне морально-психічне явище, яке за формою прояву набуває цілісного інтегрованого соціально-психологічного змісту.

Таким чином, у діяльності військовослужбовця і груп військовослужбовців моральний і психологічний фактори виділені досить умовно, вони реально проявляються як ціле морально-психологічне. У морально-психологічному концентруються потреби, інтереси, цінності, цілі, думки, емоції, почуття, настанови як людських спільнот (різних соціальних груп), так і окремої особистості, які є похідними від інтегрованої взаємодії духовних, політичних, ідеологічних, соціальних, економічних, військово-службових, навчально-бойових (у воєнний час бойових), різних моральних, соціально-психологічних і психічних чинників, та в цілому виражаються у змісті й динамічності (ступені значущості та енергетичності) ставлення до світу, до свого та інших народів, різних соціальних груп і колективів, до інших людей, до соціальних явищ і процесів, подій і фактів, ситуацій і відносин, до цілей війни і своєї Батьківщини, до її свободи і незалежності, до обов’язку, до смислу свого буття та ін.

Морально-психологічне проявляється в інтегрованій єдності морального і психічного. У моральному викристалізувані високі ідеї, ідеали, принципи, норми, погляди тощо, які трансформуються у сферу психічного - емоцій, почуттів і волі, переконаності і віри, рішучості і стійкості.

Кожне морально-психологічне явище має три підсистеми:

– морально-перцептивну,

– чуттєво-спонукальну,

– духовно-практичну.

Морально-перцептивний бік морально-психологічного як явища полягає у сприйнятті, розумінні, оцінці та переживанні окремими людьми і соціальними групами моралі (і моральності) інших людей, соціальних груп, колективів, їх намірів, настанов, дій, думок, традицій, їх відносин, соціальних явищ, подій і фактів, а також своєї.

Чуттєво-спонукальний бік полягає в тому, що дійсність, соціальне буття “відчуваються” людиною чи соціальною групою (людиною і соціальною спільнотою), сприймаються й усвідомлюються через дію різних моральних категорій та понять і переживаються, на основі чого з’являються нові спонукання. Відчуття розриву, невідповідності між моральними утвореннями і реальною дійсністю призводить в одному випадку до морального скептицизму, тобто зневіри, сумнівів тощо, а в іншому – до оптимістичної позиції, яка полягає в діяльності для покращення світу, себе, відносин, боротьбі з недоліками, злом, аморальністю, порушеннями норм моралі тощо. І в першому, і в другому випадках породжуються супровідні емоції, почуття, переживання. Моральне незадоволення, протест трансформуються у відповідну соціальну поведінку, а моральний мотив служить передумовою і поштовхом до активних дій.

Духовно-практичний бік морально-психологічного відображає сукупність критеріїв відповідного морального виміру свого соціального буття в процесі його практичного засвоєння і реалізацію ставлення до світу, до суспільства, до колективу і самого себе, до інших людей, народів, держав, їх свободи і майбутнього, національної гідності, до мови, до військової служби й армії, до війни, ворога та ін.

Морально-психологічне явище спирається на стійкий, передусім, моральний мотив або певну сукупність стійких мотивів, кожний з яких має два боки: змістовний і динамічний. Змістовний бік виражає смислову сутність мотиву, його зміст та положення в ієрархічній структурі мотиваційної системи військовослужбовця чи військово-соціальної групи (військового колективу роти та рівних їй підрозділів тощо).

Динамічний бік віддзеркалює ступінь значущості даного мотиву чи сукупності мотивів для військовослужбовця або військово-соціальної групи через відповідний рівень сили, потенціалу його емоційного вираження й впливу на конкретну поведінку військовослужбовця.

Змістовний і динамічний аспекти у своїй взаємодії утворюють енергетично-психологічний потенціал даного спонукання, який трансформується у відповідну настанову з таким самим потенціалом.

Морально-психологічне як цілісне явище має пізнавально-відображаючу, нормативно-оціночну, регулятивну, ідейно-спонукальну, комунікативну, орієнтуючу, мобілізуючу, формуючу, прогнозуючу функції.

Морально-психологічні явища, їх накладення і прояв у інтегральній взаємодії формують в окремих військовослужбовців та в соціальній психології військових колективів (різних військово-соціальних груп) певні моральні бойові якості та їх морально-психічні стани.

