Виникнення системи мотивації, підпорядкування мотивів
Найважливіше надбання у розвитку особистості з трьох до семи років полягає у перетворенні поведінки дитини з «польової» у «вольову» (О. М. Леонтьєв). Польова поведінка має безпосередню зумовленість переживаннями, бажаннями дитини, вона імпульсивна, ситуативна, непослідовна. При цьому мотив і ціль чітко не позначаються, виступають у нероздільній єдності. Передумовами появи волі виступає розвиток самосвідомості дитини, виникнення у неї мотивуючих уявлень, що кладуть початок звільнення поведінки від ситуативної залежності та її підпорядкування внутрішнім факторам (цілям).Поступово в дошкільника розмежовується мотив і ціль, між ними встановлюється співвідношення – дитина реалізує мотив через досягнення цілі. В експерименті К. М. Гуревича діти повинні були виконати нецікаве для себе завдання – розподілити деталі мозаїки за кольорами (ціль) заради отримання привабливої іграшки (мотив). Діти 3–4 років виконували завдання тільки у тому випадку, якщо дорослий показував іграшку, але одразу ховав її. Тобто, непривабливе завдання дітей спонукає виконувати уявлення про цікаву іграшку. Уявлення про бажаний предмет стає більш важливим, ніж ситуативні спонуки.
Складається важливе особистісне новоутворення – підпорядкованість мотивів, зумовлена прагненням відповідати вимогам дорослого, між мотивами «хочу» і «треба» обирати другий як пріоритетний. Для малюка важливо розуміти соціальну корисність досягнення цілі. Наприклад, Я.З.Неверович давала дошкільникам завдання виготовити прапорець для ровесника і для мами. Діти не розуміли, навіщо мамі прапорець, і тому їх робота була неякісною У другому випадку діти охоче виготовляли серветку для мами і відмовлялись це робити для ровесника.
Система мотивів нестійка і легко руйнується під впливом яскравої емоційної спонуки. Так, дитина легко відволікається на привабливу іграшку, незвичайний предмет навіть розуміючи важливість
виконання своєї роботи. Такі відволікання характеризують і гру, участь в якій для дитини сама по собі приваблива. Наприклад, діти захоплено граються у «Водія та пасажирів». Вихователь вносить в ігрову кімнату клітку з папугами. Гра тут же припиняється, діти підбігають до клітки.
Здатність підпорядковувати мотиви пов’язана із емоціями дитини. Виникнення у дошкільника емоцій у функції передбачення, переживання приємних емоцій в очікуванні певної події, розвиток емоційної спрямованості на іншу людину мотивує дитину свідомо підпорядковувати свої дії віддаленому мотиву (О. М. Леонтьєв): зробити малюнок, щоб порадувати маму на майбутньому святі. Такі психологічні явища О. В. Запорожець назвав «здвигом афекту на початок дії».
Підпорядкування мотивів становить особливу психічну дію, що вже вимагає від дитини певних зусиль: відмови від менш привабливого заради більш привабливого. У психічній дії підпорядкування мотивів поєднуються і співвідносні оцінки міри привабливості, і осмислення їх значущості у поєднанні із оцінкою міри складності в їх досягненні. Такий процес отримав назву боротьби мотивів, у результаті якого один мотив «перемагає» інший. Мотив-переможець безпосередньо визначає поведінку дитини, а інші, менш привабливі мотиви, зможуть реалізуватись згодом. Отже підпорядкування мотивів означає водночас встановлення черговості в їх виконанні. У ранньому дитинстві боротьба мотивів відсутня, приваблива мета безпосередньо викликає дію.
Підпорядкування мотивів у дошкільника виникає в безпосередній соціальній ситуації спілкування з дорослим (О. М. Леонтьєв) під впливом вимог старшого, який контролює їх виконання. Дорослий роз’яснює смисл своїх вимог, розкриває перед дитиною їх важливість.
Система мотивації дошкільника включає різні групи мотивів.
У ранньому віці поведінка дитини має переважно зовнішню зумовленість: це і вимоги дорослих, і привабливість предметів, і мимовільні реакції на подразники. З віком зростає внутрішня зумовленість поведінки дитини. Її розвиткові сприяє розширення кола діяльності та спілкування: дошкільник активно спілкується і з дорослими, і з однолітками- зацікавлено виконує різні види діяльності (малювання, конструювання, працю, гру)- формуються передумови навчальної діяльності. Особливо інтенсивно розвивається ігрова діяльність, набуваючи виразно моделюючого характеру. Моделювання у ході гри сприяє розвиткові внутрішніх сторін діяльності – цілепокладання, планування, контролю тощо. У дитини зростає спектр можливих видів занять, виникає проблема вибору: що зробити спочатку, а що потім?
Помітного розвитку досягають пізнавальні мотиви. Зменшується доля ігрового компоненту у пізнавальних задачах. Якщо в ранньому віці дитина складає пірамідку, слідуючи зразку дорослого і у цьому процесі співвідносить величини кілець, то в дошкільному вона спеці- ально розбирає калейдоскоп, щоб дізнатись з чого складаються узори. У 4–7 років спостерігається наполегливість при розв’язанні розумових задач, яка поступово зростає. (Н. М. Матюшина, А. Н. Голубєва). Діти одержують задоволення від вирішення не тільки ігрової, але і розумової задачі, від інтелектуальних зусиль.
У спілкуванні з дорослим спочатку переважають пізнавальні мотиви, дорослий виступає як джерело знань про дійсність. До кінця дошкільного віку посилюється інтерес до соціальних явищ, взаємин між дорослими, до їх занять. Діти прагнуть включитись у роботу дорослих, приносити користь оточуючим. Іноді діти переоцінюють свої можливості і на свій розсуд виконують «дорослу» роботу. Так, коли батьків не було вдома, Іринка вирішила прибрати у шафі з посудом. В результаті дівчинка зачепила гірку з тарілками, які всі розбились. Взявшись підмітати черепки, Іринка поранила руку. Як реагувати дорослим на такі ситуації? Сварити дівчинку не варто, адже її дії спонукав позитивний мотив. Їй слід пояснити необхідність радитись з дорослим у своїх починаннях, робити складну роботу разом із дорослими.
У дітей 5–7 років значно посилюються мотиви спілкування з товаришами. Дитина часто відмовляється від своїх особистих інтересів для того, щоб підтримати контакти з ровесниками, наприклад, погоджується на непривабливу роль у грі, відмовляється від іграшки.
Соціальну групу мотивів у дошкільника представляють мотиви визнання, отримання схвалення, уникнення покарання. У середнього дошкільника різко зростає прагнення до визнання серед дорослих і одноліток, до підтвердження своєї значущості, цінності, унікальності. Діти намагаються отримати схвалення від дорослих, суперничають у цьому з однолітками, з ревнощами ставляться до схвалень дорослим одноліток, прагнучи бути першими, найкращими. Якщо мотиви, пов’язані з домаганням дитини на визнання серед дорослих і дітей, не задовольняються, дитину постійно сварять або не помічають, дають образливі прізвиська, не приймають у гру і т. п., то у неї можуть виявлятися асоціальні форми поведінки, порушення правил. Дитина прагне за допомогою негативних вчинків звернути на себе увагу інших людей. Покажемо на прикладі.
Сергійко П. (5 р.) недавно ходить у дитячий садок і багато чого поки не вміє. Особливо не вдається йому малювання. Хлопчик добре підбирає поєднання кольорів, але технічних навичок йому не вистачає. Протягом це п’яти занять вихователь, проводячи аналіз дитячих робіт, підкреслював невдачі Сергія і постійно хвалив малюнки Олени, яка сиділа поряд з ним. Одного разу, після чергової позитивної оцінки Олениного малюнка, Сергійко сказав: «Ну і що, я теж так можу! – і різко смикнув малюнок до себе. Малюнок порвався.
До 6–7 років діти прагнуть до більш реальних оцінок своїх заслуг, орієнтуються на результати своєї роботи. Виникає мотив не просто отримати схвалення, а отримати за певний результат. О. М. Леонтьєв наводить приклад, коли дитина не виконала поставлене завдання і була дуже засмучена з цього приводу. Дорослий все ж таки похвалив її і, як і всім дітям, дав смачну цукерку. Проте дитина не стала її їсти, і настрій в неї не покращився. Цукерка виявилась «гіркою».
Вдосконалюються мотиви слідування вимогам дорослих. У 3–4 роки переважають мотиви заохочення і покарання за дотримання поставлених вимог. Старші дошкільники будують свою поведінку не тільки заради отримання заохочення чи уникнення покарання, але й відповідно до своїх уявлень про належну поведінку. Ці уявлення складають основу засвоєння норм поведінки та етичних мотивів. У 5–7 років етичні мотиви стають особливо дієвими. Наприкінці дошкільного віку ці мотиви є найсильнішими серед усіх інших. Божович Л. І. вважала появу етичних мотивів (внутрішніх моральних інстанцій) основним особистісним новоутворенням дошкільника.
ВИСНОВКИ про особливості розвитку мотивів у дошкільному віці:
– поведінка дошкільника будується на основі співвідношення між мотивом і ціллю – дитина реалізує мотив через досягнення цілі-
– складається система мотивації на основі підпорядкування особистих мотивів суспільним-
– виникає здатність емоційно переживати свій мотив до моменту його здійснення – «здвиг афекту на початок дії»-
– розвивається здатність до вольового зусилля, необхідного для стримування афектів, подолання труднощів на шляху до мети, підпорядкування мотивів-
– система мотивації включає такі види мотивів, як пізнавальні, соціальні, комунікативні, етичні.
Поделиться в соцсетях:
Похожие