Аналіз основних теорій особистості свідчить про правомірність даного положення. У переважній більшості сучасних теорій особистості моральні якості займають у людини провідне місце (гуманістичні теорії особистості К.Роджерса, Г.Олпорта й А.Маслоу, культурно-історична теорія розвитку психіки людини Л.С.Виготського, логотерапії В.Франкла, теорії особистості С.Л.Рубінштейна, О.М.Леонтьєва, К.К.Платонова, Г.С.Костюка тощо). Коротко проаналізуємо деякі ці теорії щодо моральних якостей особистості.

К.Роджерс (1902-1987) – представник гуманістичної теорії особистості центральною ланкою особистості вважав самооцінку, уявлення людини про себе, “Я-концепція”, що породжується у взаємодії з іншими людьми. Здатність до гнучкої самооцінки, вміння під тиском досвіду переоцінювати систему цінностей, що виникла раніше, є, на його думку, важливою умовою цілісності особистості та її психічного здоров’я в різних життєвих ситуаціях. Як відомо, в основі самооцінки, в першу чергу лежать, моральні принципи та критерії.

Наступний представник гуманістичної теорії особистості А.Маслоу (1908-1970) вважав, що ядро особистості утворюють гуманістичні потребі в добрі, моральності, доброзичливості.

Видатний радянський психолог Л.С.Виготський (1896-1934) безпосередньо підкреслював необхідність опанування людиною історично-культурним досвідом для того, щоб стати особистістю. Згідно нього, розвиток і побудова вищих психічних функцій, які є основним ядром особистості, відбуваються шляхом переходу від безпосередніх, природних форм поведінки до опосередкованих, штучних, що виникають у процесі культурного розвитку психічних функцій. Цей період в онтогенезі відповідає процесові історичного розвитку людської поведінки, вдосконалення існуючих форм і засобів мислення та вироблення нових, що спирається на мову або на іншу систему знаків (у тому числі й моральних).

Особистість у логотерапії австрійського психолога і психіатра В.Франкла (р.1905) знаходиться у постійному пошуку Логосу, смислу життя, що є рушійною силою людської поведінки й діяльності. Пошук смислу життя здійснюється шляхом актуалізації цінностей, які існують у даному суспільстві. Тому людина не вибирає смисл свого існування, а швидше виявляє, знаходить його.

За радянським психологом С.Л.Рубінштейном (1889-1960), особистість зумовлена історично, тому вона є тим більш значущою, чим більше в індивідуальному заломленні в ній представлене загальне, суспільне. Серед цих чинників у нього провідними є система мотивів і завдань, що зумовлюють вчинки людей.

За радянським психологом О.М.Леонтьєвим (1903-1979) – автора діяльнісного підходу у психології, психологічну підструктуру особистості складають темперамент, потреби, потяги, емоційні переживання й інтереси, навички та звички, моральні риси характеру тощо, які виявляють себе в конкретних умовах життєдіяльності особистості. Також, коли в особистості йде боротьба мотивів, власне моральні принципи й цінності визначають остаточний вибір конкретного мотиву, що особливо важливе для військової діяльності.

Практично такої ж точки зору дотримувалися видатний український психолог Г.С.Костюк (1899-1982) і радянський психолог К.К.Платонов. За Костюком, важливою підсистемою структури особистості є спрямованість, яка визначається потребами й інтересами, ціннісними орієнтаціями, цілями й настановами, моральними й іншими почуттями. За Платоновим, спрямованість і досвід особистості є першою і другою її підструктурою.

Таким чином, з точки зору цілісності психіки та багатогранності особистості моральне займає стрижньове місце у особистості військовослужбовця. Тому, з одного боку, а власне з точки зору структури психіки військовослужбовця моральне є безпосередньою її складовою, а, з іншого – з точки зору ефективного функціонування психіки моральне є регулятором свідомості й поведінки військовослужбовця. Тому правомірно говорити як про психологічне забезпечення, так і про морально-психологічне. Практично, обидва поняття є тотожними у плані забезпечення життєдіяльності військ.

“Морально-психологічне забезпечення діяльності військ – це система заходів, спрямованих на формування і підтримання високого морального духу армії, МПС-у і дисципліни особового складу, правопорядку військового, на згуртування військових колективів і протидію інформаційно-психологічному впливу противника” [2, с. 96].<< ПредыдушаяСледующая >>
Внимание, только СЕГОДНЯ!